Летом 41-го мы не только отступали. 19-летний мальчишка из Орла в одиночку дрался с колонной немецких танков 

«Немцы уперлись в него, как в Брестскую крепость» 

Коле Сиротинину выпало в 19 лет оспорить поговорку «Один в поле не воин». Но он не стал легендой Великой Отечественной, как Александр Матросов или Николай Гастелло. 
Летом 1941 года к белорусскому городку Кричеву прорывалась 4-я танковая дивизия Хайнца Гудериана, одного из самых талантливых немецких генералов-танкистов. Части 13-й советской армии отступали. Не отступал только наводчик Коля Сиротинин - совсем мальчишка, невысокий, тихий, щупленький. 

Если верить очерку в орловском сборнике «Доброе имя», нужно было прикрыть отход войск. «Здесь останутся два человека с пушкой», - сказал командир батареи. Николай вызвался добровольцем. Вторым остался сам командир. 

Утром 17 июля на шоссе показалась колонна немецких танков. 

- Коля занял позицию на холме прямо на колхозном поле. Пушка тонула в высокой ржи, зато ему хорошо видны были шоссе и мост через речушку Добрость, - рассказывает Наталья Морозова, директор Кричевского краеведческого музея. 

Когда головной танк вышел на мост, Коля первым же выстрелом подбил его. Вторым снарядом поджег бронетранспортер, замыкавший колонну. 

Здесь надо остановиться. Потому что не совсем ясно до сих пор, почему Коля остался в поле один. Но версии есть. У него, видимо, как раз и была задача - создать на мосту «пробку», подбив головную машину гитлеровцев. Лейтенант у моста и корректировал огонь, а потом, видимо, вызвал на затор из немецких танков огонь другой нашей артиллерии. Из-за реки. Достоверно известно, что лейтенанта ранили и потом он ушел в сторону наших позиций. Есть предположение, что и Коля должен был отойти к своим, выполнив задачу. Но... у него было 60 снарядов. И он остался! 

Два танка попытались стащить головной танк с моста, но тоже были подбиты. Бронированная машина попыталась преодолеть речку Добрость не по мосту. Но увязла в болотистом береге, где и ее нашел очередной снаряд. Коля стрелял и стрелял, вышибая танк за танком... 

Танки Гудериана уперлись в Колю Сиротинина, как в Брестскую крепость. Уже горели 11 танков и 6 бронетранспортеров! То, что больше половины из них сжег один Сиротинин, - точно (какие-то достала и артиллерия из-за реки). Почти два часа этого странного боя немцы не могли понять, где окопалась русская батарея. А когда вышли на Колину позицию, у того осталось всего три снаряда. Предлагали сдаться. Коля ответил пальбой по ним из карабина. 

Этот, последний, бой был недолгим... 

«Все-таки он русский, нужно ли такое преклонение?» 

Эти слова обер-лейтенант 4-й танковой дивизии Хенфельд записал в дневнике: «17 июля 1941 года. Сокольничи, близ Кричева. Вечером хоронили неизвестного русского солдата. Он один стоял у пушки, долго расстреливал колонну танков и пехоту, так и погиб. Все удивлялись его храбрости... Оберст (полковник) перед могилой говорил, что если бы все солдаты фюрера дрались, как этот русский, то завоевали бы весь мир. Три раза стреляли залпами из винтовок. Все-таки он русский, нужно ли такое преклонение?» 

- Во второй половине дня немцы собрались у места, где стояла пушка. Туда же заставили прийти и нас, местных жителей, - вспоминает Вержбицкая. - Мне, как знающей немецкий язык, главный немец с орденами приказал переводить. Он сказал, что так должен солдат защищать свою родину - фатерлянд. Потом из кармана гимнастерки нашего убитого солдата достали медальон с запиской, кто да откуда. Главный немец сказал мне: «Возьми и напиши родным. Пусть мать знает, каким героем был ее сын и как он погиб». Я побоялась это сделать... Тогда стоявший в могиле и накрывавший советской плащ-палаткой тело Сиротинина немецкий молодой офицер вырвал у меня бумажку и медальон и что-то грубо сказал. 

