хочу сюди!
 

Оксана

47 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 42-47 років

Замітки з міткою «рыцарь»

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 10

       Дракон піднявся, трішки огледівся та пішов уздовж гірського схилу... Спробував злетіти, але в голові запаморочилося, й він, спересердя плюнувши, вирішив за краще не ризикувати принадами місцевого ландшафту. Уже неподалік розпочиналася пустеля, яка не дуже приваблювала його своїми обрисами. Опісля того, як йому так вдало пощастило позбутися клопотів з одним невеличким королівством, він запрагнув усамітнення в якій-небудь безлюдній місцевості. Якщо й шукати для себе якусь принцесу, то нехай краще подібним займуться лицарі... Адже їм потрібні королівства. Тим паче, що далеко не кожна принцеса здатна осягнути мистецтво співжиття з драконом. З такими думками він підняв голову й огледів свої нові володіння. Через віддаленість від торгівельних шляхів та просто значну відстань від "цивілізації", що доповнювалися "принадами" досить великої пустелі, ця місцевість викликала захват. Фактично, це була значна за розмірами оаза, котра відзначалась як зеленою рослинністю, так і чималим озерцем, яке своєю дзеркальною поверхнею милувало око. Удалині щось зблиснуло на сонці, але дракон не зважав на подібне, цілковито віддавшись післяобідньому сну.

       Останній похід закінчився для загону лицаря не найкращим чином. Якщо висловитися точніше - відправкою майже в повному складі (окрім нашого лицаря) до кращих місць, які були набагато ближче до Господа, аніж ця пустеля разом із пекучим сонцем та деякими іншими "принадами буденності". Барону Ґільдену, який був задумав похід супроти сусіднього вождя магометанського племені, не пощастило зовсім трішки - досить малочисельний загін легкої кінноти, який відзначався вірністю вождю, саме повертався після важких боїв з "невірними", яким заманулося підняти повстання. Хоча сил було витрачено чимало, бунт вдалося придушити. Ті воїни, які вижили після боїв із заколотниками, прагнули якомога швидше повернутися й відпочити. Значні втрати були викликані не просто гарними діями заколотників (яким пощастило відійти в "ліпший світ"), а передусім вдалими засідками, котрі виявилися в багатьох випадках дуже неочікуваними для кінноти. Відчуваючи сильне бажання помститися, навчені гірким досвідом воїни не дуже розбирали, хто там трапився на їхньому шляху. Самотньому лицарю вдалося вижити лише через те, що його оглушило вже на початку бою, а в подальшому вороги визнали його мертвим, так само, як інших підлеглих барона.

       Лицар підійшов ближче до озера... Спрага була просто неймовірною. Неподалік лежав дракон, який, однак, видавався не дуже доречним доповненням до ландшафту. Зброя нагадала про себе звичним брязкотом. Дракон розплющив одне око й сумирно подивився на чоловіка. Той витягнув меча та спробував підійти ближче й встромити його в звіра. Натомість, дракон підвівся та змахнув крилами. Лицар кинувся до нього з жахливим криком… Після першої години поєдинку дракон запропонував опоненту короткий перепочинок. Це викликало цілковите розуміння, але було з відразою відкинуто. А вже опісля другої години бою в лицаря макітрилося в голові, й зважаючи на це, дракон дещо відступив. Озброєний чоловік, хилитаючись, спробував поворушити пересохлим язиком:

- Пити хочу!

- То хто ж тобі не дає!? - щиро здивувався дракон.

       Лицар підповз до озера й припав до води… Принцесам далеких країн залишалося тільки очікувати на драконів, своїх лицарів та щасливий порятунок.

Мораль: не кожен дракон насправді є перепоною на шляху до здійснення мрій. Подекуди "перешкоди" закладено в нас самих.

P.S. За чудовий малюнок з драконом висловлюю подяку сайту  "http://www.wallcoo.net".

P.P.S. В основу сюжету цієї оповідки було покладено один з поширених анекдотів про лицарів та драконів. Дуже сподіавюся, що читачам подібна спроба викладу буде цікавою.

Р.P.P.S. хочу висловити також вдячність за деяку допомогу при редагуванні цієї оповідки шановній пані Ananser.


