І що ми бачимо? Йде час.Люди мовчать. Влада (хоча це визначення зовсім не підходе до цього збіговиська шахраїв, крадіїв, аферистів та покидьків), все більше народу загоняє на кухні. Мабуть в когось, вже знов з'являється страх. Стає нормою, коли людину хапають прямо на вулиці, кидають в машину та кудись увозять. Все це робиться на очах у людей, нахабно, без ніяких постанов суду.
                         Та власне і суду, як такового, вже не існує. Навіть в тому жалюгідному вигляді, який був півтора роки тому. Хто-небуть ризикне піти в суд без грошей? А якщо позов буде спрямован проти влади, або наближених до неї структур, то взагалі можна в суд не потикатися. Він, суд, вже не є місцем вирішення суперечок, як у всїх цивілізованих країнах, а став канцелярією каральної системи, збудованої за ці півтора роки.
                         На міліцію вже взагалі гидко дивитися. Один, так званий міністр, чого вартий. Подивившись на його фейс, одразу можна сказати, що це якійсь кримінальний елемент. Та, власне, і всі його афери з автівками тому підтвердження. А коли побачиш якогось дрібного міліцейського начальника в кашкеті з височенними, фанфаронськимі тульями, то розумієш, що ні про яку честь, гідність, там вести мову не можна.
                         А ця картина -



                         Час від часу я спостерігаю таку картину в Полтаві. На кого вони збираються спускати собак? Поки це працює, як залякування людей. А що буде завтра? А ці хами в міліцейській формі на ринках? З яким завзяттям вони гоняють бабусь!!!! Одразу розумієш, що ці бабусі і є головні злодії в країні. Не знаю, як Вам, а мені стає гидко від таких "правоохоронних органів".

                         Дивиюсь я і киянам. У Вас що, не викликає відрази, коли це смердюче дерьмо, вагою більше ста кіло, літає по місту з шаленою швидкістю, зупиняючи на годину, а то і більше, все життя в місті? Як можна терпіти цю наругу? Чому не підключаєтеся до різних акций протесту? Люди з регіонів, майже з боями, крізь міліцейські кордони пробиваються в Київ, а Вам просто потрібно вийти з Ваших кухонь.Але Ви, чомусь не виходите. Що з Вами? Вас залякали? Чи можливо знов, як Черновецькій, купили за гречку? Можливо і не залякали і не купили, але коли на тримільйонне місто знаходиться дві-три сотні сміливців, то погодьтеся, це викликає подив та сумні враження.

                         Та й що українці, нас залякали, і ми звикаємо до такого стану?
                         Влада знищує малий бізнес та загоняє на свої, вже приватні, заводи та фабрикі, доведених до зубожиння та відчаю людей, щоб платит їм мізерну платню, і ми з цим погоджуємося?
                         Влада закриває школи, повертає корупцию в інститути, збільшує оплату за навчання, а ми робимо вигляд, що нас це не стосується?
                         Влада збирається підняти пенсійний вік, щоб не платити пенсії, тому що вони вважають, що бюджет країни, це їхні гроши, що ці гроши вже поділені між ними, і пенсіонери не потрапляють під це розподіл. Ви це бачите, чи ні? Чи розумієте, що з Вами поводяться як з худобою? Собаче життя вже є краще, ніж у людини в наший країні. Я хочу наголосити, в нашій, не в їхній!

                         Не знаю, чому ми нічого не робимо. Можливо тому, що літо прийшло? Хочется поїхати відпочити? Так, може так статися. що наступним літом не буде вже за що їхати. Не буде, за що і їсти купити. Ми розуміємо це, чи ні?

                         Скажить мені, в чому справа?


                         Це я копіюю зі свого блогу - http://getbanditiwtaokupantiv.blogspot.com/

Георгій Почепцов: ВЛАДА ЯК КОМУНІКАЦІЯ

Коли ви нарешті припините брехати людям?

Звернення Громадянського руху «Відсіч» до можновладців

Вже
майже два десятиліття Україна є незалежною державою. І всі ці роки в
нашому календарі існує дата 9 травня як День перемоги над
німецько-фашистськими загарбниками. Цю дату на офіційному державному
рівні відзначали і при Президенті Кравчуку, і при Президенті Кучмі, і
при Президенті Ющенку. І ніколи відзначення 9 травня не викликало
суттєвих конфліктів між людьми та напруги в державі. Лише після приходу
до влади Президента Януковича ось вже другий рік поспіль 9 травня
перетворюється на День конфлікту замість Дня вшанування загиблих у тій
страшній війні.

У 2010-му ви запросили до участі у спільному
параді на центральній вулиці столиці України російських та білоруських
військових. Ваша брехня про нібито спільну пам’ять не витримує ніякої
критики, адже ви, волаючи про спільну перемогу всіх народів СРСР,
запросивши до Києва представників лише 2 з 15 колишніх союзних республік
Радянського Союзу, у своєму виборі керувалися виключно етнічними –
східнослов’янськими – ознаками, уподобившись в цьому Гітлеру, який також
ділив світ на арійські (германські) та неарійські народи.

