Слава Богу, Перуну Огнекудрому
Що стріли на ворогів верже
І вірно стезею вперед веде
Воїнам сам Він є суд і честь
І, яко златорун,
Милостив і всеправеден єсть.

Повернення Перуна-2009. Образ спиляли конкуренти - але народ здаватися не думає. Тільки-но прочитав в Інтернеті про нове встановлення Образу - якраз до усім відомого сумнозвісного ювілею. Ми теж віруючі - і у нас теж є почуття. Не чіпайте Перуна, християни. Бо Древні Боги живі.

                       

                   Найбільше в світі щастя для людини-пізнати  Правду, зрозуміти причини нашого роз'єднання з Цілим, віднайти в собі святиню гордості за свій народ в ім'я Любові. Та правда в Небі одна - віра предків і молитва рідною мовою.         У давні часи на нашій землі жили щасливі і високодуховні люди,які ще тоді не називали себе рідновірами тому що інакшої віри ніж віра у Рідних Богів не було. Вони жили у гармонії з природою, зі своєю душею, з цілим Всесвітом. І правили ними Волхви.           Язичеська (від слова язики, тобто народ) віра вийшла з душі народу. Мала розум, талант (дари Божі) і вдачу Українця-Русича. У ній велич національного духа незалежного, у ній пломенів високий рівень національної свідомости, звеличувалися гідність, сила, краса й подвиги богатирів. У ній були визначені суспільні й родинні правила життя. Вона нагромаджувалася, розкорінювалася і з волі Божої вдосконалювалася впродовж тисячоліть. І в епоху Трипільської культури вже була Вірою розвиненою. Про це свідчать найстародавніші книги Світу «Веди». Безсмертна душа українця, його духовна життєтворча символіка збереглася, на щастя, в багатющій скарбниці пам'яті народу України - в різноманітних святах та обрядах, на ритуальному посуді та писанках, в повір'ях, казках та прикметах, в народній магії та ворожбі, у вишиванці та іграх. Обрядові свята: Коляда, Водоосвячення (Водоосвітлення), Щедрик, Обрітенська неділя, Стрітення (зустріч Весни), Веснянки, Клітчальна неділя, Купайла, Зажинки, Обжинки та інші. Це була сильна, внутрішньо міцно викраяна релігія, висока, красива і тому являлася страшним ворогом для християнства. Наші предки серед багатьох Богів мали свій шлях до розуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром в 988 році, як про те свідчить Нестор-літописець". Велю завтра  хрестити, а хто не прийде на ріку багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом." А ті, що відмовлятимуться, "будуть позбавленні майна і покарані смертю". Разом з християнською вірою, яка була справжнім геноцидом нашого народу, Україна-Русь отримала духовне рабство.

[ Читать дальше ]

                                                         СЛАВА ПЕРУНУ ЗЛАТОКУДРОМУ !!!

Повернули образ Перуна на Старокиївську гору!

                      Тисячу років тому назад чужинські правителі на очах нашого народу зрадницьки звергли Перуна зі Старокиївської гори (нині Андріївської). І прорекли Волхви, що лише через тисячу років прокинуться Рідні Боги. І ось настав той час. В різних куточках нашої Неньки-України відтворюються рідні свята та обряди, Славлення Рідних Богів. Постають з небуття лики Богів.  Відбулося це Свято у символічний день 24 серпня 2009 року  – День Незалежності України!

Усі ми були свідками відродження справедливості – Перун пройшов шлях повернення від Дніпра до гори, та був там встановлений. Слава ж Йому, Великому і Непереможному Богу! [ Далі..................... ]

                                                                

Засторога перша

Не цурайся Роду свого,

Його Звичаю та Мови,

Бо рідна Мова і Звичай

Зберігає енерґію нації.

Засторога друга

Не оскверняй Душу

Чужинськими звичаями,

Бо чужа пісня і молитва

Дає силу твоєму ворогові.

Засторога третя

Будь терплячим,

Але не допускай наруги

Над твоїми

Рідними Святинями.

