Вам набридли сучасні українські політики? Тоді, кого з них у першу чергу ви б хотіли послати на х.й? Бажано назвати прізвище та ім'я. З ваших коментарів я складу список, разом складемо текст і згуртовано пошлемо їх туди, куди вони заслуговують. Як вам моя ідея?Оголошую старт. Кого пошлемо першого???

Навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми. Під великим питанням – чи стала Україна ближче до НАТО і ЄС, ніж у 2005?

За всіма наявними політичними ознаками, початок осені стане початком президентської виборчої кампанії, тобто напружених змагань за найвищу владну посаду в державі.

Зайвий раз це засвідчують хоча б спільні "наїзди" президентського секретаріату та речників Партії регіонів на прем‘єра Тимошенко, котра, мовляв, неправильно займається ліквідацією наслідків стихійного лиха на Прикарпатті, і, відповіді, з боку БЮТу – про те, що Балозі просто напекло голову.

І тут неминуче постає простеньке таке запитання – задля чого так званій українській еліті взагалі ця влада?

Якщо спробувати відстежити еволюцію влади в країнах демократичного Заходу, то критерії, які визначають там боротьбу за здобуття влади, докорінно відрізняються від українських.

Важко уявити собі колишнього президента Сполучених Штатів Білла Клінтона, статки якого через декілька років після закінчення президентства складали б, скажімо, більше мільярда доларів. В Америці його, як мінімум, просто не зрозуміли б і розпочали розслідування його корупційної діяльності.

В Україні ж це сприймається як належне, і не лише щодо президентів, а і щодо депутатів чи колишніх міністрів, адже недаремно людина мала стільки років можливість контролювати фінансові потоки, не кажучи вже про такі вітчизняні "традиції", як занесення до кабінетів чемоданчиків з "пеньондзами".

На відміну від більшості вітчизняних політиків, західним не потрібна влада заради тільки грошей. Адже корупційні діяння швидко відслідковуються і покарання буде невідворотним.

Можна сказати, що тут існує принципова відмінність – їм потрібні певні гроші (зовсім не обов‘язково свої власні), щоб отримати владу, а не влада, аби конвертувати її в гроші.

Вони прагнуть реалізувати свої політичні концепції і ідеї. Для західного політика це природно. Оскільки він зможе заробляти на своїй колишній популярності уже пішовши зі влади. Включно з публічними виступами, мемуарами та іншими абсолютно легальними можливостями.

У українських же політиків подібне "незрозуміле" ставлення до влади виглядає, як безглузде прагнення влади. Тобто, з їхньої точки зору, прагнення до влади із-за грошей – це реалізація свої мети, а влада у чистому вигляді – заради влади – як спосіб реалізувати свої політичні погляди – не є зрозумілою.

Тому в їх озвученні це звучить як обвинувачення мало не в усіх страшних гріхах.

Журнал "Форбс" нещодавно вирахував 12 доларових мільярдерів серед депутатів Держдуми Росії. І це після справи ЮКОСу, коли більшість грошовитої публіки намагається триматися якнайдалі від практичної політики, слухняно ділячись прибутками із владою.

В Україні, здається, у Верховній Раді не менше мільярдерів, але їхній вплив незмірно вищий. І статки їхні щедро прибувають впродовж дуже і дуже напруженої парламентської діяльності.

Найбільш наочним прикладом конвертування грошей у владу стала політична діяльність Партії регіонів. Адже вона не є партією, у класичному вигляді. Партія регіонів фінансується передусім Рінатом Ахметовим, дійсно підкоряється його цілям, служить його бізнесу, що підтверджує фактичне подвоєння його капіталу протягом одного року.

Й нічого немає поганого у тому, що хтось став багатим, або дуже багатим. Погано те, що за українських реалій, якщо на одному соціальному полюсі суспільства накопичується супербагатство, на протилежному полюсі зростають суперзлидні.

Адже чи є головним завданням українського суспільства, на яке воно повинно працювати, щоб з’являлися чисельні мільярдери? На авторову думку, суспільство мало б подбати про широке залучення своїх громадян в акціонерні товариства, завдяки чому мільйони людей повинні багатіти, а не одиниці вибраних.

