Останнім часом на московських форумах з'являються ось такі оголошення :

   Недавно Дмітрій Мєдвєдєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 р. 1150-річчя російської державності. Бо, мовляв, "у нас спільні історичні та духовні корені". А далі заліпив таке, що хоч стій, хоч падай: "державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі – північного заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери прийняли також в усьому цьому участь".    Цікаво, де він таку канонічну теорію вишпортав. Щоб мене качка брикнула, коли не Кіріл підказав! Це ж треба – з півночі на південь. Так чого доброго ми довідаємося, що і Київ московити заснували, і Львів, і Чернігів...   Але що тут дивуватися – міфами земля російська повниться. Тому й не дивно, що Путінська імперія продовжує плодити великодержавні міфи. З цією метою і створюються нові версії старих фільмів. Зокрема, новий фільм про Александра Невського за розрахунком кремлівських ідеологів повинен сприяти патріотичному вихованню молоді. Адже російська історія така скупа на справжніх народних героїв, що доводиться їх вигадувати.    Або красти. Наприклад, у новгородців. Волелюбні новгородці могли б стати четвертим східнослов’янським народом, якби не жорстока експансія Московщини. Сучасний російський учений Георгій Трубніков писав: "якось я почув таку фразу: "Я - нащадок новгородців, і для мене москаль гірший, ніж єврей для антисеміта". Виявляється, нащадки новгородців пам’ятають про свою велич. Правда, велич Александра Невського дещо сумнівна.    Першим, хто почав творити з Александра Ярославовича великого героя, був Іван Грозний, який звелів його канонізувати і наділив титулом "Невський", далі Петро I у 1723 р. урочисто перепоховав "предка" в Александро-Невській лаврі у Санкт-Петербурзі та ухвалив відзначати його пам'ять. А 21 травня 1725 р. Катерина I встановила орден святого Александра Невського. Під час Бальшой Атєчєствєннай за вказівкою Сталіна обличчя полководця опинилося в центрі срібної п'ятикутної зірки. Цікаво, що саме троє тиранів – Грозний, Петро І і Сталін – так зворушливо опікувалися Невським.    А далі усе пішло, як по маслу. Александр Невський став відомим кожному школяреві не тільки завдяки підручнику з історії, а й завдяки фільму Сергія Ейзенштейна. Запопадливі російські історики дружно поставили князя в один ряд з найвидатнішими полководцями світової історії. "Тріумфальні перемоги 1240 р. в Невської битві і 1242 р. на льоду Чудського озера зупинили вороже нашестя; залишилися незмінними і межі Новгородської землі", – писав доктор історичних наук А.Н. Кірпічніков.    Та чи справді то були аж такі величні битви? Візьмемо Невську битву. За офіційною версією влітку 1240 р. шведи, очолювані Біргером Магнуссоном, зятем короля Еріка V, піднялися по Неві і, ставши табором, послали Александрові виклик на бій. Той вирушив "з малою дружиною" і 15 липня 1240 р. під прикриттям ранкового туману раптово напав на шведів та розгромив їх. Біргеру із залишками загону ледве вдалося врятуватися втечею у сутінках. Але тут же вказано, що тілами простих шведських воїнів заповнили дві братські могили, останками ж іменитіших завантажили аж два кораблі. То про яку панічну втечу мова, якщо з літописів видно, що убитих поховали самі шведи?    Військо Александра втратило у битві до 20 вояків. Ця обставина муляла не одного історика, бо що ж це за велика битва при таких жалюгідних втратах? Та ще й з ким – із вікінгами, для яких війна була ремеслом. Яку б ми відому битву не взяли у середньовіччі, всюди втрати незмірно вищі. При чому не обов’язково брати найбільші і найкровопролитніші битви.    Але це не єдина загадка, яка причаїлася у літописі. Якщо "битва" почалася на світанку, а шведи втекли у сутінках, то вона мусила тривати цілий день. Але... в середині липня ще панують білі ночі. Звідки сутінки?    Не обійшлося у літописі і без брехні: шведський "бискуп убиен бысть". Але жоден із семи шведських єпископів того часу не загинув у 1240. Друга брехня – буцім Александр вдарив списом Біргера в обличчя. От тільки шведам про це нічого невідомо і про жоден шрам на обличчі Біргера нема ані згадки. Та й на жодному його портреті шраму не видно, хоча шрами, як відомо, лише прикрашали лицарів.    