Вперше
в історії незалежної України вулицями Києва крокували іноземні війська,
серед яких були й десантники 45-го окремого гвардійського ордена
Олександра Невського полку спеціального призначення, який брав участь у
військовій кампанії з цинічною назвою «Принуждение к миру» в Грузії. Все
це відбувалося після слів Президента Чечні Кадирова про те, що
наступною після Грузії має бути Україна, й на тлі антиконституційного
продовження на 25 років оренди бази Чорноморського флоту Росії у
Севастополі.

Водночас ви привезли в Україну з Москви фарс з
георгіївською стрічкою, не замислюючись, що масова роздача її є плювком в
обличчя тим, хто справді воював на фронті зі зброєю в руках. Адже
заслужити георгіївську стрічку було не просто, для цього потрібно було
проявити особливий героїзм. І ті, хто отримував право її носити, часто
платили за це право власною кров’ю, пролитою у боях. З болем дивились
справжні ветерани, що ними ви так любите прикриватися, як ви, слідом за
вашими кремлівськими хазяями, перетворюєте їхню бойову нагороду на
шматок ганчірки, який чіпляли на себе всі, кому не ліньки. Особливо дико
їм було бачити цю стрічку на вгодованих тілах чиновників, які ніколи не
тримали в руках зброї, або на алкоголіках чи бомжах, для яких будь-яке
свято є лише приводом напитися. Якби ви зробили таке років 15 тому, ці
ветерани винесли б вас із ваших крісел. Зараз же вони не в стані цього
зробити через свій похилий вік та немічний стан. Ви дочекались, коли
переважна більшість фронтовиків помре, й познущалися над їхньою
пам’яттю, перетворивши бойову нагороду на «фішку» у своїх політичних
іграх.

Ви знали, що невдовзі будете підвищувати людям ціни на
газ, і що народ зрозуміє, як ви цинічно надурили його, пообіцявши
здешевлення газу в обмін на продовження базування російського флоту, а
тому сподівались запрошенням російських десантників та істерією навколо
георгіївських стрічок розділити людей, викликати одних на протест щодо
таких ваших дій, щоб оголосити їх «фашистами», а інших залучити до
нібито «антифашистських» акцій. Однак прорахувались. Люди не повелися на
вашу гру й не почали конфліктувати один з одним, натомість і на Заході,
і на Сході України до вас виникли однакові питання щодо невиконання
вами ваших передвиборчих обіцянок.

Спостерігаючи, як по всій
Україні стрімко падає ваш рейтинг, цього року ви зробили спробу збурити
суспільний конфлікт, прийнявши Закон України «Про внесення змін до
Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні
1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій прапора
перемоги)», який вимагає вивішування червоного прапора поряд з Державним
прапором України.

Цей свій крок ви пояснюєте прагненням
вшанувати подвиг бійців, які саме під цим прапором здобули перемогу, але
ви брешете, займаючись брудним політиканством на кістках мільйонів
українців, загиблих на фронтах, в партизанських загонах, на окупованих
територіях, у концтаборах. На горі їхніх рідних. На стражданнях тих, що
вижили на війні, в концтаборах та на окупованих територіях, і тих, що
були вивезені на примусові роботи до Німеччини. На поневіряннях дітей
війни, які змалечку залишились без батьків й не мали дитинства та
юності, адже мусили за копійки тяжко й ледь не цілодобово працювати з
раннього віку, аби прогодувати себе й свою родину та відбудувати
зруйноване війною.

Якби ви справді хотіли віддати шану ветеранам,
хай навіть у такий контроверсійний спосіб, ви б підняли питання
повсюдного вивішування червоних прапорів набагато раніше, ще в ті роки,
коли живих ветеранів було у кілька разів більше, ніж сьогодні, коли вони
були молодшими й мали більше сил, аби ходити на паради та інші
урочистості. Багато з вас є народними депутатами України вже далеко не
перший рік, і багато з вас входили у різні часи до правлячої більшості у
Верховній Раді, однак чомусь ні 15, ні 10, ні 5 років тому ніхто з вас
(зокрема й Віктор Янукович, який двічі був прем’єр-міністром), не
ініціював масового прикрашання наших вулиць червоними прапорами. Це
питання не підіймали ні ветеранські організації, ні ветерани війни з
числа тодішніх народних депутатів, які воювали проти гітлерівців зі
зброєю в руках. Тепер же ви, дочекавшись, коли більша частина ветеранів
пішла з життя, цинічно говорите від їхнього імені. Ви, які не були на
тій війні, приймаєте цей закон, не провівши навіть формальних зборів тих
ветеранів, які іще залишились живими. Бо чудово знаєте, що в Україні
бійці Червоної армії входять у дві ветеранські організації, і принаймні
одна з них виступить категорично проти такого псевдовшанування. Бо
чудово знаєте, що для тієї жменьки фронтовиків, які нині, часто у
злиднях, доживають свого віку, не є принциповим питання червоного
прапора, як не було воно принциповим і для тих ветеранів, які жили і
померли вже в ті часи, коли урочистості 9 травня проходили під державним
прапором. І для них, і для суспільства, яке хоче принаймні бути схожим
на цивілізоване, набагато важливішим є, щоб люди, яких зачепила
найстрашніша за всю історію людства війна, мали змогу дожити свій вік в
достатку, доглянуті та пошановані не лише один раз на рік, коли про них
раптом згадують.

