За селом, яке розкинулося на поліських рівнинах, стояв досить чималий пагорб. Правильної конічної форми, він виглядав якось недоречно серед зелених луків, які його оточували. Але вид з нього відкривався на всю околицю пречудовий. І мало хто, йдучи дорогою повз нього, не вирішував піднятися на саму вершину, щоб помилуватися чудовим краєвидом.

  Пагорб був вкритий нетиповою для околиці травою, яка росла  на майже завжди сухому піску і не думала висихати. Але з південної сторони навіть вона не могла вижити під випалюючими променями сонця. І там вітри переносили пісок, час від часу видуваючи з глибин віків щось древнє і цікаве.

  Одного разу місцева молода жінка йдучи повз пагорб, побачила яскравий блиск віддзеркалених променів на білому піску. Виявилося, що то блищав на сонці срібний старовинний хрестик. Тонкої ручної роботи він був надзвичайно красивим. Тому не дивно, що згодом хрестик прикрашав шию тієї жінки.

– Олю, де ти такого красивого хрестика придбала? Я теж хотіла б такий  купити.

– Та я його знайшла на Лисий горі. Правда красивий?

– Він то красивий, але я чула, що чужі хрестики не можна носити. Це ніби ти перекладаєш хрест долі тієї людини на себе. Ти ж не знаєш яка була доля тієї людини, котрій належав цей хрестик. Та й взагалі, під хрестом долі в першу чергу мають наувазі негаразди долі.

– Дурниці. Це простий православний хрестик і його призначення якраз захищати людину від тих негараздів.

– Так. Захищати законного власника, а не того, хто його привласнив. Але то твоя справа. Можливо повір’я і не має під собою реального підґрунтя.

  Минали дні і доля ніби відвернулася від Олі. То покрівлю на її хліві вітром знесе. То градом городину поб’є. І тільки у неї. І задумалась вона, що може її подруга була права. Тому вирішила віднести хрестик на те місце, де його знайшла.

  Той день був похмурим. Йшов дрібний дощик, але Олю це не зупинило. На схилі гори вона зняла з себе хрестик і закопала глибоко в пісок. А поруч з ним поклала декілька смаколиків власної випічки.

– Пробач мені, господарю хрестика, що я без твого дозволу його носила. І прийми від мене в знак примирення цей скромний гостинець.

  І в той момент ніби хтось руками  хмари розігнав. Яскраве сонце осяяло околицю. І Олі здалося, ніби вона почула чийсь голос. Можливо то був вітер чи птах якійсь. Але на душі у неї стало так легко і приємно, ніби камінь с плечей скотився. А може то і був чужий хрест, на плечах якого не їй нести.

Волшебное время.
Когда зажигаются костры в мангалах и начинает жариться мясо.
Когда за столом собираются родные и друзья.
Когда море мирно засыпает, а время останавливается.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Нет тебя, вот уже и четвертый год,
Жаль, что время нельзя воротить,
Помню я наш простой поход,
Как рыбачить любил и жить.
Наш совместный заплыв до косы,
И матрасиком плавать, твой стиль))),
Как мы пели,- разбойники мы,
Я кричала, а пел больше ты.
Как мой каждый написанный стих,
Я несла на оценку тебе,
Как за рифмы любя, так журил,
Но слова поправлял между тем.
Ты был папой, нашим всегда,
И играл и учил нас как мог,
Из всех взрослых ты был, как стена,
Наказать - нет, нет, нет. ты не мог.
Столько слайдов во мне, о тебе,
Вот мы в море, ты ладя, лови,
Раков каждый словил, сколько смог,
Я с секретом папуля к тебе,- "хорошо, ну давай, говори"))).
Тебя нет, но а память жива,
Так бывает, кто любит поймет,
Помолюсь за тебя, в этот день, как всегда,
Ветерок пусть тебе, там на небе шепнет.

[ Читати далі ]