Життя – безмежний простір океану,

Куди не подивись – вода довкруж,

Та прийде час, і я минулим стану,

М’яким словесним дотиком до душ.

Без підлості отрути, без обману,

Без солі під розмахом довгих вій,

Настане час і спогадом я стану,

Живим та теплим в пам’яті твоїй.

- Де світло

Погляду

Живого?

Чому в очах

Одна печаль?

Скажи, що трапилось?

- Нічого.

Я просто трапився.

Нажаль…

У відлунні зажурених слів

В’януть серця палаючі квіти,

Я би небо тобі прихилив,

Аби ти не боялась злетіти.

Я би повінню вимив цей світ,

Я добро би, нарешті, прославив,

Я жбурнув би надію у цвіт,

Я би долю на місце поставив.

Розтопив би бездушності сніг,

У жорстокості вирвав би жало,

Я зумів би усе, що не міг,

Якби ти цього трохи бажала.

Несплетене не може розплітатись,

Не може бути волею тюрма,

Як я не можу сам собі зізнатись,

Що все, що наробив – усе дарма.

Підвладний нерозгаданій химері

Продовжую я прагнути мети,

Малюючи червоним на папері

Знайомих слів небачені сліди. 

Шепочеш «Ні» світанками на вухо,

Душі не крають пісня та мольба,

Ти мій ковток повітря і задуха,

Єдина в світі радість і журба.

Моє неперевершене творіння,

З тобою сяє небо в унісон,

Ти – смерть моя і, разом, воскресіння,

А я всього лише Пігмаліон…

На зламі непритертих поколінь,

Приховувала сенс небесна сила,

Пливли хвилини в сиву далечінь,

Напнувши свої зоряні вітрила.

Йшли в небуття забуті племена

Та згадували з сумом про минуле,

І вічність обплітала сивина,

І пам'ять покривалася намулом.

Та поки світ на порох не зітлів,

І вітер не розніс, немов полову,

Я разом з ним пручався і горів,

Життя його підтримуючи словом.

Вітри ганяють хмари батіжками,

Хвилини ніч безсовісно краде,

Малює осінь жовтими мазками,

Вкрапляючи червоне де-не-де.

Злітаючи над осінню думками,

Пливу я у обіймах теплих хвиль,

І вічність розмальовую словами,

Не знаючи, чи варто це зусиль.

Осінь – неперевершена пора! Чудовий час для романтичних мандрів нашою дивовижною своєю природною красою,  рідною країною. Дороги осені барвисті і багаті контрастами  та ніжними акварельними  красками мінливих фантастичних пейзажів. В жовтні та листопаді можна зустріти дивовижне поєднання сині небес і золота полів, помаранчевого  вогню лісів і свинцевих налитих дощем хмар, магічного спокою лісу і шуму вітрів,  прощальних криків журавлів    і тихого шелесту листя в безголоссі березового гаю.  Свою жовтневу подорож до моїх  родинних помість починаємо з берегів  Дніпра і чудної річки Оріль.

Добираємось до берегів Ворскли, де її величність впадає в Дніпро.  Тут варто перепочити і насолодитись вволю дивовижними картинами, що відкриваються зору з правого берегу (своєрідними пейзажами української Швейцарії).   

 Погожий день. Яка чудова осінь!

 Яка розкішна золота пора!

 В очах її легенька мила просинь.

 Вона мені подруга і сестра…   (Наталка Ярема)

По дорозі на Полтаву варто заглянути  до березових лісів  у села Чорбівка.  Тут і плодами калини можна поласуватись і підберезовика відшукати…  

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо...

(Ліна Костенко) 

Край Полтавщини настільки багатий, добротний, пишний своєю красою, що взагалі потребує окремої ілюстрації….  Але важко оминути таку красу… 

І нехай кажуть, що не той тепер Миргород ...

Особливо вражає фантастичними  палітрами красок маленька річка  з чудернацькою назвою - річка Свинківка ...

Красива осінь вишиває клени 

Червоним, жовтим, срібним, золотим. 

А листя просить: – Виший нас зеленим! 

Ми ще побудем, ще не облетим.  ( Ліна Костенко)

Вода неначе із джерел холодних,

І берег в кленах золотавих

Це юна  Осінь в шляпах  модних

Знов заплуталась в  октавах 

( Володимир Тертишник)

А дороги до Сумщини – це довгий серпантин тихої краси …

Дихаємо в повні груди...

Після дощику  ліс пахне березою, сосною, озоном і  ... опеньками...

За Котельвою і Охтиркою знову зустрінемось з чарівницею нашого краю – чистою і живописною річкою Ворскла

 Біля славного міста Лебедин не варто оминати березову казку …

Берези стали в щільний ряд

Поета давнішні  подруги

Готові зняти свій наряд

В чеканні  рим, як завірюхи

( Володимир Тертишник)

Мимо чарівної річки Псел,

 добравшись  до козацького села Капустинці і унікальної своєю красою річки Грунь, можна отримати неперевершену насолоду пейзажами осінньої пори ...

Вітерець нудьгу прогнав

На серці вже немає щему 

Сьогодні в зливу я попав 

Із листя клену 

( Володимир Тертишник)  

Осінь як бабуся для  Весни

Застилає  внучечці коляску

Хай будуть їй солодкі сни

Напише небо Вам красиву казку.

 Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.

 Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.

 Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,

 літопис  тиші  пишуть  у  траві.

 ( Ліна  Костенко)  

 Ліс шелестить пожовклою листвою

 Підріс за літо під дощем,

 Ніколи Осінь  не зустрінеться з Весною

 На серці лиш від цього невимовний щем…..  ( Володимир Тертишник)

Лист осінній Казанова

Знов нам казку заморочить

І перо  поета знову

Всім удачу напророчить  ( Володимир Тертишник)

Берега тихої, спокійної і мальовничої річки Грунь неперевершені в будь-які пори року, зимою вкриті інієм та сніговими наметами, весною прикриті вуаллю ніжної зелені, літом сховані у дібровах, а золотогривою осінню  - сяють платиною берез, рум’яняться плодами глоду та шипшини, що ховаються в тіні дубових крон. Листаючи пейзажні фотосюжети невимушено заряджаєшся позитивом!

Тут раки сами ідуть до Вас ...

При бажанні можна і бобра за хвіст спіймати ...

Красива Осінь в дзеркалі води

Осінній ліс як золоте руно...

Бобри готують хату до зими

А ми червоне приготуємо вино  ( Володимир Тертишник)

Жовтень жде вітрів холодних,

А берег в кленах золотих

Це знову Осінь в шляпах  модних

Малює росами триптих ( Володимир Тертишник) 

Мимо золотого гаю

В’ється стежка до ріки.

Осінь! Я тебе кохаю...

Де ж ті юності роки…

 Немає бажання покидати цей блаженний край ... 

Та життя диктує свій ритм…  Беремо курс на  м. Суми . Та знову зупиняємось...

Пломеніє ліс дубовий

Нарядився наче в вишиванки

Стоїть то жовтий то ліловий…

До Зими готуйте санки

Пора повертатись до дому, до  рідної хати...

Усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

(Ліна Костенко)

Осінь! Моя улюблена пора

З берези листя майже злива

Шумлять  собі як дітвора…

Хай буде осінь всім щаслива!