Відпустку у нас на роботі треба замовляти аж у листопаді на весь наступний рік, і так, щоб вона не перекривалася більш ніж з 2-ма працівниками...  Тож мені практично повезло взяти відпустку на два тижні на кінець липня. А так, як девіз відпустки "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося!    " (сам придумав   ), то і плани були грандіозні! Не всім їм судилося збутися, але, може це і на краще! Один із планів був направлений на базу в Карпатах, але туди ми не попадали по часу, тоді і виник "План Б", який постійно трансформовувався і в період підготовки і під час самої подорожі. Мабуть у кінцевому варіанті він би мав назву "План Р"   "План Б" передбачав подорож по замкам, руїнам замків, костелам, церквам, а також просто вулицях міст Тернопільщини... Але на "час підписання Плану Б" квитків на Тернопіль вже не було...  Короче кажучи, ми опинилися в Рівному. Потім було Дубно, Кременець, Почаїв та Луцьк. Про кожну з наших зупинок планую написати докладніше з фотографіями та історією міста... Тож, чекайте!

На прошлой неделе ездили с мужем в Крым. Поскольку погода отнюдь к пляжному отдыху не располагала в основном катались по экскурсиям и лазили по горам.
Одна из экскурсий была в Керчь (про крепость-невидимку я буду еще отдельную заметку писать). Поскольку опять таки из за погоды запланированная прогулка под парусом не состоялась нас взамен свозили в Аджимушкайские каменоломни

Музей однозначно впечатляет - огромный подземный лабиринт, трагическая история...но выходя из него мы с мужем переглянулись и он у меня спросил: "У тебя тоже возник один вопрос "Зачем все это было?" Потом в гостинице мы почитали немного историю и что-то прояснилось, хотя много вопросов остались открытыми...

В мае 1942 после неудачной обороны Крыма войска отступали через Керченский пролив. Одной из частей был отдан приказ "любой ценой и до дальнейших распоряжений" прикрывать переправу войск. Дальнейшее распоряжение так и не поступило, немецкие войска отрезали часть от моря и было принято решение укрыться в расположенные рядом каменоломни. Вместе с военными (около 10000 человек) под землю спустились 5000 мирных жителей, целыми семьями, с детьми (зачем???). Каменоломни были абсолютно не подготовлены к пребыванию людей - не было ни запасов провианта, ни доступа к воде. Были только склады сахара и шин. Воду сначала добывали ценой неимоверных потерь (100 человек убитыми за 4 ведра), потом все-таки выкопали колодцы.
Ирония судьбы - среди военных основную часть составляли политработники плюс целый полк НКВД. Наверное поэтому среди прочих служб под землей были организованы "особый отдел, военная прокуратура и военный трибунал" (несомненно экстра важные для выживания под землей организации ). Кроме того "командование не просто пыталось контролировать настроения и благонадежность личного состава оставшегося под землей, создав особый отдел и закрепив оперуполномоченного за каждым батальоном, но и решительно пресекало любые проявления паникерства, трусости или неустойчивости, говорит факт создания специального взвода, возглавляемого неизвестным майором, в задачу которого входило «очищать гарнизон от предателей и изменников" (как производилась подобная очистка я думаю не сложно догадаться)
Где-то через неделю немцы начали массировано атаковать каменоломни - газом, взрывами. В результате первой газовой атаки погибло около 3000 человек. К июлю в каменоломнях осталось около 1000 (напоминаю из 10000-15000) человек - остальные погибли - частично в партизанских вылазках, но в основном под завалами и от голода и болезней...Но тем не менее приказ покинуть каменоломни был отдан только в сентябре, когда гарнизон насчитывал уже несколько сот человек...Всего спаслось по разным оценкам от 100 до 200 военных и 150-200 гражданских...из 10 000 и 5 000 соответственно
Полный текст статьи про оборону каменоломен здесь
Да, этот музей это несомненно нужен - как память о тех кто там погиб...Но попытки подать это как героизм вызывают недоумение...С военными более ли менее понятно - любой попытавшийся выйти сразу объявлялся дезертиром со всеми вытекающими. Но какой смысл был забирать туда мирное население? При всех зверствах немцев на окупированных териториях выживаемость явно была выше чем 40 человек из тысячи...
Фотографии не мои - экскурсоводы просят не фотографировать чтобы не слепить окружающих вспышками

Трактор-генератор, впрочем проработал он недолго и был засыпан завалом в первые же дни, после этого освещали поджигая шины (отсюда копоть на стенах)


Хирургический стол и госпиталь. Из сахара гнали самогон и использовали его в качестве анестезии при операциях...

