хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «вітання»

З днем закоханих

Знову ось прийшла ця днина:
Ми святкуєм Валентина,
Покровителя кохання.
Тож для всіх моє вітання!
Хай горять ваші серця
Від кохання безкінця,
Чоловіки і жінки
Мали щоб половинки.
Завжди щоби вас любили,
І щодня боготвотворили.
Побажання хай здійсняться,
Шаленіли ви від щастя!!!

Богдан Гордасевич: особисто вітаю ЗСУ



Від себе особисто вітаю всіх воїнів та ветеранів зі святом: Днем Збройних сил України. Саме вони є головним фактором того, що Україна є і буде Самостійною і Незалежною світовою Державою. Жодні посадовці та керманичі вже ніколи не зможуть змінити цього стану, бо є сила, яка нас всіх від того боронить - ЗСУ! 
Слава Україні! Героям слава!
Щирі вітання Збройним силам України!


Успіх та удача

Успіху чи удачі? Що побажати?

33%, 2 голоси

50%, 3 голоси

17%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

З днем медика

У цю червневу літню днину 

Людей, хто вибрав медицину 

Зі святом щиро я вітаю, 

Наснаги, витримки бажаю, 

Адже життєва їх дорога, 

Це ніби в Ангелів від Бога: 

На час ніколи не зважати, 

На допомогу поспішати. 

Коли їх посмішка сіяє, 

Усіх людей вона зціляє. 

У поліклініках, в палатах 

Завжди стоять вони на чатах. 

Тож Матір Божа хай щоднини 

Оберігає їх родини. 

Христос народився!!!

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ - СЛАВІМО ЙОГО!
Вітаю, вітаю, вітаю з РІЗДВОМ cvetok


І з Новим Роком!)))))))




