https://site.ua/lirnyksashko/

Заборони мені тебе, прошу! Заборони, немов шкідливу звичку, Як віскі, як тютюн, як анашу. І не приходь, як навіть я покличу. Лікуй мене відсутністю, лікуй! Не зваблюй, зболену тобою, душу. Солодкий свій обман не пропонуй, Себе без тебе вижити примушу. Заборони мені тебе, прошу! Бо я тобою вже достатньо п'яна. Лиши мене, бо я не залишу І не позбудусь згубного дурману. Не йди, коли ламатиме мене... Не йди, коли похмілля вдарить в скроні... Не чуй мене, не думай про страшне, Коли з зап'ястя кров стече в долоню... 18.07.2017 р

А я тебе настирно попрошу: Ти не сприймай його за анашу, Бо він хоч алкогольний і тютюнний:) Та мабуть недосвідчений і юний:) І кров із вени не пускай ні каплі, Бо може бути, у таке повір, Що твій коханий Вася чи !раклій, То просто звичайнісінькій вампір:))

 Скетч на недоробки рекрутера і здобувача під час працевлаштування. 


- Доброго дня. Я знаю, що ви приїхали вчасно на інтерв'ю, але я забув про нашу зустріч, і мені довелося в терміновому порядку роздрукувати ваше резюме, щоб спробувати згадати, чому я хотів зустрітися з вами.

- Зрозуміло. Очікування у вашій маленькій задушливій прийомній складно назвати самим приємним заняттям, але мені потрібна робота, тому я залишився.

- Дивіться, на перший погляд ви не схожі на людину, яку я шукаю, і я навряд чи поміняю свою думку. Розкажіть про себе, щоб ви не подумали, що я просто вказую вам на двері. Розумієте, мені сказали, що я повинен з повагою ставитися до кандидатів.

- Так, мова вашого тіла говорить про те, що ви не зацікавлені. Але ви мені не сказали, на яку посаду ви збираєтеся мене інтерв'ювати, і ви навіть не представилися, тому замість того, щоб питати вас про це, я почну розповідати вам щось цікаве, що буде приходити мені на розум, щоб хоч якось то вас зацікавити. Ви повинні розуміти, що я не читав ваш сайт, і я не вивчав ваших конкурентів, тому моя «презентація» не відповідатиме вашим потребам.

  через 15 хвилин ...

- Я нічого не дізнався з вашої презентації. Ви просто повторили те, що написано у вашому резюме. Я знаю, що я не задавав вам ніяких питань, і не намагався допомогти вам показати свої найкращі якості, але я повинен провести співбесіду з багатьма людьми. Скажіть мені, чому я повинен вибрати вас серед інших кандидатів, з якими я вже зустрічався, і які, здається, набагато більш кваліфіковані, ніж ви?

- Як саме ви хочете, щоб я сказав вам, що я краще, ніж ті люди, з якими я ніколи не зустрічався? Якби я підготувався, я зміг би розповісти вам про те, що з мого минулого досвіду і освіти збігається з вашими корпоративними потребами, але я занадто ледачий, і тому нічого не зробив.

- Я не збираюся продовжувати розмовляти з вами, як з кандидатом, але було б цікаво дізнатися, де ви бачите себе через п'ять років?

- Яка структура вашої компанії? Як ви ведете свій бізнес? Яка ваша стратегія? Я повинен був поставити вам ці питання. Я повинен був підготуватися. Якщо бути чесним, все, на що я сподіваюся, це отримати роботу і залишитися на плаву.

- Я повинен дотримуватися протоколу і записати по три ваших хороших і поганих якості, але я не можу визначити їх. Не могли б ви назвати їх, щоб здавалося, що я професійно провів інтерв'ю?

- А, це ... Я підготувався до цього. Я прочитав одну або дві книги про те, як назвати три свої хороших якості, і три поганих, як ви їх називаєте, якості ... З цим все зрозуміло ... «Я не переношу ледарів. Я працюю швидко, тому інші, хто працює повільно, погано виглядають на моєму фоні. Я часто виконую роботу замість інших, тому що вони повільні ». Цього достатньо?

