***

Розплутую нитку самотності,

Ховаюсь у коконі віри,

Я знову у хвилях непевності

Шукаю закономірність.

Чи сльози і розпач заслужені,

Чи може то помилка неба,

В хаосі обману спустошені

Забули духовні потреби.

Прокльони на кожному кроці,

А ненависть душить кохання,

І заздрість, як більмо на оці,

Світ робить лиш місцем ридання.

Уміло в туман безнадії

Затягують сильні і хижі,

Їм вигідний розбрат в країні

Регочуть над розпачем сиріт.

То може вже досить боятись

Час правді поглянути в вічі

Ніхто нашу долю не змінить

Поки не поборемо відчай.

Вже час перестати шукати

Хто створює наші проблеми

Почати вже час будувати

Майбутнє своїми руками.