хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «конституція»

КСУ визнав конституційним указ про розпуск Верховної Ради

КСУ визнав конституційним указ про розпуск Верховної Ради – офіційно
20 Червень 2019
Суд послався на те, що за Конституцією «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»
Суд послався на те, що за Конституцією «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»

Конституційний суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) указ президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів». Про це сайт суду повідомив увечері 20 червня, інформує Радіо Свобода.

Суд зазначив, що виник «конституційний конфлікт між президентом України та Верховною Радою України щодо підстав дострокового припинення повноважень, який не має правового вирішення, так як Основний Закон України не визначає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, а регламент Верховної Ради України, всупереч вимогам статті 83 Конституції України, не передбачає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій депутатських фракцій у Верховній Раді України».

«Водночас, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України). Це засадниче положення конкретизується приписом статті 69 Конституції України про те, що народне волевиявлення здійснюється через вибори», – ідеться в повідомленні.

«Конституційний суд України констатував, що розв’язання конституційного конфлікту народом шляхом проведення позачергових виборів до Верховної Ради України відповідає вимогам частини другої статті 5 Конституції України», – наголошується в інформації на сайті суду.

Рішення Конституційного суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Президент України Володимир Зеленський 20 травня під час інавгураційної промови оголосив про розпуск Верховної Ради 8-го скликання. 21 травня він підписав указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради 8-го скликання та призначення позачергових виборів». Позачергові парламентські вибори, згідно з указом президента, призначені на 21 липня цього року.

23 травня указ набрав чинності після опублікування в «Урядовому кур’єрі», наступного дня в Україні стартувала виборча кампанія.

24 травня народні депутати від фракції «Народний фронт» Андрій Тетерук та ІгорАлексєєв внесли до КСУ подання з 62 підписами народних депутатів про неконституційність указу Президента про дострокове припинення повноважень Ради. Вони попросили розглянути це подання впродовж місяця.

29 травня КСУ відкрив провадження у справі і призначив її розгляд у формі усного слухання на 11 червня, після цього суд перейшов до розгляду справи на закритій частині.

https://ua.krymr.com/a/news-konstytutsiianyi-sud-ukrainy-rozpusk-verkhovnoi-rady/30010918.html

Мінські угоди за нагоди погоди

Оппозиция для «партии войны»

Минские соглашения нуждаются в общественной поддержке, без которой противостоять «ястребам» очень сложно


Фото: Евгений Фельдман / «Новая газета»

Соглашения, подписанные в феврале этого года в Минске, породили надежды на скорое достижение мира в Донбассе. С тех пор прошло почти полгода, и надежды эти, увы, стали постепенно таять. Все чаще слышны голоса экспертов: мол, выполнить Минские соглашения невозможно, и это всем очевидно. Очевидно это, слава Богу, не всем. Большинство украинских граждан поддерживает Минские соглашения, хотя число их сторонников в последнее время уменьшилось. В феврале-марте за них высказывались 74% всех опрошенных Киевским институтом социологии граждан Украины (без «ДНР» и «ЛНР»), в июле — 57%. Военное решение проблемы сейчас поддерживают 28% опрошенных. То есть в украинском обществе сторонников «Минска-2» вдвое больше, чем поборников военных решений. Но в политическом истеблишменте «партия войны» куда сильнее.

 

Об авторе

Владимир МАЛИНКОВИЧ, 1940 г. рождения, — политолог, публицист, участник правозащитного движения в СССР, член Украинской Хельсинкской группы. С 1980 по 1992 гг., будучи политэмигрантом, работал в Мюнхене редактором программ «Радио Свобода» и главным редактором журнала «Форум». Бывший советник президента Украины Леонида Кучмы, председатель Комиссии по демократизации и развитию гражданского общества, секретарь Конституционной комиссии, директор украинского отделения Международного института гуманитарно-политических исследований.