Бо коли утворюється така величезна прірва між полюсами багатства і бідності, і такі разючі відмінності у соціальних групах по розподіленню цього багатства, то відсутність жодних натяків на те, що традиційно звикли називати соціальною справедливістю, неминуче здатне призвести до створення новітньої революційної ситуації.

І у цьому випадку, для більшості громадян України, не буде мати жодного значення, хто брав участь в активному розграбуванні України – чи це "голубі", "помаранчеві" чи ще якісь політичні сили, котрі звикли конвертувати владу в грошові ресурси, а здобуті таким чином фінанси – знову у владу.

Намагання влади перетворити масово громадян України на "маленьких українців" (тобто безсловесних холопів) не прикрашають державних діячів будь-якого калібру, будь-то Віктор Ющенко, Віктор Янукович чи Юлія Тимошенко.

Водночас українці, щоб змінити подібну ганебну ситуацію, мають усвідомити той факт, що не можна обмежити свою політичну діяльність, проголосувавши раз на п’ять років на президентських виборах.

Прорвати замкнене коло олігархічної оборони можливо лише за умови, якщо українське населення активно впливатиме на політику і економіку країни та чинитиме тиск на владу.

Власне, голосуючи на Партію регіонів, електорат продовжує в часі ситуацію, коли, взявши на озброєння лозунги притаманні соціально орієнтованим партіям (російська мова та антинатовська риторика – це не що інше, як гостра політична приправа), її зверхники, по суті, продовжують залишатися провідниками антисоціальної політики.

І наступні президентські вибори матимуть шанс продемонструвати: чи будуть дієвими ті месиджі, котрі посилатимуть у вигляді обіцянок різномасті партії українському електорату.

З авторової точки зору, найбільш оптимальним для розвитку української держави виявився б баланс між лібералами і соціал-демократами при владі. Адже всі інші політичні напівтони лише збивають з толку українського виборця.

Зрозуміло, що ця соціал-демократія повинна докорінно відрізнятися від того, що пропонувала свого часу СДПУ(о) і її керівництво.

В ідеалі ліберали пильнують за тим, щоб конкуренція підштовхувала технологічний прорив, а соціал-демократи стежать за тим, щоб низькооплачувані верстви населення та члени їхніх родин мали реальний шанс на здобуття освіти та кваліфіковану медичну допомогу.

Можливо, зараз Україна потребує більше соціал-демократів, ніж лібералів, адже антисоціальна політика, котра започаткована ще у часи Леоніда Кучми і яка продовжується і до цього часу, є чудовим політичним живильним середовищем для підтримки цих ідей українським виборцем.

Сьогодні, за умови, що в Україні поки що відсутня потужна соціал-демократична партія, спробувати відвоювати для себе цю нішу могла б Юлія Тимошенко зі своїм БЮТом.

Адже, якщо враховувати український менталітет, то для українського народу куди є ближчим намагання будувати країну застосовуючи соціал-демократичні концепції з додатком такого виду солідаризму, який був притаманний за часів Аденауера, скажімо, німецьким християнським демократам.

Аніж продовжуючи будувати ющенсько-ахметівське суспільство ліберального капіталізму з пріоритетом для великого бізнесу і ігноруванням прав і потреб українського населення.

Під час наступної президентської кампанії багато чого буде сказано щодо позитивів і негативів президентства Віктора Ющенка. Проте уже зараз, аналізуючи його діяння протягом цих років, можна прийти до суперечливих висновків.

Адже цілком можна пригадати, що у 2004 році кандидат у президенти Віктор Ющенко обіцяв: бандитам тюрми, рішучу боротьбу з корупцією, усунення олігархів від влади, докорінну зміну стилю діяльності адміністрації президента.

А також укріплення національно-патріотичного руху, наближення України до європейських структур, розвиток демократії, укріплення міжнародного авторитету української держави, забезпечення гідного рівня життя громадян України, тощо. Присягався у вірності своїм соратникам по боротьбі за владу.

Однак навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми.

Олігархи захопили владу повністю, секретаріат президента, всупереч Конституції, перебрав на себе значну частину функцій президента. Крім того, Ющенко не лише втратив союзника в особі Тимошенко, але й фактично розвалив свою партію НУ, а потім блок НУНС.