Засторога четверта

Не руйнуй природу,

Серед якої живеш,

Бо цим ти відбираєш майбутнє

У своїх нащадків,

Зрубуєш гілку Роду свого.

Засторога п`ята

Не потурай ворогам

Свого народу;

Якщо треба —

Ставай до Священного Бою.

Засторога шоста

Не віддавайся в рабство,

Бо хто прийме рабську смерть,

Той у Вічність відійде рабом.

Засторога сьома

Не зраджуй

Віру Дажбожих онуків,

Бо чужа віра

Руйнує Дух і тіло,

Знищує націю.

(Волховник. Правослов. — К., 2002.)

  Давнє вчення про Бога-Слово свідчить, що словесна магія містить потужний енергетичний запас Сили, яка зберігає націю. Наші предки вірили, що вони - сини й дочки сонячного Дажбога - володарі світлоносної життєвої енергії. Візантійське християнство, накинуте народові силомиць, зробило з русичів покірних "рабів божих", причому рабів чужинського бога! Втративши духовний зв"язок зі своїм рідним Небом, народ занапастив свою долю, що вплинуло на весь хід подальшої його історії. У цій книзі зібрані найстародавніші молитви до рідних Богів, які допоможуть українцям відновити цей втрачений зв"язок. Вид-во "Аспект-Поліграф" Ніжин - 2009 208с.

Інформаційний центр "Сварог". Об`єднання Рідновірів України. Українська язичницька книгарня.

Київ, пл. Слави, (підземний перехід), ТЦ "Навігатор".  тел.: 8(044) 223-57-47, т./ф.: 8(044) 531-99-71

 (Прочитав статтю і згадав вислови прихильників "рідної віри" і неоязичників ( якщо такі можуть бути ), скоріше, це просто заблукалі в власних звивинах люди. Яким хочу тільки добра і правильної дороги в житті.) Как отличить подделки от подлинного Предания Церкви? Нередко сегодня православно-русскими традициями называются те языческие предрассудки, с которыми Церковь веками боролась. Богословие сегодня — это не отвлеченность и не предмет занятий узкого круга профессионалов. Богословие — это вопрос религиозной безопасности, вопрос просто личного выживания.

Уверенность нынешнего человека в том, что любая дорога ведет к Храму, что любая «духовность» — это благо, делает его беззащитным перед любым гуру, который подойдет к нему с каким бы то ни было «писанием» в руке. А, значит, пора не просто заявлять о своей симпатии к «духовным сокровищам православия», а приложить усилия к действительному ознакомлению с ними.

А для этого необходимо знание своего рода правил «техники безопасности», соблюдение которых желательно при соприкосновении с религиозной проповедью.

Правило первое:

Навсегда запомнить, что «духовность» — слово двуликое. Оно лишь указывает на вдохновенность как на источник получения знания или источник мотивации. Но оно не ручается за доброкачественность того, что именно сообщается человеку. Есть вдохновение добра. Есть вдохновение зла. И самое страшное: игры в переодевание — любимое занятие темной духовности. Высоцкий пел: «Не все то, что сверху — от Бога». Не все то, что говорит о духовности, ведет к Богу. Не все религиозные пути приводят к добру. И, значит, не очень стоит доверять тем дамам-теософиням, что с придыханием настаивают на равной духовной одаренности всех понаслышке  известных им религиозных путей.

Правило второе:

Если Вы еще не нашли в себе решимости или внутреннего опыта, необходимых для вхождения в серьезную религиозную жизнь, если Вы ощущаете себя не то что атеистом, но просто человеком, лишенным дара веры — все же сделайте свой выбор. Не в том смысле, что вот немедленно, сейчас же прочитайте «Символ веры». Нет, выберите и осознайте — во что вы верить не хотите и в какой религиозной традиции Вы не желаете оказаться ни при каких обстоятельствах. Попробуйте сказать в своем сердце: «Если когда-нибудь мне понадобится обратиться к Богу и к вере, яхотел бы молиться как православный, но я не хотел бы стать членом таких-то сект».

