Ліжко і дві душі,
На відстані,
Лежать поодаль,
Як через цілий всесвіт.
Але тягнуться,
Один до одного,
Через перепони
Через світи
І зорі що душі зігрівають.
І твоя долонь,
Яку своєю я накрив,
У вісні, не пам’ятаючи себе,
Але з душою і любовю...
Єдиний дотик,
Створює цілий світ,
Грає щастям і любовю...
З тобою!!!!!!!!!!

сніг летить з останніх століть і сторожа обдерта стоїть і стинає ті голови вражі

і солодку звізду на язик аби голос згорівши не зник бо не вимести з горла ту сажу

чи в різдвяну сльоту на дворі заблудились варяти й царі обминаючи світ і господу

на чолі письмена на руці на столі як свічки в молоці божих слів нерозгадані коди

хтось вписав в цей святий циркуляр на самітниць і кінчених лярв на п’яниць з пролетарського кодла

тільки тягне грекиня ту нить і століття навпіл надломіть: видно чорний квадрат чорне коло

ліній рівні ряди голоси хто сторожу за кого просив відгортаючи сніг як завісу

півстоліття лежить горілиць в головах сонми збуджених птиць і два кола утворюють 8

самота у металі числа мідь осіння у шкіру вросла письмена як ікони зчорніли

але там ні шиша ні гроша тільки дуля і “на хрен душа” й птиці дзьобають зерно неспіле

суєта з тебе ліпить страшну до століть прикипілу вину дар твій вимокне ув алкоголі

апокаліпсис ствердлих осіб аби місце ніхто не посів ніби циркулем виріжеш в колі

Туман і дорога
Що скрита під ним,
І в’язнуть в ньому
Всі мої думки...
Думки...
Сильні, ясні,
Але не знаходять виходу,
Не знають що зробити...
Дія...
Що зробити коли прив’язаний,
Прив’язаний до землі,
І вкрита вона
Прозорим склом.
Лід...
Тонкий прозорий,
Крізь нього можна все побачити,
Але чи не впадеш
Зробивши крок??
Дорога...
Звідки і куди??
Куди приведе??
Що буде в кінці???
Кінець...
Щось завершене,
Ціле, міцне....
Як почуття.
Почуття...
Тонкі, легкі обійми,
Та чи для мене???
Все це сон,
Та чи зможу прокинутися??
Чи захочу???



Написано як завжди по наітію ))) є тільки одне прохання - покритикуйте будласка, тільки серйозно..... я знаю що багатьом подобається, але цікава і критика ))))

Відчуття тепла,
Розуміння від друзів...
Прояв емоцій,
Та нічого з них на обличчі.
Розуміння себе
І того що ти хочеш...
Сумно...
Вітер сильний, поривчастий,
Неслухняне волосся
І буря емоцій...
Музика - сильна, голосна,
Щоб не чути себе,
Щоб не чути весь світ...
Марно...
Я відчуваю весь світ,
Відчуваю себе,
Я знаю себе
І емоції в мені...
Білий сніг на зеленій траві,
Чорні дерева,
На фоні світлого ліхтаря...
Я розумію себе,
Та чи зможу прийняти
Те що в мені,
Те що хочу сказати...
Не знаю...
Я надто багато міркую -
Вже час поставити крапку
І не тільки над буквою І...
Та чи там я поставлю її...

Что за небесной синевой Сокрыто от детей заблудших? Надежда на исход — Изгой, В объятья матери ведущий

Пшеницы колосистой волны И Жизнь весны несёт дыханье. Полей бескрайних златом полны Земли старинные предания.

Дорога Ангелов ведет К вратам Великого Потока. Ветров обитель стережет Его вне времени и срока.

Что память, в глубине, не зная, Хранит любого человека? Ответ — планета голубая, Живого альфа и омега.

