Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко

Я не хочу прокидатися одна серед ночі - ліжко холодне, в холодильнику знову здохла миша, тебе немає, лише повна недопалків попільничка нагадує ,що ти був. Ти був і тебе немає,ну немає тебе - я знову залишаюсь одна у твоїї хаті, так самотньо куди ти пішов четверта година ночі, я увімкнула свії мобільник дзвоню - зайнято. Знову якісь справи. Знаходжу на полички якесь печиво сумнівне на вигляд - їсти хочется ,"зараза", заварюю чай. Дивний ти чоловік ніколи нічого маїже немає поїсти у тебе, але чай та кава завжди є, немов ти не живеш у ції квартирі. Я тупо роздивляюся наліпки на холодильнику, чай вже безповоротньо покрився кригою, та мені байдуже. Та ось раптом ти уриваешься немов сонячко, шлем під пахвою волосся розкуїовджине, та якась незрозуміла посмішка "іди спати" твоя рука ледь торкається моїх русяво-рудих кучерів.Я підіїмаю очі "мені все одно завтра не на роботу". "А мені на роботу " відповідаєш ти. Вбивчий аргумент, а головне переконливий, нічого не зробиш - зітахю та плетуся у ліжко. Ти кладеш шлем на стіл та ідеш слідом, скидуючи із себе одяг, шкіряна куртка падає з гуркотом, пайта летить у незрозумілому напрямку. Ти наздоганяешь мене, хоча ліпше було б сказти підходиш та лагідно і обережно обіїмаешь за талію. "Ну, Олюся не сердся" видихаешь ти у моє волосся. "Не серджусь я" майже не чутно промовляю тобі, зупинячі рух. А ось і ліжко, я лягаю з боку звертаючись клубочком ти поряд зі мною, забираєшь у свої широкі обіїми і я миттево засинаю.

Дві жінки
спрагло п'ють з долоні.
Одна - вже мати.
Друга ще у лоні
дитину не носила,
Їй щастя - лише мати,
а другій вже несила...
Проб'ється ніжність
раптом
Крізь руку...
Пам'ять знов -
Воскрешує любов...
І Доля пестить їх обох,
Від зла оберігає Бог.
Та чи одягнуть ці жінки
З ромашок степові вінки
У сонячні щасливі дні -
Не знать ні людям,
ні мені...

Ніжний запах весни в твоїм імені є,
Ароматом п'янким у повітрі снує.
Теплом на морозі воно зігріває,
А у душі гарна пісня лунає.
Шум ніби моря, що серце ласкає,
Адже і Пушкін його прославляє.

Вірші тут.

Колись дуже ц дуже давно подарували мені на день народження магнітофона.
Звісно я став його перевіряти. та записувати з радіоприймача мелодіі та пісні.
Ця пісня була найпершою, що я записав. Тому мабуть й запямяталась.
Хоч з виду звичайна совкова попса, але якась добра й лірична.

 На прем'єру "Осінньої музики" Ганни Гаврилець

Київським квартетом саксофоністів

і Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром

в Національній філармонії України 21.09.2015

 

 

Вилущуються

Цілі ноти - каштани

Контрабасові

 

*****

Листя грушеве

З нотного стану дощу

Розлітається.

Синкопує листопадом

Партитура жовтнева

 

*****

З утроб золотих

Чотирьох саксофонів –

Плач, схлип, літепло

Листопадово-синє -

Осіння мелодія…

 вересень-жовтень 2015

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: восток: рубаи, хокку, танка

Свидетельство о публикации № 70919