хочу сюда!
 

Оксана

38 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

Заметки с меткой «перун»

"Буди же, гром молний Перуна..."

Зі святом Вас - Ораїнці!



Зі святом всіх, хто має історічну память та не забув сакральні вірування своїх предків! 
Сьогодні ми святкуємо весняно-літне свято відродження матері-Природи!
Свято - яке в різних кутках нашої древньої Ораїни звуть Зеленими святами, Клечальною неділею, Зельником зеленим або Буйною Травяницею...

Вже розбудили громи Перуна нашу святу землю, напоїли її живою водою ситні весняні дощі, зазеленіли травами та розквітли буйним квітом - гаї, луки та сади.

То ж і ми, принесемо свій уклін нашим древнім Богам та основі всього живого в світі - Богині-Матері - Природі!

Хай живе та розквітає в віках наш древній ораїнський родовід! 
 З пробудженням та відродженням вас - Ораїнці!


ПОРА ВСПОМНИТЬ БРАТЬЯ ПРО ЧЕСТЬ!

Льют слёзы в церковных темницах
Стигматы иконных окладов -
То плачут Богов древних лица
И мать всего сущего – Лада*.
Табу вышиванкам в приданом
Их рубит мечом, про запас
Насилуя юную Дану*
Пришедший с крестом козопас...

Но с пепла встаёт Верновера*,
Огонь алтарей не угас,
И греют сердца Солнцеверов*
Сварог* бог, Купало*, бог Спас*.
Несут свет Ярильские* струны
Открыл схроны тайные Род*...
Буди же, гром молний Перуна*
Древнейший арийский народ!

Пора вспомнить братья про честь
И рвать крестоносные сети...
Мы те, кто прошёл тьму столетий!
Мы были! Мы будем! Мы есть!

* – Ораина-Ориана - древняя страна, населенная племенами ариев-ориев - воинов и землепашцев. 

Ныне - Украина... 
* – Верновера – до насильственного крещения Руси – святая Вера наших предков, ориев-Солнцеверов…
* – Лада, Дана, Сварог, Купало, Спас, Ярило, Род, Перун, Симаргл… боги и богини языческого пантеона…

4.06.17

"Выпарь гвоздь из крови..." (фрагменты)

Ник Перумов.                           Выпарь железо из крови...

(фрагменты)

 

...Волна еле сдерживаемого гнева. Меч  рвался  в  бой,  он  мечтал  о

сражении, о честной схватке  грудь  на  грудь,  казалось,  он  сам  сейчас

вырвется из своей ухоронки... но это оставалось лишь внешним. Он все видел

и все знал. И предпочитал  оставаться  здесь,  а  не  там,  где  отчаянные

девчонки и мальчики подполья гибли в бесплодных атаках.

     Почему? Отчего? Зачем?..

     - Не я решаю, обретет ли Меч свободу, покинет ли  он  ножны,  -  тихо

сказал я. - У него своя воля и свой разум. И если он сам не рвется в бой -

значит, высокие силы, вложенные в него еще до Потопа, до гибели  Атлантиды

и до возникновение самой человеческой расы решили иначе. До сего  дня  они

не ошибались... точнее, не отклонялись от  раз  для  себя  установленного.

Русский Меч не был ни за красных, ни за белых. Ни за Петра,  ни  за  Карла

Двенадцатого. Ни за Кутузова, ни за Наполеона. Ни за  декабристов,  ни  за

императора Николая. И сейчас... он тоже остается в стороне.

     - Но почему, почему?! - взмолилось три голоса разом. Соня молчала.

     - Есть такая старая легенда, - медленно сказал я. - Она пришла к  нам

с запада, но строчки ее куда древнее, чем думают филологи. Помните  стишок

- "Не было гвоздя - подкова пропала..."?  Помните?  Ну  так  вот,  у  этой

легенды было продолжение. Жители  покоренной  страны  вопросили  жрецов...

друидов, или иных Посвященных... как им обрести свободу, и получили  ответ

- пусть те, кто и в самом деле готовы отдать свои жизни  за  это,  отдадут

часть своей крови, сколько  смогут;  пусть  эта  кровь  будет  собрана,  и

растворенное в ней красное железо будет выпарено. И пусть из этого  железа

кузнецу выкуют гвоздь... один-единственный гвоздь, тот самый, которого  не

хватило, когда наступали враги. И когда у вас будет этот гвоздь  -  тогда,

не раньше, сможете вы одолеть врага. Нам,  похоже,  еще  не  пришло  время

сковать такой.

