хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «богдан гордасевич»

Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі ч.1

25 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 25.07.19р. 

Макіавеллі


Статуя Нікколо Макіавеллі (із серії «Великі флорентійці») Лоренцо Бартоліні, галерея Уффіці, Флоренція, Італія

Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі

Рівно через 20-ть років я перечитав найвідоміший твір Нікколо Макіавеллі «Правитель» і здивувався тому, як змінилось моє сприйняття одного і того тексту: в 30-ть я був сповнений власного егоцентризму, тому наголос ставив виключно на поняттях керівництва, як «правитель», «повелитель», «володар» тощо, тоді як у свої 50-т в мене наголос змінився виключно на одне: народ, народ і ще раз – народ!
Звичайно у 1991-му році всі ми мали тоталітарне минуле і відповідні світоглядні принципи, тому вважали головним в керівництві країною просто  в абсолюті персоналії державної влади, тобто конкретних людей. Такою є психічна константа для соціуму в тоталітарному суспільстві: ми були твердо переконанні, що державне і наше особисте благополуччя залежить виключно від тої людини, яка стоїть на чолі державної влади, тоді як ми є звичайні виконавці «великомудрих розпоряджень» і не більше того. Такою була і моя особиста позиція, тому вчитуючись в текст досить невеличкого за об'ємом політичного трактату «Правитель» Нікколо Макіавеллі, я вишукував інформацію про досконалого правителя в ідеалі.
Варто зазначити, що в СРСР цей твір видатного італійського мислителя середньовіччя був заборонений і традиційно піддавався заочній нищівній критиці як підручник щодо політики зверхцинізму та підступності. Перевірити, що все так і є не було можливості, бо книги для ознайомлення простій людині не дістати, а Інтернету тоді не існувало. Заборонене тому і було цікавим, що було забороненим: значить є підстави не давати знати того всім людям. Насправді я був дещо розчарованим від першого прочитання Макіавеллі, тому що не побачив тут чогось надзвичайного подібно до кабалістичних замовляння: проказав – і стаєш володарем царства! А це виявилась  така собі своєрідна технічна інструкція з порадами і прикладами, скерована на державних управлінців, і яка за своїм цинізмом не більша від навчання студентів-медиків у так званому «анатомічному театрі», де наглядно показують  на людському трупі як правильно розтинати тіло людини і що в ньому де є.
З іншого боку, враховуючи відстань в часі в майже 500 років, твір дійсно є величезною інтелектуальною потугою, який варто обговорити  в порівнянні з сучасними реаліями, що я і маю на меті зробити далі. Просто хотілось зазначити оновлення і свого погляду на цей величний документ епохи, як і оновлення світових реалій. Однозначно можна ствердити, що свідомість більшості людей в Україні, як і загалом в світі,  базується не на авторитарно-тоталітарних системах державного керівництва, а на виборних і колегіальних, тобто – демократичних. Тому я обговорюю далі твір «Правитель» Нікколо Макіавеллі з позицій суто як представника народу, а не претендента в Правителі, як це мені уявлялось раніше.

1.
Одною з головних рис у Нікколо Макіавеллі стосовно його політологічних праць є їх специфічна прагматичність і максимальна об'єктивність у висновках, що і спричинило до звинувачень у цинізмі. В усі часи в основі владних інституцій були як благородні методи і помисли опанування влади, так і підлі, причому домінували власне останні – підлі риси, тому що всяка влада за своєю природною суттю є підлою. Чому? Тому що будь-яка влада незалежно від її форми втілення була, є і буде методом насилля одних над іншими, а будь-яке насилля не може бути благородним. Навіть у найпростішому прикладі, коли батько лупцює неслухняну дитину – це потрібно, щоб вона стала слухняною, але з етичного боку це негарно. Отож воно і є, що влада підла від початку. Чи ж варто дивуватись, що найкраще почуваються при владі люди підлого гатунку, а не благородні. Якщо благородні люди волею долі опиняються при владі, то їм надважко розібратись в правилах підлості і підступності, без яких справжньому Правителю не довго бути в правителях.
Щодо доказу жорстокості влади, як і Макіавеллі, візьму біблійний приклад – особу царя Соломона, щоб розглянути відому притчу про суперечку за дитину двох жінок: ситуація патова, тому що обидві жінки вперлися у своєму домаганні на немовля, а тестів на ДНК тоді не існувало, тому цар Соломон знайшов «мудре» рішення і наказав розрубати дитину навпіл і віддати кожній з жінок рівну частку. Одна з жінок погодилась на це, а інша вжахнулась і відмовилась від дитини на користь суперниці, а по цьому вчинку цар Соломон і визнав справжню матір. Мудро? Надзвичайно. А якщо заглянемо у тектоніку подій: царський суд – найвищий, тому злочинець має бути покараним – це однозначно. Демонстрація безсилля для влади царя виключається. Кожна з жінок знала, що за привласнення чужої дитини  її чекає сувора покара, як і знали вони, що якщо цар наказав розітяти дитя – його справді розітнуть навпіл. Якби існував сумнів – сперечались би до безкінечності, але сумнівів не було! Сумнівів не було! Дитина реально могла загинути після такого наказу царя Соломона, тому справжня мати вирішила взяти на себе покару, аби зберегти дитяті життя. Яскравий приклад влади, як «мудрої жорстокості» чи «жорстокої мудрості».
Не берусь стверджувати, що Нікколо Макіавеллі свідомо писав твір «Правитель» з метою навчати мистецтву політики починаючих благородних правителів і тим примножувати їх кількість, але стверджую однозначно, що для людей мудрих і порядних політиків конче потрібно вивчати твори цього письменника власне для глибинного розуміння змісту влади як «суто прагматичне дійство життя», граничне з жорстокістю медиків-хірургів, які розтинають тіло людини для її ж спасіння. Знову використовую порівняння з медициною, тому що їх використовує у своєму трактаті сам Макіавеллі, зокрема хочу навести мою улюблену цитату, хоча таких улюблених є ще чимало, але тут я б сказав, що звучить програмна тема всього спрямування як цього твору Нікколо Макіавеллі «Правитель», так за своїм змістом і всього доробку мислителя: вчення, як запобігти лиху, поки воно жевріє з тиху.
Глава 3 «Про перемішані держави»: «...Римляни поступали так, як належить чинити всім мудрим правителям, тобто думали не тільки про сьогодення, але також і про день завтрашній, тому намагались усіма силами запобігти можливим бідам, що неважко зробити, якщо вчасно застосувати необхідні дії, бо якщо дочекатись, коли лихо настане, то ніякі вже дії не допоможуть, якщо стан критичний і невиправний.
Тут  стається те саме, що з хворобою на сухоти (туберкульоз): лікарі стверджують, що спочатку цю хворобу важко розпізнати, проте легко вилікувати; коли ж хвороба задавнена, то її легко розпізнати, але дуже важко вилікувати. Подібний стан речей і в державі: якщо своєчасно розпізнати започаткування недуги, що дано тільки мудрим правителям, – то позбавитись від неї досить просто, проте якщо вона розповсюдилась настільки, що кожному стає помітна, то вже ніякі засоби не допоможуть.»
Прикладів на підтвердження даної тези можна навести безмір, але для нас найактуальним є  як приклад розвал Російської імперії майже водночас з Австро-Угорською, як і зовсім свіжий розвал СРСР так само з того порядку, тоді як Китай завдяки мудрому правителю Ден Сяопіну вчасно запобіг недузі. На жаль, про Україну цього сказати не можу, тому що явно видно вже усім, що наша держава глобально хвора в усіх аспектах завдяки немудрим правителям від початку і до тепер, а те що відбувається зараз включно з поділом держави за мовними критеріями (Закон Ківалова-Колісніченка) однозначно веде до розколу України і втрати її соборності, тобто знищення унітарного державного управління.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 24.07.19 р. Марків хто?