Давайте глянемо правді у вічі. Словосполучення
«Прапор Перемоги» закон визначає так: «зовнішній вигляд копій Прапора
Перемоги має відповідати виглядові штурмового прапору 150-ї ордена
Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії». Тобто мова йде про
прапори 188 на 82 сантиметри з зображенням п’ятикутної зірки, серпа і
молота та написом білими літерами по всій площі полотна скороченої назви
дивізії, яких немає у комунальних господарствах, отже їх треба
виготовити. Проаналізувавши кількість вирішуваних прапорів у Львові
з’ясували, що для міста виконання Закону Верховної Ради коштувало б 700
тис. грн. Екстраполювавши ці цифри на всю Україну ми побачили, що для
розвішування червоних прапорів поряд з державними потрібно мінімум 30
млн. грн. І це в тому випадку, якщо замовники витрачатимуть бюджетні
гроші чесно, а не спокусяться отримати «відкати», якими часто
супроводжуються в нашій країні бюджетні витрати.

Якби ви справді
думали про тих, хто пережив цю війну, то використали б кошти не на
виготовлення червоних прапорів, а на покращення побутових умов чи
медичного обслуговування тих ветеранів, які доживають віку у злиднях на
тлі розкошування депутатів, що приймають такі закони. Але ви думали не
про людей, які пережили війну. Ви просто скопіювали російський закон про
червоний прапор, чим показали свою зневагу до українських ветеранів.
Якби вами рухала не запопадливість перед Кремлем та намагання посіяти
конфлікт у суспільстві, а повага до українських ветеранів, то ви б
прийняли закон про вивішування прапору 1-го Українського фронту, який
також брав участь у взятті Берліну, а не прапору 1-го Білоруського, яким
командував маршал Жуков, що вважав українців, які опинилися на
окупованій гітлерівцями територіями, зрадниками, а тому, провівши серед
них насильну мобілізацію, кидав їх у наступ, не видавши ні зброї, ні
військової форми, прирікаючи цим на вірну загибель.

Якби ви
справді поважали українських ветеранів, а не своїх кремлівських хазяїв,
ви б не проковтнули мовчки плювок Путіна в обличчя українських
ветеранів, коли той заявив, що Росія виграла б війну й без України.
Ніхто з вас не заступився за українців, які винесли на собі тягар війни,
і цей випадок є справжнім відображенням вашого ставлення до ветеранів,
яких ви без їхньої згоди використовуєте як розмінну монету у своїх
політичних ігрищах.

У всьому світі, чим далі від війни, тим менше
у відзначенні пам’ятних дат помпезності, натомість тим більше в них
скорботи. І лише ви, слідом за Росією, пропагуєте мілітаристський, а не
людський підхід, перетворюючи війну, на якій ви не були, в інструмент
політики, намагаючись не загоїти її рани, а навпаки – роз’ятрити,
перенести цю війну в наші дні. Ви перетворили трагедію на фарс,
перейнявши блюзнірську традицію нинішньої російської влади веселитися й
напиватися на 9 травня. Лише при вашій владі з’явилася в Україні
завезена з Росії мода на цинічні вечірки у нічних клубах під назвами
«Ночь Победы», «Я помню, я горжусь», «Гламурный партизан», де під звуки
дискотеки разом з дівицями у військовій формі на голому тілі весело
відтягуються зовсім не учасники і навіть не діти війни. Яку ще наругу
над фронтовиками вигадаєте ви слідом за московськими хазяями під
демагогічні запевнення з трибун про необхідність історичної пам’яті?
Стриптиз-шоу для ветеранів під назвою «Спасибо деду за победу» (цей
слоган ви теж завезли з Росії, не зумівши вигадати нічого свого), як це
було в Москві, Петербурзі та інших містах Росії? У всякому разі виступ у
Харкові Потапа з курячою тушкою на сорочці в дуеті з Настею Каменських в
купальнику на концерті, присвяченому Дню Перемоги, показує, що ви
твердо рухаєтесь в цьому напрямку. «Вася, что ты гонишь?» – На вашу
думку ці слова з виконаного цим дуетом на концерті 9 травня найкраще
пасують для вітання ветеранам війни.

А чи не краще для зв’язку
поколінь відмовитись від червоного прапору й використати ці кошти для
підтримки навчальних закладів, які масово закриває ваша влада? Так у
місті Красному Лучі Луганської області сьогодні батьки й учні школи № 15
намагаються врятувати свій навчальний заклад від закриття й звертаються
за допомогою до всіх, в т.ч. і до народних депутатів, які голосували за
вивішування червоних прапорів 9 травня. На закритті цієї школи місцевий
бюджет економить 315 тис. грн. Якщо ж відмовитись від червонопрапорного
нововведення, яке ви нам пропонуєте, коштів, що мають піти на
виготовлення цих прапорів, з надлишком вистачить для збереження і школи №
15 в Красному Лучі, і школи № 3 у Лисичанську, і трьох шкіл у Макіївці
(№№ 3, 27 і 100), і чотирьох шкіл у Донецьку (№№111,121,136 і 154), які
призначені до закриття, і ще залишаться кошти на збереження інших шкіл,
які ви ще надумаєте закрити.