     Едва уловимое басовитое гудение - словно Меч кивнул мне, соглашаясь.

     - Разве ты раб Меча, Всеслав-ведун? - вдруг в упор спросила  Соня.  -

Легенда... или быль... хороша, слов нет, но разве ты раб Меча? Разве ты не

можешь взять его САМ? Разве лишится он от этого своей Силы?

     Она била безжалостно и в самую точку. Нет,  не  зря  носила  девчонка

знак Черного Перуна, не зря...

     - Нет, я не раб Меча, - ответил я. - Его  можно  взять,  как  обычное

оружие... и он не откажет в помощи.

     - Так почему же?!... - завопила Машка.

     - Потому что нас слишком мало, чтобы выпарить железо из крови. Ее  не

хватит на гвоздь.

     - Чушь! - сорвался  Михаил.  -  Если  все  так...  надо  взять...  на

станцию...

     - Пока не накопится достаточно железа... - тихо повторил  я,  уже  не

надеясь, что они поймут.

     - Я возьму, - воинственно сообщила Машка.  Двинулась  к  Мечу  и  без

всяких колебаний потянула за рукоять что было силы.

     Меч даже не дрогнул.

     - Помнишь легенду о том, как король Артур доставал меч  из  камня?  -

спросил я. - У волшебных клинков это, похоже, распространенный обычай.

 

 

   Кажется, я мог задержать их только силой.     Однако - будь прокляты и эта мудрость и эти видения! - я словно наяву видел этот  самый  гвоздь,  ало-ржавого  цвета,  словно  и  в  самом  деле состоящий  из  засохшей  крови,  медленно  поворачивающийся   перед   моим внутренним взором; я  понял,  что  он  уже  куется,  куется  не  здесь,  в потаенных, сокрытых даже от меня кузницах неведомыми мастерами - чтобы  им был бы подкован конь моего Бога в тот день, когда эта земля захочет  стать свободной. По-настоящему захочет.     И кровь этих четверых вся, без остатка уйдет в  этот  гвоздь.  И  кто может сказать - не завершит ли это его?..     - Хорошо, - сказал я. - Раз так... я пойду с вами. Нас  скорее  всего убьют... но я все равно иду. Я не возьму с собой Меча... И, если  нас  еще не призовет к себе Черный Перун, постараюсь довести до города. И  потом...я тоже буду с вами. Все, ничего не хочу больше слушать!     И, обрывая их возражения, открыл потайной ящик, где, хитро спрятанный от всей современной машинерии, лежал потрепанный,  поцарапанный,  видавший виды АКМ.

 x x x   

   И кузнецы в сокрытой от праздных взоров кузни  на  окраине  незримого Китежа дружно взмахнули молотами, когда тишину леса  над  зеленым  берегом Рыбины взорвали первые автоматные очереди.  
   "Si quis potuerit Attila pugnante otio ferre, sepultus est".                                                     Сентябрь 1997, Даллас.                                                 (c) Николай Перумов, 1997
Источник - http://books.rusf.ru/unzip/xussr_mr/perumn12.htm?1/4

Конец тьмы. Эпоха лжи заканчивается!

«Но придут  из  Мира  Тьмы

Чужеземные  вороги  и  начнут

Глаголить  Детям  Человеческим

Слова  льстивые, ложью  прикрытые.

И станут  совращать  старых и малых,

  и  дочерей  Человеческих.

Будут  брать  себе  в  жены.

По серой  коже их  Вы  узнаете

чужеземных ворогов….

Глаза  цвета  Мрака  у  них.

И  двуполы  они; и  могут 

Быть  женой, аки  мужем»….

Ложью  и  лестью  неправедной

Захватят  они  многие  края

Мидгард  Земли»….

/Саньтии  Веды  Перуна. 40 000 лет /.


Сегодня Перунов день.

В этот день было принято, что все мужчины,
присутствующие на зачине, обязаны иметь при себе оружие (нож, топор, а
если есть разрешение, то что-нибудь более  подходящее). Во время зачина
воины совершают торжественное шествие с песней. После славлений Перуну,
воины приступают к освящению оружия: на щиты, положенные перед капищем,
кладут мечи, топоры, копья, ножи, булавы и другое холодное оружие.

В жертву приносится бык, а за неимением оного — петух (должен быть
одного цвета, не пестрый, лучше всего красный). На жертвенной крови
заговаривается оружие, жрец мажет кровью чело каждого воина, после чего
те надевают на голову красные повязки. Над жертвенным огнем освящаются
воинские обереги.