Реальные угрозы «Минску-2»

Окружение президента Порошенко, судя по всему, военного решения не хочет, но оно очень боится давления «партии войны». Пытаясь как-то «проскочить между каплями дождя», оно демонстрирует двойные подходы. Своих западных партнеров Порошенко постоянно заверяет в приверженности Минским соглашениям. Но совсем по-иному звучат его заявления, так сказать, «для внутреннего потребления». Вот что он говорит для Запада: «Мы идем с опережением графика. 11-й пункт (Минского протокола.В. М.) де-факто выполнен: мы запустили конституционный процесс, закон об особенностях местного самоуправления принят, и там четко выписаны позиции. Украина выполнила свои обязательства». Украинских же радикалов президент уверяет в том, что принятая в первом чтении поправка к Конституции никаких серьезных отличий в статусе Донецкой и Луганской областей не предполагает: «Нет и быть не может никакого особого статуса для тех районов».

И Запад, и украинцев Порошенко вводит в заблуждение. 11-й пункт Минских соглашений Украина, конечно же, еще не выполнила (ни де-факто, ни де-юре). Во-первых, потому что там предусматривается «особый статус отдельных районов Донецкой и Луганской областей», от которого Порошенко категорически отрекается. Во-вторых, потому что конституционная реформа, якобы запущенная, предполагает «в качестве ключевого элемента децентрализацию с учетом особенностей отдельных районов Донецкой и Луганской областей, согласованных с представителями этих районов», а пока эти особенности никто ни с кем не согласовывал. И третье: в 11-м пункте речь идет не о запуске конституционного процесса, а о «проведении конституционной реформы в Украине со вступлением в силу к концу 2015 года новой конституции». Только тогда, когда вступит в силу новая конституция, в которой будет закреплен особый статус отдельных районов Донбасса и этот статус будет включать целый ряд положений, прописанных в Минском протоколе, — можно будет говорить о выполнении Украиной 11-го пункта соглашения «Минск-2».

Пока до этого очень далеко. Закон об особенностях местного самоуправления в отдельных районах Донбасса, на который ссылается Порошенко, вступает в силу только после того, как весь Донбасс будет подконтролен Киеву, а это если и возможно, то только после полного завершения «минского процесса», а не на его нынешней стадии.

Переходные положения, куда внесли поправку, касающуюся Донбасса, — это отнюдь не основной костяк конституции.

Текст поправки допускает различные толкования (одно из них как раз и продемонстрировал Порошенко, заявляя об отсутствии в тексте и намека на особый статус), что позволит президенту и Верховной раде в любой момент поменять как решения местной власти в Донбассе, так и саму эту власть. И, наконец, последнее: начавшийся запуск процесса может так и не завершиться, поскольку в первом чтении поправка прошла простым большинством (288 голосов), а во втором чтении понадобится большинство квалифицированное (300 голосов), которого пока у сторонников Порошенко нет.

Киевский политолог Владимир Фесенко раскрывает смысл позиции президентской команды в этом вопросе: «Сейчас включение этого предложения в конституционный законопроект выполняет чисто тактическую функцию — демонстрирует западным партнерам готовность выполнять Минские договоренности». В октябре в «ДНР» и «ЛНР» пройдут местные выборы «без участия в них украинской стороны». Тем самым, считает Фесенко, сепаратисты сами похоронят «Минск-2», и тогда надобность в «конфликтогенном предложении» отпадет, и его можно будет убрать из конституционного законопроекта. А потому спешить с окончательным голосованием за проект не стоит.

Обозначенная Владимиром Фесенко тактика уже реализуется. 17 июля Верховная рада назначила на 25 октября проведение местных выборов по всей Украине, особо оговорив, что на оккупированной части Донецкой и Луганской областей выборы проводиться не будут. Мало кто обратил на это внимание, а жаль.

Ведь своим решением об отмене выборов в районах Донбасса Верховная рада фактически перечеркнула сразу два пункта Минских договоренностей — 4-й и 12-й.

В п. 4 речь идет о необходимости совместной выработки сторонами конфликта условий «проведения местных выборов в соответствии с украинским законодательством». В 12-м же пункте сказано, что «вопросы, касающиеся местных выборов, будут обсуждаться и согласовываться с представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей». Вместо того чтобы что-то согласовывать и вырабатывать, Киев просто отменил выборы.

