Поезія - це злет душі,
Хвилини щастя і печалі,
Легкі сонети, пасторалі...
Й одне бажання - залишить
По собі слід - бодай найменший...
Плететься вірш - уже не вперше,
Снується думка, слово зріє,
І вкотре розказать посмію
Про те, що знову я - люблю!
Про те, що знову я не сплю,
Що серцем знову я болію...
Що голос знову мій німіє,
І лише слово на папері
Вершить узори й акварелі...
Про те, що голос мій не скаже -
Поезія усім розкаже...

Мерехтіння світла, в небі тане осінь,

І пожовкла тиша навкруги лежить,

Може день вчорашній десь крокує досі,

Та в безодні сірій наша пам’ять спить.

Не озветься думка, не долине пісня,

Я мандрую світом в пошуках себе,

Не вернуть минуле, в дверях вітер свище,

Лиш у серці словом схованим живе.

Щоб почуть те слово, віднайти ту пісню

Озирнись і зникни в безвісті доріг,

І яскравий спомин, і зелене листя

Проведуть крізь хмари та на твій поріг.

 

т.е.с.    07.11.08

І ніч, і невгамовна злива,

Голками холоду в обличчя

Уяву будять хворобливу,

Що не згасатиме сторіччя.

Її вогонь палає тихо

Медовим світлом у очах,

І відвертає знову лихо

Та разом з лихом хижий страх.

Рецепту іншого від холоду не маю…

29.11.2015

Снег кружится ласковой метелью,

Землю скрыл, как осень в листопад,

Мне ночами сказка снова снится,

Где твои, зима, шаги скрипят.

Жжет мороз, и серы низки тучи,

Жжет мороз, сереет тенью даль,

Стихло все в объятьях лютой стужи,

И только солнце растопит февраль.

Вновь сумрак – день, так от утра до ночи,

Чтоб чистым покрывалом вдаль идти,

И шаг за шагом скрип, печальны очи,

Сон сыпет серебром нам вдоль пути.  

12,02,10 т.е.с.

Сьогодні -
любиш ти - кого?
Сьогодні -
серденька твого
Чия рука
торкнеться?
А пам'ять -
лиш займеться -
і гасне...
В передчутті
прекраснім
Вседайної свободи.
Всесяйної!....
Що згодом
переросте -
в твою лиш -
пам'ять...
І серце знов
запалять
Чиїсь хвилини
І пекучі дні...
А я... - лежу на дні
тих спогадів твоїх,
які зовеш ти - гріх!
Які звучать: табу!
Шукаєш ти рабу
Отих бажань твоїх,
Обіймів молодих,
Цілунків у хмелю
І слів легких "люблю..."
А далі - ранок знов.
Й пробуджена - Любов...
Й дорога - звична ця.
Й напруженість кінця
Не сказаної фрази,
І помисли, й образи...
І сміх твій. Й  гріх...
...Сховатись би від всіх!...

Така незріла ще душа!
Ще не достигла на осонні...
А вже летить, вже поспіша
Схопити почуття спросоння.
А їй би дозрівать на гілці,
Вбирати сонця кольори
І насотать в клубок промінців,
Вплестись в мереживо кори...
Та прагне - відірватись! - й гучно
Шугнути вихором в імлі,
Закалатати дзвінко й влучно
І спалахнуть на неба тлі.
Згоріти зразу - й без останку,
Снопами іскор засвітить -
Щоб відродитися на ранок,
І знову - зріти, й знову - жить.

Грянул гром, глуша все звуки,

Дождь стеной, померкнул день,

Предаваясь дома скуке,

Ищу в тьме немую тень.  

Необъятна мысль лениво  

К небу тянется крылом,  

В мраке странник молчаливый,  

Тьмой укрыт, живет огнем.

В бесконечные дороги,

Сердца жар ведет вперед:

В бури, горести, тревоги,

Край, где нас никто не ждет.  

Я же знаю, ты же можешь,  

Увидав огонь в пути,  

В дождь стеной и в бездорожье  

Сквозь туман мой дом найти.

Что ж ты медлишь, где ты, странник?

Тьмой укрыт, живешь огнем,

Сердца своего изгнанник

Знай, бурь нет, где есть наш дом.  

т.е.с.  25,05,09

 

Кто знает вкус печали в пустоте?

Кто знает, где душе найти приют?

Кому решать: жить в яви иль во сне?

И как дойти туда, где любят, ждут?

В безумьи дней, в кружении огней

Мы мчим вперед, не глядя вдоль пути,

Но вот тропа над бездной, мы на ней,

Здесь страх и боль и пустота – и не пройти.

Мы шаг, еще один, и будто сквозь туман,

Сквозь невесомость неживого мира,

Сквозь одиночество, тревоги и обман

В надеждах и мечтах находим силы.

Кто знает вкус печали в пустоте?

Кто знает, где душе найти приют?

Кто знал печаль, прошел сквозь жар во мгле

Поймут других. Они их любят, ждут.

Т.Е.С. 31.07.08

                                             Василь Махно

поезія – мабуть перейде в слова і зникне в провінції

від постійного пошуку сенсу життя і провізії

де все сходить з рук

бліді поетески помалу спиваються

співають пісні – акушерством займаються

і блядством - як вислід душевних мук

 

їхні жести і рухи напрочуд театральні

а у віршах і пози й відмінки давальні

знахідних нема

для мужчин що люблять словесний стриптиз та еротику

їхній стиль мішанина барокко і ґотики

одне слово: пітьма

 

ну а ти хто вірний музиці і хорею

ритмові рухів що збивають ґонор - а гонорею

пеніцилін

йдеш цим містом як в’язень на страту

губиш пам’ять – постійно піддатий

блін

 

значить місто будинків темних вулиць й приблудних псів

відбивається в склі стакан; на який ти завчасно

сів

і не зліз братан

ті сирени залили бетоном вуха твої

ну а зранку від віршів їхніх і пива млоїть

і скидає листя каштан-капітан

 

вже два тижні як ти підвищив його у званні

він мокне на варті - а ти не просихаєш в вині

і про неї мені не кажи

друг підливає - змієм шепоче та всі вони бляді

капітане – шикуйтесь - ми на параді

та чому цього літа сніжить