Прогрес не стоїть на місці,

він навіть спочить не ліг,

Ще років тому за двісті

й подумать ніхто не міг,

Що іншими будуть люди,

народять нові думки,

І срібло прийдешнім юдам

скидатимуть на картки.

Мене спіймала ніч в тенета,

Зірковий збудувавши міст,

Летіла в космосі комета,

І задирала пишний хвіст.

Тихенько бомкали колонки

Та розливали ніжний джаз,

З душі зривалась оболонка,

Я забував про світ і час.

І настрій був таким природним,

Не дивувала дивина,

І пахло березнем холодним

З напіврозкритого вікна.

Блищить асфальт –

Уламок чорний ночі,

Насичене повітря

Сивиною,

То тихий дощ,

Він тихо жити хоче,

Долонею втішаючись

Земною.

Мовчать створіння на гілках

Крилаті,

На вікнах –

Білі дотики холодні,

То тихий дощ

Наївно хоче знати,

Чи ти на нього дивишся

Сьогодні.

За хмарами безсиле сонце

Тліє,

Летять слова,

Туманом оповиті,

Це тихий дощ,

Який не розуміє,

Навіщо він навчився

Говорити.

 

Душа вимагає спокою
тільки я не дозволю.
Вистачить сили з кокону
вибратися на волю.
Доля - постійно діяти,
права нема мовчати.
Поки без крил і мрії ти
гине країна-мати.
Чорно-червоний битви знак
справжніх до бою кличе
в пеклі палаючих цих атак
відвага тобі так личить.

Тихо-тихо, вже поснули

Співані пісні,

Тонуть, тонуть у минулім

Ноти голосні.

Темно-темно, навіть зорі

Сплять уже давно,

Добрих-добрих снів прозорих

Дивляться кіно.

Досить, досить серце моє

Вірити казкам,

Баю-бай, не бався грою,

А віддайся снам.

09.12.2015

Так довго  літній  день тривав,

А він  чекав,  смакуя насолоду....

Не роблячи  ніяких  хатніх справ,

Спостерігав чарівну  цю  природу!

 

Вона не  прийшла,  защеміло в  грудях,

Недарма відчував  престорогу,

Неначе мариво  в  дверях

Він постать  бачив  недотроги...

 

....Аж ген – стихає  день,

Закопошилось все  навколо,

Вже й  череда  прийшла,

Й корова  вже  зайшла до двору

 

Неначе схаменувся  молодик,

Бо треба  ж  напоїти всю  худобу.

Життя трива -- й  в  найближчий чагарлик

Закинув він  усю  свою тривогу !

 

Коснусь губами капельки рассвета..

Росой упавшей на бутоны роз..

И в мягком лучике дневного света

Мелькнут.. прощаясь.. тени летних грёз...

В осенней дымке тонут силуэты

Залитых ярким солнцем дней..

И с лёгкой грустью провожают лето..

Роняя листья.. ветви тополей...

Вновь осень обостряет чувства..

Величину их возведёт в квадрат..

Вслед ветру листья ввысь метнутся..

Шатры деревьев беспечно оголят...

И.. словно.. мою душу обнажили..

Оставив что-то за чертой дождя..

Ищу я в тихом листопаде силы..

Услышав осень.. изменить себя...

С куста.. все до одной.. я срежу розы –

Домой возьму последний лета шик..

А бусинки росы.. как лета слёзы..

Мне скатятся в ладонь, исчезнув вмиг...

В старом парке царствовала осень,

Красила деревья и кусты.  

Яркие платки, на плечи бросив,  

Ставила художникам холсты.  

Чуть мазнула синей акварелью  

Гладь пруда и неба высоту.  

Расцветила нежною пастелью  

Облака, добавив чистоту.  

Заглянула в старые аллеи,  

Пошумела ветром и дождем.  

Красоты и ласки не жалея,  

Все укрыла золотым листом.  

Пробежала рыжею лисицей  

По давно некошеной траве...  

И большой, тревожной, яркой птицей  

Унеслась к холодной синеве.  

Т.Лаврова

А я ішла по жовтим килимам

По золотим, червоним і багряним.

Я – осінь. Іній сизий по дахам.

Я – осінь золота з легким туманом.

Із літом бабиним у промені тепла.

Я з листя щедра, міцно сплетена корона.

З кленового… Далеко забрела.

А небо, кольору волошок.

Й трохи льону. Таке блакитне. Я його люблю.

Таке високе… Як не милуватись?

Із листя щось сплету… Ні, постелю!

Щоб бачили, що осінь – то є радість.

Що осінь – то у розкоші ліси

Я сяю в краплях, наче в діамантах.

Я – осінь, сповнена звичайної краси…

Тієї, що багатств найбільших варта. 

Бабье лето..  Когда идёш куда глаза глядят, смотришь в высокое небо, самое высокое в году, самое безграничное и беспредельное. Самое нежное, и самое грустное, самое далёкое и самое близкое... Когда вдыхаешь аромат природы готовящейся ко сну, когда чувствуешь как она говорит - до встречи, и робко радуется последним тёплым дням... Когда солнце особенно нежно, не настойчиво и робко греет прохожих.. А вокруг витает нитями серебряная паутина... Осень это и затяжной серый дождь от горизонта до горизонта... это холодные слёзы неба скользящие по лицу... по стеклу.... когда особенно ценишь тепло...  Это пар изо рта, и серые мокрые деревья.... Осень время контрастов, грусти и печали, но светлой... разной.. Это пора воспоминаний.. И сказочного неба...

Моя нечаянная боль,

Моя заснувшая улыбка,

Я не хочу терять любовь,

Как землю в этом мире зыбком.

Я не хочу терять весны,

И шепот тихий звездопада,

Я знать хочу игру струны,

Я хочу видеть волн забаву.

Пожухлый день свернулся в лист,

Зима крадется нежным шагом,

Лишь меж ветвей в тумане свист -

Коротких снежных дней начало.

Прийдет к нам праздник красок вновь,

Когда-то ж вихри отбуяют,

Я не хочу терять любовь,

Пусть спит, я песню ей сыграю.

т.е.с. 11.11.08

Вновь стихают горести

И обид следы,

Так пропали без вести

Чувства глубины' .

Плачет дождь за окнами,

Хмурится рассвет,

Бродят чувства около

Снов прошедших лет.

Вспомню о мечтаниях,

Что цвели в душе,

Холод расставания

Сменит тьма уже.

Я сейчас спокойно

Обернусь назад-

Где искрилось счастье

Кружит листопад.

т.е.с. 24.07.08