Не пройдут в Донбассе выборы, возникнут новые осложнения — не будет реализован пункт 9-й соглашений: о восстановлении полного контроля Украины над государственной границей, «которое должно начаться в первый день после местных выборов и завершиться после всеобъемлющего политического урегулирования… при условии выполнения п.11». Пункт, в котором больше всего заинтересован Киев, поскольку он означает сохранение территориальной целостности Украины. Лидеры «ДНР» и «ЛНР» предлагали минской контактной группе свой вариант проведения местных выборов — его никто даже не обсуждал. Тогда они заявили о том, что сами проведут выборы и обратились к ОБСЕ с просьбой обеспечить контроль: ОБСЕ им отказала, сославшись на отсутствие согласия Киева. Скорее всего, местные выборы в этих республиках в октябре все же пройдут, но они не будут признаны мировым сообществом. И Минские соглашения будут считаться сорванными.

Очевидно, что ответственность за срыв «Минска-2» Киев возложит на лидеров «ДНР-ЛНР» (забыв о том, что он сам сделал для этого), и Запад, конечно, с этим согласится. Возлагать ответственность за все на самопровозглашенные республики не имеет смысла: они и так никем не признаны. Куда важнее понять, что последует после того, как провалится «Минск-2».

 

Сценарии для Донбасса

Складывается впечатление, что у Киева нет разумной стратегии в Донбассе. Сценарии-то есть, но о том, хорошо ли они продуманы, можно судить, проанализировав возможные варианты развития событий, предлагаемые директором Национального института стратегических исследований Владимиром Горбулиным (газета «Зеркало недели»,19.07.2015). Заметим, что именно Горбулин представляет Украину в подгруппе, отвечающей в Минске за политическое урегулирование конфликта.

Первый сценарий — «тотальная война», в которой «Украина имеет шансы на победу», ценой которой станут «разрушенные инфраструктура и экономический потенциал Украины, многочисленные жертвы среди военных и гражданских». Хотя первый сценарий, по Горбулину, не является целью Украины, он не считает его абсолютно неприемлемым. В нем есть, с его точки зрения, и серьезные плюсы: Украина навсегда избавится от существующей «пятой колонны» откровенных сторонников «русского мира»; получит собственный «героический эпос» как почву для патриотического воспитания будущих поколений; «большинство вопросов украино-российских отношений будет решено окончательно, и исторические пути обоих народов разойдутся навсегда», что, судя по всему, Горбулина вполне устраивает.

Но если не «тотальная война», то что? У Горбулина есть еще три мирных сценария. Второй сценарий — «отсечение» всех оккупированных территорий Донбасса. «Стоит ли продолжать борьбу за разрушенные в ходе вооруженного конфликта и разграбленные территории, остатки населения на которых не изъявляют желания возвращаться под украинскую юрисдикцию», если потеря Украиной регионов, «где господствуют ренегатские и потребительские настроения», создаст подходящие условия для реформирования страны. Такое развитие событий могло бы, по мнению Горбулина, вполне устроить Киев, но оно отрицательно скажется на престиже страны и вызовет некоторые трудности приспособления к новой ситуации. Третий сценарий предусматривает односторонние уступки Москве, и потому абсолютно не устраивает Киев. Четвертый сценарий: «замораживание конфликта» по образцу Приднестровья, Абхазии, Южной Осетии. Так пишет Горбулин, но подразумевает он явно совсем другое, а именно то, что нынешние территории «ДНР» и «ЛНР» «остаются в составе Украины, возможно, на условиях предоставления им властных полномочий». Нечто подобное как раз и подразумевают Минские соглашения. Горбулин признает, что четвертый сценарий мог бы быстро завершить войну и устроил бы страны ЕС, позволив им заняться другими проблемами, но в нем никак не заинтересована Украина. Потому что ей придется восстанавливать Донбасс, нести экономическое бремя «в лице пострадавших регионов-беженцев», которые будут служить источником политической нестабильности. Словом, четвертый сценарий, предусмотренный соглашением «Минск-2», Украине не нужен, его не грех и сорвать.

