хочу сюда!
 

Маша

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-57 лет

Заметки с меткой «зима»

Буковинська Маланка - що ми знаємо про неї?

Про Буковинську Маланку говорять дуже часто. А що це? І хто така Маланка? Звичай бавитися на Маланку в деяких регiонах України iз часом забувся. А шкода… Бо кожне село чи навiть куток знали тiльки їм притаманнi способи задобрити Маланку. На щастя, у нас ще досить мiсць, де свято живе i процвiтає. Найкраще збереглося воно на Заходi України. Маланка, або Переберiя, як її тут називають — справжнiй народний карнавал.
Читати далі про Маланку тут: http://spadok.org.ua/zymovi-zvychayi-ta-obryady/pro-bukovynsku-malanku

Коли святкували новий рік у давнину?

Чи був Новий Рік 1 січня? З археологічних та етнографічних джерел знаємо, що наші предки святкували новий рік в березні і називали його - новоліттям. Зимою наші предки святкували Зимове Сонцестояння, виконували обряди, запалювали вогні, танцювали, звеселялись, задобрювали духів до приходу весни. Як вони усе це робили та які свята мали слов'яни на новий рік розкаже стаття: http://spadok.org.ua/narodni-zvychayi-i-obryady/slovyanskyy-kalendar

Зима, зима...(флешмоп)


Зима, зима, коли ти прийдеш? Да, я понімаю, год не такий, але ми хочемо снігу! Прийди, пж!prey

когда деЦтво было зимним))

Детсво было зимним. Помню очищенный двор, и сугробы выше меня ростом. Меня одевали тАк, что двигаться и дышать было трудно))) здесь я с мамой, такой себе шарообразный робот)))



К садику была равнодушна, не помню себя ни в какой роли, помню только, что было очень обидно, когда выбирали деток для танцевального номера, которые не умели и не хотели танцевать , а меня - нет, хотя я подвижная была и ритмичная, но ...толстая... помню двух мальчишек - моих обидчиков, которые меня всегда обзывали толстухой и очкариком...вот откуда зарождались комплексы, в садике, а не в семье))
..и помню санки, сделанные папиными руками, хоть и тяжёлые, но крепкие...мы с братом на них в парке с горки с трамплинами катались...синяков было, мама не горюй)))) помню, как нас ставили к батарее сушиться)))
В детстве очень не хватало родителей, они всегда были заняты, папа на двух работах, а мама после работы занималась бытом - стирка, готовка, уборка...хотя папа ей очень помогал, приходя с работы, брал нас с братом и мы шли на улицу, чтобы маме не мешали...
Но все равно там было весело)) и там были мама с папой...

Моя зима)) (доповнено трохи текстом та фотками)

Зима, здається, 86 року: снігу навалило багацько, батько відкидав у дворі й за воротами нагорнув величезний кучугур, метрів зо три заввишки. Було в мене два друга: брати Славік та Сергій, з тих друзів, що їх не обирають, а просто поряд живуть. Вони приходили до мене на ту кучугуру гратися, ми й бабу ліпили, й на санчатах спускалися, і взагалі було весело. Ще брали мою собачку молоду німецьку вівчарку Альфусю й запрягали в санчата, а вона хвацько нас вивертала у сніг, бо неїздова.
Якогось разу мене Славко з теї кучури біля двору скинув з гірки прямо в спину, летіла головою в твердий дряпучий наст, ревла на всю вулицю, мама забрала додому, сушили речі, мене спати поклали під дві ковдри, личко йодом мазали. Увечері піднялася температура. Мама працювала главбухом, був якийсь річний звіт, то на лікарняному сидів зі мною Батько. Це була найкрутіша моя болячка: поки температура, то, звісно, дискомфорт і лікували як усіх аспірином та молоком з содою, після нього так прикольно ригається шматочками. А найулюбленіші татусикові ліки - липовий чай та дитячий крем, а мамочкини - гірчичники на всю ніч та парення ніг.  Як попустило, Батько мене водив "на льод", бо поряд було болото замерзле, а ще - в ліс на зимові шашлики. Коли морози були аж надто великі - ми сиділи вдома, і я читала татові вголос щодня по розділу "Пригоди Незнайка та його друзів", так я навчилася читати вже не по складах, а плавно. А ще теї зими батько віз мене на санчатах, послизнувся й поламав ногу. Тоді вже я з ним сиділа вдома та допомагала, поки мама приходила з роботи.
Зазвичай новий рік у нас святкували, ставили ялинку високу, триметрову, аж до стелі, ми з сестрою її прикрашали, а батько ставав на табуреточку й чіпляв верхівку. Прикрашали іграшками, і цукерками, і горішками, і мандаринками. Я любила облаштовувати під ялинкою собі кубло, стелила ковдру, вимикала верхнє світло та гралася під світлом гірлянд-шишечок. Приходили гості: і бабусі з дідусями, і куми, і родичі, багато діточок. Всі несли смаколики, треба було обов'язково похвалити чужий холодець, щоб нікого не образити, хоча ясно ж було, що краще мамуньки ніхто не готує. Мама завжди на таке свято робила торт з масляним кремом, батько збивав вінчиком до масла рідину з варення, якісь есенції, горішками прикрашали. Дотепер не їла смачнішого тортику, ніж мамин.
А одного року святкували новий рік у бабусі з дідусем, ми жили поряд, на сусідніх вулицях, городи в нас сходилися, тому ходили туди стежкою. І того року прямо на свято, прямо опівночі до нас, діток, прийшов справжній Дід Мороз! І подарував ляльку - таку класну, як справжнє немовля, і соска в ляльки була, і пляшечка для суміші. А ще - лижі, дві пари, менші мені й дорослі для сестри, ми проклали до бабусі лижню й каталися майже всю зиму, бо сніг лежав довго. Шкода, батько не побачив того Мороза, бо якраз курити ходив. 
Ми з татусиком smilesmile Мама казала на нас "два портрети".