- Ми повинні обговорити зарплату. Я знаю, що в оголошенні написано, що ми велика корпорація, яка шукає старшого менеджера, але, насправді, ми підготували пакет для молодшого співробітника, який ніколи не працював за межами області. Які ваші очікування?

- Я знаю, що ви подавали оголошення про вакансії «старшого менеджера», і я саме так себе і позиціонував, але моя робота не увінчалася успіхом ні в одній компанії, і я насправді являюсь молодшим співробітником, але я не можу вам про це сказати. Краще ви запропонуйте мені пакет, і я, ймовірно, погоджуся на нього. Розумієте, мені дуже потрібна робота, і ситуація на ринку зараз не дуже сприятлива.

- Добре. Зараз я повинен роздрукувати вже наступне резюме. Я повинен запитати, чи є у вас ще питання, але я сподіваюся, що ви скажете «ні». У вас є питання?

- Тільки одне. Як ви думаєте, я отримаю роботу?

- Ні. Не отримаєте. Навіть якщо я більше ні з ким не буду зустрічатися, я не буду рекомендувати вас. Але, оскільки, це неважливо , чому б не скрасити цей момент словами про те, що ми будемо приймати рішення після того, як поговоримо з усіма кандидатами. У кожному разі, спасибі, що прийшли.

- Спасибі за інтерв'ю. А ви оплачуєте парковку?

Дотики виделок з тарілками гучать як церковний дзвін ліниво-морозяного недільного ранку.

-- Смачно?

-- Угу, дуже. – говорить не відриваючи погляду від тарілки.

-- Рецепт з тієї книжки, що подарувала твоя мама…-   як не намагаюсь вищипнути з повітря

хоч якусь тему для бесіди – не виходить. Слова розбиваються об тарілки, уламки густо всіюють жирні м’ясні куски, а ми повільно відрізаємо шматочки і бездумно  з’їдаємо  уламки слів, а  ними можна було б спілкуватись…

-- Я змінила зачіску. Не надто темний колір?

-- Красиво, тобі дуже йде. -  цього разу він навіть кинув недбалий погляд.

   Ми - наче вигоріле на сонці фото - нечіткі обриси усміхнених облич, де-не-де відлущений глянець, у нас немає ніг, продірявлений одяг, час відібрав у нас барву, але залишив можливість бути, і далі дотлівати під сонцем, яке своїми теплими, ніжно-привітними променями цілує, руйнує нас.  

-- Давай поїдемо завтра кудись. Все-таки вихідний. Давно нікуди не виїжджали разом... 

-- Давай діждемося відпустки, зараз нема сил кудись кататись. 

  Я б спакувала його в валізу і відвезла в той готель, куди ми часто зривалися на вихідні. Щоб просто побути з ним, щоб ніхто не заважав - робота, друзі, лінь... Вперше ми туди потрапили цілком випадково: маленьке містечко, холодний осінній вечір, жахливий номер, діряві вікна, крізь які рясно сочився вологий переддощовий вітер. Тиша... Та нещасна обитель приймала в той вечір тільки нас. Тоді нам ніхто й не був потрібен. 

-- Вже дуже пізно, ходімо в ліжко. 

-- Ти йди, я майже закінчив. - не відриваючи очей від монітора. 

    Ну як він може! Не бачити мене - а я ж стою перед ним, така красива. В мене тонкі руки, витончена шия, пружні сідниці й стрункі ноги, моє волосся м'яке й блискуче, шкіра солодка і так гарно пахне іланг-ілангом, мені так пасує чорна білизна. Я б могла зараз розпластатись перед ним на столі, і, можу закластись, він скаже "Обережно! Що ти робиш?! Не мни папери!"

    Йому напевно було б зручно, приходячи додому, ставити мене в куток. Я могла б стати торшером, якого чомусь ніколи не було у нашій спальні. Могла б? Уже стала... Нікчемний елемент інтер'єру - щось не обов'язкове, але й не зайве, щось потрібне, але не бажане. Ні, не торшер, а шафа в коридорі, навіть пилюку з неї витираю нечасто, адже вона завжди стоїть порожня. Як і я... 