Чи не краще підійти до цієї війни не
з російської, а з української точки зору? Адже Україна, яка, на відміну
від Росії, була повністю окупована гітлерівцями, має дещо іншу пам’ять
про ту війну. Як і про червоний прапор. Бо з цим прапором українці
пам’ятають не лише перемоги. Для мільйонів українців ІІ світова війна
почалась не 22 червня 1941 року, а 1 вересня 1939-го, коли гітлерівська
Німеччина і Радянський Союз, будучи іще союзниками, домовились про
розподіл Польщі та провели після її окупації спільний парад у Бресті (а
ще раніше Угорщина, яка була гітлерівським сателітом, напала на
Карпатську Русь, утворену на території нинішньої Закарпатської області).
І українці, які проживали тоді на території шести нинішніх областей, зі
зброєю в руках воювали проти агресорів. Однак навіть ті, хто воював
тоді на західному фронті проти Німеччини, не визнаються вами ветеранами
війни. Як не визнаються і бійці УПА, які воювали в 1942-44-му роках
проти гітлерівців (навіть ті, які потрапили до німців в полон і пробули
там до кінця війни, не зробивши жодного пострілу в бік радянських
військовослужбовців). Як не визнаються вами ветеранами і ті українці,
які втекли з німецького полону й воювали проти гітлерівців в
партизанських загонах Руху Опору багатьох країн Європи. Чим ці люди, які
проливали свою кров у боях з нацизмом, є гіршими від тих «особістів»,
які жодного разу не побували на лінії фронту, але проголошували
«ворогами народу» й прирікали на смерть й табори бійців Червоної армії
за те, що в когось з них на окупованій гітлерівцями території залишилась
родина? Або чим вони гірші за карателів із заградзагонів, які стріляли у
спину відступаючим під переважаючими силами противника червоноармійцям?
Ці нелюди, які забороняли відступати навіть там, де була тактична
необхідність зберегти солдат, аби ті могли й надалі бити ворога, на
сьогодні стовідсотково визнаються вами ветеранами війни, а ті, хто
справді воював – далеко не всі. За вашим законом ветеранами війни
вважаються учасники бойових дій до 1954 року. Але ж ви самі святкуєте
закінчення війни 9 травня 1945 року. То визначтесь нарешті, коли ви
брешете? Бо в 1945-54 рр. ніякої війни з Гітлером вже не було. Натомість
була війна з українським народом, були мільйони репресованих, вивезених
на Сибір, розстріляних за «антирадянську діяльність», а також загиблих в
сталінських концтаборах з червоним прапором на вишках, куди їх
відправили лише за те, що вони пораненими потрапили до німців у полон і
пробули всю війну в гітлерівських концтаборах. А ще під червоним
прапором з Криму здійснювалась поголовна депортація цілих народів
(кримських татар, греків, болгар, вірменів), і це був той самий цинізм,
який сьогодні чините ви. Бо сталінська влада так само, як ви, брехала
своїм громадянам. Бо серед депортованих, яких проголосили «зрадниками й
посібниками окупантів», були не лише маленькі діти чи немічні бабусі,
які фізично зрадити не могли, але й фронтовики, які повернулися додому з
орденами і медалями за бойові дії у складі Червоної армії, в т. ч. й
Герої Радянського Союзу.

Ви чудово знаєте, яке неоднозначне
ставлення викликає червоний прапор у багатьох українців, але замість
того, щоб дати йому відійти в історію, ви знову намагаєтесь втягти
український народ у війну, зробивши її громадянською – аби прості люди
чубились між собою й відволіклись від претензій до влади, яка робить
життя і на Заході, і на Сході України нестерпним.

Вам дуже
хочеться залишитись при владі, але замість того, щоб забезпечити собі
місця в ній тяжкою чесною працею для підвищення добробуту народу, ви
намагаєтесь розділити людей, аби й надалі над ними владарювати, не
звертаючи уваги на народні потреби. Саме тому на 9 травня ви обрали
місцем свого провокативного сценарію Львів, де в більшості людей з
червоним прапором пов’язані негативні спогади. Не зважаючи на ці
спогади, у Львові ніхто і ніколи не заважав вшановувати з квітами
пам’ять загиблих червоноармійців. Якби Львів був таким, яким зараз ви
брехливо намагаєтесь показати його за допомогою своїх російських хазяїв,
в ньому б давно не було жодного радянського пам’ятника. Проте будь-який
гість міста Лева може засвідчити, що всі меморіали загиблим радянським
солдатам знаходяться у зразковому порядку, їх ніхто ніколи не намагався
зруйнувати, а, навпаки, вчасно ремонтували й реставрували. Лише тоді,
коли комуністи намагалися вчинити червонопрапорний шабаш на кістках
загиблих, виникали конфлікти. І цього разу ви вирішили підживити цей
конфлікт за допомогою приїжджих з Одеси та Криму неосталіністів, які
прибули в чуже місто не з лопатами для впорядкування могил, а з червоним
прапором, який викликає у більшості львів’ян болючі спогади.