Гитлеровцы еще долго после похорон стояли у пушки и могилы посреди колхозного поля, не без восхищения подсчитывая выстрелы и попадания. 
Как Коля Сиротинин оказался в братской могиле 
Сегодня в селе Сокольничи могилы, в которой немцы похоронили Колю, нет. Через три года после войны останки Коли перенесли в братскую могилу, поле распахали и засеяли, пушку сдали в утильсырье. Да и героем его назвали лишь через 19 лет после подвига. Причем даже не Героем Советского Союза - он посмертно награжден орденом Отечественной войны I степени. 

Лишь в 1960 году сотрудники Центрального архива Советской армии разведали все подробности подвига. Памятник герою тоже поставили, но нескладный, с фальшивой пушкой и просто где-то в стороне.

Як це було. Убиваючи чільників українського підпілля, КДБ писало сценарії розвитку подій негірш відомих драматургів, але помилилося. В Україні восени відзначають дві пам'ятні дати: 67 років створення Української Повстанської Армії та 50-ті роковини загибелі одного з найвідоміших діячів українського руху опору — Степана Бандери... Чому Організація Українських Націоналістів, в якої була власна служба безпеки, не змогла захистити свого лідера? Який вплив на рух опору мали західні спецслужби? Які плани мало КДБ щодо руйнації українського підпілля? Такі запитання кореспондент “Експресу” поставив історикам. ...Коли навесні 1954 року органам МДБ вдалося затримати Головного командира УПА Василя Кука, це фактично означало завершення активної організованої боротьби УПА в Україні. Після шести років ув'язнення Василя Кука випустили “на волю” — під нагляд органів КДБ, хоча Хрущов хотів, щоб його показово судили та розстріляли. “Працівники органів безпеки розуміли, що в разі показового покарання українці матимуть нового героя. Герой перетвориться на міф, а з міфом боротися значно важче, ніж із живою людиною”, — говорить “Експресу” історик, молодший науковий співробітник Інституту українознавства ім. Крип'якевича НАН України, президент благодійного фонду “Літопис УПА” Микола Посівнич. Чому ж лише за рік до виходу з-за ґрат Василя Кука агентові КДБ Сташинському наказують убити лідера ОУН за кордоном? “Коли в 1955 році Степана Бандеру переобрали на посаді голови проводу ОУН, він сказав: “Я приймаю ваш вирок смерті”, — розповідає історик. — Він знав, що загине в цій боротьбі”. Восени 1956 року в Угорщині розпочалося безпрецедентне масове повстання проти радянської влади. Українське підпілля відразу почало налагоджувати зв'язки з місцевими революціонерами. “Бандера вважав, що за таким сценарієм може відбутися й звільнення України, — говорить пан Посівнич. — Радянська влада в соціалістичному блоці серйозно похитнулась, і це неабияк злякало керівництво СРСР. На мою думку, саме через спробу ОУН об'єднатися з іншими національно-визвольними рухами вони віддали наказ убити Степана Бандеру та Лева Ребета, ще одного впливового діяча українського підпілля”. “Британська розвідка надавала свої літаки, щоб десантувати з них зв'язківців до українських осередків УПА”. За словами історика, Сталін не раз висловлював Хрущову своє невдоволення тим, що “Степан Бандера ще досі живий”. Та ані МДБ, ані створене пізніше на його основі КДБ не могли дістатися до лідера ОУН. “В органах КДБ боротьбою з “українським буржуазним націоналізмом” займався колектив із понад тисячі осіб, — каже Микола Посівнич. — Підходів до Бандери вони шукали впродовж 15 років. За цей час до Німеччини, де жив під чужим іменем Провідник ОУН, КДБ засилало кільканадцять убивць, які здійснили 12 замахів на його життя. Проте всіх їх було знешкоджено службою безпеки ОУН. Відомо, зокрема, про підготовленого в КДБ поляка, який мав убити Бандеру, а після того заявити, що він помстився за “різню УПА на Волині”. Таким чином вдалося б скомпрометувати лідера українського руху в очах світової громадськості”. Проте цей замах так і не відбувся завдяки діям служби безпеки ОУН. “ОУН мала своїх інформаторів у КДБ, — каже історик. — Напередодні вбивства вони повідомили службу безпеки про те, що до Німеччини прибув новий кілер зі “зброєю, якій немає аналогів”. “За два тижні до вбивства Бандера знав, що існує небезпека для його життя, — говорить в коментарі для “Експресу” публіцист, дослідник діяльності ОУН-УПА Ярослав Сватко. — Про це йому сказав керівник зовнішньої розвідки Степан