хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Дощі

У моєму місті йдуть дощі...
Його любить дощова погода.
У імлі,неначе у плащі,
Заховалася його казкова врода.

Міріади ниточок-краплин
Небеса поєднують з землею.
Сірий сум змиваючи зі стін,
Вони ллються на дороги і алеї.

Завтра день новий настане,дощ пройде,
І над містом знову сонце заясніє,
Теплоту і радість місту поверне,
Світлим променем любові обігріє. 

Не пишеться...

Не пишеться...Мовчать думки.
В похмурих днях згубились рими.
Течуть рутинності струмки
З зими до літа,з літа в зИму.

В душі дощить...Не веселять
Весни холодні подарунки.
Краплинами малює час
На вікнах сірі візерунки.

Весна!

Просинається земля …

            дзвінкими  струмочками,

            молодими листочками,

            піснею журавля

молодіє земля.

 

Ніжно пахне рілля,

            жовтими первоцвітами,

            сніжно – білими квітами,

            оживає земля,

терпко пахне рілля.

 

Запанує весна

            останніми  морозами,

            травневими грозами,

            розцвітуть небеса,

все  розбудить вона.

 

Зачарує весна…

            коханням пахнуть проліски,

            жовтець, примули, крокуси…

            медовії вуста.

Задурманить весна.

 

08.02.2016  

без назви

Занадто багато «чому?»,

Занадто багато «навіщо?»,

Занадто багато розмов

І губляться в них слова віщі.

 

Навколо хаос із розваг

Війни і розбитих ілюзій.

Затягує в темряву страх,

Висмоктує душу мов смузі.

 

Занадто багато промов,

в них істина вже, як повія,

все змінюють в ній до основ,

щоб лиш виглядала, як «мрія».

 

Прикривають їй певні місця,

Інші натовпу кидають в ноги,

Розрізають й несуть до кравця

Зшити «вигідну правду», убогі!

 

Бо не знають, що правда одна –

Двох світоглядів в ній не існує

Хоч ілюзію створюють нам,

В якій істина тілом торгує.

13.11.2016

Мені би...

Навіщо наряди, принци
І пафосних слів єлей?
Мені би – потерті джинси
І сонце твоїх очей.

Мені би – старі кросівки,
Де шпильок нема й оздоб,
Мозаїкою бруківки
З тобою блукати щоб.

Й, відкинувши всю манірність,
Під міста вечірній блюз
Мовчати солодку вічність
Удвох про п’янке «люблю»…


Пам"ятаємо,сумуєм,не забудемо...

Чорні круки знов летять над Україною,
Знову плаче,надриваючись,душа...
За усіх,що смертю лютою загинули,
У цей день молитва лине в небеса.

Через час і простір проривається
Повен відчаю,жалю й скорботи крик,
Від якого вся земля здригається...
Це ховає мати діток дорогих.

Пам"ятаємо,сумуєм,не забудемо.
Свічки пам"яті палають у серцях.
Хай у вічності завжди їм світло буде,
Душі зорями хай світять в небесах.
Вічна пам"ятьrose rose

* * *



Знайди слова, в яких немає крику,

Де тиша примостилась кошеням

І ніжно на плечі думок мурлика

Про радість подарованого дня.

 

Щоб вітром не ганятись за любов’ю,

А їй гучних не треба перемов,

Знайди слова, де будемо з тобою

Мовчати про окрилену любов.

 

© Ольга Атаманчук

Я давно не читаю віршів

Я давно не читаю віршів - 
Трохи болісно, трохи нудно.
Кожне слово мені гірчить,
На душі стає трохи паскудно.

Певно десь у комірках душі
Назбирала я в кутиках болю - 
І не викинуть, не пригріть,
Не пустить зі сльозами на волю.

Він там бродить по-трохи, гниє,
Я комірок щосил уникаю - 
Не читаю зовсім віршів,
Та й своїх давно не складаю.

                            15.09.2016
К. Кусок

Чарівниця Осінь

Жовте листя в осінньому вальсі кружляє,
Тихим шелестом слух зачаровує.
В калинОве намисто осінь казку вплітає
Диво-нитками кольоровими.

Яблуневий туман ніжно землю вкриває,
Срібноцвітом її осипаючи.
Осінь з вітром по небу павутинки пускають,
Немов діти із ними граючись.

Уже айстри й жоржини в садах розквітають,
Чарівною красою пишаються.
Дари осені щедро у кошик лягають,
Плодовито-яскраво всміхаються.

Урожайна пора...Романтично-зваблива,
Мов красуня золотоволоса.
Соковито-п"янка й надзвичайно вродлива
Чарівниця із іменем Осінь.

***

Розплутую нитку самотності,

Ховаюсь у коконі віри,

Я знову у хвилях непевності

Шукаю закономірність.

 

Чи сльози і розпач заслужені,

Чи може то помилка неба,

В хаосі обману спустошені

Забули духовні потреби.

 

Прокльони на кожному кроці,

А ненависть душить кохання,

І заздрість, як більмо на оці,

Світ робить лиш місцем ридання.

 

Уміло в туман безнадії

Затягують сильні і хижі,

Їм вигідний розбрат в країні

Регочуть над розпачем сиріт.

 

То може вже досить боятись

Час правді поглянути в вічі

Ніхто нашу долю не змінить

Поки не поборемо відчай.

 

Вже час перестати шукати

Хто створює наші проблеми

Почати вже час будувати

Майбутнє своїми руками.