&nbsp...

Читати далі...

Вставай, Україно! Годі вже спати! До краю наповнилась чаша терпінь. В нас правда єдина, яку не здолати! В руках наших – доля новИх поколінь. Бо ми не раби й не беззахисне бидло! Ми – вільний, прославлений, знаний народ! Ми – нація світла, духовна і сильна! Ми – вільна держава і з нами Господь! Нас знають й цінують у цілому світі, Лиш в рідній країні поваги нема. Прокинься, народе! Вже досить терпіти! На розум від дурнів чекати дарма. В минуле повернення ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Свіча. Горить… вогнем свого народу, нагадуючи сотні мертвих тіл. Свіча. Німа. Як пам'ять про свободу. Як чорна стрічка в душах матерів. Свіча. Страшна… Бо в полум’ї згоряє останній подих віри юнаків, що пануватиме добробут в ріднім краї й не буде двох Дніпрових берегів. Свіча. Тремтить. То сльози жовтим воском по безталанних зморених руках, по головах рабів з промитим мозком, стікають, обпікаючи їх в прах. Свіча. Була. Давно її не стало… Погасла...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Свято взимку особливе, бо воно у нас в серцях,І ніжніші ми, і ближчі, попри труднощі і страх. Ще ховають хмари з хутра із мететеків сюрприз,Незабаром розлетяться по країні згори вниз. Посеред фати казково сяють ліхтарі, --Це червоними грудями манять снігурі. Сніг гріхи усі покриє, Тихо. До весни.Візерунком скло замріє, стрінем Новий Рік. Подаруємо дарунки всім, хто в серці сяє ,Притулюсь до тебе, милий, і торкнусь вустами. Бо, я як мала дитина, вірю в казку...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Коли говорять очі і серця, Тоді весь світ навкОло затихає. Стають єдиним цілим два життя… В цю мить Любов із ними розмовляє. Коли до вуст торкаються вуста, Тіла нестримний трепет огортає. Бажання полум’ям у дУшах пророста, Кожну клітиночку собою наповняє. Коли не можна віднайти потрібних слів… На тій межі, де вже немає в них потреби, Там почуттів ріка виходить з берегів. Її спинити неможливо… Та й не треба. Там, де на двох єдине відчуття, ...

Читати далі...

П очути не завжди в нас є причина, Р озбити світ душі – лиш мить і все… А гонія любові з мрій очима В останнє нам нагадує про це. Д арма любов не цінимо завчасу, А потім сльози… – що з тих сліз тоді?! Д ано нам жити раз і більше шансу О двіку в долі не вблагати, ні! Б ез рідних ми – птахи без крил й польоту. Р озваги не замінять, даль доріг, Е крани моніторів чи робота, А ми міняємо на це не рідко їх… Щ о варті сонця дивні переливи, А корди зір...

Читати далі...

[Приєднана картинка] РозкажУ тобі подихом вітру, Тихим шелестом листя осіннього, Різнобарвного серця палітрою, Ароматом жоржини розквітлої, Заспіваю тобі сріблом місячним, Кришталевих зірок передзвоном, Раннім небом, зорею заквітчаним, СвітанкОвим повітрям прозорим Про все те, на що слів не вистачить, Те, про що розмовляють дУшами. Діамантом кохання чистого В серці твОєму сонце розбуджу я.

[Приєднана картинка] &nbsp...

Читати далі...

В кімнаті літо. Пахне чебрецем, що вчора повні жмені назбирала. Я ще тоді у змові із дощем з сріблястих рос краплиночки складала… А нині день – у дощовім плащі, розквітлі липи краплі умивають. В кімнаті тиша. Слухаю дощі із чашечкою липового чаю. Не модну книжку з відгуком чудес беру, поближче до вікна присівши. І хай там що диктує нам прогрес, а ми з дощем читати любим вірші…

Не питай мене нащо любила, Не питай, я не знаю й сама. Я б летіла, та зламані крила, Йшла б – землі під ногами нема… І буденності сірі картини Світ розмішують в сум безнадій, А я знову любові хвилини Хороню в своїм серці на дні… Відболіти б давно вже повинно, Переплакати, перецвісти, То чому ж тоді в сни безупинно Все одно повертаєшся ти? Не приходь в мої сни. Вже не сила Стільки пити тривог і жалЮ. Не питай мене нащо любила, Не питай мене нащо… люблю…