ЗапалЮ свічу – нічну супутницю.

Тихо серце попливе Чумацьким шляхом.

Срібне світло зоряної вулиці

Намалює йому путь небесним лаком.

Розпорошу серце поміж зорями,

Білих лебедів на волю з нього випущу.

Хай летять вони світами неозорими,

Я ж у ніч повернусь краплями дощу.

Догора свіча – моя супутниця.

Тиша в серці… Заколисані думки.

У безмежності світів той шлях загубиться,

Слід у пам’яті лишивши на рокИ.

Я так люблЮ твої очі –

Небесне сяйво ранкове,

Гаряче полум’я ночі,

Бездонне море любові.

У їх глибинах сховалось

Аквамаринове щастя.

У них моє серце зосталось

І не хоче назад повертаться.

Під час дощів і негоди

ЛюблЮ я в них сонце шукати.

І  з джерела насолоди

Хвилі натхнення черпати.

ЛюблЮ їхній блиск загадковий

І погляд, повний бажання.

Я шаленію від нього

Щоразу неначе востаннє.

Безмежно люблЮ твої очі…

Ще палке гаряче літо по землі ступає,

Щедро сонце з неба ллється світлими потоками.

Скоро вже красуня Осінь до нас завітає,

Тихо увійде до серця золотими кроками.

Цілий рік воно чекає її, наймилішую,

Щоб до себе пригорнути, пОдругу найближчую.

Надзвичайною красою знов зачаруватися,

І в її очах зелених зорею зостатися.

У яскраві кольори світ розмалювати,

І у вальсі золотому із нею кружляти.

Стала музою для нього, найкращою піснею.

Серце з Осінню назАвжди в небесах повінчане.

якщо я доживу до дати,

у якій вважатимусь дідом,

я скажу онукам: вчіться стріляти,

інакше вони знову прийдуть

ті потвори що лізуть у родичі

аби вигнати вас із дому

і не буде ніякої помочі

бо чуже не потрібне нікому

окрім тих хто прийде неодмінно

аби всістись на ваші шиї

вчіться стріляти бо це єдине

що потвора на жаль розуміє