74%, 23 голоси

10%, 3 голоси

16%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 9

money   money   money       money   money   money

Цього разу вирішив опублікувати одну оповідку зі своїх старих архівів. Вона значною мірою відповідає моєму теперішньому настрою та чомусь здається, що могла б Вас зацікавити як вдмінний погляд з дещо іншого кута зору на події, які так чи інакше доводитьсь спостерігати вже протягом тривалого часу. Тут маю на увазі як історичну ретроспективу, так і наше повсякденне життя. То... Спробуємо разом зануритися у казку?

- Ну, усе, твоя узяла, - важко видихнув дракон, заклопотано роздивляючись рану.


- Забирай це дурне місто і володій ним. Тільки врахуй, жодної симпатичної діви там не залишилася.


- Зжер? - Грізно замахнувся лицар мечем.


- Здурів чи що? - скривджено махнув хвостом дракон: - навіщо їх жерти? Істеричок. Ці б@вдури теж думали, що жерти збираюся. Місто я захопив відразу. Ніякого опору. А до вечора дивлюся - делегація магістрату тягне якусь діву в білому балахоні з вінком на голові. Та кричить, сльози в три струмки. На, кажуть, забирай свою данину, тільки нас не чіпай. І бігом, бігом так назад. Тільки п'яти заблискали. А діва, як стояла, так і впала непритомною. Тільки я більше баранам віддаю перевагу. На рожні. Чи телятам.


- І що ж ти з нею зробив? - похмуро запитав лицар.


- Що, що. Вона була не квола та ще й гарненька. Ну забрав її до печери. Тут вона і опритомніла.

 

       Дракон гмикнув і знову втупився у свою рану.


 

       Лицар стягнув шолом з голови, стомлено притулився до дерева.


 

- І що далі?


 

- А нічого. Вранці прилетів на площу та сказав, щоб щодня приводили мені по діві.  Тільки набридли мені ці діви швидко. А якось помітив, що у бургомістра дружина молода. Ну, і наказав. І що ти думаєш? Привів її до мене. До того дійшло що інші заради місця в магістраті, посади при ратуші - самі почали мене вшановувати. А самі діви після цього гордо вишивали на своїх сукнях моє зображення.


       Дракон сплюнув.


- Ти головне, їх не балуй. Швидко на шию сядуть. Я їм періодично дещо влаштовував. То спікіруєш вночі та плюнеш вогнем по дахах, то чергового бургомістра хвостом пристукнеш за недоїмки. До речі, вдова першого, на наступну ніч сама прибігла до мене. Я її потім видав заміж за міського поета.


- Тиран ти. Деспот. - видихнув лицар.


- Дур@нь - зневажливо огризнувся Дракон - ти подивися на цих людисьок. Я їх десять років третирував, а вони. Подивися ж он на них.


       Лицар озирнувся. Стіни міста рясніли натовпом святково вирядженого народу. Над головами майоріли величезні транспаранти: Наш Дракон - найкращий дракон у світі! Слава Великому Дракону! Наш Дракон - непереможний! З Драконом - в майбутнє!


- Ну що, бачив? Вони ще оплакувати мене почнуть. Отже, ти їм відразу покажи де раки зимують. Спершу вибий зуби бургомістрові. Тварюка рідкісна, зате дружина... Сам підбирав йому. Ну, і знеси голови парі крикунів.


- За що? - здивувався лицар.


- Та ні за що. За недостатньо шанобливий погляд. Чи просто так, для профілактики. Потім обклади даниною, та такою щоб завили, а ти їм пізніше скостиш трішки. Вони і зрадіють. І обов’язково накажи притягнути до тебе пару дів або дружин знатнших і красивіших. Це їх відразу заспокоїть. Проймуться... Ну гаразд. Чого це я тебе учу тут? Там розберешся. Не маленький. Тільки врахуй - не повертайся до них спиною, поки не видресируєш під себе. Прощавай.


       Дракон хрипко видихнув і насилу змахнувши крилами, спробував злетіти. Важко набравши висоту, він втратив залишки сил і впав на гострі зубці скель. З боку міста долинуло сумне "Аах"!