А найбільший парадокс полягає в тому, що Біргер, зазнавши такої страшної поразки, став ярлом, а через десять років після Невської битви його семирічний син обраний королем і разом із батьком править країною. Та на цьому парадокси не вичерпуються. Родини Александра Невського і Біргера перебували у дружніх стосунках. Саме у Швеції збирався Александр оселитися, якщо б йому довелося стати вигнанцем. А його брат Андрій від ханського гніву сховався не де, як при дворі Біргера.    На відміну від невеликої кількості руських літописів, у шведів літописання було розвинуте куди ширше, окрім того писалися й родові хроніки, де скрупульозно описано будь-які, навіть дрібні, історичні події. Але ніде, у жодному джерелі нема ані слова про якусь Невську битву. Якщо хтось подумає, що шведи вирішили замовчати свою поразку, то мушу розчарувати: у їхніх джерелах зафіксовано безліч різноманітних битв, серед яких чимало й поразок.    Вірогідніше усього, не було жодної битви. Шведи і новгородці зустрілися і уклали договір, після якого понад три сторіччя не воювали. А потім відбувся турнір і спільна пиятика. От під час турніру та п’яної бійки з рубаниною і загинуло трохи люду. Усе решта – фантазія літописців, які художньо опрацювали княжу версію. Але що їх самих при тім не було, то й наплутали чимало. А на останок ще один парадокс. Восени того ж 1240 р. новгородці виганяють Александра Ярославовича! І це після такого ратного подвигу? Чи не тому, що довідалися правду?    Та рушимо далі. У битві, яка відбулася 5 квітня 1242 р. на льоду Чудського озера з руського боку брало участь нібито до 17 000 вояків, а з німецького – до 12 000. Скільки втратили русичі – невідомо, а от німецьких рицарів полягло аж 500 та ще 50 потрапило в полон, ну, і чуді лягло "без числа". Бо чудь німцям помагала.    Але, якщо про Невську битву шведи нічогісінько не чули, то німці про Льодове побоїще знають. Правда, у "Хроніці землі Пруської" про це ані слова, зате "Римована хроніка" наводить зовсім інші цифри: у битві брало участь 300–400 німців, 20 рицарів загинуло, 6 були полонені. Підозри в тому, що німці занизили свої втрати безпідставні, бо хроніка поширювалася у багатьох списках, а усі убиті були названі поіменно. Якби пропустили аж кількасот – це б викликало неабиякий скандал. Цифри наведені у хроніці скидаються більше на правду, бо на ту пору рицарі й не могли виставити численнішого війська. Перед тим вони зазнали кількох відчутних поразок. Найбільшої – у 1236 р. від литовського князя Міндовга під Шауляєм, коли загинуло 40 рицарів. Між іншим на боці рицарів тоді билися й псковитяни, литовці узяли в полон їх майже дві сотні. Так що російсько-німецька дружба зароджувалася ще у прадавні часи.    У битві під Дорогочином, де розбив рицарів уже Данило Галицький, полягло понад 20 рицарів. А в 1241 р. уже татари розгромили збірну армію німців, поляків і тевтонських рицарів біля Лєґніци. Там рицарів загинуло стільки, що Тевтонський орден очухався щойно через сто років. Таким чином сил на те, аби виставити багатотисячне військо він уже не мав.    Та й те сказати. На місці битви під Дорогочином, під Лєґніцою і під Грюнвальдом (15 липня 1410 р.) ще й досі археологи знаходять у землі мечі, вістря стріл і списів, напівзотлілі чоботи та інше причандалля. А от на місці Льодового побоїща археологи не знайшли нічого.    З фільмів пам’ятаємо, як рицарі у важких обладунках провалювалися під лід. Але це казочка, бо обладунки рицарів і русичів важили однаково. Однак на дні озера теж не знайдено нічого.    Очевидно, була якась невелика сутичка, але Александр уже був мастаком роздувати мильні бульбашки. Правда, підчистити геть усі літописи йому не вдалося, тому в Іпатієвському літописі читаємо чітко і недвозначно: "У лето 6750. Не бисть ничтоже". А літо 6750 від Створення світу – це і є 1242 рік. У Лаврентієвському літописі, який брав інформацію з хроніки, створеної при дворі сина Александра, сказано так: "В лето 6750. Ходи Александр Ярославович с Новгородци на Немци и бися с ними на Чюдскомъ езере оу Ворониа камени. И победи Александр, и гони по леду 7 верст секочи их". Якось надто скупо про таку героїчну битву. Яка між іншим нічого не дала, бо те, що пишуть у підручниках, буцім перемоги Александра зупинили німецьку експансію, брехня. Адже Іванові IV Грозному через три сторіччя довелося вести з цим самим орденом тривалу Лівонську війну. Юрій Винничук.

