Стерти твій номер
із телефонної книжки...
Стерти тебе -
із пам'яті
і із життя...
Зв'язати
сталевим обручем
груди -
і ночами
плакати нишком,
І визбирувати
зернята
чорного жалю
і каяття.

Розправити
крила увечері -
й тихо
злетіти з вікна,
залопотіти униз...
заячіти,
заскиглити,
затужити...
У груди -
безжально
й відверто так -
б'є весна!
а мені -
без тебе -
просто
не хочеться
жити...

                                                                                                    "Я перестала плакати дощем, Рясним і чистим, наче спрагле літо, Скупа сльоза та ще на серці щем, Душа черства. І як з цим далі жити?

 

Я перестала слухати весну,

Найгірше – просто чути перестала

Її красу, безмежно-голосну,

Що почуття промінням лоскотала.

 

Як віртуоз-скрипаль, по нервах біль,

Щоб все згадати, щоб усе відчути.

Я перестала вірити тобі,

А ніби зовсім перестала бути… "           Angel W

                                                                                                               http://blog.i.ua/community/2051/537736/  

І як мені вернути почуття?!.. Тебе мені... як повернути?! Як згадую... твої слова... Не можу знову я заснути. Як повернути літо нам?!.. Бо вже настала... в душах... Осінь... Як дати знову міць крилАм... З тобою так злетіти хочу! Я хочу ВЕсну повернуть... І повернути смак Бажання... І лише... тільки лиш... Кохання... Я знаю... допоможе нам. Коли ж ту зустріч нам чекать?!... Коли торкнуся рук я милих?! И знов почуємо слова... Що для Кохання берегли їх. Коли ж ти скажеш : "Я люблю?!" Тобі говОрю це давно я... Я знову бачу твої сльози... То сльози щастя... між дощу.                    

                                                                                                                                                                                                                   Master

Приготуй мені чай із м’яти,

Я про денну утому забуду.

Він своЇм запашним ароматом

Чарувати повільно нас буде.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Літа теплого подарунок.

Замість цукру попрошу додати

Твій солодший за мід поцілунок.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Пригадай наше зоряне небо.

І умиті росою Карпати

Розіллються в цім диві для тебе.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Мрій спокусливих насолоду.

Будем разом її смакувати,

Проганяючи сум і негоду.

       Ти повернувся для чого? Не треба                Зорі з небес мені більше... Від тебе!        ПАлких зізнань і розмов про кохання...                Щирою бути! Єдине бажання.        Знаєш, минулось... Душею я вільна!                Ні не забула - це ж спогади спільні...        Дивно тобі, що отак відпустила?                Я не жалкую за тим, бо любила...        Мріялось, вірила... Тільки з тобою!                Цілі в житті розуміли обоє...        Мало було? Не твоє мабуть - спокій...                Волі спокуса... які наші роки!?        Бачила, знала, пробачить хотіла,                Та не проси, щоб тепер зрозуміла.        Вже не твоя... Цінуватиму лише                Тільки того, хто саму не залишить.

"Я пропадаю без обійм твоЇх, без щирих слів, що щастям серце повнять, без вуст п’янких, що медом мене поять, моя душа холодна, ніби сніг.

 

Порожній звук - відлучені серця,

життя повз нас біжить, як пізній потяг,

і в нім осінніх днів останній потяг,

який ми не збагнули до кінця…"                                          Angel W  

                                                                           http://blog.i.ua/community/2051/532952

Я думав ти мене давно забула... І серце оповило все журбою. І сум туманом хижим в душу прокрадався. Та голос, мов почув твій, і одразу схаменувся. Кричала то душа твоя... безгучно розідравши простір... Кричала із останніх сил, благала лиш зігріти... І кригу розтопити , шо на душі створилась. І враз... у мене відросли, немовби, крила... І сила вітру понесла мене до тебе. Далеку відстань подолав миттєво. І в ту ж секунду зміг я обійняти, Такую рідну ... та зеленооку, Що ніжно-ніжно на мене дивилась. І цілував вуста твої та очі, і пестив я такі ласкаві руки... І зігрівались від обіймів душі... Серця від поцілунків... запалали...                                        Master

Я чекатиму… твоєї радості,
що в очах мов сонечко сміється,
що немає ані меж, ні давності
й виліковує за мить самотнє серце.

