квіти
- 17.02.25, 00:19
десь між опівночі та недільним ранком
атмосфера сповнена зловісних
звуків та відлунь
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
3
хочу сюди!
-
-
50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-53 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
у всесвіти далекі і незнанні...
- 16.02.25, 20:00
у всесвіти далекі і незнанні
стираючи у пам’яті сліди
лети моя любове невблаганна
і там нарешті спокій свій знайди
лети туди де не живуть надії
куди не потрапляє й тінь моя
там тільки Бог єдиний хто зуміє
тебе пізнати як спромігся я
фото з мережі
9
Пісня про борщ.
- 16.02.25, 15:36
Добрий день!
Сьогодні до Вашої уваги "Пісня про борщ".
Смачних борщів усім українцям та усім, хто підтримує Україну та цінує українську культуру.
Прослухати можна на YouTube за посиланням:
Пісня про борщ.
Перше, про що дізнаєшся у культурі:
Про страву, яка має значну пошану.
Щоб вміло грати на співучій бандурі,
Додай у борщ смачну сметану.
Приспів.
А ти скуштуй український справжній борщ!
Тоді, друже, задоволено посміхнешся.
І не буде страшна завірюха і жоден дощ,
Бо вмить сили козацької наберешся.
Від побаченого дива на хмарі
Поділишся із оточенням почуттями.
Усі знавці кажуть: «Після гри на гітарі
Добре смакує борщ з пампушками.»
Приспів.
А ти скуштуй український справжній борщ!
Тоді, друже, задоволено посміхнешся.
І не буде страшна завірюха і жоден дощ,
Бо вмить сили козацької наберешся.
Готують на фестивалях і у ресторанах,
Господині привітні, місто й село.
Коли захочеться зіграть на барабанах,
З борщем спробуй ти запашне сало.
Приспів.
А ти скуштуй український справжній борщ!
Тоді, друже, задоволено посміхнешся.
І не буде страшна завірюха і жоден дощ,
Бо вмить сили козацької наберешся.
9
Я гадаю на картах Таро
- 16.02.25, 09:16
- Тихий Джаз Души
Я гадаю на картах Таро.
Там где комнату свил полумрак.
Где чуть треснуто ветром окно.
Там где больше нет праздных зевак.
Мир вдруг стал так настойчив и смел.
По ответу к любым пустякам.
То ещё что вчера не успел.
Я уже навсегда потерял.
На распев, но не выбившись в такт.
Разогнать и не разу на мель.
Не сыграв этот висильный акт.
Не понять как остаться теперь.
В мире этом где все позади.
И с рассветом беснуется мгла.
Там для нас ещё все в переди.
А сегодня тут просто война.
Мила 07.03.22
Будет врем'я найти и пересмотреть свои записи выложу ещё набросков позже
Там где комнату свил полумрак.
Где чуть треснуто ветром окно.
Там где больше нет праздных зевак.
Мир вдруг стал так настойчив и смел.
По ответу к любым пустякам.
То ещё что вчера не успел.
Я уже навсегда потерял.
На распев, но не выбившись в такт.
Разогнать и не разу на мель.
Не сыграв этот висильный акт.
Не понять как остаться теперь.
В мире этом где все позади.
И с рассветом беснуется мгла.
Там для нас ещё все в переди.
А сегодня тут просто война.
Мила 07.03.22
Будет врем'я найти и пересмотреть свои записи выложу ещё набросков позже
9
Снова нас разлучит
- 16.02.25, 09:07
- Тихий Джаз Души
Сново нас разлучает звонкой дробью судьба,
И судьба это слово война.
Вновь тебя рядом нет и настойчиво рвет,
Связки хрип - навсегда, навсегда.
Мир не может без слов, как уставший без снов.
На земле этой жить человек.
Нерушимость границ и изменчивость лиц,
Все листает безудержно век.
Без конца и конца, рвутся, жмутся сердца,
От стремительно сомкнутых век.
Каждый вздох словно крик, не удержанный миг.
Где у бездны превратно покой.
Срезав тонкую нить, между жить и не жить.
Что бы были мы вместе с тобой.
Выбор этот не прост, да и времени нет,
Что б понять как изменчивы мы.
Перед мигом одним, разделив молча с ним,
Это бремя безумства войны.
05.03.22г
И судьба это слово война.
Вновь тебя рядом нет и настойчиво рвет,
Связки хрип - навсегда, навсегда.
Мир не может без слов, как уставший без снов.
На земле этой жить человек.
Нерушимость границ и изменчивость лиц,
Все листает безудержно век.
Без конца и конца, рвутся, жмутся сердца,
От стремительно сомкнутых век.
Каждый вздох словно крик, не удержанный миг.
Где у бездны превратно покой.
Срезав тонкую нить, между жить и не жить.
Что бы были мы вместе с тобой.
Выбор этот не прост, да и времени нет,
Что б понять как изменчивы мы.
Перед мигом одним, разделив молча с ним,
Это бремя безумства войны.
05.03.22г
5
Те, кто меня когда-то пнул, не стоят моего мизинца.
А я по прежнему хочу, пусть маленького, все же принца.
Движеньем каждым я молюсь, и крохи веры остаются,
И льнет к ногам чеширский кот, и сны мои лакает с блюдца.
А сказка белая в пуху из все засыпавших снежинок.
Так холодна и лишена веселых красочных картинок.
Цветы мороза на стекле все так же мертвенны и бЕлы.
Назло им лампа на столе, назло бунтующее тело.
