хочу сюди!
 

Наталія

40 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Халил Джибран



Ваши дети - вовсе не Ваши дети. 
Они сыновья и дочери извечной мечты бытия - 
воссоздать себя. 
От Вас. но не из Вас они родом. 
И хотя они с вами, но не Вы их хозяин. 
Вы можете подарить им любовь, 
Но не мысли Ваши - 
Ибо мысли они имеют свои. 
Вы даете кров их телам, 
Но не душам, - 
Ибо их души заселяют дом, 
имя которому - Завтра. 
Даже в Ваших снах Вам в ту обитель не проникнуть. 
Вы можете попробовать уподобиться им, 
Но даже не пытайтесь уподобить их себе, - 
Ибо жизнь не отступает назад и вчерашнего дня не ждет. 
Вы лук, из которого живыми стрелами 
Ваши дети вылетают в будущее, 
А Стрелок ищет знак на тропе бесконечности 
И сгибает Вас так своей могущественной рукой, 
Чтобы стрелы его летели проворно и достигали далеких целей. 
Осознайте радость того, что Вы - лук, сгибаемый рукою Лучника, 
Ибо любит он и стрелу, что стремительно мчится, 
И надежный лук одаряет своей любовью. 

Халил Джибран. // The Prophet (Пророк) (1923)


        

«Кристаллизуется душа»

  • 18.01.21, 10:55

Кристаллизуется душа, забыв про воду,
Сквозь веки, прорезаясь острым краем,
Наружу хочет, чувствуя свободу,
Захлебываясь одичало хриплым лаем.

Звенят в ушах остатки недосыпа,
Осколки снов беспечно греют душу,
Я вскакиваю вновь от сердца скрипа,
С надеждой, что я никогда не струшу.

© William van Warg

Побудували першу в світі автомобільну розв'язку на дні океану!

 


На Фарерських островах, що розташовані на півночі Атлантичного океану (на північний захід від Шотландії і приблизно на півшляху між Норвегією та Ісландією) побудували першу в світі автомобільну розв'язку на дні океану!
[ Читати далі ]

Слава Сэ (С).

Слава Сэ: О буднях артистов. И немножко романтики
Мы играли на похоронах и свадьбах. Гитарист был алкоголиком. Басист курил запрещённые растения. Я увлекался грустными женщинами, а это хуже, чем пить и курить. Самой непорочной была вокалистка, единственная в мире латышка-негр Моника. Дочь олимпийского негодяя из Кении. Единственным невольным её грехом был зад-искуситель. Сильно оттопыренный, в форме сердца, невероятной красоты. Он ломал судьбы и калечил психику. Мало что чёрный, он танцевал отдельно от хозяйки. Из-за него басист не спал ночей. Раз в месяц он предлагал Монике создать семью хотя бы на вечер. Моника фыркала, уходила сама и всю красоту уносила с собой.
Монике были нужны деньги, её выселяли из квартиры. Ради неё, нашего черножопого друга (ласк.), мы согласились играть на окраине, в рабочем районе, где семечки и круглые сутки кому-то бьют морду. А что, подумалось нам, хулиганы тоже люди. И многое из прекрасного им не чуждо, может быть, даже мы.
Один мой приятель играет рок-н-ролл. Так у них вокалист – чемпион области по рукопашному бою. Поэтому они выступают даже в сельских клубах для злых механизаторов. Им всегда платят, и они ни разу не пели «Вальс-бостон».
…Хоть Моника при нас ни разу не убивала львов дубиной и не отрывала хоботы слонам, мы решили тоже съездить. Играли за выручку с билетов. Народу пришло, прямо скажем, мало. Два человека. Лысые, с цепями, с крестами, крестоносцы. Расселись в центре зала. Элегантные, как рояли.
Мы пересчитали выручку, выходило два доллара на всех. Басист сказал, сдаваться нельзя. Дурная примета. Опять же, Монике нужны деньги.
И грянул бал.
Расстроенная неявкой публики, обильно утешаемая гитаристом, Моника вдруг напилась. Ко второму отделению она не просто забыла слова. Она перестала узнавать песни. Мы играли вступление три раза, сами пели куплет. Она смотрела, говорила – «чёрт, какая знакомая мелодия». И опять впадала в анабиоз. Лишь танцующий зад в форме чёрного сердца выдавал в ней профессионала и артистку.
Зрители почему-то смотрели на контрабас. Очень внимательно. Не подпевали, не хлопали. А Игорь, басист, вдруг встал боком, наклонился и так играл. Потом сказал:
– Боже! Какая длинная, длинная, длинная песня!
И посмотрел на нас зрачками, взятыми напрокат у филина. Люди с крестами оказались торговцами шмалью. В антракте они узнали в Игоре инкарнацию Боба Марли и предложили пыхнуть. И подсунули какой-то адский отвар, почти ракетное топливо. И всё третье отделение ждали, когда же Гоша рухнет в клумбу с цветами и будет смешно. А он не падал. Наш Игорёк стоял, как не знаю что, как сукин сын. Несколько боком, но стоял.
Мы кое-как доиграли боком и дотанцевали задом отделение. Посетители, оба, подошли к Игорю, пожали руку, сказали, что он зверь. Он первый, кто смог, кто не упал в салат. Да ещё контрабас в руках, и играл, не сбивался. Зверь. (А всё было наоборот, он повис на контрабасе и поэтому победил.)
И вот эти двое достают лопатник и отсчитывают 500 (пятьсот!!!) баксов. Настоящих, с президентами посередине. По нашим тогда представлениям, примерно столько же стоил самолёт. И ещё они предложили отвезти нас на «Мерседесе».
…Контрабас не влез в багажник, гриф торчал, пришлось ехать по встречной. Это был самый продолжительный таран со времён покорения человеком «Мерседеса». Я до сих пор горжусь участием и что не изгадил подгузник. Пролёт протекал на низкой высоте сорок минут без пауз. Крестоносцы сидели впереди, лушпали семки. Мы сзади старались не открывать глаз, обнимались на прощанье и говорили, что передать родным, если кто случайно уцелеет.
И всю дорогу Моника сидела у Игоря на коленях. Вот прямо попой.
Но ни она, ни он этого не помнят. Поэтому принято считать, у них так ничего и не было.