После зачина начинается обрядовый бой «Перуна» с «Велесом», посвященный
победе Перуна над Велесом (Перун побеждает Велеса и возвращает стадо
небесных коров). По окончании боя воины несут ладью с дарами и ставят на
краду. Старейшина, раздевшись, поджигает краду. После того, как костер
прогорит, воины насыпают над пеплом могилу и начинают тризну (обрядовые
бои на могиле).

Затем совершается страва, на которой поминают всех павших славянских
воинов. Обрядовая еда: говядина, дичь, курятина, каши. Из напитков: мед,
красное вино, пиво, квас. Игрища начинают со взятия «городка».

В этот день отдают предпочтение воинским утехам, но не забывают о делах
любовных. Волхвы советуют провести ночь после праздника с женщиной. Плох
тот воин, который одерживает победы только над врагом. 

С Перуном был также связан ритуал вызывания дождя. Он заключался в
принесении жертвы — обливании водой специально выбранной женщины.

С появлением христианства функции Перуна были перенесены на
христианского святого Илью Пророка, в образе которого явно появились
черты Перуна — бога громовержца, ездившего по небу на громыхающей
колеснице, и который, по сути, просто сменил имя, оставшись тем же
почитаемым божеством.

З Днем Перуновим



Лятуринська Оксана 

"Ти ще не вмер, ти ще не вмер!"

Ти ще  не  вмер,  ти  ще  не  вмер! 
Через  розбурханий  Дністер 
з  Дніпра  ти  видибаєш,  Боже! 
Впадуть  долів  боги  ворожі. 
Перед  лицем  великих  чуд 

жахнеться  князь,  чернець  і  люд. 
Тоді  ж  у  громі-блискавиці 
запаляться  скирти  пшениці. 
Злетить  офірою  когут. 
Явися,  Боже,  і  пребудь!













Дослідження Громовища

 Дослідження на сайті http://legendsukraine.at.ua/

Початок дослідження розпочався із цікавої сатті:

Невелика галявина біля села Купище під містом Коростень Житомирської області (Україна). Названа так, тому що під час гроз немов "притягує" до себе блискавки. Місцеві жителі іноді спостерігають, як на галявині виникає дивне світіння і в небо піднімається промінь, наче десь під землею включається прожектор.

Ось лист із міста Коростень Житомирської області від М. Большакова "Кілька років тому я недорого придбав невеликий будиночок в с. Купище нашого району. З містом повідомлення зручне, є невелика ділянка землі під город, і головне рибалка і гриби. Ось і почав я з дружиною у вихідні їздити в село, поблизу від якого і відбулися події, про які я хочу вам розповісти.

Все почалося з того, що стали з'являтися в Купіщах молоді хлопці, одягнені як туристи. Купували у магазині сірники, куриво, спиртне ... Молва донесла, що вони стоять табором у лісі неподалік і риють в землі ями. Може геологи? - Подумав я ще тоді. Але зустрівся з одним із них на березі ставка, де ловив рибу і той сказав, що вони займаються розкопками могил загиблих воїнів, щоб визначити їх імена, що їх група "Пошук" зареєстрована обласним комітетом у справах молоді ...

Захотілося подивитися на ці розкопки. Адже "шукачі" поставили намети на галявині, куди нікого з місцевих на аркані не затягнеш. Поляна ця, іменована "Громовище" користується поганою славою. Якщо вірити місцевим фольклору, там колись жив багатий пан, відомий своєю жорстокістю. Але одного разу грозовий розряд вбив пана і спалив його садибу. З тих самих пір блискавки б'ють в "Громовіще" під час кожної грози, що проходить над селом. А ще, розповідають люди, іноді на галявині виникає дивне світіння і в небо піднімається промінь, наче десь під землею включається прожектор ...

Якось увечері зайшов знайомий пошуковик і сказав, що вони знайшли старі монети і потрібно визначити з якого вони металу. У нього їх було з собою зо два десятки. Я протер їх бензином і виявилося що вони мідні. Монети були дуже старі - напис з декількох букв, нерозбірлива, я таких ніколи не бачив. Хлопець подарував мені (за літр горілки) п'ять штук. Мідь, пояснив він, їх не цікавить, тільки золото і срібло. Я зрозумів - для продажу ... "

Незабаром, пошуковики знову заявилися в село на своїх Жигулях. У машині лежав їх мертвий товариш. Вони повідомили в сільраді, що під час минулої грози його вбило блискавкою. Микола Петрович, лікар за професією, прийшов оглянути труп - дійсно смерть настала через електричного розряду. Міліція провела дізнання, після чого ці хлопці поїхали і більше в селі не з'являлися.