   -- Я купила хороше вино, тобі сподобається. Давай посидимо трохи... 

 -- Я втомився, може іншим разом? 

 -- А якщо "іншим разом" не буде мене? Ніколи не задумувався?  

                                                      

-- Ти знаєш... Мені зараз так спокійно і затишно. Я дуже рада, що приїхала. З тобою неймовірно добре. Так добре, що... хочеться померти...

-- Ти що?! - піднявся В., обняв кохану за плечі і по-батьківськи поцілував голову. - Що ти таке говориш? Яке "померти"? - мовив напівшепотом, усміхаючись.

-- Ну як "що"? Завтра я повернуся... Назад до своїх проблем,  й далі вирішуватиму конфлікти, від яких дивом вдалось відпочити кілька днів. Чекає стільки невирішених питань... А зараз в душі такий мир, що хотілося б померти, аби цей момент став вічністю.

-- Хочеш увічнити момент миру? А ти не подумала, що це підло?

-- ???

-- Померти - значить втекти. - він сів напроти, поставивши на її плече свою величезну долоню, і дивився в очі, хоч і не бачив їх крізь темряву. - Я ж пам'ятаю, як ти своїм "я знаю, що ти можеш" змушувала з превеликою радістю і задоволенням звертати гори. От тепер я скажу тобі: я знаю, що ти можеш. Я навіть знаю, що ти можеш більше, ніж я уявляю.

-- Моєю ж зброєю проти мене!

-- Навпаки - за тебе!

-- Дякую, для мене це дуже важливо.

-- А моменти миру... Вони слідуватимуть за кожною з твоїх перемог.

-- Ну поки - одні поразки.

-- А тобі як мед то ложкою! Візьми волю в кулак і працюй. Знаю - важко, але я вірю, що все буде. Я знаю...

 

P.S. Іноді цього так бракує.

В кіно, як взагалі і в літературі, дуже важливою є проблема діалогів.
Здавалось би, а що такого: спостигай життя, підслуховуй розмови й бери – записуй їх.
Так, справді, записуй діалоги з життя: хтось обронив одну фразу в одному місці, інший іншу у іншому – драматург був присутній при цих розмовах і поєднав їх - так і склалась розмова його персонажів у сценарії, а режисер знайшов акторів, що відповідають типажам цього діалогу і талановито сфільмував епізод.
Саме так, на мою думку, народжуються неперебутні діалоги у фільмах:

Наприклад, сценарні діалоги Е. Брагинського і Е.Рязанова – «не надо меня ронять» чи « живенько, оно, конечно лучше» чи «пусть все будут здоровенькие… какой хороший тост»…
                          

(Про створення діалогів у сценаріях своїх фільмів саме таким чином, запозичуючи із життя, писав Е.Рязанов у книгах)
Думаю, саме тому фрази із фільмів Е.Рязанова й прижились в народі.
Бо вони взяті із життя.
Так би мовити, відбувся природний колообіг: життя-мистецтво-життя!

У цьому контексті ще приходить на думку робота таких сценаристів, як Ю.Дунский і В.Фрид.
Наприклад, у фільмі А. Митти «Екіпаж», де Майстри були сценаристами, пригадуються діалог лікаря і медсестри у напівзруйнованому літаку, що долає повітряний шлях в екстремальних умовах:

Медсестра (пафосно): Если бы я закончила мединститут, то не летела бы здесь…
Лікар (філософськи, знижаючи хибний пафос): А я вот закончил, и тоже лечу…

            

Чи коли наприкінці фільму герої, прогулюючись засніженим парком, бачать присипані порошею горобинові ягоди і А. Яковлева, що грає стюардесу, захоплено каже:

- Как капельки крови…
І Г.Жженов, що грає капітана,  урівнює це захоплення до звичайної розмови, відповідає:
- Прилетят снегери, склюют.