Та й під великим питанням – чи стала Україна у 2008 році ближче до НАТО і Європейського Союзу, ніж у 2005?

Безглуздо заперечувати факт, що у 2004 році Віктор Ющенко здобув таку потужну підтримку, на яку не зміг розраховувати жоден кандидат у президенти до нього та, очевидно, ще й довго не зможе сподіватися після нього.

Все це було і з цим не посперечаєшся. Ющенко консолідував у своїх лавах абсолютно різних людей. Але, можна сказати, що вони консолідувалися проти "професора" Януковича і без участі Ющенка.

Проте, тим не менше, ця безпрецедентна консолідація швидко закінчилася, і знову ж таки, складно заперечувати, що у цьому винен насамперед він сам.

Тепер, через роки, після Помаранчевої революції, стає очевидним, що Ющенко зміг консолідувати політиків і український народ тільки для просування себе на президентську посаду.

То що ж, власне, дала подібна консолідація українцям і Україні? Адже усе більше стає зрозуміло, що нині гаранта все більше цікавить конвертація влади у гроші. Хоча сама влада, як похідна таких можливостей, також не є зовсім зайвою.

Можна сказати, що в 2004 році Віктор Ющенко використав на свою користь увесь могутній потенціал, котрий був сформований ідеологічними творцями Народного руху за участю інтелектуалів, письменників і політиків: В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Івана Драча, Степана Хмари, Віталія Дончика, Володимира Яворівського, Юрія Покальчука, Павла Мовчана, Дмитра Павличка, Юрія Щербака…

Саме ці яскраві особистості і ще багато інших подібних до них формували національну ідею незалежності України. Ющенку в 2004 вдалося зробити те, що не вдалося реалізувати раніше в зв’язку з розколом Народного Руху і смертю (чи вбивством?) національного лідера всеукраїнського масштабу В’ячеслава Чорновола.

Того, котрого ніхто, як не намагався, так і не зумів звинуватити у конвертації влади у гроші, котрий не набув ані маєтків, ані "хатинок", ані грошовитих "друзів".

По суті, Віктор Ющенко під час Помаранчевої революції одягнув на себе "сорочку лідера нації", котра шилася для старшого Чорновола і дісталася президенту в спадок, у зв’язку з певним збігом складних політичних обставин.

І хоча Ющенко поспішив одягнути на себе цю одежину, але від цього справжнім лідером нації так і не став.

Отже, цілком природно, що під час тяжкого лиха на Прикарпатті, він абсолютно спокійно, за заздалегідь затвердженим ним графіком відбув з Києва комфортабельно відпочити на гарячому кримському пісочку...

Віктор Каспрук, політолог, для УП

На написання цієї рефлексії мене спровокували кадри примусового приводу чи привозу для допиту з Харкова до Києва секретаря Харківської міської ради Геннадія Кернеса та фраза-обмовка міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Все це супроводжувалося викликами швидкої допомоги, швидкотекучими хворобами затриманого, коротше кажучи, черговим цирком.

Навіть на подіум українських мас-медіа Кернес виходив, чи, точніше, чеберяв, гіпертрофовано театрально. Нічого сказати – великий актор. Жаль що гибіє у Харківській міській раді – сцена не найкраща.

Я дуже люблю витончені іронічні фільми геніального американського коміка (і трагіка) Вуді Алена. Особливо, коли він, з його марнотними фізичними даними, пародіює типового голлівудського супермена чи мачо.

Смішно дивитися на здохляка Вуді (окуляри з товстенними шкельцями, вузенькі плечі, худенькі ніжки) у ролі кумира 50-х гіганта Хема (Ернеста Хемінгвея, якщо ще хтось його пам'ятає) та ще й у ліжку з його не менш монументальною дочкою Меріел.

Та ще й під супровід "інтелектуального" мотто, такого характерного для кіно початку 60-х. Ти розумієш, що це "прикол". Однак, разом з тим, ти розумієш, що Вуді Ален добрий рудий клоун.

Натомість Геннадій Адольфович Кернес, звичайно ж клоун української політики. Однак клоун зовсім не рудий, який є завжди жертвою, а білий, злий і недобрий.

