Зачароване поле.

До погибелі – крок.

Пропливають гондоли

Почорнілих думок.

І божественне тріо

Потомилось і спить.

Чом його, sole mio,

Ти не хочеш будить?

По бажаннях і хибах

Зло полізло на трон.

Шурхотіння і вибух.

І сміється Харон.

Покинь шукати шану у відзнаках,

У оплесках, у сказаних словах,

Найгірші людожери – то у фраках,

А не оті, що десь на островах.

Похвалять, але потім за монету

І продадуть, нащадки плазунів,

Бо в людожерів шику та паркету

Чеснот ще менше, ніж у дикунів.

Дні як ночі – невпинні,

Порожні та кволі,

Репетиція ніби

Невблаганного страшного суду,

І вагається мить

Й запитання горить:

Як побачити сни,

Що не снились ніколи-ніколи,

Як побачити те,

Ким та з ким

Я ніколи не буду?

Як побачити те, що панує роками?

Як побачити те,

Що існує в моїй голові

І на волю лише

Виповзає рядками?

 

30.03.2016

Місто – хижак.

Я бачу у його жовтих очах голод,

Хоча шукав емоції

На сірому обличчі.

Місто ковтає людей

Та випльовує лише

Ходячі оболонки.

І я з жахом чекаю

Тієї миті,

Коли воно зверне свою увагу

На мене.

09.02.2016

Чарівно - дзвіночки конвалій
почую в мелодії ночі,
«Подалі від сірих реалій!», -
дівчинка-мрія шепоче.

Доводячи розум до сказу,
сміливо іде за лаштунки -
страхи поховались відразу
від сміху малятки пустунки.

Свій танець довершує співом - 

Як добре вниз пролитися, із неба,

Пройтись по душах,

Навшпиньки,

Аби не забруднити їх,

Або не вляпатись самому,

Та залишити слід,

Добрий, майже невагомий.

У спогадах.

А якщо не лишати,

То нащо тоді спускатись?

28.12.2015

Вечірній чай - рецепт від давніх ран,

Ти так далеко, але спеку

                                                                                           

з кінофільму «Афера Томаса Крауна», 1968)

переклад французської версії

                                                                                      Млин мого серця

Розірвало хвиль склепіння,

Мов невидима рука,

Як мереживо, що Місяць

Заплітає між зірок,

Як Сатурна дивні кільця,

Що виконують танок,

Як квіт соняшника зріє

Кожний рік і в певний час -

Так мандрує моя мрія

Із надією про нас.

Ти одним ім’ям своїм

Крутиш серця мого млин

Як малюк заводить дзигу,

Схожу на веретено,

Чи слова, що лягли в книгу,

Наче іній на вікно,

Як та чайка, що кружляє

Хвилям всім наперекір,

Як північний вітер грає,

Мов трембіта поміж гір,

Як хурделиця вирує,

Наче то останній час -

Так мандрує моя мрія

Із надією про нас.

Ти одним ім’ям своїм

Крутиш серця мого млин.

Літо плине - час зізнання,

На вустах твоїх журба.

В небі осені зітхання

І пташиних крил юрба.

На піску сліди останні

Хвиля змила в небуття.

Я самотня у кав’ярні,

І немає вороття.

Дощем небо плаче-крає,

Краплі брязкальцями б’ють,

Наче пісня, що вмирає,

І цих слів  не повернуть.

Лист багряний ще палає,

Сумні думи навива.

Моє серце пам’ятає

Цвіт волосся, як жнива.

Як пожбурене каміння

В світ буремного струмка

Розірвало хвиль склепіння,

Мов невидима рука.

…Вітер дме знов навмання…

Тільки ти ім’ям своїм

Крутиш серця мого млин.

В.Н.  2016 (ontheway)