Але нещасний випадок на Громовіще вже зацікавив автора листа. Особливо дивним, як він сам визнає, все виглядало саме у світлі місцевих забобонів. Він став навідуватися на галявину і переконався, що це дійсно дивне місце. "По-перше, - пише Большаков - я помітив, що гриби, яких в околицях безліч, там взагалі не ростуть По-друге, незмінно відчувалося дивне вплив -. Тільки ступаєш на галявину, настрій різко падає, частішає серцебиття, підвищується артеріальний тиск ... "

Отже, судячи з опису, галявина, прозвана "Громовіще" є яскраво виражене "аномальне місце". Тут і геофізичне вплив, позначається як на рослинності (відсутність грибів), так і на самопочутті людей. Вписується в класичну картину і "поведінку" блискавок.

"Гніздо блискавок - називають у народі місця, куди грозові розряди б'ють із завидною постійністю. У давнину такі зони наділялися у свідомості людей магічними властивостями. Їх огороджували величезними валунами, створюючи споруди на зразок знаменитого Стоунхенджа / Великобританія /. І не випадково слово "мегаліт" означає "громовий камінь".

Африканські чаклуни, про які ходить слава, що вони вміють керувати небесними розрядами, і до цього дня використовують такі місця для своїх ритуалів. Креслять на землі коло і часом кілька годин поспіль виконують ритмічний танець, поки в вибране місце не встромиться блискавка. Точність попадання вражає, адже діаметр кола навряд чи перевищує двох-трьох метрів ...

Вчені пояснюють загадку "гнізд блискавок" зниженим електричним опором таких місць. Це можливо, коли в землі є прихований водне джерело, або поклади металу ... І частково зрозумілими стають легенди про грабіжників скіфських курганів, які під час грози вибирали пагорб, куди частіше били блискавки і рили в землі хід вздовж обпаленої каналу, поки він точно не виводив їх на золото.

Але повернемося до листа - І так і сяк розглядав Большаков дивні монети знайдені на галявині, але так і не зміг розгадати їх походження. Тоді повіз він їх до Києва, де, як він знав, щотижня в Дарницькому БК збираються нумізмати. Тамтешні фахівці, побачивши знахідку, захоплено зацокали язиками. Пояснили - це велика рідкість, римські монети і гроші Боспорського держави, яке колись розташовувалося на території Криму. Коли дізналися, що знайшли їх у Поліссі, ще більше здивувалися.

Тоді й вирішив Большаков звернутися в Коростенській краєзнавчий музей - звідки на "Громовіще" римські монети? Може в землі є ще що-небудь? Хоч і ізрили шукачі галявину великими ямами, але ж не всю - часу не вистачило.

"У музеї зацікавилися моєю розповіддю, - пише Микола Петрович -. І незабаром в село приїхали археологи з обласного центру. В результати їхніх робіт виявилися абсолютно несподіваними. Вчені розкопали останки якогось давнього споруди з монолітних кам'яних блоків розміром 6 метрів на 8 метрів кожен .. . Там же знайшли бронзову статую якогось ідола, яку завантажили краном на КамАЗ і відвезли. Знайшли ще монети як у мене і багато іншого дріб'язку. А ще під землею виявилися кам'яні плити з написами, як повідомили мені археологи, зробленими на невідомій мові.

Все свідчить про те, говорили археологи, що колись на цій території (задовго до появи Київської Русі) існувала інша високорозвинена цивілізація. Вчені висловилися, що Громовіще в глибоку давнину було місцем молитов, а виявлені руїни - давнє капище. І не випадково знаходилося воно в місці де відбуваються і аномальні природні явища, на землі, яка притягує грозові розряди. Саме такі місця і вибиралися древніми для релігійних обрядів.

Зараз, археологічні роботи на Громовіще припинені. Аномальна галявина обнесена дротом, на ко-торою іржавіють таблички, що даний об'єкт є пам'яткою історії та доступ до нього обмежений.




Боспорські монети 

Зі статті можна підчерпнути цікаві факти:

1. Назва села Купище - дивно співзвучно слову "Капище"

2. Прізвище головного героя до якого потрапили монети Большаков. Цікаво що інший Большаков що жив на початку ХІХ ст. був видатним антикваром, колекціонером, родоначальник московської династії антикварів-книгопродавців.