Между этими Вашими словами и реальным вхождением в церковную общину может пройти не один десяток лет. Но если Вы, например, решили (даже не из-за богословских аргументов, а просто в силу семейной или национальной традиции), что Вы будете православным — все эти предстоящие Вам годы Вы сможете защищать себя от слишком навязчивых предложений «поклониться  богу Кришне», «узнать имя Господа Иеговы», «последовать живому пророку Божией Матери Иоанну», и даже пойти «библейским путем новой жизни», на  который приглашает Вас очередной американский агитатор.

Правило третье:

Всегда просите представиться своего собеседника. Беды Фауста стали неотвратимы тогда, когда он удовлетворился уклончивым ответом Мефистофеля («Как ты зовешься?» — «Мелочный вопрос!»). Не удовлетворяйтесь  самопредставлением проповедника («Мы — «Церковь Христа!»). Просите более четко рассказать об истории его общины, понудите ясно высказать ее отношение к Православию. Так Вы защитите свою свободу выбора — ибо очень многие проповедники как раз желают, чтобы  поначалу Вы и не заметили, что Вам предлагают выбор и отречение от традиционной веры Вашего народа.

Правило четвертое:

Имейте в виду, что религиозная миссия часто прикрывается сугубо светскими наименованиями. Если Вас приглашают на бесплатные курсы  английского языка — почти наверняка окажется, что это очередная секта, которая просто собирается по английски читать Вам Библию (или книгу  Мормона), потихонечку разъясняя, что жить Вы должны так, как Вам говорят на этих уроках. В результате за «бесплатные курсы» люди платят своими душами, а затем и деньгами — ибо в большой части протестантских  объединений действует принцип «десятины»: обязательных регулярных взносов на церковные нужды. Другое любимое прикрытие — «экологические форумы», «школы общения» и т. п.

Языческий оккультизм Штейнера прикрывается, например, вывеской  гуманитарного движения «Новый Акрополь». Секта Муна действует под  вывеской Международного фонда образования и Международного движения «Женщины за мир во всем мире» [Критическое сопоставление учения Муна с христианством проведено в статье А. Бессмертного-Анзимирова «Господин  второго пришествия?» (Наука и религия. № 9, 1993). Для получения просто  объективной информации о секте Муна вполне можно воспользоваться книгамиЛ. Н. Митрохина «Религии «нового века» (М., 1985) и «Религиозные культыв США» (М., 1984)].

Кроме того, мунисты часто проповедуют на улицах под видом торговцев  значками и наклейками, используя каждый контакт для завязывания более  близкого знакомства и приглашений на «вечера дружбы».

Правило пятое:

Помните, что неожиданное радушие, выказываемое Вам вашими новыми  знакомыми не всегда является проявлением искреннего благорасположения.  Вы интересуете сектантов не сами по себе; не то, что в Вас есть сейчас, радует их. Зачастую это просто радость о новой добыче. Радушие и восторг, который они выказывают Вам, зачастую выходят за разумные  пределы. Но смысл у них один: привязать Вас к себе, к новой общине, к  новым знакомым. В секте Муна есть термин, очень точно выражающий суть этих отношений с новыми знакомыми: «бомбардировка любовью» [К. Боа. Лабиринты веры. М., 1992, с.205.]. «Неужели никто не говорил Вам, что Вы так умны!»; «Откуда у Вас такое умение одеваться!»: «Такое ощущение,  что Вы знаете несравненно больше того, что дают Вам в Вашей школе!».

Правило шестое:

При разговоре с проповедником старайтесь выяснить не только то, что  есть общего у его веры с другими конфессиями, но и отличия. Они могут  показаться Вам незначительными, на их незначительности может настаивать  сам проповедник. Но в конце концов, если они так незначимы, — зачем же  из-за них они отделились от всей Церкви? Помните французскую пословицу:  «Дьявол прячется в мелочах».