Как все было на самом деле!

  • 18.01.21, 09:34

Ну конечно же, Ева в всем виновата! dadadada

Акт розмежування маєтностей Вільської волості краківського каште

  • 18.01.21, 08:47
Акт розмежування маєтностей Вільської волості краківського каштеляна князя Януша Острозького та Чернехівської волості Стефана Немирича 1610 року є дуже цінним джерелом з історії нашого краю. Його можна дуже довго уважно вивчати. Він, насамперед, подає перелік поселень тих волостей на той момент: до Чернехівської належали крім центру Славів, Силенщина, Мокренщина, Горбаша та Троковичі, а до Вільської - Івановичі, Грушки, Новопіль та Зороків. для кількох сучасних сіл Черняхівщини подає або уточнює час першої згадки про них. Як, приміром, для Славова та Мокренщини.

УПД. Не перевірив іще, щоправда, першої згадки про Троковичі 1584 р.
На изображении может находиться: текст «granic miÄ™dzy maiÄ™tnoÅ›ciami iaÅ›nie oÅ›wieconego pana iego moÅ›ci xiÄ- żecia Janusza Ostrogskiego, kasztellana Krakowskiego, starosty Wło- dzimirskiego etc. mianowicie: miastem Wilskiem y wsiami do niego należącemi, mianowicie: Jwanowiczami, Gruszkami, Nowopolem y Zo- rokowem z iedney, a maiÄtnoÅ›ciami iego moÅ›ci pana Stepana Niemi- rycza, miasteczkiem Czerniechowem wsiami, do niego przynależącemi, mianowicie: Stawowem, SylenczyznÄ…, MokrzenszczyznÄ…, HorbaszÄ… y Trokowiczami z drugiey strony, sposobem a Å›rodkiem przez samego xiÄ™cia iego mośći podanym, na co ich moÅ›cie z obuch stron z sobÄ…»

Вірші Василя Вишиваного


Надія

(Посвята Гуцулам)

О хмари, що в сторони рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте —
О птиці, що в гори на південь пливете
З вітанням од їх повертайте.

В неволі самотній я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори —
І, здатний на ласку судьби, тут нудьгую,
Мій Боже, дай знести це горе.

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями —
І воля народів, щаслива година
Братерство воскресне між нами.
Весело гей!
Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята
І воля полонин.

Весело, гей! тут добра паша
І в раю тих полонин
Цвіте як май свобода наша
І втіха для маржин…

Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій.
І кличу звінко, голосно, бо знаю,
Що гірський світ — він мій!
Зима
Похмурий день, холодний вітер віє,
Потік невільником — під льодом плаче.
По горах сніг кругом біліє,
В селі ворона сумно краче.