До 30-ліття Незалежності України




До 30-ліття Незалежності України

Якось я в нашому Львові опинився на одному зібранні політв’язнів, бо мама з таких була, а там почув дещо прикру розмову, що той всього рік був у тюрмі і вже щось з себе показує… Мене то зачепило, бо навіть кілька діб, проведених за гратами в радянських умовах було жахом для простої людини, навіть якщо її не катували. І тут мені прийшла думка, яку я озвучив у своєму виступі: -Я тут начебто один з наймолодший, але мій термін ув’язнення чи не найбільший за усіх тут присутніх політв’язнів, бо він понад 30-ть років: я народився у тюрмі 19 червня 1961, а на волю вийшов 24 серпня 1991 року. 
Так і є! Життя в СРСР за колоніальної за статусом УРСР було саме як в тюрмі, тому що добровільний виїзд з відси був неможливим по-факту. Зізнаюсь, що я, так само як всі, засуджував втікачів зі СРСР як зрадників Батьківщини, а тільки вже за Незалежної України до мене в свідомості дійшло, яким я і багато хто були дурнями, тому що це просто ідіотизм найвищої стадії, коли в’язні засуджують інших в’язнів, що вдало втекли з тюрми. Заздрити можна було, але засуджувати? Ах! – «предатели Родиньі» Тоді нам усім тюрма була за рідний дім. Так, багато хто там в зоні прижився,  обжився і розжився, тому зараз щиро шкодує за тим життям в «соціалістичному таборі». Воно і справді бути вільним досить проблемна річ, бо свобода зобов’язує до важкого самостійного буття в цьому складному Світі. Тому коли чую ностальгічний стогін по Совку-СРСР, то все згадую кадри з відомого радянського фільму «Джентельмени удачі», коли після втечі з промзони герої фільму опинилися в безвихідній ситуації в пустелі без харчів і один з героїв зі смутком каже: - А в тюрмі зараз вечеря: макарони дають. Для сучасної молоді це звучить в іншому варіанті: - Як це ми в сраці і треба звідси вибиратись? Ми вже тут пилюку обтерли, Інтернет сюди провели… 
Схоже я думаю про тих, хто починає базікати типу: - А що мені Україна дала? – бо тут навіть не йдеться, а що ти, дорогий товариш, дав Україні, а йдеться про то, що Україна – не курва на роздоріжжі, щоб кожному давати. То вороги все брешуть типу «зовнішнє керування», плутаючи продажність влади та підпанків з волею всього народу. Справжні українці вже довели свою справжність у бажанні до свободи та  самостійності і в Революції Помаранчевій, і значно трагічнішій – Гідності, і на фронті в боях з «русоокупантами» на Сході вже 7-й рік героїчно б’ємося. Свобода понад усе! Без свободи не буде України. Амінь.
Свобода і тільки свобода є альфою та омегою досягнення Незалежності України!
Коли людей питають про важливі надбання за 30-ть років, то я не почув ні разу про свободу як головну величину і я розумію чому: а ви цінуєте повітря, яким дихаєте, чи воду, допоки всього повно, бо коли того не стане – ой як одразу захвилюєтесь як про найдорожче. Отож.
Загалом це основне, що хотів оповісти до свята, але ще маю дві теми доволі популярні, а саме: якою має бути Україна і хто має зробити її благодатною країною? Коли всілякі совки-комуняки ниють про убогість сучасного стану України, який завдяки їм же і настав, – це якось  не ображає. Але коли різні борці за Самостійну Соборну Українську Державу починають нити, як все убого і не так, як їм намріялося колись – це досить і досить злостить. Одного разу мене прорвало, коли в меморіальному музеї Лесі Українки у Звягелі (Володимир-Волинську) я начувся подібних стогонів у виступах патріотів, аж я не стримався і, коли отримав слово, прямо заявив: - Шановні пані і панове, давайте припинімо страждати за тим, якою Україна не стала згідно вашим уподобанням, бо вона така, яка ось є зараз! Іншої України немає! Тому давайте її просто любити і все! Любити Україну, якою вона є вже! І поки вона є! А ми є в ній. Дякую.
Також багато говорено в стилі незабутнього Дмитра Донцова про необхідний жертовний чин при владі певної посвяченої верстви для розбудови України, досягнення справедливого державного керунку та загальної заможності для народу. В реальності то є панегірик колишнім комуністам-сталіністам або в сучасних реаліях таким є Талібан. Зрозумійте нарешті, що коли людина себе не шкодує, то чого вона буде перейматися долею всіх інших, їх добробутом і благополуччям. Будьте вдячні, що дозволяємо жити! Червоні кхмери з Пол-Потом багатьом життя вкоротили як просто зайвим за їх влади елементам. Тому і саме тому нам в Україні при владі потрібні не жертовні патріоти, а просто нормальні люди, які хочуть жити нормально самі та серед нормальних людей загалом. Що в тому проблемного? Що незрозуміло? Жити і працювати чесно, за вірою і правдою, а не оте майже примусове «круть-верть» чи «не вкрадеш – не проживеш». 
Я сам виріс, як вже написав, в тюрмі за злочинної радянської комуністичної влади власне за такими злочинними принципами, які вважав якби нормальними. Тільки у вільному стані я не одразу, але зумів визначити справжню різницю добра і зла, а також, що люди з рабською свідомістю про власну гідність не піклуються. Багато в чому мені було в поміч приклад мого тестя Володимира Процика, який був за свідомістю господарем і тому людиною честі, як і багато хто з українців Західної України, що народилися і виростали до 1939 року з його злим «Золотим вереснем»: возз’єднанням-окупацією військами СРСР. Подальша сталінська колективізація забрала у цих людей все матеріальне, але не духовне. Поясню на прикладі: мій тесть працював у селі на заготзерні й коли закінчував роботу, то ретельно витрушував усе зерно зі своїх кишень та з чобіт, яке туди самочинно залетіло під час праці. То вже не були часи тотальних репресій і можна було навпаки досипати жменю зерна туди-сюди, щоб вдома курей та гусей підгодувати дармовою пшеничкою, але – ні. Саме відчуття себе крадієм навіть жменьки збіжжя було неможливим для мого тестя. І не стільки страх, що люди дізнаються, а суто перед самим собою. Порядність, честь, гідність – це є виключно особисті душевні якості. Від себе свою нікчемність не приховаєш! Мій тесть був взірцем справжнього господаря-українця, що покладався виключно на себе і свою працю. Класичне: чужого не хочу – свого не віддам.
Звичайно, що закликати: давайте всі жити чесно!- є не дуже реалістичним почином, проте розуміння і бажання такого чину варто усвідомити. Пригадую, як у буремні заключні 80-ті минулого століття мали за рушій до перемін гасло «залишимо своїм дітям кращу країну від тої, що дісталась нам» і можу сказати чесно: я задоволений тим, що передаю, бо є Незалежна Україна і вже попри всі зазіхання ворогів з Півночі ми вільні ось ці 30-ть років, а значить мої діти і онуки є народженими вільними. Я сам стільки часу на свободі й радію тому куди більше за всі проблеми й негаразди в житті. Щастя неможливе без свободи! Дякую Господу Богу за все!
Слава Україні! Героям слава! 
Вітаю українців з великим світом: Днем Незалежності України!

Богдан Гордасевич
24 серпня 2021 р.
Львів-Рясне


Новорічне вітання.

Микола Сачвук

 

НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ ГРОМАДЯНАМ ВЕСЕЛОЇ РЕСПУБЛІКИ ПЕРЕЦЬ

 

ПІД ДЕВІЗОМ:

 

ЩО НАМ РІК НЕСЕ…

 

Надворі мете —

Рік новий бреде.