Детская комната (игрушки современные, люди приносят вместо цветов и венков). В этой же комнате были найдены несколько детских могил, детям от 1 до 7-8 лет...

Кам’янець-Подільський – стародавнє місто, яке по праву вважається одним з найбільш мальовничих у Східній Європі. Дуже часто Кам’янець-Подільський називають "квіткою на камені", або "перлиною Поділля". Унікальне місто в кожному його прояві.  Саме розташування Кам’янець-Подільського є неймовірним.  Стара частина містазнаходиться на півострові, який є природним утворенням. Річка Смотрич, прокладаючи собі шлях у скелястому каньйоні, утворила цей чудовий природний комплекс. У сучасних межах міста  річка утворює три півострови, на яких розташовані історичні райони Кам’янця: Старе місто, Руські та Польські фільварки. 

Старе місто - найбільш цікава для туристів частина Кам’януць-Подільського.Саме до нього йдуть за можливістю поринути в історичне минуле. Тут знаходиться близько 200 історико-архітектурних пам’яток. Старе місто побудовано на скелястому півострові площею близько 120 га. Його називали "містом трьох націй", оскільки тут мешкали українці, поляки і вірмени. Тому Старе місто поділене на райони, де проживав певний народ. У кожного була своя площа, ринок, магістрат, а також свої культові споруди. З’єднувалося Старе місто з навколишньою територією лише вузьким перешийком, на якому ще в давнину споруджено міст (Замковий або Турецький). 

 Найпопулярнішими об’єктами є Ратуша, костьол св. Петраі Павла, Кушнірська вежа, Польська брама, Домініканський монастир. До речі,вежі, яких до нашого часу дійшло 5, та залишки оборонних стін з бійницями і бастіони нагадують  нам про ті часи, коли Кам’янець був неприступною фортецею.

Але головною метою поїздки кожного туриста завжди була Стара фортеця. Це візитна картка міста. 

Кам’янець-Подільська фортеця є, мабуть, одним з найпопулярніших серед всіх туристичних об’єктів України. Недаремно у 2007 році вона ввійшла до переможців проекту "Сім чудес України".

[ Читати далі ]

Вперше місцевість Дубень згадується у 1100 році. У 1386-му князь Федір Острозький отримав від польського короля Ягайла та великого князя Литовського Вітовта право на побудову передового форпосту. З початку 15 століття почалася побудова дерев"яної фортеці на високому березі річки Іква. У 1507-му Сізігмунд І надав місту Магдебурське право і дозволив його власнику Констянтину Острозькому проводити ярмарки і побудувати укріплений замок, який, до речі, аж до початку 20-го століття нікому не вдалося захопити!!! Замок, а також Луцька брама і монастир бернардинців представляли собою цілий оборонний комплекс з підземними ходами та приміщеннями. Саме біля Луцької брами був підземний хід, який описує у романі "Тарас Бульба" Гоголь. У останній третині 18-го століття у місті стають популярні Різдвяні ярмарки. Тоді ж новий власник міста Михайло Любомирський перебудовує замок на розкішний палацевий комплекс, навколо ринкової площі будує кілька гостьових домів. Місто, при населенні 6,5 тисяч чоловік Сам замок, окрім 2-х бастіонів з вежами, має надбрамну будівлю та два палаци - Острозьких (16-те сторіччя) та Любомирських (17-18-те сторіччя). Крім того у місті зберігся корпус монастиря кармеліток (1686р.) та стара синагога (16-те сторіччя).

