Глава Російської православної церкви патріарх кіріл відвідав Україну вп"яте за два роки свого патріаршого служіння. Візит, формально присвячений 1023-річчю хрещення Русі, переслідував щонайменше дві прагматичні цілі. Але, наскільки можна судити, досягнення кожної з них поки що лишається «в руці Божій».

В перший день візиту патріарха деякі ЗМІ з посиланням на джерела в УПЦ МП повідомили, що Кіріл не прилетів прямо до Києва: спочатку його літак нібито здійснив посадку під Севастополем, де Кіріл зустрівся з Віктором Януковичем. Офіційного підтвердження чи спростування цієї інформації так і не надійшло. Тим більше, лишилось невідомим, про що могли говорити офіційний глава Української держави та православний ієрарх, що претендує на звання її духовного глави.

Треба, одначе, зазначити, що з боку Кіріла, котрий свого часу благословляв Януковича на президентство (ненав’язливо позбавивши цієї честі главу власне УПЦ МП Володимира), це міг бути звичайний візит ввічливості. Тим більше, що український президент ще тиждень тому сподівався побачитися в Севастополі, де 31 липня святкують річницю російського Чорноморського флоту, зі своїм російським колегою Дмітрієм Мєдвєдєвим. Але в Кремлі заявили, що візит Мєдвєдєва відбудеться тільки восени (як прокоментували деякі спостерігачі, «поближче до опалювального сезону»).

26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.

  Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.

«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ»   Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.

Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».