Білий клоун не дає знущатися та сміятися над собою – він знущається над публікою та мордує свого рудого колегу. Такі амплуа у цирку. А також і у цирку української політики.

 В умовах відсутності морального осуду, постава клоуна виявилася в політиці найбільш виграшною. Профанація, епатаж і у політиці і в решті сфер життя успішно легітимізували повальний цинізм.

На постсовєтському просторі першим проламав кригу будь-яких норм Владімір Жиріновський. І виявився успішним – бо "безпредєльщик". Він, з подачі ще старого КГБ, дійсно, як криголам, вломився у ще напівзаморожену постсовєтську ситуацію. Зробив фантастичну кар"єру – і як то кажуть "был таков".

А за ним пішло-поїхало. З більшим чи меншим хистом цілі зграї паяців від політики, культури та навіть церкви буквально заполонили суспільний простір.

Причому це не тільки такі явні паяци, як прогресивні твікси Наташа Вітренко та Вова Марченко чи славнозвісна "звізда" поп-сцени Андрійко Данилко-Кравчучка. Чи полум'яний "націоналіст" Роман Козак.

Але й сам Леонід Кравчук – президент та Леонід Кучма – президент другий. Можливо в політиці, у якій відсутня мораль, іншого виходу і немає – мусиш прикидатися дурником, бо ж справжньої відповіді на складні запитання не маєш.

А так можна "прошлангувати" і будучи президентом видавати безглузді сентенції на кшталт "Маємо те, що маємо" чи "Ви скажіть, яку державу будувати" – і це слова діючих президентів. Тобто, по-простому – грати вар'ята.

Але це персонажі минулого чи не занадто істотного сьогодення.

Натомість наше життя найбільше залежить від важковаговиків сучасної української політики, донедавна – двох Вітьків та однієї Юлі.

Сьогодні ж годі відкараскатися від враження, що й вони ті самі персонажі з італійської опери-буф. Хоча колись все заносилося на трагедію.

Я вже писав про страждання двох печальних П'єро та одну Мальвіну, яка заставляє їх мити перед обідом руки. Ясно, що п'єро – це клоуни, причому руді. Вони недолуго опираються її домаганням. Однак результат зворотній. Бо ж вони хлопці недалекі.

Натомість чисто-біла Мальвіна як відмінниця у третьому класі склавши ручки та губки з садистичною педантичністю напучує двох лопухуватих П'єро. Причому істотним словом тут є не "напучує", а "садистично".

Це справжній білий клоун. Білий жорсткий, але теж клоун, як і вони. Щоправда на відміну від них її ще несе драйв політичного життя. Вона з величезним задоволенням пірнає в саму гущу політичних перипетій. Тоді як наші П'єро вже тільки крехчуть на поворотах.

Яка ж мораль, спитаєте ви. А мораль проста: на жаль, хоч це й суб'єктивно, я ніяк не можу видивитися в сучасному українському політикумі (ще один покруч сьогодення) людини хоч трішечки сумлінної, яка не грає на публіку, не кривляється, не дурить інших і себе.

Свого часу Ющенко чи то насправді сказав трішечки слів правдивих, чи то нам здалося. Однак навіть за те він був винесений народом на вищий рівень влади.

Народ хотів правди (чи не хотів бути обдуреним). В країні кравчуків та кучм народ спраг правди, як не банально та ідіотично це звучить. Однак теперішні політики гадають, що вони всіх перехитрять, чи то з ЄЦ-ами чи то з ГЕЦ-ами ("гец" по галицьки – жарт чи вибрик).

Навряд чи. Якщо не підтасують вибори (на що і заноситься).

То ж для мене виглядає так, що Кернес насправді є породженням нашого часу на яке ми погоджуємося. Він звичайно "тащиться", знущається, потішається над нами.

Він так само, як і Юля Тимошенко гравець – рибка в потоці води. Він нас дурить. Але так насправді ми того варті, бо дозволяємо йому і "іже з ним" потішатися над нами жирувати у нашому часі смут та перемін.

І нема чого соромитися харківського секретаря міськради, бо ж інших ми не соромимось.

