Зима для мене була скрутною.. Мається на увазі зовсім не погода, і не якісь проблеми зі здоров'ям, а саме моральний стан. Загруз в розпачі, розгубленості, невпевненості, самообмані... все це замостив товстим прошарком ледачості і нещирої байдужості. (Фєє!)  Є таке прислів'я, що "правда очі ріже".. воно не точне. Бо не тільки очі, а все нутро вирізає начисто, тільки дозволь їй там опинитись... Хоча, мабуть це кому як. Хтось правду сприймає через очі... а я сам в собі дістаю її з-під завалів «думкового» брухту, сліпо-егоїстичних мрій, самодурних переконань... Біль починається з середини, і заплющити очі вже не виходить.  Цікаво, ну чому ж цей процес і правда такий болючий зпочатку, і лише потім, через тривалий час настає такий стан, коли можна відчути радість? Ну звідки в мені стільки цієї самозакоханості, самозачарованості, самозабвенності, щоб сприйняття своїх ВЛАСНИХ, своїх РІДНИХ, своїх ОСОБИСТИХ вад, сприймалось настільки боляче?  Все життя я впевнював себе в тім, що я добра людина, що я несу світло в цей світ, що я народжений дарувати радість та щастя всім навколо? І тепер, коли з'ясовується, що це було переважно ілюзією, що я просто сам себе впевнив і завірив практично в абсолютно нерухомій правдивості цих тверджень... І що я просто звичайна людина, такі як і всі. Як всі народжений, як всі проживший певну частину життя. І що робив я не тільки добро, але часто і зло... І що я просто сам виправдовував себе різною брехнею, а реальні факти чути, бачити чи якимось іншим чином сприймати не хотів і не збирався.  Я пізнавав світ через фільтр "тільки все те, що підтверджує, що я особливий, надзвичайний, чудо-хлопець... і так далі, і таке інше...". Сказати, що від тепер все стало не так? Звісно я не можу так сказати... Хотілось би в це вірити... але ж в цьому і проблема - все життя мені хотілось вірити тільки в те, що я все роблю вірно, ні в чому не винний, а якщо я і зробив якесь "неподобство", то на то був або промисел Божий, або якісь інші, повністю виправдовуючи мене обставини...  Якщо лайно загорнути в обгортку від цукерки - воно не стане цукеркою. Ніколи. Я ж сам загорнувся в обгортку та всьому світові демонструвався тільки в ній... Ось тільки... для того, щоб з'ясувати, що під обгорткою не цукерка - не обов'язково спробувати її на смак, мінімально-розумній людині достатньо просто хоч трішки розгорнути, на хвилинку зазирнути всередину, і їй все стане зрозуміло. Мені було дивно - чому деякі люди перестають зі мною спілкуватись, коли знайомляться ближче? Чудові, РОЗУМНІ люди, якими я пишався, дорожив, які мені подобались.. Просто - відгортались від мене і намагались більше ніколи не спілкуватись, ігноруючи всі мої спроби відновити дружбу. Мабуть просто бачили, що слова мої неправдиві та лицемірні. І я згодний, що вже не стіль суттєво, чи всередині, за обгорткою ти побачиш лайно, чи камінь, чи дерево, чи навіть золото - ЦЕ НЕ ЦУКЕРКА! ЦЕ ОБМАН! Я б сам не став спілкуватись з людиною, яка б навіть золото видавала за цукерку... Не подобається мені таке. Вони праві що так вчинили, якщо я все вірно зараз думаю. В дитинстві у мене склалось чітке уявлення про те "що таке добро і що таке зло". І той панцир (шкарлупу, обгортку, фантик чи маску) - я начепив на себе ще тоді, в самому дитинстві, і не намагався нічого міняти, адже всередині мені було по-дитячому комфортно в вимріяному світі, а ззовні я нічого і не впускав.  Хочеться вірити, що ті зміни в світогляді, які я відчуваю зараз - вони вже не намріяні, не надумані, а самі най справжні. Хочеться хоч зараз вже подивитись на світ реально, без рожевих окуляр, без фільтрів... своїми очима, серцем і душею - навіть якщо щось одне буде помилятись, два інших органи чуття помітять та виправлять... дуже-дуже хочеться в це вірити... Як не дати собі надалі вигадати нову обгортку, та заховатись в ній від світу та самого себе знов на невідомий термін? Де отримати гарантію, що в підсвідомості у мене не залишилась ця програма? Чим підтвердити, що все не повернеться на свої кола, що не піде по спіралі? Де знаходиться ця точка реваншу, від якої можна відштовхнутись вперед, взяти новий напрямок? Знову невпевненість... знову запитання без відповідей... але краще хай зараз, поки-що, буде так, ніж як раніше. Напевно, запитання без відповідей корисніші, ніж з відповідями, що хибні за своєю натурою.

Так завжди із блогом - починаю з наміром вилити сюди те, що турбує, але уявляю собі це зовсім по-іншому... думаю, що зараз написав би про свій фіалковий настрій, про свої винаходи та спостереження... а коли розслабляючись дозволяю думкам литись напряму, минаючи цензурні фільтри розуму, то лише дивуюсь тому, що отримую на виході. 

Ось це - там, нагорі, все що я щойно написав - це що таке? Це я себе виправдав, щоб заспокоїтись і не паритись на цю тему? Чи правда вилив те, що турбувало мене і не давало спокою... і тепер мені стане спокійніше? Я розібрався, чи це тільки початок? Хех... Хто є мудрим? Хто підкаже?... Я не хочу залишатись таким безпорадним...

Загалом, зі мною все добре, все гаразд. Здоров'я у мене чудове - на пробіжки не бігаю, але зарядку роблю ранкову і вечірню. Піст почався... чи продовжився... я вже не розрізняю, м'яса і так практично ніколи не їм. Категоричного цурання м'яса у мене нема, я всеж не став ідеальним веганцем... просто по-трішки, поступово міняється раціон на той. який мене більше влаштовує.

Сиджу без роботи. Не тому, що знайти складно, а тому що сам довгий час не хотів працювати, а деякий час - взагалі нічого не хотів робити - сів всім на шию, та радів цьому... (Фєєє!!!!). Зараз "харчами перебираю". Ця робота мені не така, а та не сяка.. Подавай мені таку - не знаю яку... Хех...  Хоча, маю намір повернутись до АТБ... якщо візьмуть... але Службі Безпеки я там дуже не подобаюсь, тому можуть і не взяти назад... Шкода. Я б тепер працював зовсім по-іншому... Робив би все найкращим чином, "як сам для себе", бо переважно це і було б мені для самого себе... 

Роки-роки-роки... чому я так довго приходжу до елементарного? Все в моєму житті було б набагато простіше, якби я швидше усвідомлював деякі речі...

Не буду про це шкодувати. Склалось саме так, як склалось, і тепер єдине що я можу - намагатись не гаяти той час, що у мене залишився на наступні помилки.

Центр, центр! Це ПЕРШИЙ! Блок даних переданий! Вимикаюсь! До зв'язку!

= Миколка =