       Лицар повільно розвернувся і попрямував до міських воріт. Крокуючи через поле він бачив, як натовп топчучи людей кинувася із стін. Дійшовши до воріт, гуркнув по них кулаком. Ні звуку не почулося у відповідь. Знизавши плечима, лицар висадив обидві їх стулки. Важкі ворота звалилися додолу. У хмарі куряви промайнули чоботи утікаючих стражників. Головна вулиця тягнулася від воріт і до самої площі. Бруківка уся була всіяна оберемками квітів та вінків. Через вулиці від будинку до будинку тягнулися святкові гірлянди. З балконів звисали транспаранти на честь Дракона, а також його портрети.


       Гуркочучи обладунками, лицар попрямував до площі. Святково одягнений натовп, що зібралася там, чекав переможця із заклопотано-настороженим видом. Ледве лицар ступив на площу, як бургомістр подав знак музикам, ті перелякано заграли.


       Лицар здивовано оглянув натовп і рушив до підвищення з трибуною. Бургомістр зустрів його коло драбинки і протягнувши на підносі ключі від міських воріт, клюнув носом в плече, хлипнув, але зустрівши холодний погляд лицаря, осікся і поспішив бухнутися на коліна. Натовп негайно наслідував його приклад. Лицар повільно піднявся на підвищення і оглянув площу. Його явно тут не чекали. Місто готувалося до повернення Дракона - переможця і тепер не знало як сприймати такий поворот долі.


- Встаньте люди! Дракона повержено і тепер ви вільні від його ярма. Більше ніхто не стане знущатися з вас, ганьбити ваших дочок і дружин. Більше ніхто не стане по ночах вриватися до ваших будинків і громити їх. Ніхто не стане грабувати вас і принижувати. Віднині ви вільне місто.


       Очі бургомістра спершу округлилися від подиву, потім затуманилися. Він вправно встановив на місце відпалу щелепу.


- Зараз я втомився і хочу відпочити. А вранці ми зустрінемося, щоб вирішити усі ваші нагальні справи - повідомив лицар, так і не дочекавшись вигуків тріумфування. Жінки з натовпу недружньо свердлили його оцінюючими поглядами.


- Де тут гостинний двір?


- Палац Дракона до ваших послуг - гикнув бургомістр.


- Палац так палац - знехотя погодився лицар і зійшов з підвищення.


       Натовп мовчки розступився і він попрямував до замку Дракона, який височів за площею. Бургомістр квапливо дріботав за ним. Вже коло дверей потягнувся до плеча лицаря і видихнув:


- Накажете діву привести?


       Лицар неприязно озирнувся на нього. Бургомістр боязко зіщулився:


- Як буде завгодно панові лицареві.


       Той, не відповідаючи, штовхнув ногою парадні двері і увійшов до будівлі. У спорожнілому замку він знайшов якусь кімнату з ліжком і звалившись на неї прямо в обладунках, забувся глибоким сном. Він був дуже втомленим після важкого, тривалого бою. Всю ніч йому снився регочучий дракон, що перетворювався то на дів, то на бургомістра.


       Ранок розбудив його шумом з площі. Лицар схопився і поспішив до зали. Побачивши двері, що вели на балкон, розкрив їх і вийшов назустріч вранішньому сонцю. Уся площа була заповнена мешканцями міста. На підвищенні надривався бургомістр. В цей час хтось побачивши лицаря, заволав, показуючи на нього. Бургомістр підняв голову.


- Ось він! Ось вбивця нашого обожнюваного Дракона! Безвідповідальний шукач пригод! Він зневажає нас! Він нехтує нашими традиціями! Відмовився від нашого дару - однієї з останніх дів міста! Авантюрист несе анархію і загибель усім нам! Ви чули, що він учора сказав? Ми тепер вільне місто!


- А хіба ми були рабами? Від чого ми вільні тепер? Від уваги і турботи нашого незабутнього Дракона? Від його захисту? Жоден дракончик не смів з’явитися в межах міста, боячись нашого Дракона.


- Жоден в@л@цюга і нахаба не смів збезчестити наших жінок і дівчат! Дракон розірвав би нахабу на шматки.


- А що з нами буде тепер? Хто захистить місто і хто наставлятиме нас?


- Хто забезпечуватиме закон і порядок? Місто осиротіло! І цей в@л@цюга сміє вважати себе визволителем!Смерть йому!