3. Купище + Грім = Громовище

При подальших пошуках інформації виявилось декілька проблем та нестиковок: 

1. Є два можливих села з Громовищем "Купище" (Коростишівського району) та "Копище" (Олевського району).

2. У різних джерелах згадується Большаков М. П. и та Башлапов Миколай.

 Завдяки 92-й експедиції команди "Космопошука" було перевірено село "Купище" (Коростишівського району), де не було знайдено поляни Громовища. Місцеві жителі росповіли лише про випадки коли людей била блискавка, але випадки відбувалися у різних місцях та не так часто. Були перевірені всі Большаков М. П в місті Коростень та героя подій знайдено не було!

 Завдяки проведених мною досліджень можна зауважити, що людей з призвіщем Башлапов в Україні не проживає. Цілком ймовірно, що прізвище вигадане. 
Що до села Копище, то воно має давню та цікаву історію, але Громовища поблизу немає також.

Зрештою є що одна згадка про Громовище: 

"Чутки про Купище ширилися і справді божевільні. Начебто між ним, Веленню і Руднею є урочище Громовище, куди під час грози вперто б’ють блискавки. Там, буцімто, наглою смертю загинув хлопчина з групи "Пошук”, а археологи знайшли підвалини доісторичних споруд, монети ледь не Боспорського царства і плити з написами невідомою мовою. Місцеві мешканці теж крутили пальцем біля скроні: мовляв, принесло дурнів у лиху годину на пусте місце, бо й урочища такого нема".

Підводячи підсумок, виникає дві версії:
1. Все про Громовище плітки, які вигадали з початку і до кінця. І тоді постає питання "Кому і навіщо потрібно було вигадувати цю історію?"
2. Громовище існує, але про нього знає не так багато людей, а ті що знають не люблять багато балакати. А якщо так...


...За моєю версією громовище знаходиться тут:


Перун - Бог прі і боріння.