Ось по такому, багатому на історію, містечку ми прогулювались ввечері після обіду та відвідин Тараканівського форту. Але не все, що вистояло протягом бурхливих історичних подій 16-20 століть так само чудово виглядає і на початку 21-го. А жаль!   Синагога 16-го сторіччя стоїть без вікон, Луцька брама теж має не найкращий вигляд. Щоправда в замку ведуться реставраційні роботи, але підсобні приміщення і майстерні на місті бувших казематів дуже псують вигляд і не дають поринути у атмосферу часів козацько-польських протистоянь. Навіть у мене, прочитавши кілька історій про місто виникло кілька цікавих для туристів ідей. Наприклад, поставити у башню "Беатка" пушку "з якої у 1578-році племінниця легендарного князя Констянтина Острозького Беата Дольська вистрілила у підступивших до міста татар" і влучила у шатер хана, після чого татари ненасмілилися нападати на замок. Також туристам цікаво було б оглянути "світлицю польської панночки, що звабила Андрія Бульбу" та подивитися на підземний хід від Луцької брами, яким Андрій пройшов у замок.

Досить непогано зберігся корпус монастиря кармеліток, зараз тут онкодиспансер та жіночий православний монастир... Мабуть воно так і має бути, бо це Божа справа... Деякі з будівель, які позначені на мапі, як пам"ятки архітектури, на вигляд виявилися сірими неяскравими будівлями, так, наприклад будинок якогось Ельберта 19-го сторіччя, або будинок купця 18-го сторіччя... Вцілому містечко справляє враження тихого провінційного, де окрім кількох будівель, вже мало що нагадує про минулу велич. Дуже велична, і як на мене, дуже сувора споруда монастиря бернардинців зараз теж знаходиться у стані затяжної реконструкції і гаражі та підсобні приміщення псують навколишній вигляд. Непогано збереглася споруда 1832-го року костел Яна Непомука з дзвінницею, а також гарно виглядає Іллінський собор на центральній вулиці міста з симпатичними ангелочками на стовпах паркану.

Вцілому склалося враження, що люди, які живуть у цьому провінційному містечку з багатою історичною спадщиною не знають і не цінять її. Дуже шкода!

А ми вже збирали речі і бігли на автостанцію, щоб їхати до старовинного міста Кременець...

Щоб і у нас було комфортно, зручно, безпечно, екологічно   

Цього пішла разу за течією.

         Продовжуємо нашу подорож, яка розпочалась тут http://blog.i.ua/user/729788/2232896/ ; http://blog.i.ua/user/729788/2233136/&nbsp  ; http://blog.i.ua/user/729788/2234185/
        Сьогодні на нас чекає зустріч з головним об"єктом, до якого ми і прагнули і з якого розпочалась вся ця затія  - Добромильський Замок Гербутів.
        У 1450 році львівський ловчий Микола Гербурт на Сліпій горі поблизу Добромиля звів дерев’яний замок, для захисту навколишніх земель від татар. Але у 1497 році замок таки згорів, а село сплюндрували татари. У ХVІ столітті Станіслав Гербурт почав перебудову замку, використовуючи камінь і цеглу.





       Замок Гербуртів знаходиться не далеко від Добромиля, в селі Тернава, але перед штурмом фортеці слід зазначити, що стоїть вона в лісі на висоті 560 метрів.
       Переночувавши в селі Тернава, підкріпившись і зібравши речі ми вирушаємо на взяття фортеці    Із зупинки в селі Тернава видно вершину Сліпої гори, де саме і знаходиться замок.



Сюди ми дійшли ще вчора і заглибившись в село, переночували скраєчку. Зранку вже йшли до гори і зустріли пару цікавих хаток і хрест на вулиці села Терава.