- Смерть йому! - Заволав натовп, а голосніше за усіх кричали і біснувалися жінки.


       Стражники і ремісники вже кинулися до дверей замку.


       Несподівано, обидві стулки парадного входу розлетілися вщент. У дверному отворі стояв лицар з важкою виблискуючою сокирою в руках. Очі його були недобре примружені, а на губах грала зловісна усмішка.


       Щось дуже знайоме було в цьому для натовпу і він мимоволі подався назад. Начальник стражників, котрий був забарився, несподівано звалився з розкбитою головою. Виблискуюче лезо сокири забарвилося яскраво-червоною кровю. Лицар, гримнувши обладунками, зробив крок вперед. Натовп в страху розступився в обидві сторони.


       Лицар нестримно кинувся вперед і вмить виявився на підвищенні. Переляканий бургомістр отримавши удар ногою в живіт впав на коліна.


       Лицар повернувся до площі.


- А з чого ви вирішили, що я звільнив вас? - недобре запитав він.


- Хто вам сказав, що я прийшов вас звільняти? Я переміг вашого хазяїна в бою і завоював це місто. І віднині ви належите мені з усіма вашим начинням. За правом переможця! Оскільки ви не розумієте іншої мови, то нехай буде по-вашому.


       Бургомістр неспокійно заворушився біля ніг. Лицар схопив його за комір.


- Коли я говорю, то усі мовчать і не дихають!


       Він відвів кулак в панцерній рукавиці і припечатав обличчя бургомістра. Той звично хлипнув. Потім підніс долоню до рота, виплюнув скривавлене кришиво зубів. Здивовано подивився на них, підняв очі на лицаря. Раптом його розбиті губи роз’їхалися в щасливій посмішці.


- Хажяїн. - радісно прошамкав бургомістр - шпрафшній хажяїн. Він пірнув головою вниз до чобіт лицаря.


       Лицар недбало, носком чобота відкинув бургомістра.


- Досить. А коли вже визнав, негідник, то не забувай про свої обов’язки. До вечора щоб були накриті на площі столи. Поетам приготувати оди. Музикам вигадати новий гімн. Усім гільдіям приготувати дари. Усім дівчатам і жінкам міста завтра з'явитися в палац. Я відберу для себе фрейлін, покоївок і служниць. Завтра оголошу вам розміри нових податей. А зараз, щоб хутко приготували мені обід. І прибрати замок. Інакше полетять голови.


       Він виразно струснув сокирою. Натовп полегшено зітхнувши, традиційно впав на коліна. Життя поверталося у звичну колію.


Лицар повернувся до бургомістра.


- До речі, Дракон мені щось казав щодо твоєї дружини.


- Я одрасуш пшлю жа нею - щасливо прошамкав бургомістр.

P.S. Ну що ж, завдяки Вашій підтримці мені вдалося перемогти у номінації "найкращий блог року". Для мене ця перемога була важливою та викликала чимало різних емоцій. Гадаю, Вам теж було цікаво спостерігати за перебігом подій та тут... Можу тільки відзначити, що без підтримки Вас усіх, моїх читачів, цього досягнути не вдалося б. Ще раз висловлюю свою глибоку повагу та вдячність!!!

P.P.S. За оригінальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://basik.ru/what_to_read/dragon/short/.


79%, 23 голоси

3%, 1 голос

17%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 8

 
Перевірений спосіб розриву стосунків:

наполягайте на тому, щоб усе було тільки по-вашому.


- Служба технічної підтримки "Merlin Inc" . Чим можу допомогти?
 
- Вчора я придбав у вас меч.
 
- Поздоровляю, сер, ви зробили чудовий вибір.
 
- Він не працює.
 
- Що означає - не працює?
 
- Він не рубає голову драконові.
 
- Ви прочитали інструкцію, сер?
 
- Благородний лицар не зобов'язаний вміти читати! Але мій зброєносець прочитав мені її вголос двічі.
 
- Ну добре, сер. Ви вийняли меча з піхов?
 
- Так.
 
- Це точно? Перевірте, будь ласка.
 
- Вийняв, кажу ж вам!
 
- Добре, сер. Тепер перевірте гостроту леза.
 
