Вірші Галини ГордасевичГалина"Галина" - по-грецьки "тиша".Ах, яка я дурна була!Якби я це знала раніше,То зовсім інакше б жила.Я б не пхалась, куди не кличуть,Ще й подумала б чи іти,Не торкнулись би мого обличчяЗнаки болю і самоти.Я б усім посміхалась лагідно,Все б доводила до пуття,І було б квітчасте і ягідноВ тихім гаї мого життя.Чи це батьки помилились,А чи може, моя вина,Що у тому гаю поселиласьТонкостебла тернина одна?Я її руками відводжу,Я ще зовсім не знаю про те,Що у днину весняну погожуТак рожево вона зацвіте.У Львівській кав'ярні "Гроно Діоніса"Сиджу в кав'ярні маленькій,п'ю каву,чорнющу, як ніч,і гірку, як доля моя,і все чекаю щена руку твою ласкаву,і вслухаюсь в глибини пам'яті,чи почую твоє ім'я?Та вже не надіюся,що колись-то отримаю Нобеля,хоч би й писаладо знемоги,до самозабуття,бо після голодоморів,концтаборіві Чорнобиля,що напишеш,щоб вразило більше,аніж саме життя?Я вже знаю,що не об'їжджу всю Європу, .а де вже, щоб побуватина іншому материку,а проте не наливайтев чашку мою сиропу -ні на що не проміняюдолю свою гірку.Бо кожна моя сльозавже діамантом стала,а кожен мій чорний деньв небі зорею сія.Крутою дордгою йшла,та дійшла таки - не пристала.В маленькій порожній кав'ярніп'ю чорну каву я.БлаганняЗ вогню я вийшов –і в вогонь вернусь.Володимир СвідзинськийЩоб Бог зіслав менінайбільший дар:Гарячу смерть -не зимне умирання.Олена ТелігаСкінчиться все в обшарпанім хліву,Де ще стоїть моє стареньке ліжко.Леонід ТереховичНе програмуйте своєї смерті,Поети, діти, ворожбити!Стисніть уста в мовчанні вперті,Лиш подумки: - Я буду жити!Я буду довго і щасливоЖиття, як чисту воду пити.Мене умиє літня злива,Скульптури буде сніг ліпити,А я на все не надивлюся,Коли ж я на вершині стану,То не помру. А утомлюся –За синім обрієм розтану.Доля поетаМинули дні поразок й перемог,Верхів'я щастя й урвища розпачні.За кожен день, який тобі дарує Бог,Будь вдячний.Що влада? Натовпи німих нікчем!Що слава? Заздрість, схована під усміхом!Той, що укрився за твоїм плечем,Твоїм, не порадіє успіхам.Це все, відомо, суєта суєт.Не називай цього ні горем, ні бідою.Якщо не віршомаз ти, а поет,-Їж черствий хліб і запивай водою.І хай тебе штовхають у юрбі,Пускають плітки й дотепи солоні,-Відкрий вночі вікно - і Бог тобіНайкращу зірку покладе в долоні.
У Кремінці у сім`ї священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени
Хомчук вона побачила світ 31 березня 1935 р. Коли прийшли «визволителі»,
дід Галини був арештований і пропав безвісти; 1946-го ув`язнили батька й
відправили на 23 роки до Колими. Галина Гордасевич після семирічки
поступила до Костопільського педучилища. Добре вчилася, читала подругам
свої поезії, забуваючи, що в СРСР діяла система підглядання за
підглядаючим. 16-річну студентку було арештовано й засуджено на 10 років
концтаборів «за сочинение националистических стихотворений и
антисоветскую агитацию среди студентов».
Звідки така біда, Хто скаже, спіткнулось де,
Мов дихання зими студене? Серце моє шалене?
Кажуть: – Така молода! – Кажуть: – Любов її жде! –
Та вже не про мене. Та вже не про мене.
Відбула тільки три роки терміну, завербувалася на Донбас. Працювала
різноробочою на будівництві, училася у вечірній школі. Виконувала явно
не жіночі функції на Макіївському труболиварному заводі й училася на
інженера-металурга. Закінчила театральне відділення культосвітнього
училища і керувала драмгуртком у Ханжонкові. У короткий час хрущовської
епохи заперечень та брежнєвської ери літератури зціплених зубів, «коли
ми мовчали налякано чи натхненно рукоплескали», Галина Гордасевич
творила поезії. 1963 року письменниця вступила до літоб`єднання «Обрій»,
де були Стус, Талалай. 1971-го закінчила Літературний інститут у
Москві. Узялася за громадську роботу: була членом оргкомітету Товариства
української мови, делегатом установчого з`їзду Демократичної партії
України. І увесь цей час вона писала: видала 30 збірок поезій, понад 200
рецензій, статей, 100 публіцистичних есе, навіть низку сучасних
українських детективів. Працювала над великим мартирологом пам`яті жертв
репресій в Україні. Вона лауреат літературного конкурсу
«Шістдесятники», премії ім. Валерія Марченка (за публіцистику) та премії
ім. Олександра Білецького. Останні роки проживала у Львові разом із
сином Богданом (філологом), невісткою Галиною та онучками Іриною й
Соломією.
