[Приєднана картинка]З просторів інтернету друзі прислали вірш Романа Скиби: https://onlyart.org.ua/roman-skyba-i-pryjdesh-po-pershomu-moroz/який спонукав на невеличкий експромт:Ти ідеш по першому морозу,Зранку вийшла ти у заметіль,Не завадять снігові торосиДосягти мети, попасти в цільДівчинко з веснянками на осінь,Дівчинко з очима у печаль,Якби ж знали очі твої в просінь,Як у шибку дивиться коваль....Той коваль, кує в любую...

Читати далі...

Перелицюю лінію обличчя - І усміх перекривлю на образу, І все разом, і все отак - відразу Знесу під дах старезно-черепичний. Я зберігаю там свої відрази, Там тиша стереже мої личини, Там час-святий повільно-сумноплинний Хитає з павутиння довгу рясу. Немов молитву, таємницю зронить І щось мені шепоче, і зітхає, І тихо на чолі моїм лишає Із зір нічних припилену корону...

Колись, ще у радянські часи довелось недовго жити у столиці Латвіі.Десь півроку у командируванні. Сподобалось. Рига здалась комфортною та спокійною.Щоправда Київ сподобавсь дещо більше, але, то зовсім по іншому. Москва - ні. Пітер "своєобразний", але по своєму мрачненький, та й давно дуже.Це треба не розказувати, а відчувати.

[Приєднана картинка]Після пролісків, які по весні безшабашно сміливо тягнуться своїми синіми бутонами до сонця, ці обережні першоцвіти, перш ніж виглянути з під талої землі, як би завбачливе "утеплились", одігнуішись в свою самобутню м'яку та сріблясту хутряну й занадто екзотичну шубу, яка захищає їх і від запізнілих заморозків і від раннього спекотного весняного сонця. В цій модній одежі вони виглядають неповторними мудрими пілігримами...

Читати далі...

Ти кажеш, що сумна - занадто, В словах ще болю - забагато, В житті ще радості - замало. Ішла... спіткнулась... впала... Болить! Та я - не плачу! Ні! Не думай, я не плачу! Хоч серце нищиться в вогні, Ти сліз моїх - не бачиш. А що тобі кажу - то все Снігами завтра занесе. І я - сміюсь! Радію в зливі Буденних сіростей щасливих! Пульсую райдужно! Й хай здасться Тобі мій сивий сум - за щастя...

[Приєднана картинка]Доки тепло.--------Та трохи фото-арту.[Приєднана картинка][Приєднана картинка]

Ліна КОСТЕНКО* * *Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним. ***

А знаєш, моя незбагненна Фантазія, Тобою до болю сьогодні я вражена! Це треба ж було так тобі розгулятись, Щоб щезли раптово і горе, і радість. Щоб зникло усе, чим жила й дорожила, Що бачила й чула, Чим дихала, снила - Усі відчуття, й усвідомлення щастя... Я навіть не встигла як слід попрощатись. Ти - Каїне мій, Ти - облудлива думка, Пестлива й зрадлива, в блискучих лаштунках. Ти - Пікова дама, обманщиця серця, Легка, граціозно танцююча скерццо. Ти - вовче жорстокий і...

Читати далі...

Кольору міцної кави, Гіркого шоколаду, Достиглого каштану, І меду гречаного, Обпаленої глини... Спокути і розради, І доторків невинних, Спокуси, зваби, ночі - Оті сяйливі очі, Припушені, І ледь примружені... Сьогодні - і востаннє - Промовити захочу Я фразу заповітну. Скажу я - лише вітру, Лиш снігу прошепчу. У себе - прокричу, А в тебе - промовчу...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]