- Ой!
 
- Вам не слід було робити це пальцем, сер.
 
- До чого тут палець? Я зробив це язиком! Я завжди перевіряю так гостроту страв.
 
- Розумієте, сер, меч влаштований трохи інакше, ніж страви, які ви куштували під час обіду. Термін "гострота" має тут значення...
 
- Не морочте мені голову! Я не зобов'язаний розбиратися у ваших технічних термінах. Я користувач, а не фахівець із заліза. Краще скажіть, чому він не працює!
 
- А раніше він працював?
 
- Не знаю, я купив його тільки вчора!
 
- Добре, сер. Ви що-небудь робили з ним?
 
- Ні!
 
- Ви упевнені в цьому?
 
- Ну, я тільки вийняв його з піхов.
 
- Ви не намагалися гострити його самостійно?
 
- А це б з чого?
 
- Вам краще знати, сер. Можливо, ви намагалися встановити на нього нові закляття?
 
- Ні, я користуюся стандартними, які постачаються разом з мечем!
 
- Можливо, це порча, сер? Як давно ви оновлювали вашу святу воду?
 
- Тільки позавчора залив свіжу версію!
 
- Зрозуміло, сер. Тоді подивіться, чи немає поблизу неекранованих джерел чорної магії? Вони можуть створювати перешкоди в роботі меча.
 
- Які ще джерела, я в пустелі!
 
- Не потрібно нервувати, сер.
 
- Я не нервую, хай йому біс!
 
- Тоді чому ви так важко дихаєте?
 
- Тому що за мною женеться дракон.
 
- А, тож, дракон поблизу?
 
- Так, він вже зовсім поряд!
 
- Чудово, сер. Передайте йому трубку.
 
- А якщо він відкусить мені руку?
 
- Даруйте, сер, але медичні проблеми поза нашою компетенцією.
 
- Наступного разу я купуватиму меч в "Morgana Ltd" !
 
- Ну добре, сер. Опишіть хоч би, як виглядає дракон.
 
- Ну, він такий зелений, з вусами.
 
- Зрозуміло. З цього потрібно було починати, сер. Це неліцензійний дракон, китайська підробка.
 
- І?
 
- Прочитайте ліцензійну угоду, сер. "Merlin Inc" не гарантує сумісність з несертифікованими пристроями.
 
- І що мені тепер робити?
 
- Не користуватися надалі дешевими "no-name" драконами, сер.
 
- Схоже, це він зараз мною скористається! А-а-а! Ні-і-і! А-а-а-а-а!.
 
- Сер? Сер, з вами все гаразд?! У будь-якому разі, компанія "Merlin Inc" дякує вам за співпрацю!

Дефекти, які ми бачимо в інших, у більшості випадків - наші власні.

P.S. Розумію, що багато хто хотів би ознайомитися з продовженням пригод Рейлі та Мерфі, але час має свої специфічні властивості. Опрацювання цієї оповідки було порівняно нетривалим, тож покищо опубліковано саме її.  У будь-якому разі, я маю намір продовжувати написання "Ірладської" серії (але з часом).

З оригінальним текстом оповідки можна ознайомитися на "http://porz.org.ua".

Малюнком із зображенням дракона завдячую сайту http://www.nch.com.tw/data.php?id=21054&ch=16 .


67%, 32 голоси

15%, 7 голосів

19%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 6

           В мене знову виникло бажання відчути різдвяний настрій, тож я вирішив зачепити (не вперше) тему взаємин лицарів і драконів... Цікаво було б дізнатися й Вашу думку з приводу прочитаного, побаченого та почутого.smile Вибачайте за які "прогалини"... Адже я не зазіхаю на якусь еталонність.

      

            Дракон розплющив очі, потягнувся й позіхнув. Смикнув вухом, дослухаючись, і поглянув туди, звідки лунав металевий дзенькіт, що розбудив його.