24 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 24.07.19 р. 



Марків хто?
Герой чи злочинець? 
А ми хто? Люди чи тільки електорат?

В справі засудження в Італії українського військового Віталія Марківа на 24 роки ув’язнення є дуже багато незрозумілого і навіть абсурдного. Найголовнішим є незрозуміло, як саме його судили: як громадянина Італії чи України? Ось вам яскравий приклад хибності подвійного громадянства: якщо це італійський громадянин, що воював у якості добровольця чи то найманця в Національній гвардії України, - то тут ми не можемо на державному рівні щось робити, оскільки це є втручання в суверенні права Італійської держави та її судової інстанції, яка засудила за вбивство чи співучасть у вбивстві свого громадянина Андреа Роккеллі під Слов’янськом у 2014 році іншим громадянином Італії, тобто Марківим. І тут тема вичерпана, а ми безсилі. Бо якби Марківа судили як громадянина України, то можна було законно домагатися принаймні його екстрадиції для відбування покарання в Україні, а потім достроково звільнити.
Ще одна важлива тема є в тому, що італійські адвокати не надали суду розуміння ситуації, за якою відбулася загибель їх громадянина Рокеллі, зокрема в обвинуваченні наголошується, що в авто їхали цивільні, але ж з боку про-російських бойовиків усі були вбрані у цивільний одяг, а не військову форму. Навіть спеціально військових з підрозділів Збройних сил Російської Федерації перевдягали у цивільний одяг, коли відсилали їх в якості інструкторів чи бойовиків-добровольців до України. Тобто якщо якась машини їхала цілеспрямовано в район бойових дій, то це вже означало відсутність в ній цивільних як таких, бо навіщо цивільним їхати туди, де йде бій, добровільно?
Нарешті абсолютно замовчувана тема того, що італійський журналіст Роккеллі перебував на території  України як злочинець! Як людина, що незаконно перетнула державний кордон України і не була ні акредитована в якості журналіста, ні просто ідентифікована на митниці. Якщо хтось злочинно прокрався на територію якоїсь держави, то жодної відповідальності за його життя ця держава не несе! Апріорі перебування журналіста Роккеллі було в Україні злочином! Про що італійські адвокати навіть не здогадувались, або боялися визнати, щоб не підпасти під обструкцію італійських журналістів, які всі були солідарні з Роккеллі, а не Марківим. І це не додає честі італійській пресі, бо правди не шукали зовсім. 
Принагідно важливо було би дослідити хто замовляв і фінансував всю цю експедицію Андреа Роккеллі до небезпечного для життя місця подій? Принаймні достеменно відомо, що прибув Роккеллі до РФ і зайшов до України з боку кордону з РФ, а не Молдавії чи Білорусії. Тобто прикордонна служба ФСБ РФ цей перехід санкціонувала, отже і вся відповідальність має бути на РФ, а не Україні, як це тепер намагаються в судовому порядку довести італійська профспілка журналістів з вимогою матеріальних компенсацій батькам і ще комусь. Україна за іноземних злочинців-нелегалів, що загинули на її території за різних обставин, не несе жодної відповідальності. Немає таких законів! 
Наразі це все, що я хотів сказати з приводу цього ганебного судилища в Італії над українським воїном-героєм Віталієм Марківим. 

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 23.07.19 р. Партії-статисти у ВРУ

23 липня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 23.07.19 р. 

Партії-статисти у ВРУ


В очікуванні весь політичний спектр України 

Як казали у Франції часів монархії на смерть короля: - Король помер. Хай живе король! Парадоксальність фрази для непосвячених моїх сучасників полягає у тому, що смерть одного монарха обумовлювала появу нового, тому що претендент завжди був обабіч короля і тільки й вичікував свого моменту отримати корону.
Таким чином і ми можемо сказати аналогічно, що прощавай з Богом Верховна Рада України 8-го скликання і хай живе ВРУ 9-го скликання! Віват! При загальної кількості виборців України числом у 29.527.974 в голосування прийняло участь 14.749.867 за даними ЦВКа, тобто явка виборців нижча від 50%, що і не дивно, бо влітку відпустки та різні роботи мандрівні в багатьох людей, але то не проблема. Вибори відбулися і добре є. А найкраще є те, що владу в Україні обрано фактично всією державою, а не окремими регіонами, як це було раніше. Це величезний успіх без різниці кого там обрано і що далі з того буде – Україна Єдина! Навіть у тих регіонах крайнього Сходу і Заходу, де партія «Слуга народу» не стала першою – вона все одно набрала значний відсоток, як і когось з мажоритарників отримала, а там ще хтось перейде до них…
Таким чином в чергове з абсолютним ефектом спрацював феномен нової політичною сили, як було постійно і до того в Україні. Нагадую, що політичні сили «Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт» появилися саме перед виборами до ВРУ у жовтні 2014 року і перемогли. Тоді ж круто зайшла до парламенту маловідома до цього партія «Самопоміч» і де вони всі тепер? Отож. Втримались у ВРУ тільки перші під оновленою назвою «Європейська солідарність» зі дуже значними втратами, а на останній сходинці з прохідним відсотком за 5 % зависла також повний новачок партія «Голос». Новачком, але зі суто старими обличчями в усіх відношеннях, є і другий переможець виборів – партія «За життя». Тільки партія «Батьківщина» залишається старим політичним динозавром на чолі з вічно молодою лідеркою «червоного серця», що без півмісяця, яка ну дуже мріяла стати «золотою акцією» для утворення коаліції, аби вийти у прем’єр-міністри України, але не склалося. Склалося так, що політичні «молокососи» з партії «Слуга народу», маючи значну більшість у понад 250 голосів, обійдуться без сопливих зі всіх отих «За життя» і «Батьківщини», «ЄС» і «Голос», а самі всьому будуть давати раду в Раді щодо голови ВРУ, прем’єр-міністра, голів комітетів і всьому іншому. А наявні інші 4-ри партії навіть не можуть обізвати себе опозицією, бо вони є чистої води партії-статисти. На тому і крапка.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 22.07.19 р. Вибори 21.07.19

22 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 22.07.19 р. 