Не
зважаючи на судову заборону усіх акцій 9 травня у Львові, міліція не
лише не припинила червонопрапорний шабаш, як цього вимагав закон, але й
допомогла його провести, пропустивши непроханих гостей до Пагорбу Слави й
давши їм можливість провести мітинг під міліцейською охороною всупереч
судовій забороні. Наскільки брехливими після цього виглядають ваші
слова, коли відповідальність за події покладається лише на одну сторону.
І вже бігом заводите кримінальні справи за надуманими звинуваченнями.
Хуліганські побиття або сутички (наприклад, між футбольними фанатами) в
Україні трапляються досить часто, однак вкрай рідко міліція відкриває
кримінальні справи, якщо мають місце легкі тілесні ушкодження, які не
спричинили розладу здоров’я (а саме такі ушкодження отримали всі
учасники подій 9 травня). Тут же ви спішно відкрили аж п’ять таких
справ. А яким документом визначене кримінальне покарання за зривання
георгіївських стрічок? Ці дії безумовно є хуліганськими і, можливо, не
мають законного виправдання (тут в кожному конкретному випадку треба
дивитись, за яких обставин такі дії відбулись), однак під Кримінальний
кодекс явно не підпадають. Натомість поранення людини з травматичної
зброї ви вже намагаєтесь виправдати тим, що син міліцейського чиновника
мав дозвіл на цю зброю. Ваші вищі міліцейські чини погано вчились, якщо
плутають наявність дозволу на носіння з неправомірним застосуванням?

І
вкрай брехливими виглядають слова нардепа-регіонала Лук’янова в ефірі
«Шустер-live» про те, що влада зробить все можливе, аби червонопрапорної
акції у Львові не відбулось. Адже насправді влада зробила все можливе,
щоб вона відбулась. При цьому ви скористались послугами як
неосталіністів, так і неонацистів, яких старанно зрощуєте, аби потім
використовувати зі своєю брудною метою нацькувати одних громадян України
на інших.

Ви забороняєте мітинги проти ваших дій в економічній,
соціальній, освітній, культурній сферах. Однак не звертаєте уваги на
марші з нацистською символікою й гітлерівськими вітаннями. Ви не
допускаєте до Києва автобуси з тими, хто прагне протестувати проти ваших
дій. У Харкові влада забороняє навіть пікети проти вирубки парку чи
проти поганого прибирання у місті сміття. Однак ніхто не забороняє
неонацистам приїхати до Харкова й влаштувати там великий похід з
гітлерівськими символами і гаслами. Те саме можна сказати й щодо інших
міст як на Заході, так і на Сході. Бо вам це вигідно, вам потрібно
показати, що альтернативою вам є не народ, а зрощені ж вами нацисти.
Саме вами, бо вони чомусь не влаштовують акцій проти влади, проте
приходять на організовані іншими акції протесту проти ваших дій й
ламають план їх проведення та починають конфлікти не з владою, а з
учасниками акцій протесту, які виступають проти дій влади. Отак і до
Львова ви не лише спокійно пропустили автобуси з проросійськими
екстремістами, але й допомогли їм проїхати до місця проведення
забороненого мітингу й провести його. Ви чудово знали, що після таких
дій напруження сягне межі, і що в ситуації, коли неосталіністи
змішаються зі звичайними ветеранами чи дітьми війни, постраждають і ті,
хто просто ніс квіти, аби вшанувати пам’ять загиблих. Тим більше, коли
приїжджі та місцеві неосталіністи ці сутички провокували, виконуючи своє
завдання.

Зараз ви плануєте нову провокацію з розгортанням у
Львові червоного прапора – на 22 червня. Цього разу ви плануєте привезти
до Львова ще й непроханих гостей з Росії, щоб знову спровокувати
сутички. Вас не хвилює, що після таких подій імідж України впаде в очах
міжнародного співтовариства. Як не хвилює і те, що в нібито правовій
державі, якою Україна є за Конституцією, і якою нібито ви на словах
прагнете її зробити, на 9 травня на будівлях багатьох державних установ
висіли червоні прапори, хоча закон про них не був підписаний
Президентом, а отже не вступив в дію. Більше того, ці прапори не
відповідали й тому непідписаному закону, оскільки на міськрадах і
університетах, на державних установах і на вулицях майоріли звичайні
прапори СРСР. Чи будете ви настільки послідовними, що покараєте
порушників закону, які вивісили сталінську символіку на вулицях
українських міст? Адже демократія – це насамперед процедура. І будь-яке
вивішування червоного прапора поряд з державним за відсутності
відповідного закону має тягти за собою відповідальність. Бо Європа, якою
ви брехливо прикриваєтесь так само, як і ветеранами, засудила сталінізм
як антилюдську ідеологію. Натомість в Україні навіть у столиці на
параді ми бачили портрети Сталіна в колонах демонстрантів-комуністів. А
завтра нацисти понесуть портрети Гітлера. І з нами ніхто не захоче мати
справу.

