(диптих)
Іде зсутулена,
зігнута,
Ціпочком помічає
путь.
А ноги, як
важкії пута,
Ніяк їй ходу не дають.
Гофрованим
папером шкіра
Застигла на
її лиці,
І руки
землянисто-сірі
Прихистком
стали для рубців.
Беззубий рот,
на диво вперто,
Затягує бліді
вуста.
У голові
думки потерті,
У серці
всілась самота.
В очах
з’єдналися печалі,
Не чітко
мовляться слова…
Як жити в
білім Світі далі?
Коли душа
іще жива.
 ...
Читати далі...