Правило седьмое:

Если аргументы Вашего собеседника из неправославной общины показались Вам убедительными — все же помедлите с принятием окончательного  решения. Например, если Вам говорят, что Библия запрещает писать иконы и молиться за усопших родителей — найдите священника, или человека,  осведомленного в основах православного богословия, или хотя бы  соответствующую книгу и выслушайте аргументы стороны, обвиненной Вашим  новым знакомым.

Правило восьмое:

Не составляйте Своего представления о той или иной конфессии только  на основании анекдотов о недостоинстве ее служителей. Сравнивайте не  грехи людей, а основы вероучений.

Правило девятое:

Не считайте разговор о вероучительных отличиях проявлением  «религиозного фанатизма» или «нетерпимости». Не покажется же Вам  носителем тоталитарного сознания философ, разъясняющий, чем учение Канта отличается от философии Ницше! Изучать историю философии, ограничившись лишь разговорами о том, что Кант и Ницше были немцами, а кроме того —  философами, и оба что-то писали по вопросам веры — это поверхностное, а потому и бесполезное занятие. Изучать историю религии только для того,  чтобы сказать, что все религии призывали к миру и любви — занятие еще в  добавок и небезопасное (вспомните «Белое братство» с «Богородичным  центром»). Разница религий — это исторический факт. Считать, что он  исчезнет только потому, что Вы не будете его замечать — слегка наивно.

Правило десятое:

Когда Вам будут говорить, что Учитель такой-то нашел путь к  объединению всех религий — обратите внимание на то странное  обстоятельство, что всякая проповедь унификации провоцирует прежде всего очередное размежевание. Помните, что любая такая инициатива, на самом  деле, ставит целью вытащить Вас из Вашей привычной религиозной среды.  Преподобный Мун не объединил христиан и индусов. Он лишь создал  обособленное движение, члены которого не являются ни теми, ни другими, и свысока смотрят на обычных верующих.

Правило одиннадцатое:

Признайте за каждой религиозной общиной право самой определять свои  собственные границы. Если Вы услышите, что Папа Римский объявил такое-то учение выходящим за рамки католичества — не считайте, будто Вы лучше  знаете католичество, чем Папа и не стремитесь его подправлять. Точно так же, если Вы услышите, что православные богословы не согласны с каким-то учением Римского Папы — поверьте, что у них есть не менее отъемлемое  право определять, что согласно с православием, а что несовместимо с ним.

Правило двенадцатое:

Будьте просто трезвы. Не спутайте психическое воодушевление,  естественное при больших собраниях, сопровождаемых громкой музыкой и  энергичной речью, с таинством вхождения Христа в святыню человеческого  сердца. Если Вы попали на собрание сектантов, то хотя бы не выходите в  ответ на их финальный призыв к сцене для принятия их «крещения». Ведь  если Вы поддадитесь эффекту толпы и в конце экзальтированной проповеди  согласитесь стать членом сектантской общины — Вы отлучите себя от  Православной Церкви.

В качестве комментария к этому правилу приведу рассказ о том, как  закончилось два года назад одно сильно разрекламированное протестантское шоу в Будапеште. Сектанты сняли для него центральный стадион города.  Поскольку Венгрия — католическая страна, они пригласили на свое  мероприятие и католического священника. Венгерские католики неплохо  подготовились к высадке американского десанта и поэтому священник,  бывший на стадионе, получив слово, сказал лишь несколько слов о пользе  веры и Евангелия и попросил собравшихся по окончании стадионного действа по дороге домой зайти в католические храмы, окружавшие стадион…

В самих храмах к этому тоже подготовились изрядно. Двери были  открыты. Храмы были освещены. Священники ждали людей. И вот, когда люди, выйдя со стадиона, наполнили церкви, священники к ним обратились с  простыми вопросами. «Братья и сестры! Вам полтора часа говорили о любви. Это очень хорошо. Но скажите, вы полюбили кого-то за эти полтора часа? В вас проснулось сострадание? Ваше видение мира, человека, себя стало  глубже? Нет? Ну что же, концерт он и есть концерт, а теперь давайте мы с вами помолимся уже всерьез о том, чтобы Господь умножил в нас веру…»