Судя по сказанному Горбулиным (а он по должности —  главный конструктор стратегии украинского государства), Киев ориентирует свою политику главным образом на пятый сценарий — сценарий: «ни войны, ни мира» или «ограниченной войны и перманентных переговоров». Здесь предполагается совмещение «ограниченной и сдерживающей войны против России и коллаборационистов на востоке с целью нанести им как можно больше демотивирующих потерь» с «постоянным переговорным процессом, однако, без окончательного фиксирования результатов в виде различных договоренностей и форматов». По сути, именно этот, а не минский сценарий следовало бы назвать «замораживанием конфликта». Боюсь только, что замораживания не получится — останется «тлеющий костер», который, если его не погасить, может вспыхнуть новым пламенем еще более разрушительной, чем прежде, войны. Вряд ли подобного рода стратегию можно назвать конструктивной.

 

Как защитить «Минск-2»?

Разумной альтернативы Минским соглашениям попросту нет. А потому сейчас крайне важно обеспечить им общественную поддержку. Пока такой поддержки нет. Абстрактных разговоров много, конкретики никакой. Конкретикой занимаются в Минской контактной группе, да еще лидеры и министры Украины, России, Германии, Франции, США и ОБСЕ во время их переговоров друг с другом. Все эти переговоры являются закрытыми, что вполне естественно: не всё и не всегда можно выносить на суд общественности. Но и общественность не должна оставаться в стороне. Необходимо, думаю, общественное лоббирование Минских соглашений.

Что для этого необходимо на практике?

— Создать соответствующий координирующий центр (этим мог бы, к примеру, заняться авторитетный как в России, так и в Европе Фонд Горбачева).

— Организовать выпуск бюллетеня, в котором содержалась бы информация о самых важных событиях, связанных с выполнением (или нарушениями) Минских соглашений на украинском, русском и английском языках. Бюллетень предложить информационным агентствам, посольствам, ведущим агентствам, всем заинтересованным лицам и структурам. Создать соответствующий портал в интернете.

— Как можно скорее созвать международную конференцию известных политических и общественных деятелей, на которой будет обсуждаться лишь один вопрос: «Как реализовать Минские соглашения?» Участники конференции могли бы выступить с совместным заявлением в поддержку «Минска-2».

— Организовать серию встреч экспертов, публично обсуждающих конкретные вопросы этой же темы.

— Сторонникам Минских соглашений важно, как можно чаще выступать в СМИ своих стран с требованиями прекратить публичные кампании раздувания ненависти между сторонами конфликта (и теми, кто их поддерживает) и начать конструктивный диалог. «Партии войны» нужно оказать сопротивление.

Самая неотложная тема, требующая публичного обсуждения, — это вопрос о том, как провести все же в отдельных районах Донбасса местные выборы, которые будут признаны мировой общественностью. Если такие выборы состоятся, у Киева появится партнер для переговоров о будущем статусе Донбасса, которого он должен будет признать, и одновременно исчезнет формальное оправдание антитеррористической операции. Нельзя допустить сохранения постоянно тлеющего костра войны в Европе. Важно добиваться, чтобы европейские лидеры усилили давление на стороны конфликта с целью не допускать каких-либо действий, которые могли бы осложнить выполнение Минских соглашений. Как-то: отказ от конституционного закрепления особого статуса Донбасса, ориентация на «ограниченную войну и перманентные переговоры», отказ от амнистии всех участников конфликта и, конечно же, продолжение взаимных обстрелов, во время которых гибнут люди.

Владимир МАЛИНКОВИЧ — специально для «Новой», Мюнхен

http://www.novayagazeta.ru/politics/69430.html

Державне свято День Конституції України












Я маю право мати право

Слова з одної сатиричної пісеньки у Львові періоду 90-х років "Я маю право мати право" були спрямовані проти декларативних прав, які наче б то мали всі громадяни СРСР за Конституцією та іншими законами, але насправді були фікцією.
По закону народ мав всі важелі державного керівництва, але насправді владу в країні узурпувала КПРС, комуністична партія, в структурах якої і вирішувались усі питання державного життя.