Я чекатиму… твого лиш дотику,
що легенько по устах сковзає
і цілує плечі згубно-солодко,
відкриваючи жадані небокраї.

Я чекатиму… твоєї ніжності,
що дарує смак натхненно жити,
щоби знов розтанути у вічності
із бажанням лиш тебе любити...

          В підтримку...

        Ти її відпусти, не тримай...         Не зважай на слова, бо не варто!         Захопити спокусі не дай         Відповісти образливим "жартом"...         Хай іде, повертає завжди         Добрим вчинком на дурника зверхність,         Ти ж бо знаєш - в брудної води         Непривабливий вигляд поверхні!         Прислухайся до інших та знай,         Що у світі багато лихого...         А образи в собі не тримай!         Посміхнись! Бо живемо для цього...

Я так люблЮ твої очі –

Небесне сяйво ранкове,

Гаряче полум’я ночі,

Бездонне море любові.

 

У їх глибинах сховалось

Аквамаринове щастя.

У них моє серце зосталось

І не хоче назад повертаться.

 

Під час дощів і негоди

ЛюблЮ я в них сонце шукати.

І  з джерела насолоди

Хвилі натхнення черпати.

 

ЛюблЮ їхній блиск загадковий

І погляд, повний бажання.

Я шаленію від нього

Щоразу неначе востаннє.

 

Безмежно люблЮ твої очі…

Де ти живеш, Любов? Де твоє серце б’ється?

Чи є ти взагалі? Чи це тільки здається?

Ти наче осені облудливий туман,

В якому крок за кроком лиш один обман.

 

Що у очах твоїх, беззахисна Любове?

Чи вільний вітер, а чи вірності основа?

Твоя краса – спокуслива отрута,

У глибині якої легко потонути.

 

Що на устах твоїх? Солодке слово,

А в ньому присмак полинУ гіркого.

В руках у тебе квіти кольорові,

Що зранять душу як гіллЯ тернове.

 

Чи той щасливий, хто тебе впізнає?

Чи, може, той, хто взагалі тебе не знає?

Чи ти зціляєш, чи вбиваєш – неважливо,

Тільки забути тебе просто неможливо.

Україно моя! Я вклоняюсь низенько тобі За одвічно святе твоє небо безхмарно блакитне, За колосся твоє золочене душею землі, За до волі і правди стремління твоє ненаситне. Україно моя! В барвінковому зелен вінку, В калиновім намисті й волошкових мрій вишиванці Ти в серця засіваєш надію, любов, доброту І всміхаєшся сонцем, росинками вмитим уранці. Україно моя! Я навіки частинка тебе І я горда, що в мене таки українське коріння, І що мова моя солов’їним переливом зве До єднання, злітаючи з уст Божим благословінням. Україно моя! Славна дочко святої Русі, Калинова колиско Шевченка, Франка й Українки «Ще не вмерла…» звучатиме скоро над світом усім, Перекинувши прикрі наруг і знущання сторінки! Україно моя! Я повторюся сотні разів, Щоб почули мене нерозумні  глухі твої діти: В нас є рідна земля, що сповита любов’ю батьків, В нас, повірте, що є чим гордитись й за що порадіти. Україно моя! Усміхайся, квітуй і лети Пісневиром своїх неповторних чарівних мелодій! Не корися і знай, що знайдеш свої відблиски ти У свідомому, вільному, дружному СВОМУ народі!

24.08.2010.

С Л А В А    У К Р А Ї Н І !!!