Довгі тіні від предметів погойдуються в такт з язиком полум'я гасової лампи, яка тьмяно освітлює невеличку кімнату. Молода жінка у пов’язаній кінцями назад хустині трудиться над стіною накидаючи глину і наносячи перший вирівнювальний шар тинькування. Мені всього близько року від народження, тому не розумію, що робить ця жінка і хто вона, лише з часом усвідомлю її мамою. Мій всесвіт обмежується периметром цієї кімнати. Він складається з набору первинних інстинктів та інтересу до навколишніх предметів, що потрапляють в поле моєї нестійкої уваги. Моя свідомість ще не відрізняється від свідомості кошеняти. Я – дитя людське, але ще не людина.

Це одне з найбільш ранніх спогадів дитинства. Вчені кажуть, що раніше трьох років вони малоймовірні, але  необов’язково неможливі.

Старий КАвЗ трясе на вимощеній каменем дорозі. За вікнами автобуса стовпи лінії електропередачі змагаються в забігу з деревами лісу. Я, однорічний, у матері на руках на задньому сидінні автобуса. Попереду через кілька крісел дід Тимофій жваво розмовляє з кимось із пасажирів. Коли  підросту, він стане для мене зразком чоловічої ментальності та авторитетом замість батька, який пішов шукати нове щастя. Сьогодні дід у групі підтримки мами. Мене везуть до обласного центру на операцію з видалення аденоїдів.

Я ще не вивчив абетку і не знайомий з мудрим висловом царя Соломона "Хто примножує пізнання, примножує скорботу", тому перебуваю в невіданні та через це щасливий.

Кабінет... жінки в білих халатах і мама, перебиваючи один одного, ведуть зі мною філософський диспут. Я вперто не погоджуюся з їх аргументами, поки  одна  із лікарок не відчинила скляну шафку і не дістала червоне колечко з напівпрозорої пластмаси. І ось небачена досі річ у моїх руках. На світлі вона виграє чарівними відблисками, гіпнотизуючи мене. Це сильний аргумент – я припиняю диспут. О, жінки! Ви вмієте умовити нашого брата.

Десь у цей же часовий період долучаюсь до колективу. Дитячий садок, ясельна група... столики та стільчики зроблені, напевно, для гномів, бо вдома таких немає. А ось і вони – копошаться на великому килимі. Моя мама розмовляє з якоюсь тітонькою, потім поцілувавши мене залишає одного у цьому невідомому світі. Два ряди маленьких ліжечок з бічними сітками зсунуті одне до одного  у довгий прямокутник. Я заповзаю під них,  маючи намір усамітнитися і вдатися до роздумів про гірку долю і сенс життя. Однак задум не вдається. Якийсь гном, спритно перебираючи по підлозі руками та коліньми, добирається до мене і простягає іграшку. Доброзичливий жест відвертає мою увагу від думок про маму, яка щойно пішла, я трохи заспокоююсь. Потім він тікає, але зробивши кілька рухів зупиняється і повернувши голову  дивиться на мене, ніби кажучи: «Побігли, пацик, пограємо разом... не журися, твоя мама прийде ввечері, повір  – я знаю». І я вірю йому. Ми разом карачки повземо під ліжками до килима, де багато іграшок. Це було знайомство з моїм другом – Ромкою. Звичайно, його ім'я навчуся вимовляти трохи  теж пізніше.

Мої кілька надранніх спогадів змінюються на цілий рій більш пізніх. Чіпляючись за одне з них, поринаю в театр тіней.

Сиджу серед дітлахів у залі дитсадка. Перед нами біле полотно підсвічене діапроектором. На ньому розгортається казка «Рукавичка». На екрані силуети вирізаних із картону тварин ховаються від холоду в безрозмірну чудо-рукавичку. До неї помістився весь лісовий звіринець з ведмедем на додачу. Ми у захваті!

Це був мій перший сінематограф: до цього я ще не бачив ні мультиків, ні кіно. Рухливі картинки справили на мене неабияке враження. Вдома  моя фантазія конструювала подібні – під ножиці пішли газети і мамині журнали «Робітниця».

Якось повертаючись  із дитсадка, мама ризикнула сходити зі мною в кіно. На той час я вже мав уявлення про  телевізор.  На нашій вулиці він був у родичів, і до них подивитись кіно ходили всі сусіди. В ті часи це було цілком нормально і нітрохи не напружувало власника телевізора.