- Ти що там робиш? - З цікавістю запитав він в закутого у панцир чоловіка, який вовтузився біля основи драконячої шиї.
- Не бачиш? Голову тобі рубаю, - натужно відповів чоловік, не припиняючи мірно завдавати удару за ударом по міцній лусці.
- І як успіхи? - поцікавився Дракон.
- Не заважай! - злісно огризнувся чоловік.
- Гаразд, - поступливо погодився Дракон і спробував знову задрімати. Але дзвін меча відволікав.
- Слухай а навіщо тобі моя голова? - запитав Дракон через півгодини.
- Та вона мені взагалі ні до чого не потрібна, - відповів чоловік.
- А рубаєш навіщо?
- Так треба.
- А-а... Ну, якщо треба, тоді звичайно. Важко, мабуть?
- Важко, - визнав чоловік.
- Не хочеш передихнути?

        Чоловік, примружившись, подивився на сонце з-під панцерної рукавиці...
- За годину передихну, ближче до полудня.
- Це добре, - кивнув Дракон. - А то у мене вже шия затекла, лежати в одній позі. І природні потреби задовольнити хочеться.
- Ну, злітай, лише по-швидкому.
         Дракон здійняв крила і зник у гущавині лісу, що ріс неподалік. Через хвилину повернувся і знову розташувався на каменях.
- Можеш продовжувати.
         Чоловік покрутив у руках затуплений меч, відкинув його убік і, рішуче діставши із заплічного мішка ножівку, почав пиляти. Дракон засовався і почав хихикати.
- Агов, перестань, лоскотно!
- Ну, вибач.
          Змінивши ножівку на меч, чоловік знову почав рубати.
- Так краще?
- Ага, - примружився Дракон. - Навіть приємно. Можеш трішки лівіше?
- Можу.
          Деякий час не було чутно нічого, окрім гучного пихтіння, дзвону меча і задоволеного муркотання Дракона.
- Припини! - нарешті не витримав чоловік.
- Що?
- Муркотіти припини. Мене це дратує.
- Чому? - ображено запитав Дракон.
- Бо у тебе це виходить немелодійно! І взагалі, будь серйозніше, коли тебе вбивають.
          Дракон замислився.
- А мене вбивають?
- Так.
- Ти?
- Так.
- Не вірю! - Дракон позіхнув. - Аби ти мене стільки часу вбивав, то вже убив би десять разів.
- А що ж я, по-твоєму, роблю? - розсердився чоловік.
- Рубаєш мені шию.
- Ну!
- Що?
- Якщо я тобі відрубаю шию, ти ж помреш?
- Ти не відрубаєш мені шию, - упевнено заявив Дракон. - Сам бачиш, нічого не виходить.
- А якщо динамітом? - запропонував лицар.
- Не раджу, - похитав головою Дракон. - Я плююся високотемпературною плазмою.
          Чоловік  втомлено зітхнув і сів на камінь.
- Ну, і що мені тоді робити? Якщо в мене робота така - драконів рубати?
- Ну й рубай, - знизав плечима Дракон. - Я що, заперечую? У нас будь-яка праця почесна. А тут, дивись, ще роботи непочатий край!
         Дракон ставно витягся на каменях і підставив чоловікові броньоване черево.
- Як чоловік, наділений справжніми лицарськими якостями - може, спробуєш вразити мене у серце? - зворушливо попрохав він. - Я намагатимуся не муркотати!

P.S. За чудове фото гірського краєвиду висловлюю подяку шановному "llrr".

P.P.S. Також хочу висловити глибоку повагу автору замітки, яка є першоосновою прочитаного Вами матеріалу, а саме шановному "WalesDragon".

 

Дуже вдячний за відвідини.  )


93%, 38 голосів

2%, 1 голос

5%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Юристам і людям (№ 16)

Лицар і Дракон 

Казуалістична казка

За чудовий малюнок висловлюю подяку вельмишановному "A_V_L".

 

- Король сказав, що двері його скарбниці відкриті переді мною! - буркнув лицар.
- Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом.
- Тоді дай мені увійти.
Комірник не зійшов з порогу.
Лицар спохмурнів:
- Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою:
- Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відкриті не перед, а за тобою. Ось це - вже серйозне порушення наказу.
- Для чого мені розкриті двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар.
- Уявлення не маю. Вибудовувати припущення щодо королівських намірів я не   звик.
- Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці винагороду!