І все утомлене дрімає —
І всюди білий, вічний сон.
І стогне ліс, потік ридає —
І чути кракання ворон.
І в мене в серці теж зима,
І чути злобне: кра…
Хвилі…
В житті є дивні хвилі…
Колишуть нас, мов филі,
на морі…
І радість в серце гляне,
Всміхнеться, та зів’яне і змеркнуть зорі…

В житті є дивні чари.
Майнуть мов небом хмари —
ті білі хмари
Любов не раз засяє
Про чар тих хвиль згадає,
про дивні дари…
І мрії за тобою
Полинуть самотою —
як білі хмари…
Білі хмари, Дивні чари!
З вами, з вами линуть в далі,
Всі мої надії.
Вірлиний крик
Гуде Гуцульщина, співає
Природа вся цвіте,
А Черемош аж грає…
Маржина вся пасе.

І смутку хоч тобі на лік:
Здається божий рай.
Шумить тобі сосна й потік:
Щасливий край! щасливий край!

І цвів би на Покуттю досі
Чудовий, ясний май,
Якби у смертному покосі
Не повалився гай.

Днесь голод, смерть, кати
В Гуцульщині гуляють;
І змучені брати
Заковані вмирають.

Лишень орли кружляють
І крильми лопотять,
Мов наших закликають;
Вони летять, кудись летять…
Ноктюрн над морем…
Над морем місяць сріблом сяє,
І чути легкий хвилі шум…
І ніч задумана скриває
У сяйві срібла сум.

Падучі зорі ген зникають
І срібний шлях за ними згас.
Пестливі хвилі нишком грають,
І в безвість кане час…

Ноктюрну тони вдаль лунають
І місяць вже на сон іде…
Лиш морські хвилі ще гуляють —
Їх легіт до танку веде…
Розпука

(Присвячую Василеві Сливчукові)

Страждання все життя та сльози,
Терпіння й безконечна мука…
На майський квіт падуть морози
І глумиться над другами розлука.

Побачу я колись тебе, мій друже?
Побачу я вас ще, кохані гори?
Чи чуєте, як я баную дуже,
Як серце томить невимовне горе?
Любов матери
Не можу, не можу заснути,
Являється вічно мій син;
В кайдани залізні закутий
І мертві товариші з ним.

За волю країни ти згинув.
І де ти спочив! — озовись!
Мене сиротою ти кинув,
А клявся, що вернеш колись

Ніколи не вернеш до хати,
Мені вже не бачить тебе! —
Банує зажурена мати,
А вітер ридання несе…

Нехай! Прийде хвиля і воля
Увільнить нас з ганьби ярма
І легше знесу я недолю
І скажу: пропало, дарма.

Умру я від жалю, ох, знаю!
Та долі собі не молю,
Бо в серці розраду кохаю,
Що з сині героя люблю.
Колись
Мої гадки блукають
Стежками давніх літ
І з тугою збирають
Любови звялий квіт.

Дарма — ні з чим вертають,
Дарма — вони шукали.
Лиш серцю нагадають,
Що дні весни пропали.

Мої гадки блукають
І линуть ген вперед,
І лугами збирають
Надій пахучий квіт.

Казали їм «вертати»,
Казали їм «забути»,
Казали їм «вмирати».
Любови не вернути…
Незнаним героям
Заздрю я тим, котрі в землі
вже сплять,
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати.
Заздрість
Щаслива, щаслива дитино!
Ти хату, батьківщину маєш.
У тебе є рідна родина
І ти ще сирітства не знаєш…

Не знаєш ти слова блукати,
Маленька ти ще, моя пташко.
Не знаєш, як сумно шукати
Батьківщину другу, як важко!

До сну тобі ненька співає,
Пестить тобі словом серденько
І пісня тебе колихає,
Голубить тихенько, тихенько..

Невинну дитину побачу,
І сниться мені моя доля.
І гірко од жалю заплачу
Мов квола билина край поля.
Потіха нещасного…

(собі)

Розплилися мріяні мрії;
Спустошене серце моє.
Розплились найкращі надії,
Минулося з ними життє…

Так сумно і гірко в серденьку,
Так пусто, самітно мені!
Прекрасне життя далеченько;
Коротко тривало, як в сні…

І туга у серці ридає;
Не раз ти почуєш її…
Самітним в чужині блукаю
І думи голублю свої.

****

Минає в житті лиха доля
І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…
До Збруї!

(Присвячую У.С.С.ам)

До збруї! До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати,
І згояться народні рани…

До збруї! До збруї стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі
Всі сили до бою з’єднайте!

До збруї! До збруї стрільці!
Велика Вкраїна повстане
І в купелі крови воскреснуть мерці
І радість до краю загляне.

До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!