"Що маємо те маємо". Чи нас мають...Цинічно? Ще б пак!


Тарас Возняк, Аполітичний , Львів, Журнал Ї , для УП

УП

Президенту України
01220, Київ, вул.Банкова, 11

05 липня 2007 р.

Вельмишановний пане Президенте,

З повідомлень засобів масової інформації нам стало відомо, що 5-го липня цього року, у м.Севастополі на Графській пристані відбулися події, відсутність належного реагування на які з боку української влади може потягти за собою надсерйозні для національної безпеки негативні наслідки.

Як повідомляється, після того, як військовослужбовцями ВМС України було встановлено меморіальну дошку на честь 90-річчя підняття українського прапора над кораблями Чорноморського флоту, на них було здійснено зухвалий напад численною групою осіб, ідентифікованих як членів та прихильників організацій проросійського спрямування, іноземних громадян. При цьому нападниками, які використовували брутальну фізичну силу та відповідні знаряддя, спеціально пристосовані чи відпочатку придатні для завдання тілесних ушкоджень, було прорвано загородження моряків ВМС України та знищено вказану меморіальну дошку. За наявною інформацією, зазначені дії відбувалися з використанням символіки іншої держави та при повній бездіяльности співробітників українських правоохоронних органів.

Очевидно, що окрім шкоди, безпосередньо завданої здоров'ю громадян України та майну, такі протиправні дії нападників, надто – у поєднанні з бездіяльністю нібито української міліції, несуть у собі ще більшу загрозу – пов'язану з психологічним впливом як на тих правопорушників, що мають всі шанси вкотре залишитися непокараними, на членів та очільників відповідних антидержавних утворень та передусім – на військовослужбовців ВМС України, що, не маючи наказу на застосування сили, не могли себе захистити і не були захищені правоохоронцями. Їхнім головнокомандуючим є Ви, пане Президенте і вони мають підстави розраховувати на Вашу належну реакцію, на Ваші рішучі дії.

Ми переконані, що Ви, як глава держави, розумієте глибину проблеми і масштаб прямої і явної загрози національній безпеці України, безпеці держави, обраним главою якої Ви є. Тому маємо надію, що Ви погодитеся – якщо призвідці і учасники нападу не будуть покарані, якщо діяльність відповідних антиукраїнських утворень не буде унеможливлено, якщо українським військовим на українській землі не буде гарантовано безпеку – говорити про український статус Севастополя нема підстав. І це може бути лише початком ланцюговою реакції.

Різниця між організованими злочинними угрупованнями, що діють в різних краях держави і організованими проросійськими утвореннями у Севастополі, на наше переконання, лише в тому, що суспільна небезпека від діяльности перших є меншою, аніж других, через те, що у другому випадку загроза має великою мірою політично-військовий характер напівприхованої агресії та відверто зовнішнє походження.

Вельмишановний пане Президенте! Ми свідомо звертаємося до Вас, а не до керівників правоохоронних органів, оскільки за існуючої системи владно-організаційних відносин сподіватися від них на рішучий відповідальний чин та системні заходи можна лише за чітко виявленої волі найвищого керівництва держави. На таку Вашу волю ми і сподіваємося, закликаючи Вас, як главу держави, гаранта Конституції, Головнокомандувача Збройних Сил України, голову РНБОУ, вжити належних заходів для відновлення правопорядку, гарантування національної безпеки.

Запевняємо Вас, що Вашу відповідь, котру просимо надіслати на вищенаведену адресу, буде широко оприлюднено.

З повагою, та надією, що Ваш Секретаріат цього разу сприятиме комунікації громадян і виборців з Президентом України

ВГО Альянс "Майдан"


****
звернення надсилається у письмовому вигляді відповідно до ст.40 Конституції України та Закону України "Про звернення громадян"

Протягом вже тривалого часу засоби масової інформації продовжують нам масивно «втирати» у наші мізки, що на наступних виборах Президента України буде реально змагатися за цю посаду всього кандидата – Юлія Тимошенко і Віктор Янукович.