Мудрик. Він просив Бандеру сховатися, радив виїхати до Іспанії. Проте провідник ОУН поставився до цього повідомлення дуже легковажно”. “Можливо, Бандера вважав, що це чергова спроба його залякати, — припускає Микола Посівнич. — Крім того, він не вірив, що Кремль зважиться на таке вбивство”. Проте КДБ виявилося хитрішим. Розроблена зброя — “шприц” з отрутою, що швидко діє, дозволяла знищити людину без видимих слідів на тілі та в організмі. Убивця Богдан Сташинський, якого спеціально підшукали в Західній Україні (“карати руками земляків” — відомий принцип КДБ) після виконання своєї “місії” написав у звіті: “В означеному місті я зустрів відому особу та привітав її. Я певен, що поздоровлення було вдалим”. “Після повстання в Угорщині, яке СРСР придушив вторгненням Радянської армії, у комуністичному русі стався внутрішній розкол, — каже пан Посівнич. — Репутація “совєтів” була зіпсована, тож і “прибрати” лідерів українського опору вирішили тихцем. Щоправда, проти цього виступали київські кадебісти. Вони вважали, що живого Бандеру можна скомпрометувати, тож прораховували ситуацію на десять років наперед і сподівалися послабити ОУН за допомогою розколів. Вони хотіли представити ситуацію таким чином, що “брат із братом свариться і брат брата убиває”. Частково прогноз київських кадебістів реалізувався: у 1954 році Лев Ребет та Зиновій Матла оголосили про відокремлення від ОУН, очолюваного Бандерою, та створили організацію “ОУН за кордоном”, її учасників стали звати “двійкарями”. “Двійкарі” тісно співпрацювали з американським урядом, отримували від них фінансування, — говорить Ярослав Сватко. — У той же час “бандерівська” ОУН більше декларувала принцип “власних сил”. Вони, звичайно, мали контакти з іноземними розвідками, коли їм було вигідно. Але це не була постійна й тривала співпраця. Передовсім стояла власна мета — побудова незалежної української держави. Крім того, ОУН мала власні службу зовнішньої розвідки та службу безпеки. Вони забезпечували всю агентурну роботу та захист”. За словами Ярослава Сватка, до 1946 року ЦРУ розшукувало Степана Бандеру, щоб видати його Кремлю: “Він переховувався в Німеччині, в американській окупаційній зоні. Але тоді його не змогли знайти. Пізніше, з початком “холодної війни”, ситуація змінилася”. Завдяки американському фінансуванню “двійкарі” винаймали приміщення у центральній частині Мюнхена, видавали відомий журнал “Сучасність” та утримували видавництво, де друкували антирадянську літературу, яку потім надсилали до СРСР. “Бандерівці” із розвідками Англії, США та Німеччини співпрацювали на інших умовах. “Британська розвідка надавала свої літаки, щоб десантувати з них зв'язківців до українських осередків УПА, — каже історик Посівнич. — Згідно з домовленостями між ОУН та спецслужбами, у разі початку третьої світової війни УПА мала організувати на території України великий національно-визвольний фронт. В ефективності таких підрозділів усі переконалися під час Другої світової війни на прикладі французького руху опору та партизанів Тіто. Проте, крім технічної допомоги: десантування, екіпіровки тощо, ніяких фінансових “вливань” не було. Ніхто мільйонів українським патріотам не платив. Натомість польський та прибалтійський рухи опору отримували фінансову допомогу”. “ОУН Бандери завше відчувала брак грошей, — говорить Микола Посівнич. — Але вони не хотіли бути залежними від західних розвідок. Це означало б, що вони мусять виконувати їхні завдання. Зокрема в ОУН була розроблена система власних кодів для зв'язку, шифрування тощо, аби ніхто не міг дізнатися про зміст цих повідомлень. Училися на власних помилках”. Чи досяг Кремль своєї мети, убивши Степана Бандеру? Часткову відповідь на це питання дають самі чекісти у своїх мемуарах. Так, колишній учасник операцій проти ОУН Георгій Санніков у своїй книзі “Велике полювання” писав: “Похорон Бандери перетворився на могутню демонстрацію єдності та згуртованості закордонних українських націоналістів. Смерть Бандери сконсолідувала ворожі Радянському Союзу сили в середовищі української еміграції...”. На думку Саннікова, “він перетворився з нашою допомогою в націоналістичного Ісуса Христа”. “Степан Бандера хотів померти так, щоб після нього постала сотня нових лідерів, — каже Микола Посівнич. — І сьогодні він є прикладом патріотизму для багатьох українців”.