Вибори 21.07.19

Волею долі і роботи я був присутній на виборах нашого виборчого округу №116 і спостерігав за діяльністю кількох виборчих дільниць одночасно, але найбільше за дільницею № 462143, бо моє робоче місце знаходилося майже в притул. І що можу сказати? Якщо коротко: дуже добре. Далі – детальніше.
Спершу зауважу, що приймав участь у багатьох вже виборах в Україні і як член виборчої комісії, і як керівник штабу по виборах народного депутата, а в іншому випадку – як член команди, тобто хочу сказати тим, що знаю виборчий процес в усіх аспектах включно з видами фальсифікацій, проти яких був завжди не в агресивному форматі, а моральному. І саме тому я щасливий, що вибори в Україні починають бути чесними і завдяки більш суворому законодавству за фальшування, як і суто моральному аспекті, коли і не виникає бажання щось підтасовувати.
Ще одною проблемою було класичне становище за технологією «Совка», що називалося «право вибору без вибору», тобто це або вибір поміж комуністом і комуністом й нікого більше, або один «прохідний» відомий кандидат і купа невідомої дрібноти типу безкінечного обрання Юхима Звягільського або на тепер – Андрія Деркача. На щастя, це в минулому. Відтепер вибір величезний і це гарно.
Тому і саме тому я вважаю Позачергові вибори народних депутатів України 21 липня 2019 року дуже вдалими і правильними. Зрозуміло, що Мукачеве нікуди не поділося, але якщо раніше воно було за взірець, то цього разу воно є за виняток, а це суттєва різниця. В цілому вибори проходили спокійно і розмірено, а головне – чесно! І в тому найбільша заслуга самих людей, тобто всіх учасників виборчого процесу від виборців, що не думають про як найвигідніше продати свій голос, так і членів комісій, що не намагаються заробити на фальсифікаціях, що було тотально поширено раніше. Без всілякої нарочитої парадності і буфонади люди просто виконували свій громадянський обов’язок, що і тішить: ми вже стаємо цивілізованим народом з європейською ментальністю. Не знаю як кому, а для мене це є важливо, тому що існує два види анархізму, де перший є дикунський за «правом сили» і його антитеза цивілізованого анархізму за «силою права». 
Підсумки виборів є окремою темою обговорення і про то трошки потім.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 21.07.19 р. Слуги рабів

21 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 21.07.19 р. 

Слуги рабів

Написав заголовок "Слуги рабів" і зрозумів, що продовження непотрібне - все сказано, тому додав з недавнього минулого, яке вже також стає ретро.



Вибори Президента України 2019 і «феномен блазня»

Проблема перша і найголовніша для України знаходиться поза її межами, а саме в Російській Федерації, де панує переконання, що Україна, як територія, та все її населення є їх особистою абсолютною власністю більше навіть за нікчемний Крим і ще більш нікчемний шматок Донбасу. Не просто саме пособі здеградоване імперським снобізмом керівництво Рефії, але величезна маса простолюду там вважає Україну своєю невід’ємною часткою. Тобто зміна когось персонально на посаді вищого керівництва чи в РФ, чи в Україні не змінить самої проблеми, яка набула на цей час прихованого міждержавного воєнного конфлікту. Офіційно ніякої війни немає, оскільки керівництво РФ намагається будь що зробити винуватими українську сторону за сценарієм війни 2008-го року з Грузією. Для нас тим більше безглуздо оголошувати офіційно війну Рефії, що дасть змогу ЗС РФ застосувати весь свій військовий арсенал включно до ядерного. Висновок напрошується невтішний: війну для України можна припинити тільки одним шляхом повної і безумовної капітуляції до стану колишньої УРСР, або і сучасного Криму. Навряд чи це можливо для України за най-найзрадливішої влади, як і можливий розвал-деінтеграція РФ ситуації не змінить, оскільки відбудеться мультиплікація різноманітних Кадирових тощо. Можуть навіть Крим повернути і з Донбасу забратися, але агресії як такої то не припинить. Тому для України надовго є і буде головною тема «Si vis pacem, para bellum» (хочеш миру – готуйся до війни) без інших варіантів. А в НАТО чи без – то нюанси.
Наступна актуальна тема, що однозначно пролонгація терміну президентства Петра Порошенка означає стабільність і визначеність ситуації в Україні, а обрання будь-кого іншого навпаки буде поверненням до стану соціально-економіно-політичної турбулентності та невизначеності. Історична практика доводить, що ідеально хорошої для всіх влади не існує, отож варто цінувати те, що маємо. Тому особисто я волів би отримати в першому турі перемогу Петра Порошенка десь 53-55%, а щоб другим став блазень Зеленський і тим відшмагав весь наш зарозумілий політикум. Не хотілося, щоб у другому турі опинилися ці ж обоє, бо то для країни стає приниженням, коли потужний політик перемагає блазня, або й навпаки – не перемагає. Я, принагідно зазначу, не бачу великої трагедії у перемозі блазня, оскільки це просто призведе до самоліквідації посади Президента в Україні. Вплив Порошенка є багато в чому харизматичний, а не посадовий, тому Зеленському дістанеться варіант стану за президентства Віктора Ющенка у вигляді якоїсь формальної влади і нема на то ради. Україна пережила вже стільки, що блазень як президент не є проблема, хоча термін «псевдо-держави» Україна тим посилить в Світі однозначно на радість кремлівській наволочі.
Зате ми маємо в тому всьому одну головну позитивну якість: демократія в Україні вже реально існує, оскільки ніхто не може передбачити можливий підсумок президентських виборів 2019-ть. Ніхто! І це чудово! А ще чудово, що проявився в українському політикумі так званий «феномен блазня». В принципі, в політиці таке явище не є новим і ми знаємо офіційного блазня в російській політиці Жириновського, а в нас цей варіант приміряв політик Олег Ляшко з вилами та іншими чудасіями, але з інтелектом в нього явно слабенько, бо тато явно не юрист. Просто блазень Зеленський абсолютно до цього часу в реальній політиці не заявлявся і це його дебют, причому феноменальний. Чому так? А тому що як сама природа політичного дійства має в основі своєрідну гру правдоподібно брехати, так і природа гумору є викривальна і побудована на правді, що і створює смішну колізію. Буквально кожен анекдот є викривальна правда в ситуативному оформленні. Правда – це головна тема в кожного блазня! І ще одна важлива риса для блазнів, які часто є досить розумні люди, але щоб публіка веселилась, блазень робить все, щоб присутні люди почували себе розумнішими за нього. Тобто від блазня ми чуємо реально правду і при тому почуваємо себе розумними людьми зі значно завищеною самоповагою.
Тепер порівняйте з політиками, які навпаки брехню намагаються різними викрутасами подавати за правду і ще й тішаться, коли їм це вдається: - От ну не лохи? – повірили! Друга постійна річ для політика є переконання, що він розумніший за інших людей, тому дуже часто вони виступають перед публікою, неначе перед тупими і нерозумними істотами. Беруться пояснювати прості думки і відомі всім теми неначе роблять неймовірне відкриття, а насправді просто маніпулюють всім тим. Коли політик справді розумна людина, то це спрацьовує, але коли це чмо типу Ромчика Безсмертного і йому подібних, то окрім огиди жодного іншого відчуття то не викликає. Люди плюються і відвертаються, бо розуміють нікчемність таких політиканчиків, а ті в свою чергу ображаються на «тупість людську», бо їх не розуміють і не оцінюють належно. В тому і справа, що люди все розуміють! І належно оцінюють наявністю відсутності голосів підтримки. Фактично саме феномен блазня Зеленського вказав всім українським політикам хто вони є насправді в очах українського народу, бо як кажуть: все пізнається у порівнянні. Ось і маємо з чим порівнювати. До речі, я несподівано дізнався, що най об’єктивніший рейтинг політиків є ставки у букмекерів на їх перемогу. Там дійсно максимально наближено до правди, хоча і не на всі 100% також.
Я вдячний блазню Зеленському, що він як в тій інтермедії маріонеток веселун Арлекін відлупцював дрючком весь зажерливий дурнуватий політичний бомонд України. Водночас тільки недолугий не знає, що Зеленський є ставлеником з Рефії. В Кремлі взагалі якась пошесть на просування блазнів на владні посади в різних країнах: там їх Земан, а там є їх Орбан, там чмо Додон, ще й за вар’ята Трампа цілком їх заслуга, а зараз українцям Зеленського підсувають. В світових ляльководів бавляться, кремлівські падли.
Щоб не завершувати допис на поганому я розповім суто наш український політичний момент: знайомий критикує Порошенка і хвалить іншого кандидата, а його питають про докази щодо критики і він посилається на матеріали журналістів, але тоді йому закидають, що і проти його кандидата є публікації негативного змісту і тут він видає шикарну неспростовну тезу: проти Порошенка чесні журналісти розслідують, а проти його кандидата всі журналісти підкуплені владою. І що тут відповісти маєш? Логіка безапеляційна і непробивна. Такі ми є. Але на цьому історія не завершується: дещо потім цей самий знайомий зізнається, що буде на виборах спостерігачем від того самого нелюбого йому Порошенка. Я поцікавився, що то він хоче викрити можливі фальсифікації з того боку, але відповідь була щиро українська: - Ні, там більше платять і гарантія більша, а то Юля як програла в другому турі – нікому не заплатила. Далі знову неспростовний аргумент: - То все наші гроші! Накрали! Класика жанру і «no comment»
І якщо зайшлося про фальсифікації на виборах, то уявіть мізансцену, коли поліціянт бігає вночі вулицею і кричить, щоб люди виходили, бо ось там грабують і вбивають. Люди резонно вкажуть йому, що а ти нащо тоді? Хто є тут поліцейський? Хто має битися зі злочинцями, як не він, бо ж то і є його призначення. Аналогічно це стосується щодо політиків, що приймають участь у виборах, але при тому галасують про можливі фальсифікації. Гей, Йоськи, якщо ви не знаєте, то варто підказати, що взаємоконтроль всіх учасників у виборах і є головним запобіжником від фальсифікацій. Ще самі виборці непродажні й спостерігачі від громадських організацій для контролю чесних виборів потрібні, як і екзит-поли. Але коли всі свідомо займаються фальсифікаціями і тільки змагаються, хто кого більше обдурить, то це не вибори, а їх профанація та фікція. Як і переможець не є легітимною владою. Тільки чесні вибори творять правдиво легітимну владу! Навіть якщо то буде блазень. Значить такою є воля більшості народу. І крапка.