Темне небо молока,
Мокрий сніг і пронизливий вітер.
Не видно нічого,
Бо сиплеться з неба холодна крупа:
Засипає очі, коле лице -
Так наче шкіру ріжуть,
Рвуть і проколють...
А мені приємно,
Я відчуваю себе...
Це не маска - це я,
І думки не крутяться в хороводі,
І життя просте - іди вперед,
А люди навколо смішні -
Ховають маски, не дають торкнутися,
Бояться стати ніжними
І болі що всередині,
А мені все одно -
Навіщо, я живу, та для чого??
Для неї, для кого, хто вона??
А крупа летить і очі не закрию,
Гострі, маленькі, багато...
Та я відчуваю себе, тільки себе...
Я знаю що живу для себе,
І серце ще при мені,
Я єдиний і дихаю вітром,
Я живий і відчуваю біль,
Я вільний, як повітря,
Але мокрий від снігу )))

Любов - то жорстока гра,

То залежність наркомана,

Та без неї життя не життя,

Настільки сильне почуття...

Воно може вбити й врятувати,

Знесилити і сили дати,

Це вірний шлях відчути щастя,

Або ж потрапити в пітьму.

*********************************************

Земля тремтить і бачить море,

Море сильного мовчання,

Мовчання дасть окремий потяг,

Потяг дасть нове чуття...................

Пять хвилин тому

Був впевненний у тому,

Що я тебе люблю,

Мені ти кажеш, що не вірю.

Пять хвилин тому

Хотів зробить щасливу,

Тебе і долю я свою,

Та це було аж пять хвилин тому...

І я шукаю свою провину,

Не вибачаю собі ні на хвилину,

Бо втратити тебе - 

Це втратити повітря,

На водній глибині

У пів століття...

Пять хвилин тому

Був впевненний, що втратив

Тебе і долю я свою

Тепер же я не вартий,

Ні погляду твого, ані любові чистій,

Що мав я усього ... пять хвилин тому...

І я шукаю свою провину,

Не вибачаю собі ні на хвилину,

Бо втратити тебе - 

Це втратити повітря,

На водній глибині

У пів століття...

Даним-давно, в одному з найгарніших міст України сталася ось така історія... історія якогось шаленого потягу, юнацького пориву, що згадується чогось подекуди й зараз... може то й було справжнє?.. відповіді на це уже ніхто не отримає...

----------............---------

_-_--_--_--_-----_---__-----_--_--_--_--_-_

Навіщо я сказав тобі слова?

Чому аж дотепер болить душа?

Ти просто розвернулась і пішла,

Ходою тихо погляд спокуша...

---

Чому сказав тоді тобі - "Іди..."

Навіщо захотілось самоти,

Крізь простори, шукаючи світи,

Невже отак стомився вже іти?

---

Ти сяяла вогнем тоді зорі

І вірив я тобі, а ти мені...

І доля хвилювалася вгорі,

Прощальні полум`яніли вогні...

---

Цілунок твій солодкий на вустах,

Стрічалися з тобою навіть в снах,

Обійми вечорові назавжди...

Казала всім своїм єством  - "Зажди..."

---

Не вірилось, що може бути так,

Хмільний любові надто був той смак

І розгубили в крихтах сірих днів

Кохання юних літ... нема уже слідів

---

Чому ж тоді болить моя душа?

І я пішов тоді, і ти пішла...

Сказавши одне одному слова,

Яких ніхто казати не хотів...

---

Прощай...

Вже недовго і вбрані ялинки замерехтять вогнями різнокольорових гірлянд... Подарунки, посмішки близьких і, просто, знайомих і незнайомих людей, Новорічні чудеса... але невже без снігу?!!

Та чи в ному головна радість свята?

___----__------__---------__-------__-------_----_--

Така весна...

Її краса неопалима.

Чогось сумна,

Чогось дощить нестримно

---

Її душа

За хмарами живе.

Вогонь в очах

Когось жадано зве...

---

Така весна

Ще до зими з`явилась.

Чому? - Хто зна

І ніби як... приснилась

---

Огорнута

Сподіваними днями,

Схвильовано

Чекає ночі з нами...

---

Така вона...

Прийшла ще до зими

І не біда, що не пора,

Аби в серцях світив вогонь її...

-----