хочу сюда!
 

Ксения

38 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 40-45 лет

Заметки с меткой «мої вiршi»

Я йшла вперед


Я йшла вперед. І падала, й вставала,

Та йшла! Не раз по тернах без сльози
І віра в мить спинитись не давала
Ні в час вітрів, ні в лютий час грози.

Я йшла вперед. Навіщо? – Не питайте,

У мене там, за обрієм, душа,
І світло мрій, й очей сіяння тайне,
Там світ, де я не інша, не чужа!

Я йшла вперед… А кров’ю по краплині

Життя стікало мимо віражів.
І що мені залишилося нині? –
Холодна мрія світлих міражів…

І що слова? Вони пусті без серця!

Уста німі, як в грудях пустота!
І марно щастя ластівкою б’ється
В вікно надій, коли у ньому  тьма.

А я біжу. Хіба? До мрій… Щомиті

За крок вперед плачу двома назад,
І тільки ніч в  квітневім оксамиті
Клянеться знов, що мрія цього варт…

Втомилась я. Присяду. Помовчу.



Втомилась я. Присяду. Помовчу.
Не так і часто є така нагода…
Знов вітру спів журливий до плачу…
Сьогодні сум транслює нам погода…

Присяду тихо. Доторкнусь землі.
Вона холодна, та теплом вже дише,
Черпну від неї святості полів,
І дотик лісу, і тремтіння тиші…

І враз всміхнусь… так щиро, мов дитя,
Забувши втоми й болю гострі леза
Пройдусь, ні! пробіжусь по відчуттях,
Й не пропущу нізащо мрій трапези.

Я так втомилась… Зупинити б час,
Що буднями й проблемами несеться
Й побачити, яка п’янка весна
Не лиш у місто, – в душі наші рветься!

Із неба до Землі


Серед галактик і незвіданих світів

В просторах серця Мрія народилась.

Рікою чистою без меж і берегів

Вона в долині підсвідомості розлилась.

 

Живилась Мрія та молитвами душі,

Її любов і віра укріпляла.

До рук Творцеві усі задуми свої

Вона з довірою щоденно віддавала.

 

Життя тягнуло у зневіри вир,

Та хвилям сумнівів вона не піддавалась.

Лиш до небес звертала ясний зір,

І вірною своєму  серцю залишалась.

 

Від неба до землі стелився шлях,

Думки й бажання будували перепони.

І Мрія мучилась, неначе в клітці птах,

У розуму недосконалого в полоні.

 

Та голос серця її кликав із глибин,

Щоб визволити з розумОвої сваволі.

Розбивши дзеркала оманливих вітрин,

Свідомо мрія відреклась своєї волі…

 

Немов дитя, Отець її на руки взяв,

З Першопричиною дозволивши зустрітись.

Він  вірне серце ніжно-ніжно обійняв,

І світлій Мрії на Землі дозволив воплотитись.

 

 

 

Така солодка мить весни…


 
фото   Олександр_7         http://photo.i.ua/user/3193238/195681/5001207/
Така солодка мить весни…

Торкнеться променем надії
І в серці давня ніжна мрія,
Зуміє знову розцвісти…

Така солодка мить весни…

Наповнена казковим зіллям,
Вливає в серце божевілля
Й натхнення здійснювати сни…

Така солодка мить весни…

Її я б до останку пила,
Я б нею малювала крила,
Сповиті сонечком ясним.

Така солодка мить весни…

Наповнена надії, світла.
Ввірветься в серце непомітно
Й заполонить усі думки.

Така солодка мить весни…

Любов’ю ніжно озоветься,
Загубить в казці нас, всміхнеться
І стане дотиком руки…

Така солодка мить весни…

Цікава суміш...


Цікава суміш

Кава, шоколад і мигдаль – цікава суміш така…

Поставлена крапка на жаль і склалось все не так…


Чорна кава у роті гірчить, але пам’ятатимеш ти

Цікаву суміш – шоколад та мигдаль, і останній цілунок Її…


Мрії зруйновано, більше немає шоколаду з мигдалем,

Надію знищено, ти далі житимеш із болем…


Вона пішла… Лишилась в кружці чорна кава...