Очі мої округлилися, побачивши кольоровий фільм та ще на великому екрані кінотеатру! З часом трохи охолонувши від першого враження, на радість глядачам по сусідству я почав вголос коригувати задум режисера,  вибудовуючи своє трактування сюжетної лінії, але не був зрозумілий для мами. Вона сказала, щоб  я негайно закрив рота, а то в кіно більше не візьме. Я був засмучений і відчув як всередині щось защеміло –  напевно, в мені помер Великий Фелліні.

Одного разу, йдучи додому з дитсадка, поставив мамку до відома, що люблю Маринку, і коли виросту, то одружуся з нею. Як вона з'явилася в моєму житті, про це моя пам'ять замовчує. Можливо була новенькою в нашій групі, а може ми виросли з нею на одному горщику. Зовні Маринка була звичайною худорлявою довговолосою дівчинкою, але відрізнялася серед інших характером. Вона не гримасувала і не поводилася по-хлопчачи, була спокійною та струменіла внутрішнім світлом.  З Маринкою я не грався, не бігав за нею, щоб за хлоп'ячим шаблоном посмикати  за кіски і у такий спосіб виявити свою симпатію. Мені приємно було просто бачити її,  і бути поруч. Я завжди чекав приходу Маринки: це приносило радість, а її відсутність засмучувала. Тоді мені ходілося, щоб день якнайшвидше закінчився і наступило завтра, в якому знову з'явиться вона.

Сьогодні Маринина бабуся відкрила кульок та почала роздавати цукерки дітям. Зазвичай коли чиїсь батьки приносили ласощі, це означало, що у їх чада день народження. Цього разу привід був несподіваним – нам сказали, що у Маринки померла мама. Ми стояли мовчки, тримаючи в руках по половинці шоколадної цукерки...

Одного дня Маринка не прийшла в дитсадок, і на другий її не було... і на третій... Згодом дізнався, що її сім’я переїхала на нове місце проживання. Це була моя перша втрата у житті.

Якось я вперше зблизька побачив похоронну процесію, що проходила  недалеко від мого будинку. Мою увагу привернула траурна музика духового оркестру. Поступово вона ставала все гучнішою і гучнішою –  колона людей наближалася. Автомобілі припиняли рух і завмирали на узбіччі. Перехожі теж зупинялися і разом з ними я. Повз мене пройшов чоловік, що ніс портрет покійного, за ним повільно йшли люди з вінками. Потім наблизилась вантажівка з відкритими бортами. На кузові застеленому килимами – труна, а в ній небіжчик з восковим обличчям під блакиттю неба. Але його вже він не бачив – очі були закриті навіки. З обох боків біля труни сиділи діти: вони відривали маленькі темно-зелені гілочки від ялинника і кидали їх на дорогу, позначаючи таким чином останній шлях померлого. За вантажівкою в перших рядах йшли родичі, останніми – музиканти. Вони тужливою мелодією примножували печаль, удари великого барабана розставляли крапки в партитурах.

Похоронна процесія навіяла сумні думки. Я повернувся до свого будинку  і сльози затопили моє єство. Прийшло усвідомлення існування смерті й того, що буде такий же сонячний день, але в ньому не буде моїх близьких, а колись не стане і мене. У двір вийшла моя бабуся і поцікавилася, чому плачу. Дізнавшись почала всіляко втішати й підбадьорювати,  сказавши мені: «Ти ще занадто маленький, щоб про це думати. У тебе ще попереду багато років життя, а  я вже стара, бачиш, і то не плачу. Ми не вмираємо, а переходимо в інше життя на небесах».

Наше буття підпорядковане часу, а мій дитячий досвід був ще занадто малий, щоб бачити його швидкий плин. Я міг тільки сприймати його маленькі відрізки, такі як завтра і післязавтра, вчора і позавчора. Час зібрав мені сім років – прийшла пора прощатись з  дитсадочком.

День випуску у підготовчій групі дитячого закладу "Сонечко" майже не пам’ятаю.  Незвичайним він був для моєї мами, а для мене лише святковим: з концертом для батьків та обідом з доданими до нього смаколиками. Найприємнішим моментом з  того всього дійства був подарунок. Кожен з випускників отримав велику коробку з учнівським набором: кілька зошитів, пара ручок, пенал, кольорові олівці   та інша всяка всячина. Протягом літа  часто  заглядатиму у цю коробку, промацувати та перекладати приладдя в ній. Чекатиму з нетерпінням вересня, коли нарешті зможу користуватися цими речами. Це станеться трохи пізніше, а сьогодні радісно несу додому цю цінну коробку, притискаючи її до себе, і поки не усвідомлюю, що цей день був не так святковим, як прощальним. З кожним кроком я йшов все далі від своїх друзів, яких ніколи не побачу, від свого дошкільного дитинства... 

