А вот что сказал Павло Глазовый о родном языке (він складав дуже гострі гуморески, якщо хто не знає):
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Останнім часом я веду дуже жваву преписку з різноманітними людьми. І зауважила одну тенденцію в російськомовному середовищі: немає такої особи від Калінінграда до Владивостока, яка б не розуміла, про що я пишу ;) відповідають усі, правда в міру свого розвитку. Вони російською, я українською. Оце я розумію дружба народів)))))

І від солодких слів буває гірко…

Анастасія Поліщук 

Що таке мова? Це квітучі поля слів, небесні хмари почуттів та емоцій, тихий трепіт серця і незрозумілий поклик душі. Мова єднає і роз'єднує, розлучає і зводить, насторожує і розслаблює.

А слова… Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів'ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів'ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів'ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…

2009

                                 

http://maysterni.com/publication.php?id=64000

Мне пришлось задуматься на каком языке написать эту заметку, в конце-концов, письменным украинским я владею так-же хорошо, как и русским. Мой выбор обусловлен лишь сиюминутным предпочтением, и свидетельствует лишь о том, что в данный момент мой уровень владения русским языком не нуждается в экстренных мерах защиты со стороны законодателя.

Что меня удивляет в нашем обществе, так это то, как легко люди поддаются стороннему влиянию. Хотя, возможно, я ошибаюсь и на самом деле это лишь проявление тщательно взращиваемых 70-летним режимом симпатии народа к баррикадам?

Я спросил у нескольких идейных граждан, которые искренне выступают против принятия этого закона, читали ли они его. Оказалось, что с законопроектом не ознакомился ни один из них. И тем не менее они активно занимали гражданскую позицию, виртуально размахивали флагами, а некоторые даже начинали в рабочем офисе живую дискуссию.

Это мне напомнило общеизвестное "не читал, но осуждаю" советских времён. А ведь эти граждане себя позиционируют как "сознательные" украинцы. Но если даже они не способны указать против чего в законопроекте, собственно, протестуют, что говорить о "несознательных" украинцах? Поэтому я и взялся за клавиатуру, что бы хоть кто-то задумался почему его принятие не более чем предвыборная игра одной партии... Равно как общественное противостояние принятию законопроекта - не более чем предвыборная игра их оппонентов.

Не буду приводить цитаты из злосчастного законопроекта. Если кто-то усомнится в моих словах, может сам почитать его. Впрочем, я готов и сам привести под заметкой соответствующие цитаты для заинтересовавшихся.

Почему это не более чем игра на чувствах? Законопроект противоречит сам себе, статье 10-й Конституции Украины и, как следствие, входит в явное противоречие с действующим, хотя и неоднозначным Решением Конституционного Суда, да и с отдельным мнением к этому Решению судьи Конституционного Суда О.М. Мироненко, с которым (отдельным мнением) я целиком и полностью согласен. Ведь даже выразив несогласие с решением господин Мироненко, тем не менее, прямо заявляет, что в соответствии с положениями Конституции государственный язык является обязательным к применению всеми без исключениями органами местного самоуправления и органами государственной власти Украины, тем более в части издания ими каких-либо официальных актов и ведения переписки.

В то же время, законопроект прямо предполагает использование местными органами государственной власти и местного самоуправления неких региональных языков как в переписке с другими государственными органами, так и при принятии официальных актов.

Что из этого следует? Что даже в случае вступления в силу этого закона некоторое количество депутатов Верховной Рады Украины запросто может обратится с соответствующим "поданням" в Конституционный Суд Украины, который, в свою очередь, несомненно ничтоже сумняшеся признает этот образец законотворческой малограмотности неконституционным... Или попросту признает неконституционными те самые его спорные положения, которыми так бравирует большинство в парламенте.

Впоследствии, по окончанию всей этой проделки (вне зависимости от того как именно будет провалено принятие языкового закона) одни скажут "мы сделали всё что могли, но эти подлецы ненавидят многочисленную русскоязычную часть украинского народа", а другие скажут "ми, завдяки незламній підтримці народу України, досягли своєї мети! Ми рішуче запевняємо, що завжди будемо боронити рідну мову від подібних посягань".