Петро Яценко Газета "ЕКСПРЕС" 22-29 жовтня 2009 року

    Постоянная комиссия Верховной Рады Крыма по культуре, делам молодежи и спорту поддержала инициативу крымскотатарских пилотов присвоить международному аэропорту «Симферополь» имя летчика-испытателя Амет-Хана Султана, сообщает Е-Крым. «Придание аэропорту имени Амет-Хана Султана было бы значимым шагом», — заявил в ходе заседания постоянной комиссии депутат Шевкет Кайбуллаев, отметив заслуги известного летчика.

Члены комиссии единогласно поддержали депутата, полагая, что имя Амет-Хана Султана можно присвоить аэропорту в рамках мероприятий к 90-летию со дня рождения летчика-испытателя. 

 Амет-Хан Султан (1920-1971) родился 20 октября 1920 года в Алупке Таврической губернии Советской России ( ныне г.Алупка Ялтинского горсовета республики Крым) в семье рабочего. Отец — лакец (родом из аула Цовкра в Дагестане), мать — крымская татарка. Член КПСС с 1942 года. В 1937 году окончил 7 классов и поступил в железнодорожное училище в Симферополе. После окончания учёбы работал слесарем в железнодорожном депо в Симферополе. Одновременно учился в аэроклубе, который успешно окончил в 1938 году. В РККА с февраля 1939 года. В 1940 году, по окончании 1-й Качинской Краснознамённой военной авиационной школы имени А. Ф. Мясникова, в звании младшего лейтенанта, направлен в 4-й истребительный авиационный полк (Одесский военный округ), дислоцировавшийся под Кишинёвом. Летал на самолётах И-15 и И-153. Встретил войну в Молдавии.Всего за время войны он совершил 603 боевых вылета (из них 70 — на штурмовку живой силы и техники противника), провёл 150 воздушных боёв, в которых сбил лично 30 и в составе группы 19 самолётов противника. Звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда» (№ 1136) командиру эскадрильи 9-го Одесского Краснознамённого гвардейского истребительного авиационного полка капитану Амет-Хану Султану присвоено 24 августа 1943 года. Второй медалью «Золотая Звезда» помощник командира по воздушно-стрелковой службе того же полка (1-я воздушная армия) гвардии майор Амет-Хан Султан награждён 26 июля 1945 года.   После войны лётчик был направлен на учебу в Академию, но вскоре по его просьбе был отчислен.Он не мог жить без неба и поэтому всеми силами стремился вернуться к лётной профессии. Долгое время это ему не удавалось. Виной всему была его национальность (в анкетах он указывал, что он — татарин), так как в то время крымские татары были обвинены в пособничестве гитлеровцам и выселены из родных мест. Но благодаря поддержке и помощи боевых друзей в феврале 1947 года Амет-Хан Султан становится лётчиком-испытателем Лётно-исследовательского института в Жуковском. В 1956 году вместе с рядом бывших партийных и советских работников Крымской АССР Амет-Хан Султан подписал письмо с просьбой о реабилитации крымских татар, направленное в ЦК КПУ[2]. За короткий срок он выдвинулся в число лучших испытателей. В 1949 году ему присвоен третий класс лётчика-испытателя, в январе 1950 года — второй класс, а уже в сентябре 1952 года Амет-Хан Султан становится лётчиком-испытателем 1-го класса. Он с успехом выполняет самые различные испытания.23 сентября 1961 года Амет-Хану Султану было присвоено звание «Заслуженный лётчик-испытатель СССР» (номер знака — 38). За время лётной работы он освоил около 100 типов летательных аппаратов, его налёт составил 4237 часов. Жил прославленный лётчик в городе Жуковский Московской области. 1 февраля 1971 года Амет-Хан Султан погиб при выполнении испытательного полёта на летающей лаборатории Ту-16, предназначенной для испытания нового реактивного двигателя. Похоронен в Москве на Новодевичьем кладбище.

