Залистопадило. Пусте. Заговорило мокрим духом. У вікнах тихо ніч росте, І бубонить годинник глухо. Дрімота зборює кота, В кутку куняє тінь ледача, І спить у думах суєта Неполохливим сном дитячим.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]

Існування не може бути покаране...Воно є, або зовсім його нема.Є життя? То воно дарованне Богом!Це не просто так і не дарма.І ні хто, крім Бога, не смієВідбирати чиєсь життя.А хто іншою думкою мріє,Безворотньо піде в забуття. 24.10.22.© Віталій Тугай, 2022

Мій милий гостю з Тау Андромеди, Чи ще якої, може, далини, Навіщо Ви свої топтали кеди, Невже у вас немає тишини? Що привело Вас з нетрів небокраю У землі ці, де царствує руде? Невже на небі осені немає І ліс востаннє жовтим не цвіте? Невже у вас, поспільства богорівних, Не ходять світом потаємні сни? Ну що ж, присядьте, нині буде дивно, Як тільки може бути восени.[Приєднана картинка]

І буде сніг додому йти, І морозець несмілий, І будуть хмари з висоти Дивитися на біле. Село потоне у димах В рожевощокий вечір, Де заєць пише у полях Історії про втечу.[Приєднана картинка]

Не жди брехні в моїй любові, І злого підступу не жди, В моїй любові малиновій Мовчання кришаться льоди. Вона сьогодні сміє бути, Коли здається все пустим, Там весна навіть в зими люті, І небо з поглядом твоїм.[Приєднана картинка]

Останньолистяно мені, Осінньотихо, Дрімають хмари вдалині І марять снігом. Пускає дума у теплі душевнім Парость: Якщо є святість на землі, То тут і зараз.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка][Приєднана картинка] З цією Поетесою, як шанувальник Римованого Слова, я познайомився на цьому сайті. Зараз вона покинула цей сайт, але інколи її можна бачити на FB. Невеличка добірка нагадає читачам про Іменинницю.

[Приєднана картинка]Дощить. І небо все захмарене. Ховає сонце промінці. Мандрую з посмішкой зухвалою І парасолькою в руці. Нехай намокну вся до ниточки Та заблукаю у дощі, То осінь знов збирає квіточкиМоєй зав'ялої душі. Та де ж то щастя бродить, боже мій!? Чи дочекаємось його? На міцність нас життя випробує, Но не загасить дощ вогонь. І листя обгорілим спалахом Прикрасить хвилі сірих днів. Чому ж в житті любові мало нам? Хто з нас любити не хотів?То дай нам, Боже, сил та розуму, Натхненно...

Читати далі...

У тій порі, де погляди невинні, Де сонце мов осиротілий птах, Де тихо плачуть ночі горобинні У голубих, по маківки, садах, Де зваблюють бджолу останні квіти, Де зорі небо переходять вбрід, Сідає час, нарешті, відпочити, І мовчки подивляється на світ.[Приєднана картинка]