Загальновідомо, що так звана "сталінська конституція" 1936 р. була за своїм змістом сама демократична в тогочасному світі, але як дотримувались її норм в Радянському Союзі - загальновідомо: зовсім не дотримувались. Саме тоді і виник термін "телефонне право", який розкривав суть тогочасної правової системи, де все йшло не за нормами писаного закону, а за нормами внутріпартійної комуністичної доцільності і все вирішувалось по телефону між керівниками певних рівнів влади. І тоді виникло усвідомлення у правлячих кіл, що закон існує не для них, а для сіроми, тобто простого народу.

Ця біда залишилась у спадок і в керівних верхах самостійної України, що за часи президенства два терміни Кучми переродилось у відкриту корупцію і вседозволеність посеред правлячої номенклатури і як наслідок - повного правового нігілізму в країні. Законодавчий процес керувався не нормами узгодженого для всієї спільноти права, а обслуговує потреби на даний час виключно правлячої купки людей. Хіба не показовим є те, що кожного разу перед новими виборами депутати Верховної Ради України приймали новий Закон про вибори, щоб зробити все, аби знову залишитись при владі.

Прийнята у 1996 р. Конституція України не стала цементуючим законом для суспільства хоч на певний період, а одразу була дискредитована самим президентом Кучмою, який у першу річницю її святкування привселюдно визнав недоречними багато положень в підписаній нещодавно ним же Конституції України. Всі його подальші спроби щодо внесення змін до Конституції остаточно дискредитували цей Основний Закон державного устрою, що і призвело до загальнодержавної політичної кризи.

Загрозливі антизаконні процеси 2004, що спровокували суспільне повстання в Україні, яке отримало назву "Помаранчова революція", і нещодавня спроба "конституційного перевороту" через внесення "законних змін до Конституції України" шляхом змови народних депутатів ВРУ - остаточно показали необхідність створення нової Конституції України і прийняття її на всеукраїнському референдумі, після чого всі зміни можливі також тільки через референдум і через певний часовий проміжок в 1-3 роки, а не щомісяця. Просто треба підготувати добрий якісний документ, який би не потребував змін. І це стосується не тільки Конституції України, але і всього законодавчого процесу в України, бо до мало не кожного закону у нас приймають ще надцять законів зі змінами та поправками, що надзвичайно ускладнює дотримання і виконання законів без порушень. 

Отже одною з головних завдань на теперішній час є необхідність розробки нової Конституції України, до чого і закликаю всіх бажаючіх. 
Налаштування нормального і головне реально діючого правового середовища в Україні без пустопорожніх декларацій і законів, які ніхто не виконує, - одне з головних завдань ГО „Фронт Справедливості”
Ми маємо не просто право мати право, а мати реально діючі права, які будуть регулювати наше життя і робити його змістовним і якісним.

Богдан Гордасевич, м. Львів
червень, 2009 р.