Україна не буде розширювати формат відносин з НАТО.

Про це Янукович заявив в інтерв'ю програмі "Вести недели" каналу "Росія 24", що вийшло в суботу вранці.

"Формат відносин України з НАТО на сьогоднішній день визначений, і він не буде розширяться. Відповідно до цього формату Україна буде будувати відносини з НАТО", - заявив він.

"Ми чітко дали відповідь на питання, що якщо виникне питання вступу України в НАТО - думаю, в найближчі роки воно не виникне - але якщо виникне, воно буде вирішуватися на всеукраїнському референдумі", - заявив переможець президентських виборів.

На питанні про статус російської мови, Янукович заявив, що "5-літня історія переконала український народ у тому, що не можна йти шляхом, я б сказав, насильницької українізації і порушувати права російськомовного населення".

Він нагадав, що Україна багато років тому ратифікувала європейську Хартію про мови, що "передбачає застосування російської мови в Україні в діловодстві, у медицині, судочинстві. І в усіх регіонах, там, де є така необхідність, він буде застосовуватися".

"Права російськомовного населення не будуть порушені. Для цього буде прийнятий відповідний законопроект, що буде імплементувати європейську хартію", - заявив Янукович.

На питання, що він має намір робити з указами, підписаними в останні дні правління Віктора Ющенка (про Бандеру ОУН-УПА), Янукович сказав, що питання "дуже резонансне для країни, і сильно впливає на розкол".

"Звичайно, я це питання обов'язково буду вирішувати, щоб у майбутньому не виникали питання переписування історії", - заявив політик.

Він відзначив, що сучасними нагородами не варто нагороджувати людей, які давно померли.

Українська правда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Степан Андрійович Бандера (1 січня 1909, Старий Угринів — 15 жовтня 1959, Мюнхен) — видатний політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б.

Родина
Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в Угринові Старому. Походив із Стрия.

Мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини (була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого).

Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери:http://wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F


Дитинство
Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти першої світової війни чотири рази в 1914—1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. В своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами»

З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.
Степан Бандера в Пласті (1923 рік)

У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.

Молоді роки
В 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.

В студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.


Діяльність в ОУН 1932-33

В 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Пєрацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова і Пєрацького.

Ув'язнення
В червні 1934 року був ув'язнений польською поліцією і був під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «wity Krzy» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю.

В першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933—1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.

Трагічна доля рідних Степана Бандери
З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.

5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц.

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.

ОУН Бандери
Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшов осередок Бандери, який у лютому 1940 року утворив «Революційний Провід ОУН» й перебрало собі назву ОУН-Р (пізніше — ОУН-Б; ОУН-СД).

Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

На початку 1940-х років Степан Бандера був завербований агентом абверу, а ОУН-Б тісно співпрацювало із німцями.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув.

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній.

В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.

1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.

Повоєнні роки
Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:


«     Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.      »

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США.


Вбивство Провідника
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstrae), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов».

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі.

Прізвище «Бандера» стало одним із символів український національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА.

У проекті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце. Проект закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини. Шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані заявив, що результати голосування було сфальсифіковано, втім продюсер проекту Єгор Бенкендорф заявив про «хвору фантазію» Кіпіані. Ведуча проекту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування у цій справі:


«     …станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів – Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром.      »


У Львові на честь діяча названо одну з найбільших вулиць міста. Там же у 2007 році було відкрито пам'ятник Степанові Бандері.

1 січня 2009 року з нагоди 100–річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» видало пам'ятний конверт, а також поштову марку, автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН.

Ліґа Українців Канади започаткувала електронний збір підписів під петицією, адресованою Президенту України Віктору Ющенко із закликом з нагоди 100-річчя від дня народження і 50-річчя від дня вбивства визнати Степана Бандеру Героєм України.

Пам'ятники
Пам'ятник Степанові Бандері в м. Бережани.