Богдан Гордасевич
22 березня 2019 р.
Львів-Рясне

Постфактум на «день тиші»

Дуже подобається мені вислів: Кожен народ заслуговує на ту владу, яку він має. Мене дуже хвилює результат майбутніх виборів Президента України саме для визначення, який ми є народ: вже європейський чи ще євроазійський? Приємно, що маємо  насправді демократичні вибори і конкуренцію, як і масу кандидатів що називається: до вибору - до кольору! Хтось гарно пожартував, що це наше всенародне ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання обов'язково відбудеться за результатами виборів 31 березня, бо це важливий показник для Світу хто ми насправді є: державний народ чи ні. Чи є Україна правдиво Суверенна Держава чи таки псевдо-держава керована зовні. Побачимо. Наразі я закликаю всіх 31-го березня прийти на наше всеукраїнське ЗНО - на вибори Президента України і проголосувати згідно своїм уподобанням. І най діється Воля Божа.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
30 березня 2019 р.
Я вже проголосував за Петра Порошенка.11:26 31.03.2019

Ukraine - failed state?

Люблю прислів'я Жоржа Дикого: Маю дві новини і обидві погані - з якої розпочати?
Результати першого туру виборів Президента України багатьох шокували, у тому числі і мене, хоча поклавши руку на серце, маю визнати, що передчуття чогось подібного в мене були. Є одна, пробачте на слові, бо то насправді не людина, а худобина, і є вона міністром соціальної політики Кабінету Міністрів України на ймення Андрій Рева. Я не маю бажання розгорнуто аналізувати діяльність цього виродка, результати якої вже кілька років зло спостерігав та відчував на собі й родині, а мовчки покажу на Україну з екрану ЦВКа суцільно зеленою він обурення людей на результати діяльності в першу чергу ось цього міністра. Скажу також, що коли 31-го березня я чув коло дільниці, як наші пенсіонери перемовлялися і казали одне-одному: -Треба голосувати за нашого президента! - я подумки собі примовляв: - Святі, святі люди, що терплять знущання мізерними пенсіями і все одно переживають за державу.
Я горджуся своєю Львівщиною, як і Тернопільщиною, які не позеленіли, як майже вся Україна. Що там казати, якщо навіть Винничина позеленіла від злості на вихідців з її середовища земляків і Реву, і Гройсмана, і Петра Порошенка включно, який однозначно несе персональну відповідальність за нікчемну діяльність міністра соцполітики А. Реву. Для чого я це все пишу саме зараз? Тому що перед першим туром то було деструктивно, а після другого може стати неактуальним, якщо Петро Порошенко не усвідомить де він і через кого так підзалетів. Всі ті виплати і доплати мудрили Реви перед виборами спрацювали на "за", а якраз "проти", бо люди у нас вже мають гідність. Україна позеленіла від злості, а причина тому - хибна соціальна політика Уряду і Президента України, що довірили це впроваджувати такій нікчемній істоті, як Андрій Рева. Так, вони вважали його надійним перевіреним чиновником зі своєї "старої винницької гвардії", але не так сталося, як гадалося. Порошенко має усвідомити, що його кадрова політика була дуже і дуже хибною починаючи від його друга любого Саакашвілі і тою купою кревних ворогів серед депутатів у його ж фракції БПП у Верховній Раді.Це і є дві мої погані новини для Петра Порошенка: вибори майже програні, а причина того не так у ворогах, як у "любих друзях"
Знову ж для чого я це пишу: не все є програно ще в абсолюті і шанс перемінити ситуацію існує. Невеликий, але він є. Я б підказав, але про то і вороги пронюхають, а я цього не хочу, тому промовчу. Сподіваюсь, що Петро Порошенко його сам знайде, що і стане перевіркою на його реальну політичну могутність. Три тижні на то в нього є. Вперед! Час пішов!

Гордасевич Богдан
2 квітня 2019
Львів-Рясне
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 20.07.19 р. А воюємо!

20 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 20.07.19 р. 

А воюємо!



Відкладем війну на потім

Співдоповідь Богдана Гордасевича з нагоди 20-ї річниці Дня Незалежності України.

