Можна було б зібрати словник українських прізвищ, спотворених у ході русифікації російськими чиновниками. Так, український рід Чехів у ХІХ столітті став чомусь Чеховими. Дід А.Чехова ще був Чехом. Сам А.Чехов писав, що дід його – українець. Досить кумедно Дейнеки перетворились на Денікіних. Козаки Розуми стали Розумовськими, Чайки стають Чайковськими. Дід Петра Чайковського, великого композитора – Петро Чайка – закінчив Києво-Могилянську Академію і його як медика російський уряд відрядив штаб-лікарем у Вятку. Ймовірно, українська атмосфера в родині Чайковських збереглася набагато краще, ніж у Чехових, бо з 24-річного віку майбутній композитор майже щороку по кілька місяців жив в Україні, де написав понад 30 творів, серед яких – опери “Коваль Вакула” (“Черевички”), “Мазепа”, пісня-романс “Садок вишневий коло хати”, дует “На вгороді коло броду” на слова Т.Шевченка. В жорстокі часи наступу імперії на українську мову він домагався постановки “Тараса Бульби” М.Лисенка, використав у своїх творах багато українських народних пісень.

Серед тих, хто відцурався свого народу, – відомий письменник, українець за походженням… Федір Достоєвський. Рід Достоєвських походив з села Достоєва біля Пінська (українсько-білоруське порубіжжя). Один з Достоєвських стає ієромонахом Києво-Печерської Лаври і в 1647 році бере участь у виборах чергового митрополита. Цікаво, що серед Достоєвських, які жили на Поділлі, найбільше було представників духовного звання. Андрій Достоєвський був священником української уніатської церкви. Він був дідом письменника Ф.Достоєвського. Син Андрія посварився з батьком і братом і подався в Москву. Звали його Михайлом, і як спомин про родину й Україну він узяв із собою, зберіг і передав своїм синам власні українські поезії. Донька великого письменника згадує: “…поетичні здібності були вже в українській родині мого батька, а не були дані щойно через мою матір-москвичку, як припускають літературні приятелі Достоєвського”. Шкода, що Ф.Достоєвський не став в обороні України.

Цього в принципі не можна сказати про В.Маяковського. Поет гостро критикував москалів: “Товаришу москаль, на Україну жартів не скаль”. А ще нагадував, що москалі з історії України знають лише Шевченка, Тараса Бульбу, борщ і сало (“Знань у росіянина не глибока товщ”). Зате дуже полюбляє такий “брат” “дурницю зморозить, викладе весь вантаж розумовий: візьме й розповість зо двоє курйозів – анекдотів української мови” (цитуємо, до речі, в перекладі Л.Первомайського). “Вивчіть цю мову!” – звертається поет до… чи не глухих? До речі, він про себе писав: “Я з діда – козак, з другого – січовик”. Дослідники вказують, що українські роди Маяковських пішли, ймовірно, від тих козаків, які стояли на сторожі на курганах, при маяках, що підпалювались у разі татарських нападів.

На жаль, й українці Ріпи перетворилися на Рєпіних. Хоч Ілля Рєпін, який народився на Харківщині, все ж зберіг своє відчуття належності до українців й малював себе у вигляді козака, що спирається на гармату. “Час вже подумати про український стиль у мистецтві”, – відзначав митець. А проте він не лише говорив, а й створив чимало творів на українську тематику, приміром, “Запорожці пишуть листа турецькому султану” – він намалював два варіанти цієї картини.

Вороги України починають інформаційну компанію цькування редактора газети “Чортківський вісник” Мар’яни Полянської за її статтю у власній газеті з назвою: “Жиди чи Євреї?”

Вже є купа дописів, звинувачень, але не знайду саму її статтю, що спричинила розгортанню

самої компанії цькування. Тому судити доводиться з уривку світлини статті в “УНІАН”. Нічого там кримінального не знайшов, але, судячи з тої ж світлини, маю думку, що причиною справжньою скандалу є надрукований в тій самій газеті витяг з праці Ірини Фаріон у розділі “аксіома” назва (на світлині подана не повна) не зрозуміла, але починається з “ЧортківЧ..”, а саме: Редакцію нашого вісника часто запитують: чому ми вживаємо слово “чортків’яни” замість чортківчани. Подаємо думку авторитетних вчених, письменників. Ірина Фаріон, доктор філологічних наук

“Назва мешканців населених пунктів (катойконіми) і назви народів (етноніми) містять у собі важливу історико-етнографічну інформацію, тому їх будова потребує чіткої вмотивованості через визначальні мовні засоби. До них належить найпродуктивніша словотворна модель із суфіксом -ець (у формі чоловічого роду), -ка (у формі жіночого роду), та -ці (у формі множини). Харків — харків-ець, харків-ка, харків-ці; Бердичів — бердичівець, бердичівка, бердичівці; Чортків — чортківець, чортківка, чортківці”.

Тобто, ледве яка маленька, хай місцева, хай накладом у тисячу примірників, газетка почне вчити українців української мови, не суржику, одразу знаходять тисячі причин звинувачувати редактора ледь не у фашизмі. Навіть такі потужні світові держави, як Ізраїль і РФ, тут як тут, або закликаються агентами їхніми на допомогу! Хоча визнати, наприклад, ними самими організований геноцид українців через голодомори неоднаразові, вони чомусь часу чи бажання не знаходять, валячи все на бідного Сталіна. Може тому, що власне “рильце в пушку”.

Мабуть агенти інших країн мають конкретне завдання не дати українцям привести до ладу власну мову. Сприяти множенню суржику і брехні.