Вас такий стан речей може і не хвилює. Вас він, навпаки,
цілком влаштовує. Ви сподіваєтесь таким чином, смикаючи за ниточки
підконтрольних вам лівих і правих екстремістів, зіштовхнути людей між
собою та, лякаючи їх надуманими загрозами, продовжити своє панування.
Саме тому, можливо, закон про вивішування червоних прапорів не був
підписаний до 9 травня, бо вам вистачило львівської провокації, а
прапори ви приберегли на наступний рік, коли відбуватимуться
парламентські вибори. Ви, напевно, сподіваєтесь, враховуючи емоційну
складову людської психології, що проти закону, який буде підписаний
після 9 травня (а отже задіяний аж через рік), ніхто масово виступати не
буде. І маєте рацію. Ми, звичайні громадяни, зосередимо свою увагу не
на прапорах, а на економічних та соціальних питаннях, які однаково
хвилюють мешканців Галичини і Донбасу, Києва і Севастополя. Але водночас
ми, разом з сотнями інших організацій, які бачать Україну заможною,
демократичною, справедливою державою, будемо пояснювати людям суть ваших
політиканських ігор, аби не дати вам розділити народ і державу на дві
частини, які воюватимуть між собою. Якщо влада в країні є аж настільки
безвідповідальною, відповідальність за збереження країни має взяти на
себе сам народ, як єдине джерело влади, а саму недолугу владу відправити
в будь-який законний спосіб в історію разом з червоним прапором,
війнами та злиднями, про що вже забули всі європейські країни за
винятком кількох колишніх республік СРСР, які ще оглядаються на Кремль у
пошуках орієнтира замість того, щоб іти загальнолюдським шляхом.

У
вас ще є час одуматись і припинити гратися з вогнем. Бо ваші дії ведуть
країну до неконтрольованого соціального вибуху. Саме на 9 травня наші
активісти побували на Сході України, зокрема й на Донеччині та
Луганщині, які ви помилково досі вважаєте своєю базою. Кожна
тверезомисляча людина, поспілкувавшись з мешканцями будь-якого куточку
України (хоч Півдня, хоч Донбасу), зробить однозначний висновок – ви
повторюєте шлях минулої влади й стрімко втрачаєте авторитет. Будь-які
ваші дії, навіть святкування 9 травня, переважною більшістю громадян
сприймаються як офіціоз і мають зворотній ефект. Навіть на ваші
демагогічні, хоч і формально нібито правильні, заклики щодо ветеранів
народ не звертає увагу. І не тому, що забув про війну, а тому, що
сприймає ці заклики через призму свого ставлення до вас (це той самий
випадок, коли за час перебування при владі пронатівського Ющенка в
Україні зменшилась кількість прихильників НАТО). Єдина відмінність тієї
ситуації від нинішньої – відсутність гідної альтернативи існуючій владі.
І сподівання, що вам вдасться штучно зростити псевдоальтернативу,
марні. Навчені гірким досвідом люди дуже прискіпливо підходять тепер до
політиків, а тому питання «Коли ви нарешті припините брехати людям?»
може призвести не до зміни влади на виборах, а до стихійного народного
повстання, яке невідомо де почнеться й невідомо чим закінчиться. Воно не
матиме організатора й керуватиметься різними самоорганізованими групами
в різних місцях, які виникнуть швидко і несподівано навіть для самих
учасників цих груп, як це відбувається сьогодні в арабських країнах.
Однак, на відміну від арабських країн, це може трагічно закінчитись не
тільки для влади, але й для нашої державності. І від того, що народне
повстання змете вас, нам, українським патріотам, легше не стане, якщо
разом з недолугою владою цей вогонь знищить й саму Україну чи хоча б
частину її.

Тому ми закликаємо вас одуматись, припинити грати в
інспіровані з Москви ігри й набивати свої кишені, а почати робити щось
для держави і людей. Або скласти із себе владні повноваження, якщо не в
змозі їх повноцінно виконувати.

І ви будете кликати того дня проти вашого царя, якого собі вибрали, та не відповість вам Господь того дня!(1Цар.8:18)

