Как думаете, сколько времени понадобится, чтобы Беларусь стала частью Украины-Руси?






Как это было?




И еще

Перечитываю сейчас Ницше "Так говорил Заратустра". Блестящая книга, что там говорить. Так вот, в главе "О базарных мухах" просто таки описание нашей реальности

В мире самые лучшие вещи ничего еще не стоят, если никто
не представляет их; великими людьми называет народ этих
представителей.
Плохо понимает народ великое, т. е. творящее. Но любит он
всех представителей и актеров великого.
Вокруг изобретателей новых ценностей вращается мир --
незримо вращается он. Но вокруг комедиантов вращается народ и
слава -- таков порядок мира.
У комедианта есть дух, но мало совести духа. Всегда верит
он в то, чем он заставляет верить сильнее всего, -- верить в
себя самого!
Завтра у него новая вера, а послезавтра -- еще более
новая. Чувства его быстры, как народ, и настроения переменчивы.
Опрокинуть -- называется у него: доказать. Сделать
сумасшедшим -- называется у него: убедить. А кровь для него
лучшее из всех оснований.
Истину, проскальзывающую только в тонкие уши, называет он
ложью и ничем. Поистине, он верит только в таких богов, которые
производят в мире много шума!
Базар полон праздничными скоморохами -- и народ хвалится
своими великими людьми! Для него они -- господа минуты.
Но минута настойчиво торопит их: оттого и они торопят
тебя. И от тебя хотят они услышать Да или Нет. Горе, ты хочешь
сесть между двух стульев?
Не завидуй этим безусловным, настойчиво торопящим, ты,
любитель истины! Никогда еще истина не повисала на руке
безусловного.
От этих стремительных удались в безопасность: лишь на
базаре нападают с вопросом: да или нет?

Представники фракції Блоку Юлії Тимошенко, які є членами депутатської групи Верховної Ради з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією, закликають припинити конфронтацію і шукати позитивне підґрунтя у відносинах зі східним сусідом.

Про це заявили народні депутати Наталія КОРОЛЕВСЬКА, Сергій ТЕРЬОХІН та Сергій ШЕВЧУК сьогодні на прес-конференції в УНІАН.

Захід був присвячений підбиттю підсумків першої зустрічі українських і російських парламентаріїв, які є членами групи міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України і Державної думи Росії, а також актуальним питанням подальшого співробітництва і побудови відносин між обома державами.

“У нас відбулася непроста дискусія з російськими колегами. Але, що найголовніше, ми знайшли порозуміння і спільні точки дотику у відносинах. Українським і російським політикам необхідно утримуватися від жорстких, провокаційних заяв і взаємних звинувачень, а будувати відносини у добрій економічній і політичній площині”, - зазначила співголова парламентської групи дружби з РФ Н.КОРОЛЕВСЬКА.

У свою чергу С.ТЕРЬОХІН, наголосив, що “практика взаємного запровадження “чорних списків" нев’їздних осіб є порушенням прав і свобод людини”. “Обом державам слід утримуватися від неї, і це знайшло підтримку з боку українських і російських парламентаріїв”, - зазначив С.ТЕРЬОХІН.

Він також повідомив, що українські учасники групи міжпарламентських зв’язків з РФ планують підписати підготовлені під час зустрічі два звернення до Президентів і урядів двох держав у середу, 9 липня.

Як повідомляв УНІАН, 5-6 липня в Одесі відбулася зустріч парламентаріїв України і Росії. Головним результатом заходу стала підготовка проектів звернень представників вищих законодавчих органів до Президентів і урядів обох держав про остаточну і беззастережну відміну будь-яких «чорних списків» нев`їзних осіб до Росії і України, а також щодо пролонгації Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між РФ і Україною від 31 травня 1997 (закінчується 1 жовтня 2008 року – УНІАН).

Разом з цим співкоординатор депутатської групи з міжпарламентських зв`язків РФ і України Костянтин ЗАТУЛІН висловив незадоволення тим, що українські депутати перенесли підписання двох спільних звернень парламентаріїв РФ і України на пізніший термін.

УНІАН.

з Верховною радою???

Он Яценюк виступає категорично проти розпуску ВР (детальніше - тут).

прислали мне ссылку
испортили рабочее утро
http://durdom.in.ua/site/video/id/12.phtml
зы: пора идти работать %)

Воть
http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=899256

З Міністерства закордонних справ Росії надійшов потік "фе" з приводу того, що українці вирішують, хто у них в історії герой, і хто ні.

У коментарі Департаменту інформації й преси МЗС Росії засуджено намір України відсвяткувати 350-ту річницю перемоги українського війська під проводом гетьмана Івана Виговського над московським військом у Конотопській битві.

У коментарі, зокрема, сказано,що "російський загінОлексія Трубецького змушений був, понісши відчутні втрати, але аж ніяк не розгромлений, відійти до Путивля. Сам же похід загону Трубецького був викликаний необхідністю протидії планам гетьмана Виговського, який порушив власну клятву у вірності Москві, включити частину українських земель за назвою Велике князівство Руське до складу Речі Посполитої".