Бог битв і боротьби…

Слава Богу Перуну 

Як охоронцю нашому І здоров’я подателю Блага земні дає він тому Хто палить вогонь вічний В граді Нові на Волхові І на Горі, і в лісах І в діброві Божій серед дубів… Прийдемо в домівки свої і дамо сушняку хай святиться ім’я його Індра Бо то є Бог серед богів, Так кажуть Веди, так оспівували його… Дійсно, у Ріґведі більшість славнів присвячено Індрі-Громовержцю. І не дивно – арійським переселенцям доводилося утверджуватися на нових землях збройно. Відважний Індра, переможець чудовиськ і воєвода небесного війська був тоді найкращим покровителем для аріїв. Піди, спитай-но у відаючого Про Індру палкого, непереможного, Що є тобі найкращим другом Нехай говорять злоязикі, Що ми щось інше втратили. Шануючи лише Індру І чужоземці, і наші люди, о Дивний, Нехай назвуть нас щасливими Лише у Індри ми бажаємо бути під захистом Наші славлення додають тобі сили Ми співаємо тобі славні, Стосильний Щоб хвали наші зробили сильнішим тебе Віддаючи Богові Битви свою душевну силу під час славлення, воїни отримували навзамін бойове піднесення. «Підніми, могутній Боже зброю! Піднеси душі наших воїнів! Хай переможний крик пролунає над полем битви! Будь з нами, Індро!» Такий славень виголошувався перед боєм. Вважалося, що Індра є покровителем найхоробріших, тому арії намагалися переважити один одного відвагою. Бог-воїн давав їм і перемогу, і здобич, і можливість вкоренитися в новому для них світі. У ведійські часи існувало ще одне Божество, споріднене з Індрою, але без войовничих нахилів Князя Богів. Це був Парджанья, Бог дощу та громовиці, котрий вшановувався як Божество родючости і був сином Неба та Землі. Парджанья був родичем, а, можливо, і попередником Індри в арійському світі. У Ведах його ім’я майже не згадується, та цей Бог однозначно визнається праарійським, тобто тим, який вшановувався ще до початку розселення арійських племен. Очевидно, що культ Парджаньї серед нащадків аріїв існував і надалі – у слов’ян під іменем Перуна, у литвинів – під іменем Перкунаса. Зі зміною поколінь Парджанья з Індрою стали сприйматися як один Бог, або як два прояви одного Божества, принаймні у Велес Книзі є такі слова: «Індра був і пребуде до віку… Індра віддав Перуну всю зброю, аби той верг її, щоб настав яровень(дощ) і йшов на луки.» На нашу думку, обидва  споріднені культи злилися воєдино, при чому більш притамане слов’янській мові ім’я Перунове (від «пря» - битва, бій), на яке видозмінилося ім’я  Парджаньї, стало явним іменем Бога, а ім’я Індра стало таємним іменем грізного Громовержця. Практика надавання і використання таємних імен, відомих лише посвяченим, була широко розповсюджена серед наших предків. Тим більше це могло стосуватися Бога, чи Богів, чия допомога була життєво необхідна. Коли для тих аріїв, котрі вимандрували на південь, настали відносно мирні часи, культ Бога-воїна Індри відійшов на задній план, поступившись першістю Богам Індії-Бгаратаварші. Наші ж прямі предки шанували Громовержця - Перуна постійно, бо війни на землях теперішньої Руси-України були досить частим явищем. «І була Руськолань сильна і міцна Бо те від Перуна одержали ми Скільки разів виймали мечі І виходили проти ворогів І відкидали їх від своїх требищ… Станьте як леви, один за одного І тримайтеся князів своїх І Перун буде коло вас І перемогу дасть вам… І так буде, бо ті слова маємо від Богів» Перун, як «Бог серед Богів», або «князь Богів» був також володарем явного світу, як-то і належить князю. Він приймав активну участь у його творінні: Створюючи світло там, де немає світла, Форму, о люди, де немає форми, Народився ти разом з зорями… Так говориться в Рігведі про князя Богів. А в слов’янському світі збереглася пам’ять про Перуна, як про Божество, яке опікується створеним ним світом і має військо для його оборони. І Богові Перуну-громовержцю, Богові прі і боріння скажемо Живих явищ кола Не переставати крутити в Яві. Це він веде нас стезею правою до брані І до тризни великої за всіх полеглих, Що ідуть у життя вічне До Полку Перунового На відміну від сусідів-скандинавів, яким, щоб потрапити до лав небесних воїнів-ейнгеріїв достатньо було загинути з мечем у руках, неважливо в якій битві, для русича «перепусткою» до Перунова Полку була жменя рідної землі, якою вмираючий воїн мав затулити смертельну рану. Побачивши це грізна Смерть-Мара мала відступитися – воїн-русич був підвладним лише Перунові: «Не можу винити того, що наповнений землею, І не можу відділити її від неї…» І Боги, що там є, речуть тоді: Се русич і пребудеш ним» Звичай брати з собою у військовий похід жменю рідної землі перетривав на наших теренах до козацьких часів. Він є таким же давнім, як і ратні звичаї. Деякі українські народознавці, однак, чомусь бажають приписати нашим пращурам якусь виняткову «миролюбність» і