 Пересматривал сериал российский -- Гибель империи.

У нас тут с подачи Міс Марпл разгорелась некая дискуссия о газете "Вести". http://blog.i.ua/user/4959475/1699702/
Так вот, я предлагаю пари. Пополню телефон на 50 грн. тому, кто наглядно продемонстрирует пропагандистский и лживый характер этой газеты.

Механика проста: берем любую статью из печатного выпуска или с сайта и, руководствуясь исключительно ФАКТАМИ, анализируем эту статью на предмет лживости и антиукраинской пропаганды. Что считать "антиукраинской пропагандой"? Спросим у Вики, что есть пропаганда:

Пропаганда (лат. propaganda дословно — «подлежащая распространению (вера)», от лат. propago — «распространяю») — в современном политическом дискурсе понимается как распространение взглядов, фактов, аргументов и других сведений, в том числе слухов или заведомо ложных сведений, для формирования общественного мнения или иных целей, преследуемых пропагандистами.

Соответственно, антиукраинская пропаганда, - это распространение взглядов, фактов и т.п. с целью сформировать негативное общественное мнение в отношении украинского гос-ва, органов его власти и т.п. При этом констатация ДОСТОВЕРНЫХ (подтвержденных другими надежными источниками) фактов о том, что что-то плохо, не является пропагандой (А вот высказывание автором статьи своего личного мнения о том, что это плохо - таки да, пропаганда).
Например. В Киевском парке неизвестные устроили стрельбу, двое раненых. В таком изложении - это факт и никакая не пропаганда. А вот если я начну писать что-то вроде "смотрите, до чего они довели страну, уже посреди Киева стреляют!!!!" - это пропаганда, ага.

Кроме того, учитывая мудрое замечание Streleckaya в комменте №8, обращаем внимание и на личные высказывания журналистов. Если новость подается нейтрально - это просто новость. Если она окрашена эмоционально с целью заставить нас принять ту или иную точку зрения - это уже пропаганда.

 
Прошу также не додумывать ничего от себя, кроме того, о чем написано в материале.

Предложение мое актуально до 17:00 завтра, 09.07.2015 г.

Политические форумы в сети Интернет - относительно новое увлечение российской публики, виртуальная «всемирная кухня», на которой сегодня «варится» общественное мнение. По рассказам участников до 1999 года форумы были достаточно однородны по своему социологическому составу. На 70-80% их аудитория состояла из единомышленников, людей либеральных и демократических убеждений, представителей среднего класса России и русскоязычной эмиграции. Однако, всего через четыре года, тоталитарных мнений на российских форумах вдруг стало - до 60-80% от всех выступлений!

Такой резкий количественный скачок не соответствует спектру общественного мнения и существенно расходится с данными Интернет-голосований по ключевым проблемам современной российской жизни. К примеру, сегодня 80% авторов на всех веб-форумах очень агрессивно и однообразно ругают США. Но в голосованиях на тех сайтах, где с одного компьютера можно проголосовать только один раз - 84% русскоязычных пользователей сети Интернет поддерживают США… Аналогичная картина складывается с одобрением/неодобрением чеченской войны, с поддержкой/критикой политики кремлевской администрации и т.д. Везде ситуация идентична - там, где голосования защищены, где нельзя проголосовать несколько раз, результаты опросов диаметрально противоположны «незащищенным» от повторных голосований опросам и обратно пропорциональны количеству «тоталитарных» выступлений на форумах.