Спробую висловити своє бачення процесів, які окреслено у доповіді Президента України Віктора Януковича з нагоди 20-річчя Дня Незалежності України.
Загалом доповідь дуже фахова і позитивна. Я її прослухав і у виконанні першої особи держави, а тоді ще уважно перечитав завдяки електронній розсилці. Раджу також уважно і без поспіху перечитати доповідь кожному, хто роздумує над своїм майбутнім, своїх рідних і держави загалом. Зрозуміло, що це повністю добровільна річ і робити її варто як роздум над прочитаним, а не як причину для злослів'я тощо. Принаймні вже ясно, що підготували доповідь якісно, а це вже говорить багато що і про Віктора Януковича, і його команду помічників. Час покаже, які будуть розбіжності між словом і ділом. Проте не потрібно забувати, що ці розбіжності як і відповідність залежать так само і від нас, громадян країни: від нашої підтримки чи обструкції до задекларованого в доповіді президента України поставатиме і реальність нашого буття.
Чим у першу чергу цінна доповідь? Вона дає стислий виклад глобального світогляду теперішнього президента України та його команди. І як на мою думку - це є не найгірший варіант ідейних постулатів. Однозначно немає домінування пріоритетності стосунків з Росією і бажання об'єднання з нею в різних формах кооперуючого поглинання України. Для мене найголовніше наразі є задекларована "стратегічна багатовекторність", як ознака, що ми не збираємося обмежувати свій наявний суверенітет України різними договорами типу "Митний союз" чи вступ до НАТО і тому подібне.
Взагалі мені важко зрозуміти, чому українська політика і політики-персони такі безхребетні лакузи, коли транзитна домінанта енергоносіїв по нашій території робить саме Україну головним чинником у цьому процесі. Це не Європа залежить від Росії за поставками газу, а від України вона залежить! І Росія залежить від України, яка може і повинна в разі невигідних позицій економічного плану відмовитись від транзиту газу з Росії по своїй території. І все! Ми диктуємо умови, а не нам! Не просимо - вимагаємо! Сподіваюсь у Януковича стане на це здорової й розумної наглості - дуже сподіваюся!
Від позицій у питанні якою буде далі Україна у зовнішній політиці: чи прохач, чи розпорядник,- з того буде ясно і політика в середині країни. Зокрема, щоб реформи не робились для проформи, як теперішня пенсійна під замовлення вимог МВФ. Або судова теперішня реорганізація остаточно перетворило убоге правочинство періоду Кучми і Ющенка у просто безбожний судомазохізм сучасної формації. Якщо суди виносять масово безглузді постанови, а правоохоронці зайняті творенням соціальної опозиції спрямованої проти влади та ще організацією провокацій масових безладів в державі з боку різних політугруповань, зокрема варто згадати цьогорічні події у січні в Запоріжжі, 9 травня у Львові, або умисний ажіотаж навколо справи Тимошенко з постійними бійками правоохоронців з власними провокаторами включно аж по 24 серпня - то що це за правова держава? Демонстрація сили чи безсилля? Більше всього демонстрація дурості, що явно суперечить розумним принципам доповіді президента.
Отже якщо Віктор Янукович реально хоче виконувати те, що було задекларовано в його доповіді - це дуже скоро стане ясно, як і те, що він блефує і доповідь є бутафорією для обману народу. Що буде тоді, коли обман усвідомить народ, весь народ від Заходу до Сходу - важко спрогнозувати. Революцію заради Тимошенко і Луценка ніхто робити не буде, а ось просто новітня коліївщина може відбутись, як в Лівії чи Сирії зараз, тому раджу президенту України та його команді дотримуватись обіцянок, тим більше таких позитивних.
А громадськості України варто узятись за публічне обговорення доповіді Президента України, щоб зафіксувати і постійно контролювати порушення слів президентом. Мужик сказав - мужик зробив. От Ющенко сказав: "Ці руки нічого не брали" - і дотримав слова: так і не взявся до роботи за всі 5 років свого президентства. Тут дорікнути нічим - чисті руки. Ще б совість була такою ж чистою.
А Вона робила так і таке, щоб краще була допомагала Ющенкові...
Моя думка чітка і виважена: будувати подальше майбуття України на поглибленні внутрішньої конфронтації з владою є безглуздим шляхом в нікуди. Потрібно не воювати з владою на знищення, а змушувати владу дотримуватись своїх слів та обіцянок, які є досить позитивного змісту. І тільки тоді, коли влада явно буде чинити порушення і злочини проти народу, тільки тоді варто починати війну з нею.
Повторюю всоте: війна з владою - це закінчення опозиційної боротьби, а не початок. Навпаки: треба почати з мирних умовлянь і перемовин, публічного контролю, підтримки всього позитивного і прогресивного в діях влади, що корисно для країни. А не: апріорі не приймаю всього, що йде від Януковича, Азарова чи Табачника. Це глобальна дурість.
Боротися треба не за владу, а за Україну! Так закликали робити наші герої: Степан Бандера і Роман Шухевич. Я з ними згоден, а тому й пропоную наступне: є доповідь і конкретні декларації та обіцянки, отож прошу до роботи пане президенте України Віктор Янукович з командою. По справах - і результат, і відповідальність буде.

Львів,
28 серпня 2011 р.
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 19.07.19 р. Було і є

19  липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 19.07.19 р. 