И воспылают сердца избирателей любовью к своим политическим лидерам. И побежит электорат в очередной раз со столь нехитро привитым ему энтузиазмом к торжественным урнам для того, что-бы принять участие в осуществлении "редкого, абсолютно символического общего голосования".

Что же касается меня, то раз депутаты не слышат голос совести, то "пусть услышат моё молчание".

Кароч. С самого начала была затеяна чудеснейшая игра. В которой пренеприменно успели поучавствовать практически все политическиактивные местные жители ЫЮА в той или иной форме. От фееричного пускания слюны умиления "Ну наканецта Фёдрыч и о нас вспомнил" до яростного откладывания кирпичей на тему: "Фсэ нам капэць - мову завтра вытрут из интэрнэтов" и "Мы всэ помрэмо бэз мовы". При чём мало кто вообще прочёл тот Законопроэкт. На всякий случай защитники мовы применили несиметричный ход - они заигнорили всех "заподозренных в украинофобии". Ну что бы создать досточно однородную волну "народного вазмущения кровамым и диктаторским режимом"...

Теперь о Карнавале. Вся эта возня с законопроэктом (теперь я о не о местных жытелях) была затеяна исключительно для оправдания собственной бездеятельности. При чём как со стороны авторов проекта, так и со стороны "типа противников". Теперь зёрна "ненависти" посеяны -  и на ближайших выборах будут ими разыграны две колоды карт: Промовная и Проязычная. Ясное дело что нынешние участники ВРУ будут 100% использовать этот инцидент в своих предвыборных агитациях. 

Ну а теперь выводы. Всё это было совместно спланированно как в провласной партии, так и в оппазиции. Для сохранения свох мест в будущем Парламенте. Кто не согласен - идите на Мовный майдан. Там платят по 150 грн.

Бонус

политические дебаты в Иордании.

обсуждался вопрос о льготах

У принципі, взагалі-то кажучи, щось подібне треба було приймати. Причому ще за помаранчевої влади -- аби раз і назавжди зняти привід для підняття цієї теми в подальшому.

Але. Є кілька запитань і стільки ж очевидних відповідей.

                              картинка: тексти org.ua

Вчера, на радость всем аполегетам "рускага мира" и им сочувствующим был принят как бы "закон" «Про засади державної мовної політики» от непризнанного филолога и борца за русский мир Колесниченко и его брата по разуму Кивалова. Нет смысла говорить о том, как он был принят. Как и в первый раз - путем манипуляций, нарушением норм и банальной брехне. Литвин, при всей моей к нему, неприязни, сформулировал это действие словами: "«Вчора (3 липня) на 14:30 мене запросили на нараду до президента. Вона закінчилась близько 20 години. В той же час, як сказав один народний депутат, вони розвели їх як котят, - розповів Литвин. - Але за великим рахунком розвели Україну, розвели народ. І плоди цього "розводу" ми ще будемо пожинати." Автор пёрла "развели как котят" - известный в широких кругах маразматик и жополиз Чечётов, временно исполняющий роль дерижера в сессионном зале. С Чёчеткиним рыги еще почухаются ибо данный "кандидат" уже их сдавал. Сдаст еще раз, как только ветер переменится.

Я не стану говорить здесь о важности государственного языка для народа, о лингвоциде, который проводило соседнее государство в отношении украинской мовы и прочем. Кто выступает за единый государственный - всё это и так прекрасно знает. Скажу о другом - о реакции простого народа: украинцах, гражданах Украины и даже россиян. Уже после первого чтения я заметил как обострились у многих радетелей русского хронические заболевания типа украинофобии и шовинии. Причем у некоторых эти болезни в такой запущенной фазе, что в припадке слепой злости они путают английский язык с украинским. Под моим выложенным на оригинальном английском видео я подписал сожаление о отсутствии перевода (оригинального языка). Некая свЫня не сподобившись даже посмотреть, тут же облила помоями мову. Это уже привычка, наверно.