На либеральных и нейтральных общественно-политических форумах российского сегмента сети Интернет резко возросла активность огромного количества однотипных персонажей, образующих некий спаянный «костяк» любого форума. Деятельность этой группы настолько характерна и необычна, а члены группы настолько методологически и идейно сходны между собой, что это стало привлекать внимание многих постоянных посетителей форумов. Персонажи этой «группы» представляются людьми разных профессий, пишущими свои сообщения из разных городов и стран, они, по их словам, принадлежат к различным социальным и возрастным группам. Тем не менее, при длительном общении и внимательном за ними наблюдении, неизбежно обнаруживаешь целый ряд весьма характерных особенностей и общих черт, не свойственных никаким другим участникам дискуссий.

Охранительно-агрессивная, тоталитарная идеология, проповедуемая этими людьми, совсем не главный признак их общности. Некоторые члены этой «группы» стараются даже выглядеть относительно либерально. Но, помимо набившей оскомину вменяемым людям «государственнической» идеологии (а также ксенофобии, антиамериканизма, антисемитизма и нетерпимости к инакомыслию), эти люди выделяются жесткой установкой, групповой корпоративной моралью, общей информационной базой, четкими навыками поведения и весьма специфическими методами полемики и «работы с объектом». У этой «группы» существуют единые для всех форумов принципы обработки массового сознания, связанные, прежде всего, с планомерной и осознанной ложью, клеветой и дезинформацией.

Введем рабочее определение такой группы участников форума: «агенты влияния силовиков - государственников» или «команда «Г» и постараемся перечислить её характерные признаки, по которым достаточно просто идентифицировать принадлежность участника форума к «команде «Г».

Источник: http://www.expertiza.ru/expertiza.phtml?id=671

Мюллер Штирлицу: "Тем, кому сейчас десять, мы не нужны, ни мы, ни наши идеи; они не простят нам голода и бомбежек. А вот те, кто сейчас еще ничего не смыслят, будут говорить о нас, как о легенде! А легенду надо подкармливать! Надо создавать сказочников, которые переложат наши слова на иной лад, доступный людям через двадцать лет. Как только где-нибудь вместо слова «здравствуйте» скажут «хайль!» в чей-то персональный адрес, знайте: там нас ждут, оттуда мы начнём своё великое возрождение".(с)

"Не смейте недооценивать возможности тупых людей, собравшихся в большие группы" Джордж Карлин
------------------------------------

http://blog.i.ua/user/3661818/1446083/ ч.2 ,  http://blog.i.ua/user/3661818/1427447/   - ч.1

Эффект Гало.

Речь сегодня не об интересном атмосферном явлении, необыкновенно красивом, которое часто принимают за радугу. Этот эффект возникают оттого, что свет преломляется, проходя через мельчайшие ледяные кристаллики, которые образуются перистыми облаками и туманами.

Таким же словом называют совсем другое явление, относящееся к социальной психологии.

Слово "гало" произошло от английского "halo"  - ореол, сияние и латинского -  "effectus" - эффект, действие, результат.

Эффект Гало в социальной психологии - это то, что думает и чувствует какая-либо группа людей по отношению к явлению, человеку, событию, предмету.

Если вы думаете, что способны составить мнение о каком-либо предмете целиком самостоятельно, то глубоко ошибаетесь. Точно также, как люди, глядя на атмосферное явление считают его радугой, точно так же, масса информации, пройдя через наше сознание, преломляется и выдает результат, ничего не имеющий с действительностью. Человек упрямо будет считать, что он прав и всё есть именно так, как он думает.

Однажды вынесенный, к примеру, вердикт другому человеку, становится непреложной истиной. И даже, если вынесший приговор, начинает в чем-то сомневаться, вездесущее ЭГО не дает росткам сомнений окрепнуть и прорасти через толстый асфальт гордыни.

А как же? Разве Я могу ошибиться?

Но вернемся к термину.  Эффект Гало - это то, что думает и чувствует группа людей. Я подчеркну - группа!

В группе человеку не так страшно, нивелируется чувство опасности. Вот почему люди так склонны сбиваться в группу, становясь членом какого-либо сообщества. Действие группировок на многочисленных сайтах - хорошая иллюстрация эффекта Гало. И стоит предводителю такой группы покинуть своих подопечных, в рядах сбитых в группу индивидуумов начинается паника. Что думать? Как действовать?

Как формируется наше мнение? Которое часто бывает ошибочным?