Пам'ятники Степану Бандері є у Львові, Тернополі (див. Пам'ятник Степану Бандері у Тернополі), Івано-Франківську, Дрогобичі, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стриї, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, місті Мостиська, селах Козівка (Тернопільський район), Вербів[19], Грабівка та Середній Березів.У м. Турка в 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.

Музеї

    * Музей Степана Бандери (Дубляни)
    * Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
    * Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів)
    * Музей Степана Бандери (Ягільниця)
    * Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)

Вулиці

    * Вулиця Степана Бандери (Львів)
    * Вулиця Степана Бандери (Луцьк) (колишня вул. Суворова)
    * Вулиця Степана Бандери (Рівне) (колишня вул. Московська)
    * Вулиця Степана Бандери (Коломия)
    * Проспект Степана Бандери (Тернопіль)
    * Вулиця Степана Бандери (Івано-Франківськ)
    * Вулиця Степана Бандери (Червоноград)
    * Вулиця Степана Бандери (Дрогобич) (колишня вул. Слюсарська)
    * Вулиця Степана Бандери (Стрий)
    * Вулиця Степана Бандери (Калуш)
    * Вулиця Степана Бандери (Ковель)
    * Вулиця Степана Бандери (Володимир-Волинський)

та в інших місцевостях (список не повний). Крім того, 2009 рік на Тернопільщині проголошено Роком Степана Бандери.

посилання:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

http://www.tackfilm.se/en/?id=1259792708281RA65

Звернення Спільноти патріотів України до Президента України Віктора Ющенка

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Цього року Україна відзначає славетну дату - 100 річчя від дня народження Степана Бандери. Повстанець, провідник ОУН-Р, борець за волю України. Людина яка змагалася за нас, наше краще життя, наше світле майбутнє. У часи, коли Україна була розділена поміж імперіями, Бандера доклав максимум зусиль для здобуття українцями незалежності від інших народів. Під його проводом у Львові проголошувався акт відновлення української державності. "Бандерівцями" протягом півстоліття радянський режим називав усіх українських патріотів.

Для нас, сучасних громадян, ім'я Степана Бандери означає нестримну жагу до волі, зразок моральності і витривалості у боротьбі за найвищу мету. Його ім'я стоїть поряд з такими історичними постатями як Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа. Враховуючи зазначене вище, а також факт присвоєння звання Героя України генерал-хорунжому УПА Роману Шухевичу, Спільнота патріотів України звертається до Вас з ініціативою сприяти визнанню внеску Степана Бандери у відновлення української державності та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).

15 листопада 2009 року.

http://upu.org.ua/content/stepanovi-banderi-zvannya-geroi-ukrajini

Якщо Ви недостатньо знаєте, то завітайте на цей сайт і прочитайте про нього. Там досить багато інформації про нього.

Ну, так тема же..))

Громадський Оргкомітет

вшанування пам‘яті Героїв Крут



Інформаційне повідомлення


29 січня 2009 року в Україні вшановують пам‘ять Героїв Крут.


Київі, Аскольдова могила

11.00 -11.45 панахида та покладання квітів – Міністерство молоді і спорту, молодіжні організації


Київ, Центральний Будинок офіцерів ЗС України

11.00 (11.30) - 12.50(13.20) захід за участю Президента України, Міністерства оборони України


Київ, Аскольдова Могила

12.00 – 12.30 збір громади на площі біля метро Арсенальна.

12.30 – 13.00 перехід громади від метро Арсенальна до Аскольдової могили

13.00 – 14.30 заходи з вшанування пам‘яті Героїв Крут громади Києва, покладання квітів, панахида, мітинг


Київ, Спілка письменників

17.00 – 18.00 – презентація книги про бій під Крутами – організатор ВУТ «Просвіта»


Київ, площа біля метро Арсенальна

19.00 – 20.00 мітинг ВО Свобода, по завершенні - салют

18.00 – 19.00 смолоскипний похід від Майдану Незалежності до площі біля м.Арсенальна

С.Літки Броварського району

12.00 - 13.30 Відкриття пам‘ятного знаку учасникам бою під Крутами, які загинули у с.Літки, прикриваючи відхід з поля бою українських вояків

Участь у відкритті пам‘ятного знаку бере Віра Ул‘янченко – голова Київської ОДА

"Майдан"