Було і є



Чергова 21-а річниця проголошення Державного Суверенітету України

Сьогодні 16 липня відзначаємо 21 річницю проголошення Державного суверенітету України в межах СРСР. На той час 1990 року це не стало для нашого суспільства надто визначною подією, тому що аналогічні заяви про державний суверенітет зробили майже усі республіки СРСР, а до того ж Україна числилась на той час проголошеної КПРС "Горбачовської перебудови" на весь союз як "оазою застою" під владною рукою першого секретаря компартії України Володимира Щербицького.
Однозначно що ніхто ні у нас, ні в світі не очікував такого масштабного обвалу економіки і розвалу СРСР, через що всі працювали над процесом, що зараз мав би назву "реструктуризації"  тоталітарного за будовою держапарату і домінанти компартійного чинника в його структурі. Бо то було дивне утворення, коли існувало два паралельних державних апарати, один з яких мав статус "де юре" на керунок державою як структура Рад і їх виконкомів він низу до гори, а поряд існувала структура КПРС він нижніх ланок парторганізацій до районних, обласних, республіканських і аж ЦеКа, де власне і перебувала реальна влада "де факто".
Проблема перебудови Горбачова була в тому, що нормальна за наміром ідея: передати реальну владу від компартії в руки Рад - не набрала потрібної динаміки та підтримки. Однозначно тепер зрозуміло, що реформатор з Горбачова вийшов поганий, а його єдиною найголовнішою заслугою є те, що він свідомо провів надшвидкий вивід радянських військ з-за кордону як з Афгану, так і країн Східної Європи, а друга велика заслуга Горбачова відбулась вже поза його бажанням: він спричинив до мирного розвалу СРСР на окремі держави. За це варто бути вдячним Горбачову всім нам, навіть при всіх інших негативах з його боку. Однозначно мирне звільнення країн від окупації радянськими військами і мирний розвал СРСР - це є заслуга, тому що приклад Югославії показує, як ті самі процеси мають інші етапи і криваві наслідки, а в масштабах СРСР це б набуло масштабів світової катастрофи, тому що ядерна зброя була і то нарізно!
Час летить і ми вже давно позабували тодішні реалії і фекалії, що і добре! В мене зберігся значний архів преси з того часу, але не буду займатись його аналізом - надто складне завдання, а простіше відтворити себе у тодішньому форматі.
Безперечно на той час я не міг собі навіть уявити Україну - незалежною державою. І в тому нема нічого дивного, якщо до нас приїжджали президент США Буш-старший і прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Теччер, щоб умовляти не виходити с СРСР - ці світові лідери не бачили України суверенною державою, то що вже казати про нас, простих смертних, що виросли в "імперії зла" і "тюрмі народів" тоталітарному СРСР...
Однозначно я був проти розвалу СРСР! Для мене було безглуздим руйнувати те, що вже збудовано такими титанічними зусиллями народу, включно з єдиною грошовою одиницею та масштабною економічною спеціалізацією регіонів, глобальністю економічних зв'язків і обов'язків тощо. Тим більше була гарна аналогія правильної взаємодії такого державного утворення як США, і до подібної структури Об'єднаної Європи йшлося поряд з нами - чи міг я мислити іншими категоріями? Ні. Просто я був наївним мрійником і не міг розрізнити примусове тоталітарне єднання з добровільним на взаємовигоді і взаємоповазі.
Зараз я можу чітко стверджувати, що головною причиною розвалу СРСР попри всі економічні фактори було і є те суб'єктивне явище, яке образно можна охарактеризувати як "імперський великодержавний снобізм великоросов, а особливо - москалів" Не буду вдаватись в деталі термінологічних роз'яснень, але я кажу про "великоросів" як сукупність людей з різних етносів, що денаціоналізувались у формацію "радянський народ" і розмовляючи виключно російською ототожнювали себе з російським народом і його культурою, хоча навіть фізіологічно на є такими. Просто розсіяні по цілому Союзу ці люди яко "русскиє" були носіями великоруського імперського снобізму, але безперечними лідерами цього снобізму і зневаги до інших було у москалів: мешканців цілої Московської області - цього мегаполісу мега-економічного і мега-політичного центру влади в СРСР.
Пригадую щодо цього цікавий епізод, коли хлопчина дійсно за всіма фізичними і мовними параметрами росіянин з-за Уралу почувши наші анекдоти стосовно москалів відреагував специфічно на своє розуміння теми і сказав наступне: "А у нас тоже москвичей очень не любят".
Не претендую на визнання абсолютності мого висновку, проте я був і є переконаний у першопричині розвалу СРСР лежить суто суб'єктивний фактор "імперського шовінізму", як і в сучасній нам Україні фактори суб'єктивні заважають нам жити і будувати нормальну державу значно більше за всі об'єктивні фактори, про що і хочу далі поговорити у своїх наступних нарисах.
Наразі нагадую про подію 21-річної давності, щоб попередити про наближення події важливішої - 20-ліття  проголошення Дня Незалежності України. Вважаю, що варто обговорити цей етап в ретроспекції всім бажаючим, до чого і запрошую.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
2011 р.
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 18.07.19 р. Зомбі!

18 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 18.07.19 р. 
Зомбі!


Залежність від зомбі

Тема «зомбі та зазомбованості» і була, і набула чималої актуальності, тому і варто цю тему обговорити й розставити смислові акценти. Занадто часто трапляється в розмові, що після палкої дискусії тільки під кінець стає зрозуміло, що говорячи про одне й те саме, кожен розумів під тим зовсім інше. Водночас кожен з учасників дискусії вважав свого опонента «зазомбованим», тому що він ну зовсім не розуміє та не сприймає його незаперечних доказів і чіткої логічної послідовності висновків. Щоб уникнути подібного непорозуміння – я одразу вказую, що маю на увазі говорячи про «зомбі та зазомбованість»
Не маю бажання заглядати в словники, як і досліджувати перехід терміну «зомбі» з фільмів жахів або виясняти варіанти значення цього запозичення, а просто даю своє визначення поняття «зомбі» як явища: стала система ідейних і світоглядних уподобань у людини, яка не має потреби їх змінювати чи підправляти. Раніше був більше поширеним термін щодо подібного явища як «фанатизм», але тепер він перейшов до переважно спортивної сфери вживання особливо щодо футболу у вигляді «фанати», «фани» тощо. Ще раніше вживали термін «антагонізм», який гарно відтворено в іронічній формі у народному прислів’ї: «Ти йому: – Печене!,  а він тобі: – Варене!» Тобто щодо дурниць від самого початку сперечка може бути принципово безкінечна. Аналогічна ситуація щодо сучасного розуміння «зомбі»: людина сприймає тільки таку інформацію, яка їй подобається, а будь-яку іншу відкидає автоматично. Своєрідний фільтр чи захисний екран психічного характеру, який просто неможливо подолати, тому що людина керується тезою «іншого від мого не знаю і знати не хочу!».
В чому головна риса людини думаючої і публічної? В тому, що вона свої думки і погляди намагається порівнювати з думками і поглядами інших людей, а з того робити корекцію власного світогляду. Навпаки, для людини-«зомбі» все  чітко і однозначно ясно, тому апріорі вона і тільки вона має право на правду, а всі інші не згідні з нею – помиляються. Простіше кажучи: вони всі дурні, бо не згідні і не розуміють мого, що є розумне, бо то ж я знаю! То є сама правдива правда з усіх правд!..
І ось з цього виникає ситуація, яку я визначаю одною великою бідою для суспільного буття і спільного життя людей за демократичного устрою: залежність від зомбі. Як відомо, основою співжиття людей за демократії є принцип так званого «суспільного договору», тобто коли люди спільно обирають владу і форму її діяльності. Одним словом: домовляються! Домовляються щодо правил спільного співжиття. Ось тепер і поясніть розумним як мають вони домовлятись з тим, хто є «зомбі» і ні про що домовлятись не хоче, бо тоді він має «поступитись принципами», а то для нього є неможливим! Все – приїхали! Скінчилась демократія і починається класична «охлократія», тому що домовлятись у будь-якому випадку треба і розумний поступається більше своїми правами та добрами отим затятим і принциповим «зомбонутим». Знову класична народна мудрість: «Нехай буде гречка, аби не сперечка!»
Зараз невеличкий ліричний відступ цілком дотичний до піднятої проблеми. Якось моя донька, коли була десь у 5-6-річному віці, дуже посперечалась з іншою дівчинкою-ровесницею, а щоб якось доньку заспокоїти і толерантно виховати, бо ж педагог за освітою, я поважно сказав: – Знаєш, доню, коли сперечаються два дурні, то першим поступиться розумніший. Донька на кілька хвилин задумалась над моєю загадковою фразою, а тоді випалила просто геніальну відповідь, яка фактично і керує нашим світом: – То чому ж вона першою не поступиться, якщо вважає себе розумнішою за мене?
Одна з головних причин світової деструкції полягає, на мою думку, саме в тому, що розумні люди постійно поступаються дурням-«зомбі»! Поступаються, бо не мають кращого вибору. Чому так? А ось так! І вся відповідь. Якби знаття, то я розповів би не криючись і одразу, а не розпочинав цю балачку про не пійману качку. Власне сам йду на лови і друзів з собою запрошую. Ціль ловів проста: як зробити, щоб наше життя було чесним, правдивим і розумним, а не таким, яким воно є зараз: дурним і огидним, переповненим різноманітними проблемами «путин и распутиц»… Наразі ж: «Пливе кача…»
Для мене особисто є чітке розуміння, що допоки критична маса «зомбі» з бюлетенями в руках коло виборчих кабінок не поменшає до рівня нижчого за домінуючу щодо людей розумних – доти очікувати на позитивні зрушення в суспільстві є примарною справою. Складність проблеми полягає ще й в тому, що ні освіта, ні культурна, ні соціальна градація не рятує від перебування людини в стані «зомбонутого придурка».  Прикладів безкінечна кількість як в Україні, так і поряд з нами. Чого одна Олена Бондаренко варта або Єфремов, Медведчук, обидва Табачники, Мельник та його побратим по ректорству чудо-юдо Поплавський тощо. Ще гірше з ситуацією, що бути «зомбі» вигідно, бо раз розумні люди поступаються своїми інтересами на користь непоступливих дурнів, то який дурень захоче набиратись розуму? Вигідно бути дурнем, а розумним – ні!
На жаль, але так є, що розум –  це і щастя, це і карма, це і кара кожному, хто його має: більша поступливість і менша зажерливість, більша чесність і  менша зовнішня гоноровість та, відповідно, незначна увага публіки, а звідси і менша популярність, без якої не варто ставати політиком, щоб пробувати бути обраним керівником до влади. Парадокс! Але так є! І тоді навіть розумна людина починає корчити з себе дурня! І люди на це як то кажуть: ведуться! Що і хто нас зомбує? Чи не ми самі себе? Феномен політика Ляшка тому яскравий приклад: всі бачать і знають, що це просто блазень і не більше того, але він популярний і за нього голосують! Чого ще треба? Ляшко явно корчить дурня, тому що дуже розумно це робить, але хто тоді ми всі? Для кого працюють наші блазні?  Власне заради того я і почав цю всю розмову, щоб вияснити: ми хочемо жити в цирку? За класичним «хліба і видовищ»? Найвища ланка еволюції – паразит? До речі, рекомендую охочим до виключно «хліба і видовищ» дослідити етимологію цього слова «паразит», що мало досить характерне вживання ще за часів Древнього Риму.
За тим і «повертаємо на круги своя», щоб визначитись: це нас зомбують чи ми самі себе зомбуємо? Самі починаємо прикидатись дурниками, щоб краще стало жити в розумінні достатку – так? Так! Зомбі живеться комфортно, то навіщо себе обділяти? А не будемо. Логічно? Логічно! З тим проблем немає: самі себе зазомбуємо і заживемо прекрасно! Але постає дивна дилема: довкола теж сновигають одні зомбі, а жити хочеться серед людей… Хочеться гарних, розумних, щирих і порядних людей як друзів, сусідів, співробітників, керівників тощо. Хочеться, а нема! Навколо одні зомбі! Всім з розумом жити важко – всі його зреклися. І то зовсім не жарт! Не гра в парадокси – то життя! Наше реальне життя! Придивіться уважно довкола, а найбільше – у відображення в дзеркалі. Хіба це все не зомбі? Де тут розумне життя розумних людей? Де?!  
Відповідь залиште для себе, як і вирішувати вам самим, ким і чим бути: зомбі або людиною розуму.  А я від себе додам головну прикмету того, хто є зомбі: коли звучить виключно монолог і тільки монолог зовні – ця людина є зомбі. Вона виражає і слухає одну себе і тільки себе. Більше нікого! А там, де звучить діалог чи полілог, де люди спілкуються належним чином вислуховуючи і сприймаючи уважно та обережно думки одне-одного – там зомбі немає. Гарантую! Не даремно мудрець Платон писав свої філософські трактати як Діалоги – розум є сукупність окремих знань, різного досвіду, унікальних прозрінь та винаходів. Розум – це взаємообмін думками, це взаємопорозуміння і це взаємодія людей одне з одним, комунікація на рівні честі і взаємодовіри. Для зомбі це неможливі речі і, власне, по цьому їх відстежують і визначають. І… Ні, не знищують, а обминають. Всього-на-всього: обминають. Для розумної людини цього достатньо. Але за тим всім вони залишають свою соціальну залежність від зомбі не вирішеною проблемою нашого часу.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
17:17 17.07.2014
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 17.07.19 р. Порядок буде