З тим, що ситуація в Україні критична, погоджуються, мабуть, усі. І з тим, що потрібно щось міняти, - теж, мабуть усі. Тільки от коли постає питання про те, щоб особисто докластися до цих змін, у більшості прокидається аргумент в захист свого лінивства та боягузтва: «А кого поставити заміть них?», «Немає нікого!», «У нас немає лідера…», «Всі – подонки, а ті, що не подонки стануть такими коли дорвуться до влади…».
Коротше кажучи, відмазка така: «Дайте нам лідера, так щоб ми не обтяжували себе роздумами та вибором, так, щоб жертвувати нічим не треба було, і щоб нам, випадково, по сраці не дали, за нас все зробили, а ми тоді, може, приїдемо на фестиваль…»
А ще коротше: «Нічого я робити не буду!».
Гнила відмазка… Відмазка природженого раба, який між ланцюгами та особистою відповідальністю вибирає ланцюги.
Вам, що, вождів потрібно?!! Ющів, Юль, Яників? Цісарів, царів, фюрерів, перших секретарів? Чи ви настільки погано вчилися у навчальних закладах, у тому числі вищих, що не засвоїли, що за всю історію України ні один вождь нічого і ніколи українському народу не дав?
Демократія!
Демократія?
Демократія!!!
Ти не признаєш демократію? А ти її, взагалі, коли-небудь бачив?
Чи ти, може, думаєш, що демократія – це можливість безкарно красти, знущатися з ближнього свого та відмовитися від незручної моралі? Чи, може, демократія, - це коли за тебе все держава вирішує, а ти живеш у комфортному бараку, оточуєш себе непотрібом і продукуєш таких же рабів як ти? Я тебе розчарую – це не демократія. Це – країна дураків, у якій ти – несвідома та тупа біологічна маса.
Ні! Демократія – це влада народу. А народ – це ти! Це – постійний та усвідомлений вибір та відповідальність кожної частинки цього народу. А ще, вона потребує постійного захисту, захисту, у першу чергу, від тебе, твого егоїзму, продажності, пороків та глупоти.
Думаєш, можна залишитися осторонь? Який же ти недалекий та сліпий. Ніхто не є осторонь. Тільки одні це усвідомлюють і приймають рішення та відповідальність за свою доля та долю своїх дітей, а інші ідуть стадом, часто не помічаючи що їх ведуть не лише доїти, а й на забій.
І ніколи ніякий вождь тобі не допоможе.
Твоя доля – виключно у твоїх руках!

Звернення Громадянського руху «Відсіч» до можновладців

Вже майже два десятиліття Україна є незалежною державою. І всі ці роки в нашому календарі існує дата 9 травня як День перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Цю дату на офіційному державному рівні відзначали і при Президенті Кравчуку, і при Президенті Кучмі, і при Президенті Ющенку. І ніколи відзначення 9 травня не викликало суттєвих конфліктів між людьми та напруги в державі. Лише після приходу до влади Президента Януковича ось вже другий рік поспіль 9 травня перетворюється на День конфлікту замість Дня вшанування загиблих у тій страшній війні.

[ Читати далі ]

"Своей отставкой Михаил Цымбалюк выразил протест против действий правоохранительных органов, которые вопреки решению суда о запрете митингов фактически под конвоем завели в город провокаторов, которые реализовали сценарий, написанный за пределами Украины".

По его словам, ни губернатор, ни другие руководители города не знали, что правоохранительные органы "по прямому указанию министра впустили автобусы с провокаторами, которые были утром задержаны в окрестностях Львова".

По информации нардепа, в этих автобусах находилось "полторы сотни российских шовинистов, которым милиция позволила спокойно провести митинг на Холме Славы и развернуть красный флаг, чем прямо нарушила закон".

Кто бы сомневался, что эта провокация была спланирована властью, она же Партия регионов... а ими как всегда руководили  российские спецслужбы... исподволь готовили провокацию... да еще и на форумы и блоги запустили свою агентуру поднимать визг...

Понятно, что и ленточки срывали провокаторы, как это они еще забыли перед этим памятники краской облить...

Минають дні, минає літо,

А Україна, знай, горить;

По селах голі плачуть діти —

Батьків немає. Шелестить

Пожовкле листя по діброві;

Гуляють хмари; сонце спить...