       Далі наш шлях пролягав у гору і чим вище ми підіймались, тим гарніші відкривались краєвиди. Аромат від квітів і трав стояв супер    Хотілось впасти в трави, лежати, дивлячись в небо і напитуватись цим божественим нектаром ароматів
Це вигляд попереду, курс тримаємо на ліву гору


 
А це вид позаду, який далі буде відкриватись все краще і краще




    





  
Тут місцевий люд пасе худобу. Корівка відмовилась від фотосесії, відвернувшись і відмахуючись хвостом від нас. А козенятко трохи дало себе зазняти ))


      


        Вже під горою, де починається лісиста місцевість, ми зустріли місцевого жителя, який пас свою худобу. У нього ми уточнили чи на вірному ми шляху. Він з достоїнством  підтвердив, що шлях пролягає саме тут і розповів, що далі йде одна стежка, яка і веде прямо в замок, але на стежці буде одна розвилка і треба йти на ліво, бо права стежка зведе нас вниз до сусіднього села. Якось він скептично на нас поглянув і  додав, що майте мол на увазі там крутий підйом ))) Вийдете? Ми посміхнулись йому і підтвердили, що коли  є мета, зможемо її досягти
        І от ми йдемо серпантином хащами до замку. Підйом в деяких місцях дійсно був досить крутий, потім вугол підйому то трішки зменшувався, то знову  крутішав. І весь час стежка звертала і звертала…А ми все очікували, що ось за цим поворотом побачимо Замок.
 




Ось такий ми проробили шлях, дивлячись на карту



        Під ногами на стежці ми бачили свіжий слід від машини.
Дощу вночі не було, отже машина проїхала або сьогодні вранці, або вчора.


        І  НАРЕШТІ  за новим поворотом відкривається об’єкт нашої мрії
        Тут ми забули, і що підйом крутий, і що ми заморились, і стали йти ще скоріше, щоб нарешті доторкнутись до часу, до історії, до минулого….





З кожним кроком наближаємось все ближче і ближче







            Підійшовши до воріт, в глибині у дворі замку ми побачили 2 машини. Пройшовши в двір замку нас вітали його гості, які прибули сюди ще вчора і вже збирались від’їзжати. Це були дві молоді пари з Польщі. Ми трохи з ними поспілкувались. Розмова була дружня і приємна. Молоді люди були з Кракова і маючи відпустку вирішили проїхатись по цікавим місцям України. Провівши попередніх гостей замку, ми залишились в гостях у Гербутів


 
Це вхідний тунель, що веде зі входу у двір Замку











        Ми зайшли уверх, і знаходимось над вхідним тунелем і роздивляємось поближче цікаву кладку стін, в якій перекладені цегла з камінням.



















А тут гарно видно товщину замкових стін




У замковому дворі колись, звичайно знаходився колодязь, але тепер там лише яма, зарісша травою



Тут же знайшовся і теперішній мешканець ))) Жирненький равлик



          Історія одного з високогірних замків України сходить до 14-м століття, а саме - 1374, коли герцог Ополе запропонував щедрий подарунок старопольським родичам Гербутам, чиї предки були саксонськими і моравськими іммігрантами. Владіслав Ополе, користуючись підтримкою німецького дворянства, надав Гербутам ділянку на Галиційській землі, що тягнеться в долині річок  Вирва і Стрвяж, на якій він базується в декількох населених пунктах. Невгамовні середньовіччя, часте вторгнення татар та внутрішні війни стали приводом для вжиття заходів для захисту своїх товарів. Внаслідок цього виду діяльності недалеко від Добромиля був побудований укріплений замок. Ця дерев'яна фортеця, що височіє на вершині високої гори, майже 600 метрів, була заснована в 1450 завдяки Миколі Гербуту, де внизу пагорба біля підніжжя замку стали з'являтися перші будівлі, які пізніше дали життя сьогоднішній Тернаві.