17 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 17.07.19 р. Порядок буде



Бандера не прийде – однозначно!

Є таке популярне гасло: «Бандера прийде  – порядок наведе!»  – яке можна часто почути на різних заходах у Львові, особливо національно-патріотичних мітингах чи маніфестаціях. Найбільше полюбляє скандувати це гасло молодь, що і не дивно, але дивно інше: чому власне саме Степан Бандера повинен приходити й наводити порядок в сучасній Українській Державі? Теж мені крайнього знайшли в якості прибиральниці...
Ні, я розуміюся на метафорах і на гіперболах, як розумію, що мова йде про ідейну спадщину Степана Бандери, а все ж чому так прямо і не сказати: «Ідеї Бандери в життя проведем  – своїми руками порядок наведем!» Власне так і діяла когорта людей з УВО-ОУН-УПА: вони не чекали, що хтось там дасть їм свободу, державу і наведе порядок в ній. Ці люди за власною ініціативою бралися за роботу в різних сферах суспільного життя, чим і ствердили навічно в Україні свою Ідею і Чин.
Для чого заведена ця дещо абстрактна розмова? Власне заради конкретики, якими є майбутні політичні вибори в Україні до Верховної Ради: які б гасла не проголошували політики і яких би глобальних та радикальних обіцянок не робили, а все одно людям потрібно ясно усвідомити наперед, що саме вони будуть виконавцями або і навіть жертвами від діяльності новообраної ВРУ. Дива не станеться, бо в політиці його не буває! І економіці так само. Час це усвідомити чітко і однозначно.
Можна нагадати, як всі вірили, що ось Україна стане незалежною і ми тут же заживемо гарно і заможно! Не сталося такого дива, а стався Кучма. Або після славної Помаранчевої революції так само всі в Україні сподівались на диво: зараз Ющенко і Тимошенко зроблять наше життя чудовим-пречудовим. І тут нічого не вийшло гарного. Далі багато хто увірував у диво «владної руки господаря» Януковича, що враз наведе порядок і дисципліну в Україні, а затим і добробут. Що маємо насправді  – самі бачите: доброго мізерно мало.
І виникає просте запитання: коли ж ми в Україні нарешті перестанемо вірити у міфічне диво миттєвого збагачення і розпочнемо самі працювати, самі наводити лад у власній державі? На себе особисто працюємо хто на що гаразд, тоді як до державного... Тут явний негаразд.
Є гарне прислів’я: «Біда вимучить  – біда й виучить». Щось в Україні з тою виучкою ну ні в яку. Виникають і зникають в Україні різні політичні МММ, знову і знову якийсь черговий політичний Мавроді надурює людей  – і мало що йде в науку українському виборцю, який і далі вперто вірить в диво: ось проголосуємо, оберемо вождя-генія і завтра настане красота, а не життя. Хоча після виборів настає час протилежного обіцяному нового гасла типу: «Покращення вже сьогодні»  –  було учора»
Таким чином закликаю більшість активного електорату в Україні не тільки і не стільки перейматися результатами нових виборів до ВРУ, як грунтовно задуматись над тими власними діями в подальшому після виборів та над відповідними вимогами до законодавчої і виконавчої влад. Особливо це стосується вже досить значного прошарку української буржуазії і малого, і середнього, і великого бізнесу, тому що там є що планувати і є що втрачати, якщо в Україні розпочнеться чергова політична деструкція. Тому для вас, любі буржуа, особливо теза «чесних виборів» повинна стати першочерговою!
В політичній боротьбі багато хто з «претендентів на папаху» готовий піти на все заради досягнення перемоги, але обмежує оте його «все» усвідомлення, що і суперники також можуть піти на все що завгодно. Тому і тільки тому всі учасники виборчого процесу всіма силами повинні намагатися діяти чесно самим і вимагати цього від інших, а не навпаки  в жодному разі! Чесна перемога у виборах дає право на владу, тоді як нечесна сфальшована перемога владу дає, а права на неї  – ні. Чесність виборів є одною з головних суспільних вимог!
І ще одне є важливим, про що я вже сказав вище: виборець повинен усвідомлювати подальшу мету свого вибору. Якщо основною темою вибору є гасла «знай наших» і «наб’ємо пику ворогам»  – то ясно, що після виборів суспільного позитиву в діяльності обраних депутатів буде нікчемно мало, що ми пересвідчились вже безліч разів. Але якщо вибір відбувається за думкою, що політика  – це мистецтво компромісів, вміння домовлятись щодо дотримання взаємних інтересів  – то результати виборів будуть однозначно значно позитивніші від виборів за принципом «стінка на стінку».
У Степана Бандери є гарний вислів: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав»  Сподіваюсь, що для українського суспільства настав час ідеї примирення і припинення соціальної конфронтації. Ідеї спільної злагоди в державі і мирної праці. Принаймні підтвердження тому є той факт, що принцип «біполярного політикуму» в Україні не знайшов підтримки і нам не доводиться вибирати «або  – або», де за часту жодне «або» не довподоби виборцю, але іншого нема. А потім жаліємось, чому ми маємо, те що маємо... На щастя, тепер є що вибирати в Україні, а це наша спільна заслуга.
З того всього висновок чіткий: вибори 28 жовтня 2012 року до Верховної Ради України мають бути чесними і їх результат має бути позитивним для соціального єднання в Україні, а не створити нове коло суспільної конфронтації. І все це залежить від нас з вами! Всіх нас в Україні сущих! І Бандера для цього не прийде!  Як би його не кликали і не припрошали  – все одно не прийде, тому що це справа для живих: наводити порядок у власній хаті. До того ж Степан Бандера давно вже з нами в Україні для кожного, хто цього щиро схоче!
   