Слово «стресс« (stress) с английского языка переводится как «напряжение». Когда возникает какое-либо напряжение в организме с внутренним или внешним источником, то организм очень быстро начинает адаптироваться к изменившимся условиям среды. 

Стресс — это способ адаптации. Он может быть разрушительным (и тогда его называют “дистресс”), а может быть и целебным (эустресс). 

А по характеру протекания стресс можно разделить на физиологический (связанный с телом) и психологический (связанный с разумом).

Тело и разум — это элементы одной системы. Поэтому, когда тело находится в стрессе, это оказывает влияние на разум, и наоборот: разум в стрессе влияет на тело. 

Чаще всего слово «стресс» люди применяют, придавая ему негативный смысл, однако в жизни каждого из нас было немало ситуаций, когда стресс принес нам много пользы.

К примеру, хорошо известен такой феномен как «посттравматический рост». Большой процент людей в результате стресса получают мощный мотивационный пинок к развитию и укрепляются во всех сферах жизни. 

Поговорим чуть подробнее о том, что можно назвать полезным стрессом, эустрессом.

Можете ли вы вспомнить жизненные ситуации, которые волновали, беспокоили и заставляли чувствовать напряжение, но вместе с тем принесли вам огромное количество положительных эмоций? Именно положительные эмоции и отличают эустресс.

Зачастую то, чем обернется для вас та или иная ситуация, зависит только от вашей реакции на ситуацию, а не от триггера, который “включил” это событие в вашей жизни.

Еще раз — будет ли ситуация дистрессом или эустрессом не зависит от триггера. “Триггерами” в данном случае считается все, что вызывает эмоцию.

Триггеры могут быть как внутренними, так и внешними. В окружающем нас мире очень много триггеров, которые легко могут “включить” в нас вредный стресс (дистресс).

Как только возникает триггер, запускается животная реакция и организм начинает выделять повышенное количество веществ, разрушающих его (кортизол, адреналин и пр.).

Не так просто управлять своей реакцией, когда она уже запустилась, но если знать эти триггеры и говорить себе “стоп” прямо в самом начале, не позволяя им влиять на вас, то реакция вашего тела на стресс триггер будет минимальной.

Но если есть триггеры, включающие дистресс, то наверняка есть и те, что включают эустресс. Найти их сложно, но возможно. 

Как их распознать? Легче всего — с помощью вашего «хочу».

Это могут быть цели или желания. Позитивные триггеры включают в нашем теле целебные процессы.

Поэтому очень полезно сознательно создавать себе эустрессы. К примеру, вы наверняка замечали, что влюбленные не заболевают. 

Почему? Влюбленность — это тот же эустресс. 

В теле влюбленного человека возникает огромное количество нейромедиаторов и гормонов, которые способствуют хорошему самочувствию.

Эустресс: нюансы, которые важно знать

Эустресс — это все в нашей жизни, на что мы можем реагировать с интересом и задором. Когда в жизни происходит ситуация, в которой мы видим смысл и цель, чувствуя при этом драйв и азарт, можно с уверенностью сказать — наш организм выйдет из нее максимально эффективно. Какие бы нагрузки не испытывало тело, если есть четкое понимание “зачем  это делается?”, то происходит выработка дофамина, серотонина и эндорфина, которые обладают мощным целебным и энергетическим эффектом. 

Вот несколько примеров эустресса:

• Влюбленность. Многие творцы и художники прошлого сознательно использовали влюбленность в качестве вдохновения. Влюбленности всегда нужно радоваться, если у вас есть хоть какие-то проблемы со здоровьем. Но помните, что влюбленность полезна для здоровья, но далеко не всегда для бизнеса, поэтому учитывайте свои приоритеты.
• Любой новый опыт. Новое необходимо сознательно добавлять в свою жизнь. Пробовать. Однако, за любым новым опытом должны стоять важные для вас ценности и смыслы. Мозгу важно понимать, что хорошего принесет этот новый опыт.
• Достижение личных целей. В некотором смысле ум — это наш враг. Ведь ум всегда испуган. Всегда объясняет, почему нам не нужно это, то, и это. Он рационализирует и обесценивает. Личные цели НЕОБХОДИМЫ! Желательно, однако, чтобы цели были из разряда реальных, и вы видели путь к ним. Ну а если вас зажигают недостижимые цели — почему бы и нет. Дерзайте!
• Улучшение личных показателей в любой сфере. Деньги, спорт, карьера, творчество, отношения — в любой сфере, если есть разница между «до» и «после» – это следствие эустресса. Отбросьте стеснения и становитесь лучше в любой сфере, в которой только захотите.
• Аскезы. Способность на время отказаться от быстрых удовольствий. Например, отказаться от быстрых углеводов, компьютерных игр, интернет-шопинга — это может быть что угодно, к чему у вас эмоциональная привязанность. Аскезы целебно влияют на мозг, поскольку способствуют восстановлению дофаминовых рецепторов.
• Физические нагрузки. Главное условие — должно присутствовать хоть какое-то “преодоление себя” в вашей физической активности.
• На заметку! Полезно понимать, что такое мечта, желание, цель и план, и чем они отличаются:

• Желание — это всецело про чувства и физиологию.