Факт, что я говорю на русском, если этот суржик Востока можно назвать русским языком. Также я говорю на украинском. Всегда выступал за умеренную украинизацию, за понимание русскоязычных Украины, в силу сложившихся исторических обстоятельств. За Соборную Украину, а не отдельные рЫгионы с мелкоуголовными боярами на местах и паханом в Киеве во главе.  В последнее время старался изучать все, что касается "языковых событий". До вчерашнего дня прочел более трех десятков статей, половина из которых научные. Так же я прочел несколько десятков вЫсеров разных блоХеров и сотню-другую комментариев на разных сайтах. Как увещевал меня один из наших, юэевских, прорусских блогеров: "это типа демократия, куча гос.языков и прочее бла-бла-бла". Демократия и ненависть, по моему не совместимы. Я не подсчитывал количество унижений в адресс языка или мовы, но даже тупой Чечеткин бы со мной согласился, что украинскую мову русскоговорящие знать не хотят и при любой возможности оскорбляют её и носителей. Вот мудак Колесниченко недавно объявил, что львовско-галицкий диалект это "отрыжка". Это говорит депутат, борящийся за права нацменшин? Это говорит чмо, разбирающееся в языках, как я в вязании спицами. В России насчитывается не один диалект, говоры, того же русского: костромской, рязанский, псковский и тд. Известный всем рожденным в СССР, диктор радио Юрий Левитан, сильно окал, как и все владимирцы, но стал диктором №1. Переучился. Это оканье тоже нелепо звучит, например в Москве, с их аканьем. Понятно, что Колесниченко, голимый комсомолец и такое не знает, но все же, оскорблять других из-за скудоумия не стоит. Обычная украинофобия. 

                                       недоукраинец (фото тексти org.ua)

Под каждым материалом о мове в газете появляется как минимум один, чаще пять-десять комментаторов с ограниченным лексическим запасом слов: схрон, свидомит, бандерлог, укромова, галиция...Потоки грязи и открытого злорадства, такое ощущение, будто на русском в Украине общались только в подполье и только сейчас он "освободился" от гнёта. Откровенные призывы к насилию. Хамство, хамство, хамство... После всего этого не стоит удивлятся ответной реакции украиноговорящих и биязычных. Зло порождает зло. Просто вакханалия язычников, а не носителей языка Пушкина, Тургенева и прочих, достойных в своем творчестве людей. Сомневаюсь, что они их читали. Может слышали от бабушки в детстве. Для разнообразия зашел на российские сайты. До интеллигентных видно не дошел, а на обычных творится та же языКческая вакханалия.Типичный словарный запас украинофобов, злорадство и ехидство. А Дума аплодирует. Еще бы.  Немало людей и пользователей нашего портала перешли принципиально на украинский. Это их право. Я поки що залишаюсь двомовним. Написав для друзів та адекватних людей. Недоукраїнців можу послати на ..., я человек простой.

                                автор малюнка Стронговській

Пробиотик © 2012.

=================================================================================================

http://photo.i.ua/user/2741333/276922/9356464/ - о российских форумах.

http://photo.i.ua/user/2741333/276922/9356535/ - мнения толерантных россиян.

=================================================================================================

Без мови немає народу, як сонця нема без тепла.

Згадаймо слова В. Сосюри: Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.

В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О, мово, ночі колискова! Прийми наш радісний привіт. Навік пройшла пора безславна. Цвіти і сяй, моя державна.  ( О.Олесь) 

Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування”.  Отже, мова — це наш всенародний скарб і найважливіший засіб спілкування , її треба берегти, розмножувати і передавати нащадкам. В 10 статті першого розділу Конституції України записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Мова – один з найдивовижніших скарбів, що людина створила за свою історію. Тому кожен народ береже і плекає свою мову, бо без мови немає народу. ‘’ Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Людина, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверноти, злого духа виродження, злого духа ганьби. І висвячувала душі козацького роду. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і божого знамення. Мово моя! Дзвонково кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б"ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювача Ти стомлених духом, давала силу, здоров"я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Словo’’. Так писала у ‘’Молитві до мови’’ Катерина Мотрич. Рiдна мова . Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, пянкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його память, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i завязь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiвний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi. Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її. Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська . Бо без мови немає народу. І так само, як у кожній людині є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова. Українська мова - це барвиста, запашна, невянуча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-мятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз захопленням говорить про мову: Мова наша, мова - Мова кольорова.  В нiй гроза травнева,  Й тиша вечорова .  Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову. Українська мова - це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i традицiї. Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць. Калиновою, солов’їною називають українськi поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов’ю звеличує рiдну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою: О мово рiдна! Їй гаряче серце  Вiддав я недарма,  Без мови рiдної, юначе,  Й народу нашого нема.  Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова - це невiдємна частка Батькiвщини...