Богдан Гордасевич
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 16.07.19 р. Хто? Петро!

16 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 16.07.19 р. 

Хто? Петро!



Переглядаю зміст поштової скриньки, де є агітаційна література, аж бачу світлину на одній листівці знайомої жіночки і не можу одразу пригадати, аж починаю вчитуватися і остовпів вражено, бо це наша пані начальниця ЛКП( колишній ЖЕК) хоче стати народним депутатом. Жіночка, скажу вам потужна, бо все життя проробила в цій комунальній сфері спочатку головним інженером, а потім і начальником. Врешті, подумав я, а хто, як не працівники комунальних служб є чи не найбільшими і найближчими «слугами народу»? Наш новий президент як то кажуть «встановив планку» на тому рівні, що відповідає його міркам, а значить всім начальникам комунальних підприємств і всіх контор ЖКГ пряма дорога до Верховної Ради України. 
Не подумайте, що це я жартую – зовсім ні. Все дуже і дуже серйозно. Треба до ВРУ побільше людей, які знають реальні проблеми і потреби в суспільстві, а то я слухаю пропагандиський ролик партії «За життя» і там як програмні засади йдуть відміна законів про мову, про освіту, про декомунізацію і все таке. Я запитав в коментах, що невже від цього життя покращає, як відмінити ці закони? Мені одразу прийшла «ответка»: - А хіба прийняття цих законів життя покращило? На що я розсміявся, бо людина настільки тупа, що не розуміє, як сама відповіла за мене, бо ж в тому і річ, що названі закони не стосуються рівня життя, бо вони його і не зачіпають. Вкотре проросійський електорат беруть на гасла замість масла, а вони з радістю ведуться і хрін з ними! Вже мають від саме цих вождів здеградований Донбас і переселенців орду з ОРДЛО до України, а хочеться ще більшого лиха? Ну хто вам стане на заваді, громадяни-виборці, окрім вас самих? Ніхто. Ще й назва партії «За життя» так нагадує гасло «покращення вже сьогодні». Голосуйте, люди, за життя й на прожиття різним рабіновичам і медведчукам. Ото будуть «слуги народу»! Власне тому я серйозно вважаю комунальних працівників більше потрібними людьми у ВРУ за оцих вічних борців за покращення життя трудящихся в межах своєї власної кишені.    
Дуже сумно мені, як прихильнику української націоналістичної ідеї, бачити нікчемність сучасних націоналістичних партій в України, де навіть об’єднавшись вони не набирають і 2 % голосів. Так старалися, так старалися, що від перенапруги й всралися. Не від страху, а все від злості. Звичайно, що я тому не радію, але маю надію, що прийдуть на політичну арену України інші патріотичні сили з більш чесною дією і сумлінням. І вже добре те, що «Національний корпус» не вказав однозначно в своїй назві якої саме національності він прихильник. На фоні наших псевдо-націоналістів як ніколи гарно постала перемога блазня Зеленського, що яскраво довело всьому Світу про відсутність в Україні антисемітизму, русофобії та переслідувань ЛГБТ-спільнот. Мусить же бути і від жида російськомовного і промосковського з шоу-бізнесу якась користь українцям, як тотемній нації чи титульній?.. З таким «націоналістами» в тому неможливо розібратися. Особисто я б хотів, щоб наш так званий середній клас в Україні з просто заможних людей перейшов у клас «українських буржуазних націоналістів», бо без того не буде нічого. І це єдина дорога до спільного добробуту в державі Україна, як я вважаю.
В продовження сказаного, я був просто заскочений і вражений рекламною компанією партії «Українська стратегія Гройсмана»,  де акцент зроблено на фікцію «соціальний прем’єр». Я ще б міг зрозуміти меседж типу «будівничого доріг» чи там «стабільного економічного зростання», що відбувалося якраз за рахунок зменшення соціальних виплат. Одних субсідій мільйони українців позбавив, а ціну на газ і комунальні тарифа добавив вище вже нікуди! Тому «соціальний прем’єр Гройсман» звучить майже як «про-кремлівський Порошенко». Ще один «друг і слуга народу» об’явився, твою дивізію. Брехун і зрадник той Гройсман, а я на нього покладав якраз великі сподівання щодо формування отого класу «українських буржуазних націоналістів» як і значного економічного зростання в Україні саме тому, що жид і мав би економікою крутити-вертіти, як Сорос на світових біржах бабло заробляв.  Не та порода, видно. Не Йосипа насіння, що у фараона в Єгипті став як Цофнат-Панеах. Прикро. Не везе Україні з тим, бо то Віктори якісь без «вікторій», а тепер Володі взагалі паскудні все: як не Хуйло – так або Гройсман, або Зеленський. Тьху! 
Тоді хто? Ясно, що хто – це Петро! Камінь відкинутий наріжним стане!

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне