Хто ти?

Де ти живеш, Любов? Де твоє серце б’ється?

Чи є ти взагалі? Чи це тільки здається?

Ти наче осені облудливий туман,

В якому крок за кроком лиш один обман.

Що у очах твоїх, беззахисна Любове?

Чи вільний вітер, а чи вірності основа?

Твоя краса – спокуслива отрута,

У глибині якої легко потонути.

Що на устах твоїх? Солодке слово,

А в ньому присмак полинУ гіркого.

В руках у тебе квіти кольорові,

Що зранять душу як гіллЯ тернове.

Чи той щасливий, хто тебе впізнає?

Чи, може, той, хто взагалі тебе не знає?

Чи ти зціляєш, чи вбиваєш – неважливо,

Тільки забути тебе просто неможливо.