  Мечта — что-то далекое и не очень легко доступное, что нас “включает” (но мы пока не видим к этому ведущий путь).

  Цель — это мечта, которая стала ближе и яснее и мы знаем и чувствуем: ее можно осуществить. 

  Ну а план — это, собственно, ясная дорога к цели.

  “Внутренняя кухня” позитивного стресса: как это работает?

  Жить следует так, чтобы легко и быстро восстанавливались наши дофаминовые рецепторы, а серотонин и эндорфины находились в балансе. Тогда любая болезнь будет протекать, что называется, «на минималках». 

  Рассмотрим чуть подробнее эти три нейромедиатора и их роль в организме человека.

  Дофамин

  Дофамин — это про чувство предвкушения. Это именно он помогает нам достигать все личные цели, влюбляться, творить. Это именно она манит и тянет нас к любым личным удовольствиям.

  Аскезы помогают нам восстанавливать дофаминовые рецепторы. Поэтому время от времени полезно отказываться осознанно от каких-то личных эмоциональных зависимостей. Такое обнуление необходимо, чтобы создать эустресс и восстановить себя. 

  Полезно знать! Стыд, вина и страх — это три эмоции, которые являются признаками дистресса. Если у человека много чувства вины, стыда и страха, то организм будет многое отрицать из эустресса: запрещать влюбляться, запрещать личные цели и т.д.  

  Серотонин

  Каждый раз, когда вы пробегаете дистанцию, занимаете первое место, делаете что-то лучше, чем остальные — вы получаете дополнительную порцию серотонина. 

  Поэтому полезно все время находить контексты, где вы лучше, чем вчера. Есть вещи, которые одним даются легко, а другим — вовсе не даются. Поэтому нужно выбирать то, что не получается (но очень нравится и хочется) и улучшать свои показатели. Именно это будет стимулировать выработку серотонина.

  Эндорфин

  Этот гормон иногда называют “наградой за боль и страдания”.  Именно эндорфины дарят нам ощущение счастья.

  И мы в избытке получаем их, когда… хорошенько поплачем или хорошенько потренируемся в спортзале, или  сделаем то, что страшно и сложно 

   Стрессовые вызовы: как получать дофамин, серотонин и эндорфин 

  Что улучшает баланс дофамина?
  • Ставьте перед собой вдохновляющие цели. Когда вы предвкушаете удовольствие от их достижения — это будоражит ваш дофамин и обновляет вашу систему. Забудьте про цели, к которым не ощущаете предвкушения. Если нет предвкушения — это не ваши цели, а чужие. Идите к своим!
  • Практикуйте личные аскезы. Сознательно отказывайтесь от быстрых удовольствий на время. 
  • Осознанно относитесь к романтической влюбленности. Иногда есть смысл использовать ее как источник для дофамина и вдохновения.
  • Обязательно идите туда, где ощущаете энтузиазм. Например, следуйте за проектами, которые вызывают у вас чувство энтузиазма.
  Что улучшает баланс серотонина?
  • Соблюдайте режим сна и сбалансированно питайтесь. 
  • Ищите контексты в жизни, где вы можете каждый день становиться лучше. Достижения обязательно измеряйте. Мозгу иногда очень нужен серотонин, а осознание того, что вы в своей области лучший или превзошли себя вчерашнего, поможет его получить.
  • Не стесняйтесь себя хвалить. 
  Что улучшает баланс эндорфинов?
  • Создавайте физические нагрузки, от которых вы страдаете.
  • Делайте то, что страшно.

  Если вы прочли эту статью до конца и даже почувствовали желание начать практиковать полезные виды стресса, то можете начинать уже с завтрашнего дня:

  • Отказаться от какой-то своей зависимости хотя бы на 2-3 дня 
  • Сделать что-то чуть лучше, чем обычно и похвалить себя за это 
  • Дать своему телу интенсивную нагрузку 
  • Сделать то, что страшно, но необходимо 

  Желаем вам больше полезных целительных стрессов в жизни!