Саме такий-от урівноважено-конкретний і цілком відповідаючий життю діалог має бути на увазі у підході драматурга в створенні сценаріїв чи драматичних творів.
Ну, і звісно, - талант!
А це вже від Бога…

---

Рух постійної незворушності,

Стіни явності чи незнаності,

Порозкидані в хаотичності,

Чи бажаності, чи жаданості...

---

Повичепувані з недосяжності,

Повідривані від конфліктності,

Віднаближені рифми дальності,

Безпитальної  відповідності...

---

Ейфорія кипить значимістю,

Ноти поруч від мелодичності,

Воля збуджена часу невпиністю,

Звичне бачити дано у дивності

---

Комутована філотеорія,

З протирічністю і глобальністю

У сюжетності там де ти де я

Живемо часто-густо спонтанністю

---

Присмак думки в приємній розмитості

Під прозорістю поряд у щиростях...

Книга поки не в стані рокритості,

Але назва вже в літерних вищостях...

  Саня (15:09:55 18/02/2009)

светлое будущее где???

 Я (15:10:46 18/02/2009)

http://blog.i.ua/user/9816/218625/?p=1#comments

  Саня (15:10:49 18/02/2009)

шоп ктото сказал шо так буит яб в кредит вооще невлазил, взялл бы шота бу поновее

  Я (15:18:26 18/02/2009)

Кліп дивився?

 Саня (15:20:22 18/02/2009)

ага тока закончил

  Саня (15:20:43 18/02/2009)

да ваааще жоооооопппппаааааааа

 Я (15:28:52 18/02/2009)

Ото ж! А тобі Світле майбутне подавай! ТИ для нього щось зробив???

  Саня (15:30:05 18/02/2009)

я учился!!!! и ты тоже, мы молодцы, а сцуко воры и убийцы живут

 Я (15:31:55 18/02/2009)

Ну, нема справедливсті, то де ж її взять???

 Саня (15:33:13 18/02/2009)

автамат в руки взять надо, тада и справедливость восторжествует, землю крестьянам, заводы трудящим

  Саня (15:35:38 18/02/2009)

парламент растрелять - если закон непроходит или отрицательноее ввп, в долг не брать, пить запретить, населению жилье, дружить с росией и беларусией, вместе мы сила, леню убрать, в президенты жериновского

 Саня (15:36:29 18/02/2009)

у правительства отобрать служебные авто, пусть на своих ездят

 Я (15:39:38 18/02/2009)

Не згоден з окремими пунктами!
1. всі закони пройти не можуть.
2. Дружити треба з усіма, а прагнути все ж таки жити як у Європі - Швеція, Швейцарія, Фінляндія мають стати прикладом розвитку!
3. Жириновский мудак, яких мало! Він же перший введе війська на Хрещатик і зрівняє його з землею! Свої таланти треба шукати!

  Саня (15:41:47 18/02/2009)

ууууу ----- дайте мне ракету я в космос полечу!!!! кстати есть знакомые в дурдоме, если шо непроподем, примут как своих*HAPPY*

  Саня (15:43:02 18/02/2009)

а вооще страшно, бо жить немаде

Я (15:44:55 18/02/2009)

Тока без істерік!

Прогулюємось Хрещатиком.

-Молоді люди, Дозвольте хвилину Вашої уваги.

-Так.

-Ви були коли-небуть на футболі?

-Були.

-Брали участь у «хвилі» на стадіоні? Вам сподобалось? Коли ось так всі разом?

-Так.

-тоді запрошую вас до участі у Флеш-мобі, сьогодні о 17:20 біля ялинки.

-Дякую, ми подумаємо…

Далі наш діалог:

-         … А знаєш, як робляться Флеш-Моби?

-         Ну?

-          На тренінгах по подоланню невпевненості у собі дають завдання вийти на вулицю і зібрати кілька людей для якоїсь акції… У одних виходить веселий Флеш-Моб, у інших Революція.

-         Хм, може так і є!

 

А дійсно, лідери нації, а в основному диктатори, це люди з купою власних комплексів, та схильністю до параної та шизофренії. Нормальній, впевненій у собі людині не потрібно доказувати всьому людству, що ти найкращий, найсміливіший, най…, най…, най!