НІКОЛИ В ЖИТТІ НЕ ПОДУМАВ Б, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ В УКРАЇНІ, СЕРЕД УКРАЇНЦІВ УКРАЇНСЬКУ МОВУ ВІДСТОЮВАТИ

(про утіскі расіського в Україні й не пишіть, краще факти наведіть, а ще краще факти щоденної пропаганди могольської в ЗМІ за кошти держави УКРАЇНА, моголам краще не писати тут, вони моголи питань нема).

Не скажу, що прийняття закону про деукраїнізацію України більшістю Верховної Зради України 3 липня 2012 р. було для мене нечеканим.
Інакше б я не писав подібних заміток до блогу, як
http://blog.i.ua/community/1925/855765/
ДАУ - Добровільна Армія України
http://blog.i.ua/community/662/1003312/
безуМовна катастрофа

Підлим було все: і сам закон, і метод його прийняття, і ті, хто його приймали.
Комуніст-галичанин Адам Мартинюк постав у всій своїй огидній красі комуністичного блюзнірства, підступності та лицемірства, як і всі інші гниди-депутати, які своїми діями дали початок процесу громадянської війни в Україні.
Хто знається на глобальних соціопроцесах, той знає, що будь-яка війна не виникає з нічого ось так миттєво - це завжди той фактор, який завершує довготривалий процес підготовки до кровопролиття різними засобами соціального впливу на людей.
Маємо готуватись до значних проблем в нашому бутті, якщо власне сама діюча влада провокує людей на збурення. Можу наперед вказати як все буде, тому що бачив аналогічну ситуацію у місті Львові 9 травня 2010 року, коли сюди поперли червонопрапорники святкувати свою трагічну перемогу... Що з того було - відомо.
Тільки тоді це було місто, а тепер - ціла держава. Як і озлобленість в людей куди більша за цей час фіктивного щоденного покращення життя з постійним його реальним погіршенням. Не маю бажання зараз багато розписувати, а рекомендую прочитати ось це:

Моя особиста програма дій у разі ухвалення закону «Ка-Ка»
19.06.2012 г. в 21:27
Іван Андрусяк

1. Я не розмовляю російською мовою з громадянами України.

2. Я не розумію російської мови, якщо нею до мене звертається політик, державний службовець, правоохоронець, рекламник чи працівник сфери послуг. В усіх інших випадках я знаю і розумію російську мову.

3. Я не купую російськомовних газет і журналів.

4. Я не читаю російськомовних версій українських сайтів. Якщо такий сайт не має україномовної версії – я взагалі його не читаю.

5. Я не ходжу в кіно на російськомовні сеанси.

6. Я не дивлюся телевізор. (російськомовний - !)

7. Я ігнорую російськомовні розваги (ЗМІ, програми, книжки, диски, сайти, вистави, концерти, вечірки тощо). Мистецтва це не стосується – мистецтво не шкодить.

8. Я не купую українські товари, які мають російськомовні назви, або їх нав’язує мені російськомовна реклама.

9. Мої діти розмовляють українською мовою.

10. Я не маю людину за ворога, якщо ця людина розмовляє російською.

http://glavcom.ua/articles/7394.html

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/07/3/6967941/
всі, хто проголосував 3 липня 2012 за антиукраїнський мовний закон

Звичайно, повторюсь ще і ще раз: це все огидно включно з подібною боротьбою на негативі, але вибору не лишається, як тільки вчиняти супротив всіма можливими засобами. Або мовчки терпіти наругу -  теж варіант для когось.

Богдан Гордасевич