Життя твоє стало пусте: усе, що мав, Вона забрала…


Живеш у полоні ілюзій, а на столі – самотня кружка…

Останній ковток – і кави нема… Сумує поряд ложка…


Вона пішла… Ти пам’ятатимеш цю мить завжди:

Старе улюблене кафе, цікава суміш, кружка й ти…


© Лара Браток

Я прийду



Я прийду в твої мрії без стуку,

Наче давній забутий каприз,
Поведу тебе мовчки за руку
В ніч, де пристрасть танцює стриптиз.

Я прийду опівночі як сяйво,
Без дзвінків, без листів й телеграм
І «навіщо?» питатися зайво,
Ти і так добре знаєш це сам.

Я прийду… ти мабуть не побачиш,
Та не знати не зможеш, повір.
У любові нема чомусь зрячих,
Хоч в них очі ясніші від зір.

Я пройдусь через сни твої пішки,
На краєчку загублених мрій,
Де стає цілим Всесвітом ліжко,
Я втоплюся в долоні твоїй…

Я прийду. Ти чекай… Тільки знаєш,
В мріях тих було що і яке
Ти на ранок навряд чи згадаєш,
Та чекатимеш знову мене…




Небо на двох



          Коли не спиться думаю про тебе,
                    Навмисно поринаю в твої сни -
                              Щоб там усмішкою розмалювати небо,
                                        Зачарувати ніжністю весни…

          Нечутно пригорнуся до обличчя,

                    Торкнусь вустами втомлених повік,

                              Щоби розтанули снігами протиріччя,
                                        З якими долю ти ділити звик…

          У подиху зумій мене відчути
                    Краплин весняних з гілочок верби,
                              В добра бажанні… хочу промайнути
                                        Ні сліду не лишивши від журби…

          І в росах лагідних промінням шепотіти
                    Серед ранкових затишних дібров,
                              В яких ти мріяв птахою злетіти,
                                        Щоб підказати, де живе любов…

          Коли не спиться думаю про тебе,
                    Казки чарую із відвертих слів –
                              Я розділю з тобою власне небо,
                                        Що не живе без
кольорових снів…

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Кав’ярня

Кав’ярня. Занавісок шоколад,
Веселий зайчик знов на підвіконні.
Приємний погляд, кави аромат
Й моя рука в твоїй тремкій долоні…

Сковзне усмішка зайчиком смішним,
Запахне день сп’янілою весною…
І що проблеми, коли поруч ти…
Приємно так і затишно з тобою…

Немов за склом всі прикрощі тривог,
Образи і турботи за дверима…
Лише кав’ярня, у якій ми вдвох
Втекли від світу з сірості очима…

У чашку зайчик знов хлюпне свою
Весняну радість й мрію нашу давню…
І хоч я кави вже давно не п’ю,
Та хочу так до тебе в цю кав’ярню!

Впустіть промінчик


Промінчик світла, промінчик сонця

коли привітно бринить в очах,
то зразу ж стане по всій долоньці
легким і довгим із ліній шлях.

Промінчик щастя, промінчик серця

у серце ллється з любов’ю в такт
і кожна нота тоді здається
чарівним дзвоном казкових дат.

Промінчик дива – усмішки промінь

зціляє ніч від смертельних ран
і витісняє життєвий гомін
з порожніх душ самоти дурман.

Промінчик світу – промінчик неба,

що рветься з нас, як на волю птах...
Впустіть промінчик весни у себе
і світ заcяє у вас в очах!

Серце,що кохає


У серці, що кохає,

Народжується сонце,

Що світ весь зігріває,

Є щастя охоронцем.

 

У серці, що кохає,

Народжується пісня,

Над Всесвітом лунає

Мелодія велична.

 

У серці, що кохає,

Народжується світло,

Що душу повертає

В той край, де завжди літо.

 

У серці, що кохає,

Народжується ласка,

Така, що меж не має,

Як безкінечна казка.

 

У серці, що кохає,

Народжується ніжність.

Від неї розквітає

Серед зими підсніжник.

 

Кохання все здолає,

То дар великий Бога.

У серці, що кохає,

Є паростки Любові.