Розвідник Кіріл.

Вічні цінності гетеросексуальності   У Києві Патріарх Кіріл провів два значних публічних виступи. Під час проповіді на Володимирській гірці, на яку зібралась на диво невелика – порядку тисячі осіб – аудиторія,  він учергове нагадав парафіянам про «святу Русь». Пам’ять про неї промовець назвав «генетичним кодом», що його кожен росіянин, українець та білорус «усмоктує з молоком матері».

Надбанням гласності стали дорогий «Мерседес» S-класу з номерами Верховної Ради, яким пересувався Кіріл, та його обмовка про князя Володимира: «Ми здійснюємо молебень, згадуючи хрещення Русі, на тому місці, де стоїть пам'ятник святому рівноапостольному князеві Кирилу». Мирське ім’я Кіріла – саме Володимир, тож кумедний збіг подарував чимало веселих хвилин читачам новинних сайтів. Хоча сам Патріарх миттю виправився.

Ще однією публічною акцією стала широко анонсована зустріч Кіріла з «ректорами українських вузів», яка відбулась у залі офіційних прийомів Київського університету імені Шевченка. Незадовго до неї голова партії «За Україну» Вячеслав Кириленко заявив, що ректорів «звозять на зустріч по рознарядці».

В реальності, втім, зустріч виглядала швидше зібранням якогось клубу по інтересах. За словами свідків, серед приблизно трьох десятків учасників-мирян не було, та й чисто математично не могло бути голів абсолютної більшості українських вишів. Натомість було чимало політиків та чиновників, відомих своєю прихильністю до ідеї "русского міра", що б ця ідея не означала. Найвищим серед них був міністр освіти Дмитро Табачник, котрий виступив фактичним модератором зустрічі.

Крім нього, були помічені «ректори-політики» Василь Кремінь і Сергій Ківалов, заступники міністра культури Юрій Богуцький та міністра освіти Євген Сулима, голова Держкомтелерадіо Олександр Курдинович, народні депутати Андрій Деркач та Максим Луцький тощо.

Патріарх відкрив поважному зібранню, що «епоха модерну поступово перейшла в епоху постмодерну з його повною відмовою від поняття істини», завдяки чому традиційні сімейні цінності «перевернулися», а на їхніх руїнах буйним цвітом розквітли сексуальна революція й гомосексуалізм. Протидія такому злу, на думку Кіріла, полягає в першу чергу у співпраці вищої школи та Церкви.На завершення присутнім було роздано шикарно оформлені збірки промов Кіріла, які він виголошував під час попередніх візитів до України.

Абхазька пастка для російського патріарха   На відміну від цих публічних виступів,  переговори з конкретних питань, у розв’язанні яких зацікавлена РПЦ, проходили з мінімальною відкритістю. Одним із таких питань була проблема Абхазької православної церкви. Кіріл прийняв патріарха-католікоса Грузії Ілію ІІ в Києво-Печерський лаврі, про яку недоброзичливці РПЦ давно говорять як про можливу офіційну резиденцію глави російського православ’я. В неофіційному порядку вона такою резиденцією виступає вже другий рік. Формально абхазька церква перебуває під омофором Мцхето-Тбіліської патріархії. Проте ще після грузино-абхазької війни 1992 – 1993 років з краю, разом з усією грузинською громадою, «вичистили» і грузинських священників. Відтоді абхази не раз зверталися до Москви про визнання незалежності своєї церкви. Після російсько-грузинської війни 2008 року абхазькі священики навіть проголосили таку незалежність самотужки. Проте піти на це Москва на могла: адже тоді довелось би визнавати й право на самовизначення тих церков, які контролюються нею. В першу чергу – української. Тож відповідь РПЦ була досить жорсткою: абхазьких «бунтарів» відлучили.

А Московська патріархія, котра не скупиться на прокльони на адресу «розкольників» з УПЦ Київського патріархату, тишком підтримує «розкольників»-абхазів. Так, за повідомленням російської газети «КомерсантЪ», Кіріл зустрічається з формально підлеглими Ілії ІІ керівниками абхазької церкви, не радячись із головою грузинського православ’я. Немає сумніву, що в Києві Ілія ІІ у тій чи іншій формі піднімав ці питання. Але, наскільки можна судити, жодних прийнятних для нього відповідей не отримав.

«Он ждьот пєрємєн»   Ситуація з Абхазією, як уже було сказано, важлива для Москви не так сама по собі, як у контексті стосунків з УПЦ МП. Незадовго до нинішнього візиту Кіріла в Києві відбувся перший за довгі роки Помісний собор УПЦ МП, який викликав велику стривоженість як ієрархів РПЦ, так і чисто світських сил, змістом чиєї діяльності є максимальне обмеження (в ідеалі – ліквідація) українського суверенітету на користь Росії.

Галас у ЗМІ здійнявся через те, що Собор нібито міг прийняти Статут УПЦ МП, який гарантував би цій формально «автономній» церкві дещо більшу незалежність у складі РПЦ. Під тиском радикально проросійських ієрархів, таких, як митрополит Одеський Агафангел (відомий своїми цілком нацистськими висловами на адресу українців), від нібито «розкольницьких» (насправді – вкрай половинчастих) пунктів Статуту керівництво УПЦ МП відмовилось ще до Собору. Жодної офіційної інформації про те, як Кіріл під час свого нинішнього візиту «врачував» ці труднщі, так і не з’явилося. Тим не менше, непрямі дані дозволяють припустити, що паніка в РПЦ виникла не на пустому місці.

Так, предстоятель УПЦ КП Філарет під час перебування Кіріла в Києві оприлюднив відкрите звернення до нього, де прямо відкинув можливість «діалогу» з Москвою на її умовах. «Ми незмінно готові до відновлення діалогу та очікуємо від УПЦ МП конструктивних дій в цьому напрямку», - писав Філарет. І тут-таки наголошував: «Єдиним вірним шляхом для відновлення церковної єдності є такий діалог, остаточною метою якого стане утворення єдиної Помісної православної української церкви, об’єднаної навколо Київського престолу… будь-які заклики до входження Київського патріархату під московський омофор безперспективні. І все більше людей в Україні, в тому числі й у вашому середовищі, це розуміють».

Такий підхід не є прийнятним для Москви, ультимативна позиція якої полягає в ліквідації УПЦ КП та «покаянні» її священників. Водночас розрахунок Філарета зрозумілий. Похилий вік та проблеми зі здоров’ям митрополита Володимира уже сьогодні вкрай загострили внутріщню боротьбу за контроль над УПЦ МП. Тактичну перевагу тут мають підтримувані Москвою «яструби». Проте стратегічна перевага, за вмілої гри Київського патріархату, можде вислизнути з їхніх рук.

З одного боку, після відходу від справ митрополита Володимира до лав автокефалії можуть увійти ієрархи УПЦ МП, не задоволені новим поділом посад і впливу. З іншого, радикально антиукраїнська позиція таикх ієрархів, як уже згаданий Агафангел чи митрополит Донецький і Маріупльский Іларіон, передбачувано не підвищить популярності УПЦ МП в середовищі простих вірян. Тим більше, що УПЦ МП сьогодні однозначно аосціюється з чинною владою, популярність якої падає стахановськими темпами.    

У цьому відношенні останній візит патріарха Кіріла варто вважати не більше ніж «глибокою розвідкою», якщо можна вживати до церковно-політичних справ військову термінологію. За такою логікою, рано чи пізно розпочнеться й повноцінна наступальна операція. Хоча їй ще може передувати «розвідка боєм».