повну відсутність військових навичок. Оскільки грізний образ Перуна з такою миролюбністю не гармоніює, то його оголошують «дружинним», специфічно князівським Божеством, запозиченим зі Скандинавії. (В. Скуратівський «Русалії»). Однак, слов’янські роди, котрі змушені були захищати право жити на землі предків від ворогів «з чотирьох боків світу» не лише вшановували Бога битви, але й спілкувалися з ним «напряму», очевидно через посередництво волхвів-воїнів: «І з’явився Перун, І те повідав нам: Скільки праху на землі – Стільки й воїв Небесних Вони вам стануть у поміч Раті йдуть од хмар до землі І се дід наш Дажбог На чолі їх. І коли їх (ворогів) не поборете Тими силами, що ми несемо, То і зовсім не зможете бути». В давні часи відчуття і порухи душі людини були більш свіжими і безпосередніми. Уявіть собі воїна, котрий відчув, що поруч з ним стоять у лаві душі його родовичів, які полягли в численних битвах. Те, чого скандинавські берсерки досягали за допомогою наркотичних засобів, слов’янський воїн домагався лише силою духу. Він отримував надлюдську силу, не помічав ран, не відчував болю, і бився, доки не гинув не від ран – від виснаження. Бажання потрапити до Перунового Полку було сильнішим за страх загибелі – візантійський історик 10-го століття свідчить, що «русини ніколи не віддаються в неволю, скорше забивають себе самі». В особливо важливих для роду битвах брали участь всі, хто міг тримати зброю, або хоч чимось допомогти війську. З воїнами йшли відаючі жони, котрі не тільки гоїли рани, але й творили замовляння на перемогу. А, якщо Боги визначали битву як праву, то й самі допомагали своїм нащадкам. «І швидко скачемо на конях Ворогам поразку творячи І те бачимо, як Боги Оволодівають ворогами І се бачимо Що мертві (вороги) є й убиті Богами, А ми за ними продовжили І бачимо мертві тіла многі, Бо велика рать Перунова На них (ворогів) вже поверглася І розтрощила тих І це Сварожичі Супроти ворога ідуть І Дажбог принесе побіду нашу В руках своїх роду славному Славу отців держащому І донині на полі перемагати Ворогів своїх здатному» Перун вважався також оборонцем від «навських» Чорнобожих проявів. Народні  вірування забороняли гасити пожежу, що зайнялася від блискавиці, бо саме в тому місці могла ховатися якась лиха сила. Як Бог-Громовник праарійських часів, Перун-Парджанья опікувався і селянською роботою. В народі говорили, що перший грім навесні пробуджує зі сну Матір-Землю. А оскільки вчасний дощ та гарна погода були необхідними під час жнив, то Перунове свято відзначалося влітку. На Гуцульщині зберігся обряд, котрий мав виконувати заклинач погоди. На Святвечір, або на водосвяття  мольфар-чародій мав постити цілий день і ні з ким не говорити. Коли ж на небі з’являлася перша зірка, чародій виходив перед хату і припрошував Громовержця: «На святвечір я виходжу і зву до вечері: будь ласкав і загости, у мене си розгости. Поклоняюся всій твоїй силі: громам і громовенятам, тучам і тученятам, твоїм громовим стрілам і всім твоїм родичам. Нові миски, нові ложки у мене на столі, ласкавий пане-князю, не погордіте і загостіте.» Ці запросини мольфар мав повторити дев’ять разів. На вечері перша ложка кожної страви пропонувалася Громовикові. Перун, на відміну від інших Богів, не мав потреби в рукотворних храмах. Притулком Бога Грому були дубові гаї, природні, або насаджені штучно. Дуб є священним деревом Перуна, в давнину за пошкодження присвяченого Богу дерева карали як за вбивство людини. На требищі в гаю горів «вічний вогонь» - вогнище, котре постійно оберігалося жерцями. Цікаво, що в наші часи виник звичай підтримувати «вічний вогонь» на вояцьких могилах, що є відголоском саме тієї прадавньої обрядовости. Твариною, присвяченою Перунові, був вовк. Сіроманця шанували за відвагу і незалежність. На відміну від собаки, вовка людині не вдавалося приручити. Однак, це було під силу Перуновим жерцям, які часто з’являлися поміж людом у супроводі вовка. Вихованець волхвів, князь Всеслав Полоцький за вміння спілкуватися з цими звірами мав славу вовкулаки-перевертня. Зберігся опис образу Перуна, що стояв на  київському требищі. Громовержця русичі уявляли собі у вигляді воїна з чубом та вусами, а сам дерев’яний образ прикрашали дорогоцінними металами. Перун зостається й понині найпопулярнішим Божеством у рідновірів. Бо його сила надихає людину на відважні вчинки, а то і просто дає можливість жити за законами Прави у явному світі. Перун не терпить брехні і лицемірства, але опікується людьми, здатними заради «діла правого» пожертвувати спокоєм і вигодами. Особливо вшановують Перуна ті особи, котрі мають вояцьку душу, або бажають стати сильнішими. «Слава Богу Перуну огнекудрому Що стріли на ворогів верже І вірно стезею вперед веде Воїнам сам Він є суд і честь І, яко златорун, Милостив і всеправеден єсть»