Выше приведены общие правила защиты нецерковным человеком своей души  от сект. Еще два конкретных совета я могу дать тем, кто хотят знать, как отличить христианство и православие от подделок под них. Если Вы хотите узнать, каково отношение обратившегося к Вам христианского проповедника к Православию — есть совсем простой способ понудить его к честному  объявлению его конфессиональной позиции. Попросите его перекреститься. И попросите его поцеловать образок Божией Матери. Если он откажется —  значит это представитель одной из многочисленных  антиправославно-протестантских общин. А дальше — это уже выбор Вашей  свободы: пойдете ли Вы за ним сразу, решите действовать так, как  рекомендовано в Правиле 7, или вспомните о том, о чем шла речь в Правиле 2.

Есть и критерий, по которому можно узнать, насколько Ваш собеседник  далек от христианства. Попросите его пояснить — зачем Христос умер на  кресте и почему Он называется Спасителем. Христианин скажет, что в конце концов, Христос спасает нас от небытия и спасает ценой собственной  крестной жертвы. Не христианин скажет, что Иисус — это Учитель, который  спасал нас от тьмы незнания и безнравственности… А вот зачем он все же  пошел на Крест — останется без пояснений. Напомню лишь, что Сам Христос  сказал «На час сей Я и пришел в мир» не перед началом очередной проповеди, а перед казнью… Здесь стоит помнить, что хотя у человека есть право проповедовать что угодно — у него нет права (по крайней мере  нравственного) на явную ложь. Он может излагать любое воззрение, он не  может лишь утверждать, что это (то есть понимание христианства, лишенное понимания Креста) и есть воззрение Самого Христа.

 Я полагаю, что даже в самых светских школах дети всех вер и  национальностей должны знать очень близко к тексту, желательно наизусть, один специфически христианский текст. Это — 24 глава Евангелия от Матфея.

«Когда же сидел Он на горе Елеонской, то приступили к Нему ученики наедине, и спросили: скажи нам, когда это будет, и какой признак Твоего  пришествия и кончины века? Иисус сказал им в ответ: берегитесь, чтобы  кто не прельстил вас. Ибо многие придут под именем Моим, и будут  говорить „я Христос“, и многих прельстят… Тогда, если кто скажет вам: „Вот, здесь Христос“, или „там“, — не верьте. Ибо восстанут лжехристы и  лжепророки, и дадут великие знамения и чудеса, чтобы прельстить, если  возможно, и избранных. Вот, Я наперед сказал вам. Итак, если скажут вам: „Вот, Он в пустыне“, — не выходите; „Вот, Он в потаенных местах“, — не  верьте. Ибо как молния исходит от востока и видна бывает даже до запада, так будет пришествие Сына Человеческого. И вдруг, после скорби дней  тех, солнце померкнет, и луна не даст света своего, и звезды спадут с  неба, и силы небесные поколеблются. Тогда явится знамение Сына  Человеческого на небе; и тогда восплачут все племена земные, и увидят  Сына Человеческого, грядущего на облаках небесных с силою и славою  великою. О дне же том и часе никто не знает, ни Ангелы небесные, а  только Отец мой один. Итак, бодрствуйте, ибо не знаете в который час  Господь ваш приидет. Потому и вы будьте готовы, ибо в который час не  думаете, приидет Сын Человеческий».

Весьма многие секты выдают своих гуру за «Христов»: и Мун, и  Виссарион, и «Белое братство» и многие иные. Даже если в городе нет  трамвая — каждый школьник должен знать, что обходить трамвай на  остановке надо спереди. Точно также это правило религиозной безопасности должен знать каждый человек: если проповедник говорит, что он знает  вновь пришедшего Христа — значит, это не христианин, но сектант. Если  проповедник уверяет, что он точно знает дату конца света значит, он не  христианин, но сектант.