Навесні був паводок, розлилася наша Самара на увесь ліс, до води було пройти метрів 50. Ми з батьком та його другом на моторному човникові каталися, дорослі рибалили. Не згадаю, чи ловили щось, чи так вудки закидали з човна. Якраз тоді батькові гіпса зняли, і ми такі щасливенні були.

Про садочок допишу: там було нецікаво, бо завжди чимось намагалися напружити: я мала найкращу дикцію та пам'ять у групі, тому отримувала всі ключові ролі (Снігурка, Царівна-Лебідь, Ведуча тощо), "в кущах" сніжинкою відсидіти не вдавалося lol


Передаю вам привіт, світлина зроблена тридцять з гаком років тому, а пам'ятаю, як наче щойно, ту мить.
Треба завтра піти до церкви, замовити сорокоуст, щоб Батькові там легко жилося в Царстві Небесному.

Про зиму ...( ФЛЕШМОБ)...)))

 


    Зиму люблю, коли падає лапатий сніжок, вітру немає і тепло,  особливо любила у дитинстві. Йшли з санчатами на берег річки і на високу кручу, з якої спускалися. Санчата котилися дуже довго. Правда і вилазити на ту кручу було довго,але це того варте...rofl  Поясню на рахунок берега річки. Колись на цьому місці протікала річечка, а потім змінила своє русло , але люди все одно називають це місце берегом. Навіть вулицю назвали Берегова. Трохи води там, у руслі все ж таки накопичувалося і потім вона замерзала. Виходив величезний каток, навіть, коли лід проломлювався, було не страшно, тому, що глибина тільки по пояс дитині...lol . А ще ми з сестричкою любили робити "хату" у снігу. Саме у такій сніговій "хаті" ми одного разу просиділи досить довго, аж похворіли, бо сиділи на снігу і якщо чесно, жували сніг...smutili Пам"ятаю, що снігу випадало дуже багато. Вікна будинків повністю замітало снігом, це близько 1,5 - 2 метра снігу. Не можу передати, як нам у дитинстві було весело бігати по тунелях снігових, які тато робив у снігу, щоб пройти до буди песика, до хліву, де жити дві кози, свинка, курочки . У хліву ластівки  звили багато гніздечок , ми мали можливість влітку спостерігати, як вони годували своїх пташенят . Якщо чесно, я сумую за тими часами і часто згадую морозний запах, та запах сосни у хаті..Зиму любити не перестала, але на санчата вже давно не сідаю...roflsnegurkaelka
[ Читати далі ]
 

Про зиму.


  Я мерзлячка і зиму зараз, дорослою, люблю не так щоб сказати дуже. Що не заважає мені катати сніговиків, кидатись сніжками і годину-півтори гребти по коліно в снігу, щоб типу "вигуляти собаку", хоча по-факту я "вигулююсь" в рази дужче за них lol