З неба сніг трясе,

Що нам рік несе?

 

Баранам — газету,

Коням — сигарету,

Слонам — велосипед,

Задові — перед,

Книжкам — цвіль,

Кожухам — міль,

Скупим — податки,

Олігархам — нестатки,

Боксерам — синці,

Лисим — гребінці,

Огрядним — смалець,

Крутим — палець,

Бабам — новини,

Священикам — хрестини,

Столярам — сук,

Політикам — бук,

 

Артистам — аплодисменти,

Панночкам — компліменти,

Водіям — дороги,

Воякам — перемоги!

 

 


 


Богородице Діво, радуйся!

 Вітаю Тебе, Пренепорочна Діво!
Тебе славлю, Тебе величаю, Тобі честь віддаю!

Жонглер Богоматери (притча)
Уривок  
Наблюдая подобное соревнование в восхвалении пресвятой Девы и такое множество славных деяний, Барнабе ужасался своему невежеству и простоте.

– Увы! – говорил он сам с собой, гуляя в небольшом, лишенном тени монастырском садике. – Как я несчастен! Я не могу подобно братьям достойно прославить пресвятую Богородицу, а между тем я люблю ее всем сердцем. Увы! Увы! Я человек простой, неискушенный, нет у меня для служения тебе, владычица, ни назидательных проповедей, ни трактатов, составленных по всем правилам, ни красивых картин, ни искусно высеченных статуй, ни разделенных на стопы складных стихов! Увы, нет у меня ничего!
Так он стенал и печалился. Однажды вечером монахи гуляли и беседовали меж собой, и тут он услышал о некоем иноке, который знал лишь одну молитву: «Богородица, дево, радуйся!» Все презирали его за невежество. Но после смерти инока из уст его выросло пять роз по числу букв, составляющих имя Марии, и таким образом была возвещена святость усопшего.

Выслушав этот рассказ, Барнабе еще раз подивился доброте пречистой Девы. Но блаженная кончина инока не утешила его, ибо сердце Барнабе было преисполнено рвения, и он жаждал потрудиться по славу Царицы небесной.

Барнабе все искал для этого возможность, но не находил, и день ото дня все более и более сокрушался, как вдруг однажды утром он пробудился с радостным чувством, поспешил в часовню и оставался там в одиночестве долее часа. После обеда он опять пошел туда.

С тех пор он ежедневно отправлялся в часовню, когда там никого не было, и пребывал в ней большую часть времени, которое другие монахи посвящали вольным искусствам и ремеслам. Больше он уже не грустил и не сетовал.

Столь странное поведение возбудило любопытство монахов. Братия недоумевала, почему Барнабе так часто уединяется.

Настоятель, чей долг состоит в том, чтобы все знать о своих монахах, решил последить за Барнабе во время его отлучек. И вот однажды, когда тот заперся по своему обыкновению в часовне, настоятель с двумя старцами направился туда и стал смотреть в дверную щель, что происхо дит внутри.

У алтаря святой Девы Барнабе, держась на руках, вниз головой, подняв ноги кверху, жонглировал шестью медными шарами и двенадцатью ножами. В честь Божьей Матери он проделывал фокусы, за которые его когда-то особенно хвалили. Не поняв, что этот бесхитростный человек отдает пресвятой Деве все свое искусство и умение, старцы сочли это кощунством.
Настоятель знал, что Барнабе чист душою, но он решил, что у бывшего жонглера помутился разум. Все трое хотели было вывести его из часовни, как вдруг увидели, что пресвятая Дева сошла с амвона и вытирает полою своей голубой одежды пот, струящийся со лба жонглера.

Тогда, распростершись на каменных плитах, настоятель возгласил:

– Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят!

– Аминь! – целуя землю, ответили старцы.

Миколай сьогодні ходить.

Затамуйте, друзі, подих: Миколай сьогодні ходить.
У віконце заглядає, подарунки підкладає.
Звечора повірте в диво, ну а зранку вже сміливо
Під подушку заглядайте і дарунки забирайте.
Якщо там порожнє місце, то це свідчить ось про це:
Він здійснив Ваші бажання ще сьогодні спозарання,
Він молитву Вашу чув, у кімнаті Вашій був
І за Вашу щиру віру дарував Вам щастя міру,
Пуд здоров’я і пуд віри, кілограмів сто надії,
Фунтів міліон любові і кохання не на слові,
А каратів так відерце він вживив у Ваше серце.
Ну, і ще букет удачі і добра у Вашу вдачу.
Щедрий, добрий чарівник чарував над Вами й зник.
Ваші очі тепер сяють, Миколая прославляють.
Новий рік не за горами, нове щастя уже з Вами.
Я із святом Вас вітаю й віри в диво Вам бажаю!