И даже если он сам настойчиво рекомендует себя в качестве самого что ни на есть «живого» и «настоящего» христианина (не то, что эти православные) — он все равно всего лишь сектант. А дальше это уже дело свободы каждой души: хочешь рискнуть и обойти трамвай сзади — твое дело. Хочешь попробовать жизнь в секте — твой риск. Но во всяком случае это будет ситуация открытого выбора: ты с христианами или с сектой.

А если вдруг, при раздумьях о желательности всеобщего религиозного  уравнения, на Вас найдет очередной приступ раздражения по поводу «нетерпимого христианства» (в полном соответствии с изложенным в правиле 10) — задумайтесь над тем, что Христос и апостолы проповедовали не в Советской России, а в глубоко религиозном мире. И этот глубоко религиозный мир по своим глубоко религиозным мотивам их распинал…

В отличие от нынешнего атеистического — тот мир живого язычества почувствовал разницу.

Протодиакон Андрей Кураев

01.02.7517 (2010) літа о 19:30 в прямому ефірі радіо "Культура" (72.8
FM, 3-тя кнопочка кухонного радіо) відбудеться цікаве спілкування з доктором філософських наук, народознавцем, засновником і редактором часопису "Сварог", головою Об`єднання Рідновірів України (ОРУ), автором відомих книг Галиною Лозко.
Будь ласка телефонуйте в студію зі своїми запитаннями за тел. 239-62-95.