 Але в дитинстві зиму ми любили всі. Правда всі пори року інші теж, бо в кожній свої можливості перетворити реальність в казковий світ ігор і фантазії. Але взимку було особливо, бо весною-літом-восени як не крути, а снігу й льоду нема..
  День взимку короткий, після школи нічого не встигнеш, але на вихідних.. а ще краще на канікулах.. Як ми їх чекали )) Зранку сніданок - і вперед, до діда з бабцею. Це казкове місце для дітей. В них будинок стояв, та й зараз він там же, за сто метрів від лісу, і за десять хвилин від річки, але то розваги для літа, а взимку на перший план виходило те, що за будинком в нас була власна гірка, з якої можна було метрів 30 їхати лижами, санками, а коли хороший сніг - зробити тунель, добре втрамбувати - і мати власну трасу для бобслею на шматку плівки, а ще краще коли маєш мішок з міндобрив, з товстелезної прозорої плівки, чи з сажзаводу, той чорний і більший. Мати такий "агрегат" в нас було великим щастям )))
  А якщо правильно і вміло повернути на ходу внизу гірки направо - то спуск продовжиться, і потрапиш просто на замерзле озеро. Озеро це завжди звалося просто Ковбаня, тобто "калюжа без імені"))), бо ковбаньками в нас звуться озірця-стариці, що залишились на місці старого русла Псла. От про це озеро мої найкращі дитячі спогади взагалі.. Про нього взагалі треба окрему розповідь. А взимку ми перетворювали його в казковий світ дитячих ігор, щороку з іншим дизайном. Коли хлопцям покупляли ковзани, ми посередині розчищали хокейну площадку, а до того центральне місце в нас завжди займав лабіринт)))) Копали самі, колективом, позносивши совкові лопати з усіх будинків)))  До речі колектив в нас був чудовий - десяток погодків, з найбільшою різницею в 4 роки, всі з'їжджалися на канікули до бабусь і всі дружно щодня збиралися в нас, на горку й озеро))) Таксопарк санок був вражаючим)))))) Крики, шум і гамір - теж)))) Й досі пам'ятаю свою шубу з штучного хутра коричневого кольору, "під ведмедя" мабуть))), без капюшона, але з коміром, під який треба було обов'язково зав'язати шарф, а щоб він не заважав - зав'язувати мав хтось інший, щоб кінці були на спині. Зараз смішно, а тоді, коли хтось з бажанням пожартувати ТУГО його затягував, а самому розв'язати теж нереально - було трохи інакше))) І от коли разів з двадцять впадеш з санок в сніг - та шуба перетворювалась в ходячий сугроб, бо сніг набивався в хутро і її вага збільшувалась кілограмів на десять, їй-богу))) тоді доводилося таки з прикрістю визнавати, що час йти грітися, ех(( )))) Ходити просто ставало реально важко))))
Коли ми отакі закочувались в будинок, бабуся завжди сварила нас, роздягала, бо не тільки шарф зняти, а й розстібнути гудзики, страшенно незручні, самостійно було неможливо, тоді ставила шуби й рукавиці розтавати і стікати))), а нас заганяла грітися і обідати))))) Обов'язковими було ще сказати, що більше вона нас сьогодні надвір не випустить, бо вдягати більше нічого)))) і поки шуба не висохне - санки нам тільки снитимуться)))))
  Дуже запам'ятався один момент. Зима тоді прийшла морозом раніше ніж снігом, і озеро вкрилося неймовірно гарним, рівним і чистим льодом, він завжди чорний прозорий, трохи страшний..)))) А потім пішов сніг, розкішний, пухнастий і багато, сантиметрів 15-20 випало. І погода така гарна - коли тихо, мороз невеликий, сонячно, все навколо вкрите снігом, який ще не обсипався з дерев, і вони такі пухнасті й об'ємні... Ми дружно розчищали новий лабіринт, це треба робити відразу, доки сніг легко розгорнути, і він не прилип до льоду, тоді лід буде як скло, і прозоро-чорним, казково-новим))) з, як зараз модно казати - 3D узором в своїй товщі з бульбашок метану, що завжди підіймаються з глибини озера.
  І от ми розкидаємо сніг, і тут на берег прийшли два чоловіка, гості одного з сусідів, з Харкова приїхали . І от вони стоять, дивляться на все це, і один другому каже - "Вот как бы я хотел ребёнком жить в ТАКОМ месте. Посмотри - какая красота!" Я тоді вперше якось побачила все іншим поглядом, без звичного "це було, є і буде завжди".

 Взагалі багато що можна ще розповісти.. це ж роки життя, а не дві-три історії. А головне в них те, що моє дитинство було щасливим.
  А сама сиджу оце і думаю - а що напишуть про своє дитинство теперішні діти? Як мерзли пальці коли водити по сенсорному екрану при -10?

Встреча с Зимой 2



Как зовут тебя? - Зима,
Ждали встречи? - Я пришла...


Проснувшись однажды, взглянув из окна,
Мне стало понятно, что это - Она.
Пришла незаметно, назвалась Зима,
Я знала, конечно, о встрече... ждала...

Ну, что ж, проходи, расскажи как дела,
Какие загадки с собой принесла?
Ты будешь суровой иль будешь добра,
И долго ли ждать до прихода тепла?

Мы будем близки или будешь одна
Седой и сварливой свой век доживать?...
Она подходила шагами несмелыми,
Немного посыпав снежинками белыми...

Потом собралась, ведь успеть надо в срок
Построить дворцы, детям горки, каток.
Легко и волшебно, встряхнув рукава,
Как в сказке искусно плетет кружева

Из белых сугробов, скрипучих снегов,
Из запаха елки, колючих ветров,
Коснулась щеки обжигающе-страстно
На память даря поцелуй ярко-красный...
                  ***********
Всем тем, кто полюбит и сможет понять,
Без лишних упреков душою принять,
Возможно, откроются тайны Зимы,
Бесценные клады на снежном пути.