        Руйнівне вторгнення татарської орди в 1497 році призвело до нечуваної бідності для мешканців Тернави та Добромиля, чиї садиби, як і Гербутська фортеця, майже повністю згоріли. Для того, щоб Добромиль повернувся до життя якомога швидше, король Ян І Олбрахт дав право вільно торгувати та організовувати торгові ярмарки. Протягом цього періоду кількість жителів значно зросла, включаючи велику кількість переселенців. Місто швидко прославилося ткачами, по товара до яких стояли в черзі торговці з Угорщини та Сілезії, також була дуже популярна сіль, видобуток якої почався на початку 16 століття завдяки сім'ї Гербутів. У 1566 році, коли Добромиль був під керуванням Станіслава Гербута, польський король Зигмунт II Август надав місту  Магдебурзького права.
          Протягом кількох років Станіслав Гербут ініціював будівництво нового замку, який мав би знову опинитися на вершині гори Сліпа, де саме стояла дерев'яна фортеця. Цього разу замок був побудований з каменю та цегли, який був привезений сюди з Варшави. На жаль, з цієї причини будівля часто страждала від вандалів, які викрадали цю надзвичайно стійку цеглу для своїх цілей.
       Цегла дійсно дуже міцна. А суміш для кладки схожа на вапнову, але вона міцна і не сиплеться, коли шкрябаєш її





       Значні будівельні роботи також мали місце під час правління Яна Щенсного Гербута, одного з найвідоміших господарів Добромилю. У той час оплот оточили захисною стіною в формі підкови і доповнили новою вежею, з якої в ясну пору дня були чітко видні навколишні території.
        У першій половині 17 століття чоловіча лінія династії Гербутів згасла, а в 1622 році замок перейшов у руки відомого магната Конєцпольського. За цей період ця фортеця, яка вже почала повільно втрачати свою оборонну цінність, була перебудована новими власниками: замковий комплекс став більш компактним і зруйновані кутові вежі. У XVIII столітті господарі дуже рідко оглядали стіни цього об'єкта, обличчя якого все більше погіршувалося.

Спочатку ми не зрозуміли, чому замок не має закінченої форми. В любому випадку мури повинні бути з усих сторін, хоч і зруйновані, але має щось бути. Але ж задня частина замку зовсім оголена і не має стін. Потім ми з"ясували в чому справа



      У 1784 році господиня фортеці, Анна Білоголовська, дозволила монахам із сусіднього василіанського монастиря зруйнувати частину оборонної стіни. Мешканці навколишніх сіл також доклались до розкрадання стін замку. А після Першої світової війни та Другої світової війни, та після артилерійських атак, колишня резиденція сім'ї Гербутів зрештою втратила монументальне обличчя.
https://castles.today/pl/zamki/ukraina/dobromyl/historia/

Обходили ми Замок вздовж і поперек і мабуть раза три, все боялись  пропустити якісь деталі

На вході є такі виїмки, можливо колись тут була замкова брама, яка фіксувалась в них

 
 


У всих стінах багато подібниї виїмок, а нижче бійниць їх цілий ряд, скоріш за все туди кріпились помости, або ще якість додаткові частини.



Ще цікаві деталі: внизу біля підлоги, в межах видимості є не великі отвори, схожі на зливи, вони під нахилом і виводяться за межі замкових стін



Дуже вразила кладка всередині вхідного/в"їздного тунелю   Пройшли віки, а каміння й досі міцно тримається. Тут також гарно видно суміш цегли і каміння в кладці.



Ще ми знайшли цікаві камінці. Нам так хотілось вірити, що це часточка герба   Сфоткавши їх, ми бережно склали їх у куточок.



Ми так прониклись духом цієї місцини, що майже відчували себе її мешканцями. Навіть піднялись якомого вище, а саме над входом в тунель. Там досить багато міста, але дуже заважають трава і кущі. Повиглядали, як дозорні, з вікон. І збоку, і в передні вікна над воротами і чітко побачили вїзну дорогу. Зверху прямо проникаєшся величчю Замку.







Кажуть, що за гарної погоди, з вершини гори на обрії можна побачити навіть місто Перемишль. Нам, на жаль, цього не вдалось, але фото з інету знайшли.



        Підти із Замку сил не було, хотілось бути тут ще, здавалось, що зараз перед очима повстануть якісь люди з того часу і щось нам розкажуть цікавого. Або інші, заморені далекою дорогою, путники заїдуть на конях і розкажуть нам, що нового у світі діється 
Прощаємось і дякуємо гарному замку і тим, хто багато літ назад збудував його!


