хочу сюда!
 

Vika

49 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 46-50 лет

Вірші Василя Вишиваного


Надія

(Посвята Гуцулам)

О хмари, що в сторони рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте —
О птиці, що в гори на південь пливете
З вітанням од їх повертайте.

В неволі самотній я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори —
І, здатний на ласку судьби, тут нудьгую,
Мій Боже, дай знести це горе.

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями —
І воля народів, щаслива година
Братерство воскресне між нами.
Весело гей!
Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята
І воля полонин.

Весело, гей! тут добра паша
І в раю тих полонин
Цвіте як май свобода наша
І втіха для маржин…

Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій.
І кличу звінко, голосно, бо знаю,
Що гірський світ — він мій!
Зима
Похмурий день, холодний вітер віє,
Потік невільником — під льодом плаче.
По горах сніг кругом біліє,
В селі ворона сумно краче.

І все утомлене дрімає —
І всюди білий, вічний сон.
І стогне ліс, потік ридає —
І чути кракання ворон.
І в мене в серці теж зима,
І чути злобне: кра…
Хвилі…
В житті є дивні хвилі…
Колишуть нас, мов филі,
на морі…
І радість в серце гляне,
Всміхнеться, та зів’яне і змеркнуть зорі…

В житті є дивні чари.
Майнуть мов небом хмари —
ті білі хмари
Любов не раз засяє
Про чар тих хвиль згадає,
про дивні дари…
І мрії за тобою
Полинуть самотою —
як білі хмари…
Білі хмари, Дивні чари!
З вами, з вами линуть в далі,
Всі мої надії.
Вірлиний крик
Гуде Гуцульщина, співає
Природа вся цвіте,
А Черемош аж грає…
Маржина вся пасе.

І смутку хоч тобі на лік:
Здається божий рай.
Шумить тобі сосна й потік:
Щасливий край! щасливий край!

І цвів би на Покуттю досі
Чудовий, ясний май,
Якби у смертному покосі
Не повалився гай.

Днесь голод, смерть, кати
В Гуцульщині гуляють;
І змучені брати
Заковані вмирають.

Лишень орли кружляють
І крильми лопотять,
Мов наших закликають;
Вони летять, кудись летять…
Ноктюрн над морем…
Над морем місяць сріблом сяє,
І чути легкий хвилі шум…
І ніч задумана скриває
У сяйві срібла сум.

Падучі зорі ген зникають
І срібний шлях за ними згас.
Пестливі хвилі нишком грають,
І в безвість кане час…

Ноктюрну тони вдаль лунають
І місяць вже на сон іде…
Лиш морські хвилі ще гуляють —
Їх легіт до танку веде…
Розпука

(Присвячую Василеві Сливчукові)

Страждання все життя та сльози,
Терпіння й безконечна мука…
На майський квіт падуть морози
І глумиться над другами розлука.

Побачу я колись тебе, мій друже?
Побачу я вас ще, кохані гори?
Чи чуєте, як я баную дуже,
Як серце томить невимовне горе?
Любов матери
Не можу, не можу заснути,
Являється вічно мій син;
В кайдани залізні закутий
І мертві товариші з ним.

За волю країни ти згинув.
І де ти спочив! — озовись!
Мене сиротою ти кинув,
А клявся, що вернеш колись

Ніколи не вернеш до хати,
Мені вже не бачить тебе! —
Банує зажурена мати,
А вітер ридання несе…

Нехай! Прийде хвиля і воля
Увільнить нас з ганьби ярма
І легше знесу я недолю
І скажу: пропало, дарма.

Умру я від жалю, ох, знаю!
Та долі собі не молю,
Бо в серці розраду кохаю,
Що з сині героя люблю.
Колись
Мої гадки блукають
Стежками давніх літ
І з тугою збирають
Любови звялий квіт.

Дарма — ні з чим вертають,
Дарма — вони шукали.
Лиш серцю нагадають,
Що дні весни пропали.

Мої гадки блукають
І линуть ген вперед,
І лугами збирають
Надій пахучий квіт.

Казали їм «вертати»,
Казали їм «забути»,
Казали їм «вмирати».
Любови не вернути…
Незнаним героям
Заздрю я тим, котрі в землі
вже сплять,
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати.
Заздрість
Щаслива, щаслива дитино!
Ти хату, батьківщину маєш.
У тебе є рідна родина
І ти ще сирітства не знаєш…

Не знаєш ти слова блукати,
Маленька ти ще, моя пташко.
Не знаєш, як сумно шукати
Батьківщину другу, як важко!

До сну тобі ненька співає,
Пестить тобі словом серденько
І пісня тебе колихає,
Голубить тихенько, тихенько..

Невинну дитину побачу,
І сниться мені моя доля.
І гірко од жалю заплачу
Мов квола билина край поля.
Потіха нещасного…

(собі)

Розплилися мріяні мрії;
Спустошене серце моє.
Розплились найкращі надії,
Минулося з ними життє…

Так сумно і гірко в серденьку,
Так пусто, самітно мені!
Прекрасне життя далеченько;
Коротко тривало, як в сні…

І туга у серці ридає;
Не раз ти почуєш її…
Самітним в чужині блукаю
І думи голублю свої.

****

Минає в житті лиха доля
І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…
До Збруї!

(Присвячую У.С.С.ам)

До збруї! До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати,
І згояться народні рани…

До збруї! До збруї стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі
Всі сили до бою з’єднайте!

До збруї! До збруї стрільці!
Велика Вкраїна повстане
І в купелі крови воскреснуть мерці
І радість до краю загляне.

До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!
8

Комментарии

118.01.21, 09:50

Дякую! Навіть розгубилася.... Я й не знала, що Василь Вишиваний був ще й талановитим поетом.

    аноним

    218.01.21, 10:29

      318.01.21, 10:52

      Одна із жертв червоного Молоха