Как известно, крейсер "Аврора" ни по какому Зимнему в 1917 году не стрелял. "Аврора" вообще после Цусимского сражения ни разу никуда не стреляла. Зачем легенда о залпе "Авроры" была придумана, совершенно непонятно. Для красоты, наверное.

Через день после Октябрьской революции в большевистской газете "Правда" было опубликовано возмущенное письмо матросов "Авроры":

«Ко всем честным гражданам города Петрограда от команды крейсера „Аврора“, которая выражает свой резкий протест по поводу брошенных обвинений, тем более обвинений не проверенных, но бросающих пятно позора на команду крейсера. Мы заявляем, что пришли не громить Зимний дворец, не убивать мирных жителей, а защитить и, если нужно, умереть за свободу и революцию от контрреволюционеров.

Печать пишет, что „Аврора“ открыла огонь по Зимнему дворцу, но знают ли господа репортеры, что открытый нами огонь из пушек не оставил бы камня на камне не только от Зимнего дворца, но и от прилегающих к нему улиц? А разве это есть на самом деле?

К вам обращаемся, рабочие и солдаты г. Петрограда! Не верьте провокационным слухам. Не верьте им, что мы изменники и погромщики, и проверяйте сами слухи. Что касается выстрелов с крейсера, то был произведен только один холостой выстрел из 6-дюймового орудия, обозначающий сигнал для всех судов, стоящих на Неве, и призывающий их к бдительности и готовности. Просим все редакции перепечатать.
Председатель судового комитета
А. Белышев
Тов. председателя П. Андреев
Секретарь /подпись/». ("Правда", № 170, 27 октября 1917 г.)

Но в сталинские годы эта легенда поддерживалась беспрерывно. В "Кратком курсе истории ВКП(б)" писалось: "Революционные части войск, подготовленные к восстанию работой большевиков, точно выполняли боевые приказы и дрались бок о бок с Красной гвардией. Морской флот не отстал от армии. Кронштадт был крепостью большевистской партии, где давно уже не признавалась власть Временного правительства. Крейсер "Аврора" громом своих пушек, направленных на Зимний дворец, возвестил 25 октября начало новой эры - эры Великой социалистической революции".

UTC
- "Аврора" палит по Зимнему из всех орудий.
Разве вы не видите, что художник "Крокодила" считает выстрел "Авроры" отнюдь не холостым.
- Ну, долгое время фильм Эйзенштейна "Октябрь" считался чуть ли не документальной хроникой.
- Неужели профессиональному литератору неизвестно что такое метафора в художественном произведении?

Aвтор чудової дитячої пригодницької трилогії "Старафортеця" Володимир Бєляєв також дуже плідно працював на"ідеологічному фронті" СРСР. Його перу належать десятки памфлетів і"документальних" повістей, спрямованих проти "українськихбуржуазних націоналістів", греко-католиків та інших ворогів радянської влади.Повний недомовок, штампів і перекручень (чого варта хоча б історія про вбивствоКоновальця військовою розвідкою Німеччини Абвером) пропагандистський доробок Бєляєва, тим не менше. залишався в СРСР чи не єдиним легальним джереломна загалом замовчувану тему націоналістичного руху.Книжки Бєляєва зазвичай ілюструвалися карикатурами Віктора Григор'єва -відомого художника, чий стиль одразу упізнає кожен, хто в часи Української РСР читав гумористичний журнал "Перець" або дитячі книжки. Автор "Історичної Правди" Микола Поліщук люб'язно надав редакції до сканування дві з виданих у 1950-60 рр. пропагандистських збірок Бєляєва. Ось як радянська влада зображувала "буржуазних націоналістів" для громадян СРСР.
20 фото   http://www.istpravda.com.ua/artefacts/4da1f2bc6fd38/?ref=nf

Не завжди я розумів чому так багато людей нудьгують за СРСР.

 "Зарніца" з"явилась значно пізніше.

Україна не змогла скористатися з шансів, які відкривалися під час розпаду СРСР, через неготовність контреліт і короткозорість істеблішменту

У буремні роки повалення прорадянських режимів у Східній Європі та розпаду Радянського Союзу – часи блискавичних рішень і реалізації історичних шансів – виникло кілька сценаріїв переходу до нового, посткомуністичного життя. До успіху – швидких реформ, становлення демократії та розвитку економіки – вели два основні шляхи. Перший – об’єднання істеблішменту й опозиції навколо незалежності. Так було в країнах Балтії; формулу влучно вказав Вітаутас Ландсберґіс в інтерв’ю Тижню: «Ми всі хотіли демократії для відновлення незалежності». Другий шлях передбачав «оксамитову революцію» на кшталт празької чи успішний круглий стіл між владою та опозицією (як у Польщі чи Угорщині); за їхніми підсумками комуністичний істеблішмент поступався місцем контрелітам. Інші шляхи – ставка на «сильну руку», зволікання з реформами, спроби звести історичні порахунки із сусідами – вели до заміни комуністичної диктатури власне тим «новим деспотизмом», яким лякав українців Джордж Буш-старший у відомій «промові боягуза» 1 серпня 1991 року, відраджуючи депутатів Верховної Ради від боротьби за незалежність. Україна, як і в багатьох інших питаннях, – це «випадок на межі». Їй вдалося уникнути найгірших сценаріїв, однак не вийшло вповні скористатися з можливостей, що відкривалися під час розпаду СРСР.

Наприкінці 1980-х і особливо на початку 1990-х Союз потерпав від низки системних криз, найбільш очевидними виявами яких стали крах радянської економіки і параліч системи управління, поглиблений боротьбою за владу в Москві.

Економічна криза підштовхувала і істеблішмент, і суспільство (усі верстви – від інтелігенції до військових) до пошуку нових форматів виживання. Спочатку в автономії, а потім і в незалежності стали вбачати спосіб убезпечення від неї.

[ Читати далі ]