Дещо з архівних роздумів

Конституція обумовлює державність

Конституція обумовлює державність

Слово «конституція» означає з латинської «сталість», «стабільність» (від лат. constanta - постійна, незмінна) і має своє історичне походження від виборів у Римі часів прадавніх ще до Р.Х., коли певний претендент на виборну посаду у своїй передвиборній програмі оголошував ті сталі принципи, яких він буде дотримуватись, перебуваючи на посаді. В тому було щось добре і щось не дуже добре, тому під час наступних виборів у новій програмі і сам претендент, і навіть його суперники, декларували ті норми, які сподобались громадянам як позитивні, а все нездале – відкидалося і забувалося. Коли це повторювалось безліч разів, то виникла ота звичка, яку ми називаємо «традиція». Але варто зауважити одне головне: традицію виконували, контролювати і оберігали самі люди, а не хтось невідомо хто. Наголошую на тому, бо в багатьох людей існує своєрідний фантом «держави» як вищої справедливості, що діє самочинно та ідеально в автоматичному режимі, а так не є! Держава – то є люди! Їх сукупність. Держава – це всі ми! Тому які є ми – така у нас є держава. І навпаки: яка Держава – такий в ній народ. Коли значна маса народу толерує державну корупцію і тільки мріє, аби до неї долучитись, - то хто винуватий нашим злидням? Держава? Конституція?
Не хочу бути занадто злосливим, проте мене дратує дивний синдром посеред наших людей, які позитивно сприймають всілякі порушення законів, так би мовити, «на користь справі». Прикладів тому у нас безліч і всі вони типові, як ось Президент наказує публічно понизити комунальні тарифи для населення, хоча це не його сфера діяльності взагалі. Та народу люб герой, що його захищає, тому і лунає величне: «ану робіть!» Що означає, то є незаконно? Я вас призначив – я вас і познімаю, якщо проявите непокору. Красиво виглядає, але коли з часом люди дивуються, чому в їх державі такий хаос, сум'яття і безпорядки, то це саме тому, що всім на закон начхати. Найдоступніший приклад є «Правила дорожнього руху», коли головним є не їх виконання, а щоб ваші порушення не були зафіксовані та покарані, тобто «не попастися»! Порушувати свідомо правила аж до моменту затримання дорожньої поліції, після чого я не я і провина не моя. Тому гарні дороги – це дуже добре, але куди важливіше, що робиться на тих дорогах, бо то і є показник рівня державного правопорядку.
Правопорядок всіх держав світу тримається на співвідношенні двох принципів: репресії та свідомості. Переважно щодо дотримання законів застосовують репресію, тобто застрашуванням жорстокою покарою. У більш розвинутих цивілізованих країнах світу дотримання законів є свідомою позицією громадян їх не порушувати. Для прикладу, один з наших емігрантів до Канади хвалився, що за 30-ть років проживання тут він жодного разу не мав контакту з поліцією, тому що він пильнував нічого не порушувати. Мудро. Маєш спокій, знаючи, що нічого не порушив свідомо, бо інше – то інше. Для нормального співжиття людей куди важливіше не жахатися щось там порушити боячись кари, як не хотіти цього робити. Тільки злочинці вважають інакше і живуть у вічному страсі бути викритими і покараними. Обирає свою долю кожен сам. На щастя, більшість людей обирають свідоме дотримання правил та законів, щоб жити спокійно і навіть – щасливо.
Варто також зауважити, що норма соціальної поведінки кожного є транскордонною якістю, тобто коли ви  мандруєте країнами світу, то не вивчаєте попередньо тонкощі законодавства кожної окремої країни, а свідомо поводитесь порядно, якщо до того звикли вдома, і тоді не виникає жодних проблем де б ви не були. Аналогічно живучи у власній державі не обов’язково знати достеменно Конституцію та законодавство, але однозначно не можна сприяти чи просто симпатизувати його порушенню в усіх варіантах та обставинах. Як казали давні римляни: поганий закон все одно закон. І вони праві, бо протилежним тому йде беззаконня, що ми в Україні сповна споживаємо. Поганий закон потрібно виправити законним чином, а ще краще – не приймати від початку поганих законів. Так звана проблема з «євробляхами» не з неба впала, а з продажності депутатів ВРУ, як і тепер маємо те, що маємо і на що заслужили. Хочемо в державі порядку? Хочемо! Тоді розвивайте власну свідомість дотримання законів як і домагання позитивного результату з того, тому що коли сам закон  фактично зумовлює його порушення – це ніякий не закон. Законом є стала норма позитивного змісту і результату. Усе інше є юридична казуїстика. Багато такого ніякого і в нашій Конституції Україну, але поза пустими деклараціями є також змістовні речі, що мають силу до виконання і водночас є безсилі завдяки негативній громадській опінії. Згідно з нормами Конституції України в редакції 2004 року головною