За даними МЗС Росії, "Гетьман Іван Виговський завершив свій життєвий шлях аж ніяк не героїчно – у жовтні 1659 року козаки його скинули й змусили бігти в Польщу, де через п'ять років уже поляки обвинуватили його в зраді й стратили".

Згідно з заявою департаменту російського МЗС, в Україні "піднімаються на щит імена й діяння, яких в інших умовах можна було б і посоромитися. Кривава битва через чергове зрадництво чергового гетьмана – з їхнього числа”.

Таке трактуванням історії традиційно не дружить ані з фактами, ані з мінімальною логікою.

Якщо перемога під Конотопом була не розгромом, то звідки ж тоді взявся загальновідомий в російській історіографії факт підготовки евакуації царя з Москви після Конотопської битви?

І що означає в інтерпретації російського МЗС "відчутні втрати, але аж ніяк не розгром?"

Як відомо, під час облоги Конотопу московські війська втратили 10 тисяч військ і ще 30 тисяч під час самої битви. Це учетверо більше, ніж втрати шведи у Полтавській битві. Невже й там не було розгрому?

Закиди про те, що гетьман Виговський "закінчив своє життя аж ніяк не героїчно", виглядають з явною натяжкою. Негероїчно втікав з України Олексій Трубецькой, залишивши на полі битви воєводу Семена Пожарського та недобитки своїх військ.

Та й сам Іван Виговський боровся проти Польщі так само, як і проти Москви, за що й був страчений поляками. Чим не героїзм, з точки зору України? Якщо ж героями можуть бути лише ті, хто сам є росіянином, або зраджує свій народ заради інтересів Росії, тоді в інтерпретації російського МЗС усе гаразд.

Між тим, говорити, що український гетьман міг когось зрадити – дурний тон. Український гетьман не винен нічого жодній іншій країні. Тож про зраду не може йти мова.

Він відповідає лише перед своєю країною і своїм народом. А інакше можна дійти до того, що й Дмитро Донський – зрадник Золотої Орди, або Андрій Боголюбський – зрадник Київської Русі.

Взагалі, з цієї збоченої точки зору, усі українські гетьмани – зрадники, бо вони чомусь вперто думали про інтереси України, а не Росії.

Але справжнім апофеозом стала заява вже російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який зробив заяву щодо відзначення 1020-ліття Хрещення Русі, на святкування якого президент Ющенко запросив у Київ патріарха Олексія Другого.

"У Російської православної церкви існує серйозна заклопотаність у зв'язку з тим, що на ці ж торжества запрошений і Константинопольський патріарх... Територія України – це канонічна територія РПЦ".

Хоча, насправді, більше логіки в тому, що Росія є канонічною територією Київського патріархату, адже навіть російський МЗС потребуватиме значних зусиль, щоб довести, що християнство прийшло в Росію з Києва, а не навпаки.

Для Москви чомусь виявилося проблемою й те, що до Києва приїде патріарх Константинополя, звідки в Київ прийшло християнство.

Між тим, Ющенко формально міг би й не запрошувати Московського патріарха на святкування. Адже добре відомо, що на території Росії ніякого утвердження християнства в 988 році не було.

Цей процес розтягнувся на століття. І не факт, що закінчився.

Ще через століття після хрещення киян, воєвода Київського князя Ян Вишатич, при зборі данини на території сучасного Нечорнозем’я, десятками виловлював місцевих шаманів.

Через століття після хрещення Русі навіть у Новгороді, який міцно контролювався Києвом, син Великого Київського князя Святослава Ярославича Гліб змушений був вдаватися до суворих заходів проти язичників.

Як пише вітчизняний літопис: "І розділилися люди надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.

Гліб тоді, взявши топірець під полу, прийшов до волхва і мовив йому: "То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?" І він сказав: "Я все знаю". І спитав Гліб: "А чи знаєш ти, що тобі сьогодні має бути?" І він сказав: "Я чудеса великі сотворю". Гліб тоді, вийнявши топірець, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися".

Можливо, лише з чисто педагогічної точки зору, присутність на святкуванні у Києві Московського патріарха може мати якийсь сенс.

На всі ескапади російського МЗС можна було б і не реагувати – якби вони поширювалися, приміром, російською школою. Зрештою, це їхня внутрішня справа: вигадувати казки і вирити їм.

Однак, російське зовнішньополітчине відомство невідомо з якої радості безпардонно присвоїло собі право вказувати Україні, як їй ставитися до самої себе.

Колись візантійський імператор спробував вказати князеві Святославу, що тому корисно і що ні, але був піднятий київським князем на глум. Схоже, це єдино правильне ставлення до такого нахабства.