- Він саме так і сказав?
- Ні, - признався лицар. - Він виголосив: "У винагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відкриті перед тобою!"
- Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав.
Лицар узявся за меч.
- Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу.
Насупившись лицар виголосив:
- Гаразд. Я скоро повернуся.
Він розвернувся і попрямував геть.
- Тількино ти з'явишся тут, двері негайно ж перед тобою відкриються! - запевнив комірник лицарську спину і причинив стулки...

 Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавиця.
Комірник виглянув:
- Швидко ти.
- Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо.
Комірник підняв брови:
- Король сказав ще що-небудь?
- Ні, - відповів лицар. - Він не сказав. Король написав.
Лицар протягнув комірникові сувій. Той розвернув його і повільно, по складах, прочитав:

"Подавцеві цього, лицареві, що вразив дракона, дозволено увійти до королівської скарбниці і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе винагородою".

- А потім ти покладеш те, що узяв, на місце? - поцікавився комірник.
- Читай далі, - скомандував лицар.
Комірник відмотав від сувою ще трохи і продовжив:

"Узяте лицар вільний винести зі скарбниці й використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень.

Підпис - Король".


- Який король мається на увазі? - уточнив комірник.
Лицар тицьнув у самий кінець сувою - там стояла приписка:

 "Нашого королівства".


Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску і з червоного сургучу.
- Все вірно, - сумно погодився комірник. - Що ж, вибирай.

Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшовся уздовж полиць.
- Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність.
- Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицареві відмовитися від задуму.
- Абсолютно.
Комірник щось надряпав на паперовому аркуші.
- І ще це, - лицар надуваючи щоки й натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриню.
Комірник скрушно написав кілька каракуль.
- А навіщо записувати? - з підозрою запитав лицар.

- Для порядку.
- Король побачить список?
- Не виключено. Якщо його величність раптом забажають дізнатися, яку винагороду ти вибрав, я буду готовий до звіту.
- Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і он те.
- Чи не забагато !? - із наголосом відзначмв комірник.
- Як раз. Тим паче, що я не закінчив.
- Гадаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю королю, що тут робиться, - тужливо зітхнув комірник.

Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірникові. На пергаменті значилося: "Лицареві - не заважати!" Внизу, як годиться, виведено підпис "Король. Нашого королівства.", і виднілося три печатки.
Крехчучи, лицар витягнув з кута туго набитий об'ємний мішок.
- Мі-шок - виголосив комірник, запекло шкрябаючи пером, і додав: - Скільки добра відходить!
- У кого відходить, а кому приходить, - процідив лицар, шатаючись під тягарем товстенного рулону.
- Навіщо тобі килим? - обурився комірник.
- На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами.

Комірник перевернув свій аркуш на інший бік.
- А це що? - поцікавився лицар, роздивляючись масивну ковану конструкцію незрозумілого призначення.
- Не знаю, - знизав плечима комірник. - Оскільки знаходиться тут, напевно, щось коштовне.
- Беру, - вирішив лицар.
Комірник вивів в реєстрі: "Залізяка важеленна - 1 шту.", - і шмигнув носом.
- Ну, тепер оно та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, все, - лицар витер піт з лоба. - А, так! Ще візок!
Комірник стрепенувся:
- В наказі було написано "винести"!... Все, що не зможеш понести залишиться тут!

Лицар понишпорив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Хай вивозить!", завірений королівським підписом і трьома печатками.
Склавши на візок свою винагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. В нього нічого не вийшло.
- Допомагай! - пропихтів він стомлено.
- І не подумаю! - мотнув головою комірник. - Про це й мови не було.
Лицар поліз за пазуху... Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страждальницьки скрипнули.
Вони насилу випхали поклажу за двері.
- Далі на мене не розраховуй! - злорадно заявив комірник. - Моє місце в скарбниці!
- А ти мені більше і не потрібний.
Лицар свиснув.
Підлога і стіни затрусилися, і в галерею увійшов дракон.

- Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові кінець канату, прив'язаного до візка.
- Ну, ти даєш! - гмикнув дракон, оглянувши гору цінностей.
Комірник роззявив рота і сповз спиною по стінці.
- Уявляєш? - дракон підморгнув комірникові і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав вже чотирьох принцес! Каре!
Лицар знизав плечима.
- Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у відчаї крикнув йому комірник.
- Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене приголомшувати...