особою держави є Прем’єр-міністр України, як керівник Уряду і всіх виконавчих структур в державі. Але насправді де то правда?! Головними є Президент України та Офіс Президента України: всі головні рішення приймаються тільки тут. Вони тільки виконуються Урядом за сприяння ВРУ, проте цей процес скорше відповідає Конституції України в її первинній редакції 1996 року, але ж вона вже не є чинна. То в якому світі законодавства ми живемо? І чому? Бо люди так хочуть? Отож бо і воно: якісь люди того хочуть. Насправді в Україні відсутній будь-який громадський контроль за первинною ланкою законодавства – Конституцією. Причому найпроблемніше, що цей громадський контроль виникає не сам-по-собі, а починається як Дніпро-Славутич з безмежної кількості малесеньких джерел і потічків, тобто дієвий громадський контроль зачинається в головах окремих громадян та їх об’єднань.
В тому громадському контролі і є головна значимість Конституції як дієвого закону суспільного буття. Для того кожен член суспільства має бути уповноважений на свою волю. Зрозуміти то не є просто, але потрібно. Коли людина вважає свій державний голос нікчемним – значить вона визнає свою особисту нікчемність. І навпаки: якщо людина живе з певним рівнем самоповаги – тоді кожне її рішення має значення. На жаль, в нашій Україні з тим всім дуже велика проблема. Чому? А тому що! Почну з того, що ще у досить недалекому минулому існував на різних зборах й нарадах під час голосування наживо термін «подавляюча більшість», яка буквально подавляла меншість, тобто її давила і знищувала фізично. Камери тюрем і всіляких «зон» наповнювалися саме з меншості, яка була незгодна з більшістю. Називався цей процес як «демократичний централізм» і був основою тоталітарної комуністичної системи за часів існування СРСР та УРСР, як його складової. Хоча тогочасна Конституція СРСР (як і її аналог в УРСР) була за визначенням експертів конституційного права чи не найбільш демократичною в світі, але реальність життя мала абсолютно протилежний суворо тоталітарний характер, що можемо спостерігати по реаліях в сусідніх пострадянських країнах, де право діє виключно на догоду владі. 
Коли право не є право, як справедливість, а як кермо-дишло – куди повернуть, те і вийшло, то люди в нього не вірять і зневажають. Наша сучасна громадська свідомість паралізована суто цією деструкцією права та його злочинною дією. Водночас без свідомого активного поступу щодо правдивого права можна забути про демократію, яка сама є за природою дії доволі проблемна річ. Популізм і демагогія досить поширені види обману під час виборів, як і чимало самообману суто самих виборців призводять до негативних рішень і підсумків. Далеко не один Адольф Гітлер законно прийшов до влади завдяки демократичним виборам. На жаль, це є головна вада демократії, яку пан Черчилль вдало обізвав: «Демократія – то є гидота, але кращого людство ще нічого не придумало». І він правий, бо всі інші придумки людства виявлялися гірше огидної демократії. З того йде головний посил демократії для кожного, що перемога більшості є перемогою для всіх!
Зрозуміло, що в цивілізованих державах більшість толерує меншість, а не винищує її, що траплялося у вигляді громадянських війн. Так само і меншість визнає владу, яку обрала більшість їх суспільства, або знову починається громадянська війна. Ще майже нормою є інвазія сусідніх держав до країни зі громадянським протистоянням та нестабільністю. Стабільність в державі обумовлює головний закон – Конституція, а в Україні вона хоч і є в наявності, але бездіє за фактом, отже все нестабільно і досить непевне в нашій країні Україні, тому ворог наполягає на спробах знищити нас і наш суверенітет. Навряд чи Україна зможе перемогти, якщо не отримає сталої основи свого державного буття – реально діючої Конституції. Діючої найперше – в головах громадян Української Держави, а не як славнозвісна Конституція Пилипа Орлика, що завжди була лише паперовим документом епохи і не більше.
На завершення варто згадати промову діючого Президента України Володимира Зеленського на не урочистому, а пленарному засіданні Верховної Ради України, де відзначили чергову 27-му річницю Конституції України саме таким чином: обговорили, як усе буде добре і прекрасно, але жодним чином не торкнулися тем суто конституційного змісту. Напевно, що з тим проблем немає. Принаймні для ОПУ та ВРУ. Але не для України. Не даремно є українське прислів'я, що: дурень думкою багатіє. Йти ось такою країною-недодержавою до ЄС і НАТО звичайно що можна, а зайти – отого вже зась. Воно є ще одне гарне суто українське прислів'я: хвали мене моя губонько, бо розірву до вуха. Не кожен зрозуміє ту криваву усмішку від вуха до вуха.
Богдан Гордасевич
26 червня - 4 липня 2023 р. (7531 літописний)
м. Львів