(з дозволу автора)

Повернули образ Перуна на Старокиївську гору!

                                                         СЛАВА ПЕРУНУ ЗЛАТОКУДРОМУ !!!

Повернули образ Перуна на Старокиївську гору!

                    Повернули образ Перуна на Старокиївську гору!   Тисячу років тому назад чужинські правителі на очах нашого народу зрадницьки звергли Перуна зі Старокиївської гори (нині Андріївської). І прорекли Волхви, що лише через тисячу років прокинуться Рідні Боги. І ось настав той час. В різних куточках нашої Неньки-України відтворюються рідні свята та обряди, Славлення Рідних Богів. Постають з небуття лики Богів.  Відбулося це Свято у символічний день 24 серпня 2009 року  – День Незалежності України!

Усі ми були свідками відродження справедливості – Перун пройшов шлях повернення від Дніпра до гори, та був там встановлений. Слава ж Йому, Великому і Непереможному Богу! [ Далі..................... ]

Боги в процесі словотворення

Ім'я прабогині наших предків - Лади породило такі слова, як лад, ладити, ладнати, недоладний, нелад, злагода тощо, від імені її доньки - Дани (Тани) утворились слова: доня, данина, даний, підданий, дно, давати, тонути, танок, танцювати, танцюрист тощо. Від другої іпостасі Дани, що мало ім'я Морена, утворились слова: морок, море, мор, марити тощо; від третьої - Моколи - слова: мокнути, мокрий, умочити, мокати тощо. Від четвертої іпостасі Дани - богині шлюбу і кохання Приї, утворились слова: приємно, приятелювати, приятель, приязнь, приймати, сприймати. Від імені бога - сузір'я Вола і Тура пішли слова: волати, воля, волячий, тур, турнути, турбуватись тощо. Від імені розподільника благ - Бога, утворились слова: багач, багатіти, багатство, багато, багаття тощо. Ім'я бога війни Перуна породило слова: перший, перти, прю (стати на прю), пороти, прати тощо. Кельтський варіант імені Перуна - Тараніс породив слова: таранити, таранн тощо; етруський варіант цього імені - Сатрес (пізніше Стрибог), породив слова: стріла, стріляти, стрілець, стрий, струм, струмувати, струмок, бистрий, стрілянина, бистрина тощо. Мсжирічинськс ім'я сонячного бога - Бар-Бар (Вар-Вар) призвело до появи в українській мові таких слів, як барва, барвінок, варна, варвар тощо. Від імен давніх богів, спільного середземноморського культу утворилися слова від сонячного бога Ра (щоб слово Ра не заносило читача аж до Єгипту, треба нагадати, що коли питали старих жінок на Волині, хто їх навчив тої чи іншої старої пісні, відповідь була: "Маги Ра"): віра, рада, радіти, раяти, рало, раз (удар), разити, образити, райдуга, рай, край, країна, краяти, украяти, порада, ратай, рація, рачливо, право, прагнути, праця, пращур і десятки інших; від поняття про другу іпостась сонячного бога Ра - Ора (Гора, Горса, Хорса) - утворилися слова: горній, гордий, горіти, гора, горнило, орати, орій (арій), орало, оранка, оратай, хор, хорист, хороший; хороми, хоронити; від імені бога Пта (Птаха), зображуваного єгиптянами з крилами і дзьобом, - у слові птах та похідних словах імена давньоарійської Трійці богів: Вішну, Брахма, Сіви (Шіви) відбились у словах: вишній, Всевишній, вишина, виш, вишка, рахмани, рахманний, сів, сівба, ба - кімсрійське дитя; Сів-ба, дитя Сіви.), сівач, сіяти, просів тощо; ім'я арійського бога підземного царства Ями відбилось у словах: яма, ямчина, ямкуватий тощо; бога кровопролить, бійок, підземного вогню та всілякої біди - Пека - пекти, пекельний, пекучий, спекатися тощо; бога сонця, добробуту, затишку, домашнього вогню - Цура (Чура) - цар, цуратися (відмежовуватися), чурбан (межовий стовп), сурмити, сурмач, сурма та ін.; від імені антагоніста Сура - Асура - утворились слова: басурман, (диявол-людина); від імені божества землі - Зем (Зам) - земля та похідні слова; від імені халдейського бога небесного склепіння - Небо, утворилися слова: небо, небосхил, небокрай, небесний, небожитель; від імені бога Дія утворились слова: діяти, дяк, дія, діяльний, бездіяльний, добродій, злодій тощо; від імені Вія - віяти, віялка, віяло, повія, війна, військо тощо. Імена праслов'янських та слов'янських богів дохристиянської доби також увібрані українською мовою, яка утворила від них відповідні за змістом неологізми. Так ім'я сонячного бога Ярила дало слова: ярий, ярина, ярість, яріти, ярка, яркий та ін.; бога лічби Числоби - численний, числити, число та ін.; богині добра і захисту людей, матері-землі Берегині (Обереги) - берегти, обережно, берег та ін.; богині жалоби й оплакування Карни - каркати, карати, карний та ін.; богині ночі й привидів - Мари - марити, марнувати, марніти та ін.; бога-зачинателя всього живого - Рода - родина, народження, родовища, родичі та ін.; богині волі - Своби - висвободито, свобідний, свобода та ін..; богині воєнної перемоги - Слави - уславитись, преславний, славнозвісний та ін.; Сонячного бога - Кола - колотити, колт, культ, колош, укол, коло, колесо, навколо, коловерть, коли, ніколи, колір, калина, колона, Калос, колос тощо; полянського бога полум'я Жарка - жар, жарівня, жаркий та багато інших слів від імен багатьох інших богів.