Але ж час йде і треба було вирушати в інше місто, в якому нас чекали нові цікавості і вечірній потяг додому.

Далі буде...

Як виявилося, маршрутки на Дубно з Рівно ходять досить часто і вже через 10 хвилин ми заскакували у таку маршрутку...

Кажучі правду, Дубно у нашому "Плані Б" було досить примарною зупинкою. Максимум на що ми розраховували, це на шляху з Кременця у Луцьк заїхати у місто на кілька годин щоб відвідати замок, але в процесі вивчень населенх пунктів по нашому маршруту, це місто мене цікавило все більше. По-перше, саме під стінами замку у Дубно відбуваються драматичні події Гоголівського "Тараса Бульби", по-друге, тут була певна кількість архітектурних пам"яток, була цікава та своєрідна історія, а по-третє тут по сусідству був відомий Тараканівський форт... За день оббігти все це було б складно, а у нас не було першочергової мети "загнати себе" .

Була у нас ідея і одразу їхати з Києва у Дубно, але там у вихідні проходив фестиваль "Тарас Бульба" і місць у готелі не було. Коли ж ми приїхали, то працівники готелю тільки-но відходили від гостей фестивалю...   Як ми зрозуміли, фестиваль був у якомусь рок форматі, або навіть з готичним спрямуванням, гості були досить шумними і з нами персонал практично відпочивав...   Ми вибрали економ-номер з туалетом та душем на коридорі за 94 грн.  Все одно на поверсі було зайнято лише 2 номери. Так як приїхали ми вдень, а наступного дня вже планували їхати далі, то вирішили зразу ж "штурмувати віддалені бастіони", тобто зразу вирішили шукати форт.

Село Тараканів знаходиться в кількох кілометрах від Дубно. Ми купили квитки на автобус (автобусом з Дубно на Повчу через Мильчу ми їхали до Тараканова   ), який проходив через село, всього по 1.63 грн, і попросили водія зупинитися біля форту... Водій висадив нас от у такому місці:

То ж форт нам довелося ще пошукати... До пам"ятки не було жодного вказівного знаку... Але невдовзі ми знайшли зарослу але заасфальтовану дорогу і дійшли до форту. 

Тараканівський форт будували протягом 1870-1890 років під керівництвом військового інженера Е. Тотлебена, а автор проекту інженер-полковник Борисів. У 50-ти км від форту проходив кордон Російської імперії з Австро-Угорщиною. Форт має у плані форму ромбу, зовнішні оборонні мури підкріплені цегляними стінами товщиною до 3-х метрів, а зовнішній рів глибиною до 6 і шириною до 14 метрів. Для побудови форту на березі річки Іква насипали величезний пагорб, то ж центральна 2-поверхова будівля де розміщувалися казарми  і каземати, була надійно захищена 2-ма валами та мурами...

Так як ми не мали жодної уяви як він має виглядати, то трохи було не прийняли оборонні мури за весь форт... Було б дуже жаль, якби ми відразу ж і повернулися, хоча і мури нас вразили... 

Тож обійшовши форт навколо ми знову повернулися до його входу, а звідти повернули на стежку ліворуч, що йшла вверх у глиб форту. Те, що ми побачили внизу нас вразило... Нема слів,щоб це описати... поїдьте і самі огляньте,   поки ця пам"ятка оборонної архітектури кінця 19 століття не перестала існувати...   

 На відкритті форту у 1890-му році був присутній сам імператор Олександр ІІІ, а в 1899 році форт телефонізували... З появою військової авіації форт втратив своє оборонне значення. А зараз він втрачає і своє значення як пам"ятка оборонної архітектури... Бо форт ніким не охороняється , хоча цегли там ще стільки, що вистачить на побудову маленького селища .

Навколо форту сільські городи з чудовими маками, а поблизу проходить залізниця...

Повертачись назад довго чекали автобуса, але встигли ще трохи прогулятися містом і повечеряти у досить пристойній та на диво затишній кав"ярні "Гранд".