Та чи готові ви проголосувати за когось з цих кандидатів? Чи ви голосуватимете за якусь іншу кандидатуру? Давайте зараз проведемо віртуальні вибори Президента. Пропоную електронний виборчий бюлетень у такій формі:

Представники фракції Блоку Юлії Тимошенко, які є членами депутатської групи Верховної Ради з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією, закликають припинити конфронтацію і шукати позитивне підґрунтя у відносинах зі східним сусідом.

Про це заявили народні депутати Наталія КОРОЛЕВСЬКА, Сергій ТЕРЬОХІН та Сергій ШЕВЧУК сьогодні на прес-конференції в УНІАН.

Захід був присвячений підбиттю підсумків першої зустрічі українських і російських парламентаріїв, які є членами групи міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України і Державної думи Росії, а також актуальним питанням подальшого співробітництва і побудови відносин між обома державами.

“У нас відбулася непроста дискусія з російськими колегами. Але, що найголовніше, ми знайшли порозуміння і спільні точки дотику у відносинах. Українським і російським політикам необхідно утримуватися від жорстких, провокаційних заяв і взаємних звинувачень, а будувати відносини у добрій економічній і політичній площині”, - зазначила співголова парламентської групи дружби з РФ Н.КОРОЛЕВСЬКА.

У свою чергу С.ТЕРЬОХІН, наголосив, що “практика взаємного запровадження “чорних списків" нев’їздних осіб є порушенням прав і свобод людини”. “Обом державам слід утримуватися від неї, і це знайшло підтримку з боку українських і російських парламентаріїв”, - зазначив С.ТЕРЬОХІН.

Він також повідомив, що українські учасники групи міжпарламентських зв’язків з РФ планують підписати підготовлені під час зустрічі два звернення до Президентів і урядів двох держав у середу, 9 липня.

Як повідомляв УНІАН, 5-6 липня в Одесі відбулася зустріч парламентаріїв України і Росії. Головним результатом заходу стала підготовка проектів звернень представників вищих законодавчих органів до Президентів і урядів обох держав про остаточну і беззастережну відміну будь-яких «чорних списків» нев`їзних осіб до Росії і України, а також щодо пролонгації Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між РФ і Україною від 31 травня 1997 (закінчується 1 жовтня 2008 року – УНІАН).

Разом з цим співкоординатор депутатської групи з міжпарламентських зв`язків РФ і України Костянтин ЗАТУЛІН висловив незадоволення тим, що українські депутати перенесли підписання двох спільних звернень парламентаріїв РФ і України на пізніший термін.

УНІАН.

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

з Верховною радою???

Он Яценюк виступає категорично проти розпуску ВР (детальніше - тут).

Європейська народна партія підтримує дії прем’єр-міністра Юлії Тимошенко як голови уряду і як лідера коаліції. Про це сказав президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс в Брюсселі (Бельгія) на спільній прес-конференції з Тимошенко, передають «Українські новини».

«Ми солідарні з демократичним курсом, який проводить Тимошенко, і підтримуємо її як лідера демократичної коаліції», - сказав Мартенс.

В той же час він виразив стурбованість партії з приводу атак усередині України на уряд Тимошенко і прагненням заблокувати роботу Кабміну, направлену на проведення демократичних реформ.

«Ми як партія і я, ми всі стурбовані атаками на уряд і прагненням деяких сил заблокувати проведення урядом демократичних реформ», - сказав він.

Він додав, що ЄНП підтримує економічні реформи Кабміну Тимошенко і його антиінфляційні методи.

У саміті ЄНП 19 червня взяли участь 15 прем’єрів країн ЄС.

За інформацією прес-служби Кабміну, в рамках саміту Тимошенко провела зустріч з прем’єрами Італії Сільвіо Берлусконі, Швеції Фредріком Рейнфельдтом, Бельгії Івом Летермом.

Крім того, Тимошенко мала нетривалу зустріч з канцлером Німеччини Ангелой Меркель.

Нагадаємо, 19 червня Тимошенко відбула з одноденним робочим візитом до Брюсселя (Бельгія) для зустрічей з владою ЄС і участі в саміті ЄНП, в якому взяли участь керівники європейських держав.

У січні Європейська народна партія прийняла партію «Батьківщина», лідером якої є Тимошенко, в свої члени.

---

А ви схвильовані атаками на Тимошенко?