Конституцію України буде змінено в черговий раз

Представник Зеленського в Раді: Конституцію буде змінено

Стефанчук зазначив, що команда Зеленського збирається відновити конституційну комісію

Руслан СтефанчукЗ відкритих джерел

Конституція України буде змінена. Про це в інтерв'ю "РБК-Україна" повідомив представник президента України у Верховній Раді Руслан Стефанчук.

"Конституція буде змінена, але чи буде вона змінена в якійсь частині або в цілому, можливо, на референдумі – все це питання дискусії. Ми збираємося відновити конституційну комісію, тому що президент і влада повинні задавати напрям, а саме професіонали повинні формувати структуру і логіку", – заявив Стефанчук.

Він також додав, що в команді Зеленського будуть розглядати введення двопалатного парламенту в Україні.

"Велика біда українського парламенту – половинчастий підхід до його формування, тобто змішана система виборів. В Україні вона себе не виправдала. Будь-який мікс не дає бажаного результату. Є два шляхи: або нарізування волостей з наглядачами – тоді це мажоритарка. Або шлях політичного структурування суспільства – тоді це пропорціоналка. Цю проблему можна було вирішити шляхом запровадження двопалатного парламенту, і таке рішення було підтримано на референдумі 2000 року", – заявив Стефанчук.

На питання, чи може верхня палата парламенту бути утворена з депутатів, обраних за мажоритарною системою, а нижня – за пропорційною, Стефтанчук відповів: "Цілком можливо, це один з варіантів".

"Коли ми зводимо на одному майданчику депутатів-мажоритарників і депутатів-списочників, то втрачається єдність інтересів. Ми не отримуємо ані політичної структурованості, ані регіонального представництва. Змішана модель і перетворила український парламент найбільший політичний "мегамаркет", – резюмував представник президента у Верховній Раді.

21 травня президент України Володимир Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради VIII скликання і призначення позачергових парламентських виборів на 21 липня. 23 травня указ Зеленського про дострокове припинення повноважень Верховної Ради і призначення позачергових парламентських виборів набув чинності. З 24 травня в Україні почався виборчий процес. 

завтра усі українці можуть стати рабами офіційно


Українці!!! Та не слухайте ви про той особливий статус Донбасу. Талановита режисура - перевід уваги народу від більш глибоких і небезпечних змін в Конституції. Відкрийте порівняльну таблицю змін статей 140, 141, 142, 143 – ви будете шоковані. Владу і національне багатство віддають не громадам (1996р Конституція), а радам (районним, обласним), які після 1996 року не передали все у публічну власність громадам, а роздеребанили від свого імені фабрики, заводи, землі, майно між собою, між криміналітетом та правлячою на той час верхівкою.[ Читать дальше ]

Flag Counter

мікропідприємець та податки


Тема: "мікропідприємець та податки". Сьогодня у таку чудову спекотну неділю сидю у хаті й дивлюся документальне кіно - як юристи теріторіальної громади ведуть бесіду з нашою українською нєсравнєнною податковою. Такі відео совсім непопулярні - то голова аж тріскає... тамки стільки слів-фраз, що у голос швидко не виговоришь тай ще українською (а ще проблема: я - не юрист). Але ці відео дуже мене стосуються І не лише мене - усіх нас, громадян України. Бо приїджаючи додому - в Україну - я своїми очима бачу! НЕХРЕНА не міняється останні 30 років. [ Читать дальше ]

Почему мы так живем в Украине


Знаете ли вы, что в Украине все отделения милиции, суды, налоговые инспекции, пенсионный фонд - учреждены частными лицами и являются незаконными? Счета, на которые мы перечисляем налоги, принадлежат незаконным структурам и все они действуют вне закона. ПОЧЕМУ МЫ ТАК ЖИВЕМ В УКРАИНЕ... 30-ти минутное видео по полочкам А до Я ... доступно даже самым далеким от политики, но касается каждого украинца (громадянина України). https://youtu.be/yJzNvkk-zn8.... Круглий стіл з представниками податкової (мікропідприємець та податки) ч.1 https://youtu.be/cgD9yfdQ5BE + ч.2 https://youtu.be/HZ7xCwOrQNM ...
Сторінки:
1
3
4
5
6
попередня
наступна