Мы живем в период, когда наблюдается огромный дефицит свободного времени и просто катострофическая перегруженность информацией разного рода. Можно ли каждый пункт, который вызывает сомнение, скрупулезно изучить? Рассмотреть со всех сторон? Сопоставить, проанализировать?

Конечно, нет. Но оценку же дать надо! Так привык наш мозг.

Вот мозг и выбирает уже готовый, кем-то изготовленный продукт.

Скажите какому-нибудь уважаемому гражданину или гражданке, что оценка получена не самостоятельной работой мозга, что собственные анализаторы задействованы не были. Гражданин будет очень возмущен.

Мнение обо всех людях у нас складывается из их значимости. Если личность самобытная, яркая, то за этой неординарностью трудно разглядеть обычного человека. С его бессонными ночами, головной болью, насморком, поносом, больными родителями, капризными детьми.... Окружающим кажется, что этот человек - баловень судьбы, которому всё достается без труда.

Так, красивой и умной женщине часто сложнее найти свое место в социуме, ибо всем вокруг кажется, что она имеет нечто такое, чего нет у них. Причем, незаслуженно.  Так судят и женщины, и мужчины. Серенькая, невзрачная мышка без особых талантов станет в жизни гораздо счастливее по этой причине. Ход мыслей потенциального жениха таков: " С красивой опасно связываться.... Готовить не будет, в магазины ходить тоже... Любить будет только себя..."

Кстати, стоит отметить, что эффект Гало может проявляться и в позитивном смысле. Когда какой-либо объект наделяется чертами, которых у него нет. Когда идет обожествление, и группа людей не в состоянии увидеть, что из вождь безобразен собой и вообще - полный идиот.

Так что манипулирование нашим сознанием с помощью Гало происходит на разных уровнях: в быту, на работе, на блогах и в политике.

Человеку, независимо от его социального статуса, образования, материального достатка и черт характера, очень сложно впустить в себя осознание того, что он легко управляем.

Что же делать?

Не поддаваться вообще?

А как?

Не поддаваться вообще, конечно, невозможно. Но снизить порог - вполне реально.

Первый шаг -  попытаться действовать не так, как все...

Вирішив переглянути статистику, оскільки, вважаю, що в Україні є хоч декілька джерел незалежної інформації, які дають суспільству інформацію, для роздумів, вважаю, що в РФ, таких джерел значно менше.

Статистика сайту політика і культура, про сприйняття ситуації росіянами.

43% росіян, які чули про останні події в Києві, вважають, що в Україні відбувається спроба насильницького державного перевороту.

Ще 23% вважають, що в сусідній країні точиться громадянська війна, і 16 – що це протест проти корумпованого режиму Януковича.

Висновки, робіть, самі, але ми то знаємо, проти кого ми стояли, а там показують геть інші картинки. І крім, того майже всі мої друзі, кажуть, що ми збираємося вступати в ЄС, але всі при цьому геть забувають, що ми навіть асоціацію не підписали.

Більшість опитаних (41%) також вважають, що людей вивів на акції протесту вплив Заходу, який прагне втягнути Україну в орбіту своїх політичних інтересів. Ще 27% кажуть про націоналістичні настрої мітингарів і лише 9% думають, що українці обурені корумпованим режимом Януковича.

Якщо коротко, то свідомих людей які не дивляться телевізор в РФ, дуже мало. Та що говорити, мені, здається, що і в Україні набагато краще не дивитися телевізор, так і нерви будуть в порядку, і відпочивати буде простіше.

Головна емоція, яку викликають у росіян події в Києві – це обурення (36%). 16% – співчувають, трохи менше – відчувають страх, 14% байдужі і 12% – роздратовані. Водночас переважна більшість – 65% – опитаних відзначили, що не мають симпатій ні до однієї, ні до іншої сторони.

Більшість моїх друзів з РФ, переконана, що у нас революція виникла через те, що захід вирішив відділитися, і Україну ділять пополам. Також, я багато чув, про те, що у нас революцію проводять бандерівці, які хочуть заборонити російську мову, а також напасти на Москву, я не сильно уявляю, як 200 чоловік з бітами може це зробити, але мої друзі в це вірять, що для мене є найвищим показником пропаганди.

Идеологические враги «команды «Г»