Важко завантажений візок повільно покотився у напрямку наступного королівства...

rose rose rose

Предісторія...


Лицар підійшов до печери, окинув поглядом камінь, що закриває вхід, і сів поруч, притулившись до теплої скелі. Влаштувався зручніше, закинув руки за голову і блаженно примружився.
- Агов, Дракон!- крикнув Лицар, не розплющуючи очей.- Ти вдома?
- Вдома, - відгукнувся з-за каменя Дракон.
- Вийти ще не надумав?
- Ні-а...
- Ну, гаразд - справа господарська. А то дивися, якщо раптом надумаєш...
- Я тебе повідомлю заздалегідь.
- Угу.

Лицар посовався, щоб кіраса не давила на плече, і продовжив, не підвищуючи голосу:
- В місті вчора свято було. З карнавалом. Барди приїжджали.
- Так? - зацікавився Дракон. - І хто виступав?
- Якісь Платинові з Сорокасеми Островів. Веселка теж була. І ця, все забуваю її ім'я...
- Бабка ?
- Ні, інша. А, пригадав, Ластівка.
- Ну і як вони?
- Нормально, - знизав плечима Лицар.
Дракон не міг цього побачити, але почув скрегіт зброї і зітхнув.
- А новини які-небудь розповідали?
- Угу. Нічого цікавого.
- Ну гаразд тоді, - знову зітхнув Дракон. - Пожерти ж приніс?

- Приніс, - Лицар штовхнув ногою дорожній мішок.
- Не отруєно?
- Ні. Жери собі на здоров'ї.
- Врахуй, я спершу дам принцесі спробувати.
- Знаю. Кажу ж тобі, не отруєно.
- Та я так, про всяк випадок. Просто щоб ти знав.
- А поговорити з нею можна?
- З принцесою ? Хвилиночку...
Дракон зашарудів в глиб печери, звідти почулися приглушені голоси, через хвилину Дракон повернувся і сказав, вибачаючись:
- Неможна, вона миється. Завтра поговорите.
- Ну, тоді просто запитай її, вона вже довідалася про те, що я прохав?
- Це про мое слабке місце, чи що?
- Кх-м... ну так.
- Вона намагалася. Але я не сказав.

Лицар по-філософському знизав плечима, зірвав травинку і сунув до рота.
- Ну й гаразд тоді. На чому ми минулого разу зупинилися?
- Кінь б'є королівського пішака на d5.
- Так, вірно. Слон на a4.
- Ти мені жертвуєш ферзя?
- Розумій як знаєш.
- Я подумаю...
Дракон подумав, невпевнено двинув вперед туру. Лицар пішов конем, противники розміняли ферзів і відклали закінчення партії на завтра.

- Їжу я залишаю тут, - сказав Лицар, підводячись на ноги.- Тобі що-небудь ще потрібно ?
- Так. Захопи завтра, будь ласка, трохи паперу для писання. І ще принцеса просила роздобути їй флейту, хоче навчитися грати.
- Я їй знайду самовчитель, - пообіцяв Лицар. - І флейту куплю попристойніше.
- Це не дуже дорого? - почав турбувався Дракон.- У мене тут є деякі заощадження...
- Не треба, - відмахнувся Лицар. - Мені цілком гідно платять за те, щоб я тримав тебе в страху. Адже ти в страху, правда ж?
- Ага!- охоче погодився Дракон. - В жаху просто. У мене навіть хвіст тремтить якщо хочеш знати. Так і передай бургомістрові.

- Я передам, - кивнув Лицар.
- Так, ще чого. Якщо Ластівка не встигла поїхати, ти не міг би запросити її до мене в гості?
На день-другий, не більше. Давно її не бачив, та й принцесі було б приємно, поговорили б про своє, про дівоче. А може, й заспівали б чого-небудь...
- Я запитаю.
- Спасибі.
- Ну до завтра тоді. І якщо надумаєш битися...
- Іншим разом.
- ОК.
Лицар заліз на коня і поскакав.

Дуже легко мати гарні стосунки з тими, до кого не можеш дотягтися.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту  http://www.cd4user.net/anekdot/knight_dragon.shtml.


12%, 2 голоси

76%, 13 голосів

12%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
попередня
наступна