Олександр Палій, історик, політолог, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, для УП

Апостолів Христа, обручів Андруховича та пунктів програми БЮТ рівно 12. Окрім величі цифри, решта у програмі (як ми можемо бачити вже зараз) - чистої води популізм. Махровий у своїй величі. Рятує від критики один лише факт, авторка ідеї не вказала жодного конкретного терміну - окрім "прориву конституційного". Увесь той битий шлях правової казуїстики, що ним країна мандрувала та мандрує вже більше десятка років, Ю.В. обіцяла подолати днів так за 20-30. Саме стільки часу потрібно, аби зібрати три мільони підписів та провести всеукраїнський референдум щодо ухвалення нового Основного закону. А там, дивись, за якийсь ще місяць можна приступати до побудови Нью-Васюків в окремо взятій країні. Але де ж це воно все ????
Нагадаємо собі що ж бо воно таке нас очикувало згідно тих 12 пунктів :)
"Ідеальна країна" виглядатиме так. Живі і ненароджені "демографічним проривом"за допомогою "будівельного прориву" вирішать проблему житла. Воно буде світлим та теплим, бо до цього прикладе руку "енергоефективний прорив" (нові транзитні газопроводи та ін.) та "транзитний прорив" (знову нові транзитні газопроводи + військовий порядок на залізниці).
І всі, хто хотітиме працювати на благо у такій чудовії країні, сгрупуються у відповідні "прориви". Селянам "аграрний", недобитому попереднім урядом ЮВТ малому та середньому - "підприємницький" (ухвалення Податкового кодексу та ліквідація ПДВ), маленькій купці виживших після 15 років реформи учених - "інтелектуальний" (відродження авторитету науки, та поверненя дітей із нічних клубів до бібліотек). Ну а тим талановитим айтишнікам, хто не встиг влаштуватися в Німеччині, США чи Китаї, - власну силіконову долину. Бо "інформаційний прорив передбачав Інтернет в останню українську хату. Навіть ту, де немає каналізації і пропадає світло. Очевидно, у поміч цим "проривам" прийде не лише Всевишній у білому, а й "Інвестеційний прорив", і потечуть у країну гроші тихою річкою (нажаль русло цієї річки не пролягає через нашу територію).
А щоб нікому не закортілося окопатися на її кисільних берегах, Ю.В. обіцяла нам ще два прориви - "антикорупційний" (аж до довічного...) та судово-правовий. Амінь.

Наразі прийшов час подумати PRORVEMOS чи VSEREMOS?

P.S. Чому все в нашій країні відбувається саме так, чому ми не можемо засвоювати набутий досвід... Чому так відбувається?
Усе дуже просто. Україна, а точніше її сучасна політика, нині да і весь час будується за принципом "крок у Європу, два у ж..."

Як Ви ставитеся до новоутвореної політсили ЄЦ (Єдиний Центр)? Враховуючи осіб, які до неї входять і мають незабаром увійти та керівництво?

Вибори міського голови Києва показали мені, що переважна більшість політиків є звичайними баригами, яким народ потрібен раз на п’ять років, а потім вони забувають про нього сидячи біля ласого шмата жирного пирога.

Україна 2008 року нагадує мені Україну 1918 року – коли українські демократи замість того, щоб посилювати державну незалежність, почали з’ясовувати між собою відносини і врешті-решт, практично, без бою здали Україну іншій державі. А трохи згодом розбігшись по країнам Світу, тікаючи від червоної навали, писали мемуари про те, як вони «героїчно» будували незалежну Україну. А в цей час Червона Армія знищувала тих, хто залишився на цій багатостраждальній землі.

Схоже, що і зараз – у 2008 році – сучасні «демократи» точнісінько повторюють історію України 1918 року. Відразу після Помаранчевої революції замість того, щоб розпочати державотворчу роботу, вони сіли за стіл і почали шматувати отой владний пиріг. Отримавши певні посади, вони почали шматувати інші ласощі – сфери економіки. За народ в цей час ніхто вже не думав.

Але не так все склалося, як гадалося. Ділити, практично, вже було нічого. Все було поділено ще до Помаранчевої революції і трималося у руках тих, хто напевно не хотів нічого повертати до державної власності самостійно. І тоді сьогоднішня влада забрала декілька підприємств у вчорашніх князів і перепродала їх в інші руки. Правда, я так і не зрозумів – яка була користь від тих перепродаж звичайним громадянам України? Що вони отримали від того?

Як би там не було. Щоб не говорили про Президента України Віктора Ющенка. Але я вважаю, що він залишається єдиним Гарантом незалежності і цілісності України. Саме тому всі антиукраїнські сили направили у його бік усі свої зусилля. А те, що зараз він в опалі – так це можна зрозуміти. Бо УСІ гілки влади насичені якраз отими баригами, про яких я написав вище і які не протидіють антиукраїнським силам, а навпаки за певні дівіденти допомагають атакувати Гаранта. На жаль, український народ так і не став носієм влади після Помаранчевої революції, як написано в Конституції України. Саме тому Ющенко втратив прямий зв'язок з народом. І саме тому народом керує не народна влада, а «жирні коти».

Може вже досить бути при владі тим, хто думає тільки про власне збагачення? Може вже пора привести до влади тих, хто насправді любить цю землю? Бо інакше, нас знову очікує окупація, поневолення і вже остаточне знищення української нації. Інше питання: як це зробити?