11 березня 2001 р. у Львові на підлозі кухні Богдан знайшов паралізовану
маму. «Швидка» приїхала пізно, в лікарні не було умов, врятувати
65-річну Галину Гордасевич не удалося.
Згідно з заповітом її поховали у рідному Кремінці:
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні…
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Галина Гордасевич повернулася до Кремінця навічно.
Вертаймо ж на пороги отчі
Вертаймо ж на могили отчі,
З усіх земель, з усіх країн!
Підводьмо храми із руїн.
До Крем’янця повернулася Галина Гордасевич – поетеса, письменниця, патріот Незалежної України, політв’язень – тепер повернулася іменем своїм, яке присвоєне Кременецькій загальноосвітній школі №1.
5 вересня відбулося відкриття пам’ятної дошки з іменем Галини Гордасевич на будівлі даної школи.
Урочистості були знамениті присутністю знаних гостей: Дмитра Павличка – героя України, письменника, перекладача; Богдана Гордасевича – сина Галини Гордасевич; Романа Лубківського – надзвичайно ушанованого посла України, відважного українського перекладача, письменника; Сергія Гальченка — заступника директора інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук; Григорія Штоя – видатного поета, професора, доктора філологічних наук Київського Національного інституту ім. Т. Шевченка; Ігоря Равліва – кандидата філологічних наук, ветерана та засновника товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка на Тернопільщині, викладача Тернопільського політехнічного університету; Лариси Донченко – кандидата філологічних наук, доцента Криворізького університету.
Від присутності гостей, від їх виступів вчителям, учням, всім, хто був у цей день біля пам’ятного місця – передалася їх життєва енергетика, глибока шана і повага до імені Галини Гордасевич, до її творчого надбання, до її особистості – непересічної, вольової, мужньої і надзвичайно жіночної.
З тональністю слів гостей переплелися та доповнили ауру одухотворення учні, які читали поезію Галини Гордасевич так, що Дмитро Павличко замилувався їх звучанням. Співпраця Кременецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 та Кременецького НВК «Гімназія-ЗОШ І ст.» вилилися у хоровий спів гімназійного хору, у виконанні якого лунали слова поетеси, покладені на музику викладачем Кременецької академії Сабраном В.І.
«Не зникають корені освітянського життя, які пущені в XVI столітті в будівлі, де нині розташована Кременецька ЗОШ І-ІІІ ст.№1, а тоді започаткована орденом отців базіліан не просто як будівля для існування, а – з друкарнею, в якій віддрукована Кременецька граматика, шпиталем; у XVIII столітті тут функціонувала школа геометрів, пізніше – Волинська гімназія» — відзначила у вітальному слові директор школи Герасименко М.Б. Ім’я ж Галини Гордасевич буде для педагогічного, учнівського колективів оберегом та джерелом натхнення. Вже нині в українознавчій кімнаті облаштована стіна зі стендами, на яких матеріали про коріння поетеси, переписка Галини Леонідівни з вчителькою з Шумщини, копії листів та віршів матері Галини; особисті речі пані Гордасевич, передані її сином Богданом.
В цей же святковий день доповнив пан Богдан свої попередні дарунки копією материного портрета, книгами прози та поезії, видані при його сприянні.
Дмитро Павличко, Богдан Лубківський подарували книги для музею та кабінету української мови та літератури.
Гості з Польщі, задіяні на конференції з нагоди відзначення роковин Юліуша Словацького, не обминули увагою дійство перед школою, завітали до музейної кімнати, поклали квіти до меморіальної дошки.
Було холодно, похмуро, але всі присутні відчували внутрішнє піднесення. І навіть керівники району – голова РДА Сімчук С.Р., голова районної ради Смаглюк А.М., міський голова пан Ванжула Р.В. — говорили вітальні слова з особливим піднесенням, кожен був своєрідним і неповторним у загальному контексті знаменного шкільного та міського свята.