Цей текст був написаний рік назад, але опублікувати його я надумав лише зараз. Без змін, хай багато чого в ньому давно втратило актуальність.

Коли ми з дружиною узнали, що в нас буде саме донька, ми вибрали їй ім’я хвилин за десять. Просто знайшовши перше співпадіння між іменами, які нам подобалися. Єдина умова, щоб воно не було зайняте кимось із наших близьких родичів. Ми вибрали ім’я Лілія, як квітка.

До пологів неможливо підготуватись. Як не скуповувати речі, чогось не вистачатиме. Як не збиратися, щось забудеш. Особливо якщо збиратися доводиться за 15 хвилин та на місяць раніше, ніж розраховували.

Насправді вона прорахувала і передбачила все краще за нас. Вона відчувала, що з вагою 2.250 кг вийде сама, а от доношеною, певно, не вийшла б. Вона вже вміла дихати самостійно. Часто діти 35 тижнів строку їдуть з пологів прямо в реанімацію. Нас виписали після 5 днів у загальній палаті.

За ту добу, певно, я прийняв свою рекордну дозу кофеїну у вигляді кави та енергетиків та не спав години 32. Але точно сказати не можу, бо в якийсь момент перестав розрізняти реальність та сон. Дружина не спала ще більше.

Ще рік назад я б здивувався, якби узнав, що можу пробути на пологах від початку до кінця. Толку з мене було як з козла молока, не рахуючи того, що подавав дружині воду і тужився разом із нею по команді лікарів, намагаючись якось передати їй той імпульс подумки. Дружина потім сказала, що я молодець, правда, до того, як я нарешті напився.

Мені важко уявити, як раніше люди з цим справлялися – без лікарів, без інтернету, без своєчасної допомоги. І то мені нічого надзвичайного робити не довелося, на відміну від дружини. Під час пологів та в перші години після них мені хотілося плакати і стримувало лише те, що це б виглядало досить дивно.

Поки ми лежали в лікарні, я щодня їздив додому через усе місто – нагодувати кота, щось відвезти, щось привезти. Це була б непогана зміна контексту, якби не ризик одного разу не повернутися. Провалена наглухо мобілізація призвела до того, що тцк тупо викрадають з вулиць усіх чоловіків, яких можуть дістати.

Власне, я погодився на дитину рік назад якраз вважаючи, що зараз все одно не буде ні подорожей, нічого. Мій прогноз збувся, але це не радує, а лякає. Бо далі я прогнозую ще більшу дупу.

Так-то я ніколи не хотів дітей. Іронічно, що ті, хто їх хоче, часто не мають, а я маю. Хоча я не заслуговую ні дитини, ні такої хорошої дружини біля себе.

Гаразд, одна причина мати дитину все ж є – це єдина доступна нам форма безсмертя. Немає ні раю, ні пекла, лише ось це пекло тут та зараз, у якому є короткий проміжок часу, аби залишити частинку себе. І взагалі круто, якщо вдасться виростити її своїм союзником. Хоча не факт, що вона буде вдячна за те, що ми привели її у цю срану реальність.

Ми мали квитки на початок вересня на багато разів перенесений концерт кавер-гурту Металіки. Лікарка запевнила дружину, що це безпечно для плоду на будь-якому терміні. Тим не менш ми були вимушені піти після 4-5 пісень через очевидну паніку в животі дружини. Пізніше я жартома вмикав Металіку біля живота дружини, коли їй треба було нарахувати 10 рухів всередині зранку, а дитина лінувалася. Ще пізніше я вмикав її уже народженій дитині, коли треба було їсти, а вона не могла прокинутися. Цікаво, вона любитиме таку музику в майбутньому чи буде ненавидіти?

Вона народилася під час тривалої повітряної тривоги, яку ми просто не чули. Може то і на краще, зважаючи на те, що недалеко від лікарні є військові об’єкти.

Вона народилася, а війна триває. Коли росіяни б’ють по житловим будинкам, усе часто вирішує щаслива чи нещаслива випадковість. Чомусь у нашій реальності досить частий варіант, коли чоловік виживає (вийшов у магазин чи був на роботі), а дружина й дитина (чи діти) гинуть. Один з таких чоловіків після цього пішов на війну й недавно загинув. Певно, на його місці я би зробив так само. З єдиним прагненням убити перед цим як можна більше рускіх.

Із виписки дитини з роддому зробили по-ідіотськи помпезну церемонію, яка в нашому випадку виглядала абсурдно, бо ніхто з родичів не міг до нас приїхати. Нас привітала лише лікарка, що вела вагітність дружини. Чувак, що приймав пологи, забив на нас одразу, й день виписки не став винятком. Таким чином я обзавівся зайвою пляшою Джек Деніелс, яка була призначена йому. Не пропаде.

На виписку ми вдягли вишиванки і купили для дитини конверт із відповідним візерунком.

Вдома мене рятує тупа механічна робота типу прання. Це дозволяє не відчувати себе нікчемним. Але я навіть хочу повернутися до своєї звичайної роботи, попри всі труднощі, з якими там стикаюся.

Та що там я. Хто точно в шоці, так це кіт, бо він взагалі не може зрозуміти, що то таке з’явилося вдома і зруйнувало його світ.

У моєму світі поки лише один глобальний зсув. Замість “усі діти бридкі” я тепер говорю “чужі діти бридкі”.

Я не вірю в матеріальність думок, але буду вдячний за побажання сили та терпіння усім нам.