Великдень українці святкували не лише за багато сотень років до прийняття християнства, а й до народження самого Христа. Після весняного рівнодення день збільшується, тому й свято називається Великдень Дажбожий, тобто сонячний. І в цьому святі, які в інших весняних, переважає магія родючості. (Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем (калачем), був «жертовним посвяченням» родючості і плодовитості. Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба. Сучасна паска — це і є той древній язичницький коровай з дріжджового тіста, і ніякого відношення до справжньої пісної єврейської паски він не має). Дажбог шанувався предками як Бог сонця, який на зиму ховає живильні промені, а навесні знову посилає їх на землю, чим несе благо, саме життя. Він — Бог добра, світла, життєвої сили. Він не тільки зігріває землю, а й стежить за тим, як на ній дотримується порядок.
Встановлено, що весняного, передвеликоднього посту в язичників не було. А от обряди очищення водою мали ритуальне значення. Особливо чистий четвер, коли вшановували покійних предків. Увечері йшли до лазні (мовниці) митися, брали з собою їжу: печеню, курку, масло, сметану, вареники, мед. Помившись і пом'янувши предків, залишали їм жертву з цієї їжі, теплу воду для купелі, а підлогу посипали попелом. На ранок приходили дивитися, які знаки залишилися на попелі, за ними ворожили і довідувалися про свою долю. 
У понеділок після Великодня — знову обряди з водою. Парубки ходили на світанку по хатах, обливали дівчат, за що дівки обдаровували їх писанками. Цей день називався обливаним понеділком.
У великодні дні зустрічали й саму богиню Весну. Розкладали багаття, стрибали через нього — очищалися. Потім приносили жертву воді, пускаючи на річку хлібину. В цей день випускали на волю пташок, яких тримали у клітках. А саме свято мало назву Благовіщення, городні роботи можна було починати тільки після нього.
Тиждень після Великодня присвячувався вшануванню предків — Радуниця, або Тризниця. Влаштовувалися обіди на могилках родичів, моління про рід. Найархаічнішим обрядом були тризни — кінні змагання на честь померлих. Адже кінь (символ життя, недарма його фігурками прикрашали будинки), він мусив сприяти воскресінню їхніх душ. Побуджували «оклички» — закликання душ на землю, пробудження їх від зимового сну. Вважалося, шо душі Вважалося, що душі предків сприятимуть врожаю і добробуту своїх нащадків.
Згодом церква поєднала свято Благовіщення з культом Богородиці Марії, Великдень перетворила на Пасху, так само, як язичницьке Різдво Божича — в Різдво Христове.
До речі, культ Ісуса Христа став зрозумілим українцям саме через язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання з культом Дажбога. Про це свідчить хоча б давній спосіб моління, який новонавернені християни застосовували за традицією: повернувшись на схід, обличчям до сонця як втілення Бога. Або сам зміст християнських молитв, манера звернення в них до Бога: іноді здається, що християни просто замінили у язичницьких молитвах імена богів.
Цікаво, що язичництво перейшло не лише в християнські обряди, а й в архітектуру і мистецтво. Приміром, давні магічні знаки включені в оздоблення храмів, зокрема Софії Київської. Цей храм втілює язичницьку ідею райського саду, яка матеріалізується в стовпах-колонах, що символізують стовбури дерев. Символіка орнаменту Софії — знакове
втілення ідеї безкінечності Весвіту, яка існувала на українській землі задовго до християнства.
Язичницькі корені української християнської обрядовості науковці прослідкують, до речі, не лише стосовно рілігійних свят. Сама назва нашого християнства — православ'я — також запозичена з язичницької термінології. Першою частиною цього слова є «прав», що у язичників мало сакрально-магічний зміст: це одна з трьох сфер буття — найвища Божественна сфера. Це Світ Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, що загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів. Слово «правда» колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, істина, доказ, справедливість, реальність. З «правим» у язичників пов'язано безліч повір'їв і прикмет, які дожили і до наших днів. Ми й досі, приміром, намагаємося вставати з ліжка правою ногою або ж побачити молодий місяць саме з правого боку.
Другою частиною терміна «православ'я» є слово «слава». Відомо, що в слов'янській міфології існувала богиня Слава. Це матір всяких чеснот людських, добродійниця всього людського роду. Жінки для богині Слави випікали короваї, варили вареники. Слава сполучає небо і землю, літає Жар-птицею по обох берегах Ріки-Раю — молочної дороги, що відділяє небеса від проявленого світу.
До речі, народи індоарійського походження, що поклонялися Славі, називали себе «славнії». На думку деяких дослідників, слово «слов'яни» також походить від імені цієї Богині. Предки українців вшановували Богиню ще дві тисячі років тому. її днем було 23 квітня. Від імені Богині Слави язичницька богослужба почала називатися «славленням». Термін «славословіє» означав пісню-молитву. Християни пристосували його до своїх урочистостей.
Ознаки язичницької богослужби проявлялися і в священних жертвоприношеннях, і в застосуванні ладану, кадила, в окроплені освяченою водою, в покладанні рук священика на віруючого.
На жаль, відлік цивілізованого розвитку нашого народу прийнято починати з моменту його християнізації. Ми надто неуважні до нашого язичництва, надто зневажливо ставимося до нього, вважаючи його убогим. Насправді ж у своєму повсякденному житті ми поводимося точнісінько так, як наші предки-язичники: стукаємо об дерево від наврочення; ждемо гостей, коли падає з рук якась річ; не вітаємося через поріг. Навіть хрещення, тобто привертання душі до Ісуса Христа, супроводжується язичницькою обоядовістю: чого вартий лише лише ритуал з квіткою. Пам'ятаєте, як ви хрестили своїх дітей і всім присутнім дарували пучечки квітів і трав, «щоб дитина цвіла, як квітка». Ви й досі зберігаєте ці пучечки за божницею і кидаєте квітки з них у дитячу купіль. Або язичницький обряд пострижин дитини: сьогодні священик просто не знає, куди подіти вистрижене на хрестинах волосся. Язичники ж колись пускали його за водою, або спалювали, або закопували під деревом, сповіщаючи предків про появу нової людини в роду...
Еге ж, ми так недалеко відійшли від наших пращурів: робимо те саме, що і вони, не розуміючи, на жаль, сакрального змісту дійства...
Отож в неділю — Великдень. Ми можемо досхочу називати його Пасхою, однак українське жіноцтво, як і тисячі років тому, творитиме великоднє дажбогове тісто, а на ранок усі ми даруватимемо одне одному писанки — знаки Дажбога і вічного життя.