На Великдень вирішив провідати батьків. Давненько вже не святкували такий щирий, теплий празник як Воскресіння Христове в родинному колі. І хоть за теперішньої влади ціни на пальне сягнули захмарних величин, але квитків на потяг катма, тому довелось намити, натерти, наполіролити автівку… і в дорогу. До речі, про ціни на пальне. Як тільки на світових нафтових біржах ціна за барель піднялась на 1$, наші нафтотрейдери тут же підняли ціну на бензин на 5-10-15 коп., але як ціна на нафту впала на 2-3-4-5$, то наші магнати не повірили, що сонце зійшло на сході, що треба скидати ціну. Від цього ж їхні прибутки падають. А доблесний міністр з екранів ТВ заявляє, мовляв, ну і що, що ціни високі..... ви погляньте, машин не поменшало. Це такі урядовці нами командують. Та  я відхилився від теми. Отже, вже 700 км дороги позаду. Радує те, що нігде ДАІшники не нагліли і доводити їм, що я не баран, вибачте за тавтологію,  не доводилось. І ще те, що від самого Житомира і до Львова турки, македонці і хто там ще не знаю таки зробили досить пристойну трасу для поїздок в задоволення. А от від Львова до Івано-Франківська наші дорожні служби борються зі сном за кермом, бо на всій ділянці ями, вибоїни, розмітка здебільшого відсутня і т.п. Але втома дається взнаки. Кава вже не рятує, музика в салоні дратує, цигарки не паляться, жуйки не жуються... Любуюсь прикарпатськими краєвидами. Добре, що рух не дуже інтенсивний. Наближаюсь до населеного пункту з кумедною трошки назвою «РУДА». Обабіч дороги стоять середніх років не молода пара і дідусь. Підняли руки, голосуючи. Без сумнівів зупинився, щоб хоч трошки веселіше було їхати залишок шляху. - Христос Воскрес! - Воістину воскрес! - До Рогатина підкинете? - Звичайно ж. Сідайте. Пара сіла на задні сидіння, а дідусь сів біля мене на перед. На вигляд йому років 70-75. Досить охайно й чистенько одягнений. Лице вкрите глибокими зморшками, але в очах скачуть якісь юнацькі чортики. Хоча по великому рахунку очі світяться добротою. Це я відразу запримітив. В машині тут же відчувся запах стайні, гною, сіна, соломи, корови, коней і ще сотні інших запахів. Одним словом запах села і важкої праці, який неможливо перебити ніякими модними автомобільними "вонючками". Але мова не про це. Дідусь виявився досить балакучим і трішки гуморним. Всю дорогу, а їхали ми разом з пів години, не більше, дідусь безупинно щось розказував і слова, як з кулемета вилітали з його беззубого рота. Він хвалив весну і Бога, він обурювався владою від місцевої до Верховної Ради, президентом, прем'єром, всіма міністрами, називаючи їх прізвища (я ще здивувався, що навіть я всіх їх не знаю), кляв голову сільради і дорожні служби на чому світ стоїть, місцевого панка, який викупив ставок і не дозволяє рибалити нікому у ньому, ворон і шулік, які вже вкрали у нього трьох курчат, митні служби, які встановили дуже величезні митні побори за якісь ветліки коньче потрібні для його старенького коня-годівника. І ще багато всякого я наслухався від нього. А вже коли ми в'їхали в Рогатин дідусь розповів мені страшну таємницю. Пів року тому він написав листа у Верховну Раду зі скаргою на те, що місцеві чиновники щось там урізали з доплатами йому, як дитині війни. Через три місяці та скарга повернулась для розгляду на місці і от ще три місяці вона розглядається десь в чиновничих кругах обласного штибу. Але, як сказав дідусь, терпець усякому може урватись, і вони (маючи на увазі невідомо,.... а може й відомо кого) ще дуже пожаліють, що прийшли до влади. Бо вони гнобителі, а гнобителів у нас на Вкраїні милій завжди карали. «Отож, - каже дідусь, - я вже вили від гною відчистив, нагострив їх добре, навіть держак новий зробив і стоять вони у мене наготові. Сусід теж косу вже відклепав. Ще конячку би мені підлічити трошки. Ох тікатимуть і плакатимуть узурпатори наші. Плакатимуть і тікатимуть. Ось тут зупини мені, синку. Хай Бог помагає! Щасливо!» Дідусь і немолода вже пара, яка мовчки їхала всю дорогу вийшли і пішли кожен своєю дорогою зі своїми роздумами?. А я, заслухавшись дідуся, вже вкотре проїхав мимо пам'ятника славній Роксолані, забувши сфотографувати його. А подальшою дорогою думав... Це ж як треба допекти народ, що вони готові на нову КОЛІЇВЩИНУ? Готові владу топити в крові. І ще не раз чув я, особливо від старшого покоління, що потрібні рішучі зміни.... силові... Отака от маленька історія з моєї подорожі, яка міцно засіла в голові.  А Ваші думи які?

Українські військово-морські сили можуть виселити з Севастополя.


За інформацією з компетентних джерел, «у владних кабінетах обговорюється можливість переведення кораблів ВМСУ із їхньої головної бази – Севастополя – до Донузлаву, розташованого на північному заході Кримського півострова».
Такий сценарій можуть реалізувати, щоб «не заважати Чорноморському флоту Росії розвиватися і модернізуватися, а також задля уникнення політичних ексцесів у місті-герої».
«Тим більше, що за такий жест можна спробувати виторгувати у Москви якісь преференції, скажімо, для труб українського виробництва на російському ринку. Якщо цей сценарій здійсниться, то після нього на порядок денний стане інше, те, що проговорювалося ще деякими "прагматиками" доби раннього Кучми: передача всього Севастополя в оренду Росії. Скажімо, в обмін на дешевший, ніж сьогодні, газ», - поясняють джерела.
Не виключено, що розвиток подій за таким сценарієм означатиме де-факто втрату Українською державою суверенітету над містом і значне посилення політичної напруженості на всьому Кримському півострові
Міська державна адміністрація Севастополя 25 березня направила лист командуванню Чорноморського флоту Росії, в якому просить погасити заборгованість підприємств флоту перед містом у розмірі понад 20 млн гривень. Мер Севастополя критикував Росію за несвоєчасну виплату місту компенсаційних коштів за перебування Чорноморського флоту Росії на території України.
Партія регіонів стала основним розпорядником коштів із Росії та місцевих бюджетів України, які спрямовуються на проросійську діяльність.

Джерело: Тиждень http://www.ut.net.ua/News/20417

Цей фільм про те, як українські студенти у 1990 році відстояли право на гідність, право на свободу, право на власну державу. Фільм-спогад про студентську політичну акцію в Україні у жовтні 1990 р., голодування студентів на Майдані Незалежності (тоді - площа Жовтневої революції) та відкритий виступ проти останнього комуністичного уряду радянської України. Ця подія стала початком кінця радянської дійсності. 

Нові демотиватори про Маленьку партію снайперів. Вся проблема України у владній верхівці. Вірніше, у повній відсутності у них моралі. Совісті. Честі. Фактично, можна говорити про добре організовану групу дегенератів-покидьків, які нещадно експлуатують 

Джерело>>>