Ну скажіть, хіба не чудо?
- 13.11.19, 20:00
Ну скажіть,
Хіба не чудо?
Ходять сині-сині…
Люди,
Синій час,
І синя хата,
Сині квочка
Та курчата,
Сині хмари
В синім літі,
Синє все
У синім світі,
І дорога,
І село
Через синє-синє
Скло.
Ну скажіть,
Хіба не чудо?
Ходять сині-сині…
Люди,
Синій час,
І синя хата,
Сині квочка
Та курчата,
Сині хмари
В синім літі,
Синє все
У синім світі,
І дорога,
І село
Через синє-синє
Скло.
Зібрався в небеса, юначе?
Вже навіть крила десь доп’яв…
Чого на небі ти не бачив?
Яких таких потрібних справ?
Ще відірвеш від хмари клапоть
Та зіпсуєш отим грозу,
І зневажати будеш, мабуть,
Усіх, хто ходить унизу.
Давай-но цю крилату штуку –
Поріжу ножицями гріх,
Це називається «наука».
Ну, все. Іди. Звикай до ніг.
На блакитному березі
Голубої ріки,
Ходить втомлений березень,
Думи дума гіркі.
Тане в затінку паморозь.
Небо чистить крило.
Дива знову не трапилось –
Все у безвість пішло.У лісу погляди сумні
І думи прохолодні,
І дятел довго на сосні
Вистукує самотнє.
Туман гадає на сльозу,
А у яру глибокім
Лисиця слухає росу
І снів осінніх кроки.
перечекати
перекохати
перекотитися через пустелю
гонору десь загубити дукати
дійсність пустити до себе в оселю
перегнівитись
перепросити
і перемазатись у баговинні
в Богом забутому році і літі
натяк побачити ясно-осінній
перегоріти
переболіти
не винуватити інших у бідах
от і дорослість
от і прозріння
от і катарсис
нарешті
і видих
А світ неначе в плейстоцені
І не зробив до світла крок,
Не всі історією вчені,
Не всі позлазили з гілок.
Нетям й невігласів – без ліку,
Достойність коштує мідяк,
Епоха кам’яного віку
Чомусь не скінчиться ніяк.
Звична, як вічність, історія:
Хмари півнеба обклали,
Місяць рахує калорії,
Схуднути хоче надалі.
Тихо складається фабула,
Блимають світлом оселі,
Ходить двірник мов сомнамбула,
Жовтень змітає з панелі.
Туї застигли у готиці,
Вітер бурмоче промову,
Час зупинивсь і не котиться,
Певне, йому тут чудово.