Я жду весну, о КАК Я ЖДУ веселую капель победы !
Когда сниму и в шкаф сложу подушку теплую и пледы.
Ко мне прийдет весенний зов, и я откликнусь, торжествуя.
Встречая новую любовь, и растворяясь в поцелуях.
А я по прежнему хочу, пусть маленького, все же принца.
Движеньем каждым я молюсь, и крохи веры остаются,
И льнет к ногам чеширский кот, и сны мои лакает с блюдца.
А сказка белая в пуху из все засыпавших снежинок.
Так холодна и лишена веселых красочных картинок.
Цветы мороза на стекле все так же мертвенны и бЕлы.
Назло им лампа на столе, назло бунтующее тело.
Я жду весну, о КАК Я ЖДУ веселую капель победы !
Когда сниму и в шкаф сложу подушку теплую и пледы.
Ко мне прийдет весенний зов, и я откликнусь, торжествуя.
Встречая новую любовь, и растворяясь в поцелуях.
24
ГОЛОВНІ Санкції проти росії Ще НЕ ВВЕДЕНО.
- 15.02.25, 22:09
Мало хто знає, але Головні санкцї проти россії Не введено.
.
З першого дня війни Була прийнята Чітка заборона - не вводити проти росї санкцї що стосуються Продовольства основного та агропромислового сектору.
.
Бо це можливо призведе до голоду в країні.
Бо це - негуманно.
.
Вбивати українців дозволяти - це гуманно, а ввести санкцї продовольчі проти агресора-вбивці це негуманно…
.
От щоб ви знали - за три роки війни Нвропа та США навмисно не ввели ЖОДНОЇ санкції стосовно продовольства, забезпечення продовольства, всієї області агросектора та добрив та ін.
.
А можуть ввести. Але, мабуть, так і не введуть.
.
Росіяни у перші місяці боялись голоду. Війна це ж голод механічно думали вони. Але продуктів не стало меньше ні на грам, росіяни подумали - то можна нагліти і воювати, і почали УСІ підтримувати війну. Вбивства і захват чужих територій.
.
Продуктовий сектор в них не постраждав ні на грам, санкцій же не було, все вільно, торгують і міняються продуктами з Европою та США аж гай… . Їжі в них повно, половина ввезена з-за кордону. А що, значить можна так, подумали росіяни. Імпортна сільгосптехніка, добрива, насіння, хімія, білки, мільони товарів що забезпечують виробіток харчів… . Санкцій так і не ввели на усе це. Негуманно. Негласний договір.
.
З першого дня війни Була прийнята Чітка заборона - не вводити проти росї санкцї що стосуються Продовольства основного та агропромислового сектору.
.
Бо це можливо призведе до голоду в країні.
Бо це - негуманно.
.
Вбивати українців дозволяти - це гуманно, а ввести санкцї продовольчі проти агресора-вбивці це негуманно…
.
От щоб ви знали - за три роки війни Нвропа та США навмисно не ввели ЖОДНОЇ санкції стосовно продовольства, забезпечення продовольства, всієї області агросектора та добрив та ін.
.
А можуть ввести. Але, мабуть, так і не введуть.
.
Росіяни у перші місяці боялись голоду. Війна це ж голод механічно думали вони. Але продуктів не стало меньше ні на грам, росіяни подумали - то можна нагліти і воювати, і почали УСІ підтримувати війну. Вбивства і захват чужих територій.
.
Продуктовий сектор в них не постраждав ні на грам, санкцій же не було, все вільно, торгують і міняються продуктами з Европою та США аж гай… . Їжі в них повно, половина ввезена з-за кордону. А що, значить можна так, подумали росіяни. Імпортна сільгосптехніка, добрива, насіння, хімія, білки, мільони товарів що забезпечують виробіток харчів… . Санкцій так і не ввели на усе це. Негуманно. Негласний договір.
2
Покоління хx
- 15.02.25, 20:00
Я належу до класичних представників покоління ХX, чиє дитинство припало на 70-ті, а статеве дозрівання на 80-ті.
Я пам’ятаю, яка погода була у день смерті Брєжнєва, знаю що таке діафільми, скільки коштував проїзд на тролейбусі та який запах стояв в салоні класичної радянської «Волги».
А ще згадую чорно-білий телевізор «Горизонт», що біля нього лежали обценьки, котрими переключали канали ТБ, по яких ми дивилися «В гостях у казки», «Катрусин кінозал», фільми про Чінгачгука та Оцеолу.
Ми гралися пласкими «будьоновцамі», умлівали від найдорожчого морозива «Каштан» за 28 копійок та естонських (перших в радянському союзі) жувальних гумок «Калєв», цілувалися з дівчатами під «Боні М», «Арабески» чи «Ірапшн». Читали Стівенсона, Жюля Верна та Конан-Дойла. Цікавились нумізматикою та філателією. Ходили на рибалку. Обережно смакували «Там’янкою» чи солодкими кримськими портвейнами.
В нашій юності не було кислоти та каннабісу. Натомість з’явилися «Айсідісі», «Назарет» та «Блек себет», під впливом яких ми потроху починали фарцувати, опановуючи англійську мову. З піонерів ми ставали комсомольцями, замислюючись про вступ до вишів.
Багато хто з нас пройшов через горнило радянської армії, дізнавшись що таке «дідівщина», «люміній» та перловка дріб шістнадцять.
У 90-ті ми одружувалися, крутилися, як могли, щоб купити дітям «Снікерс», який ділився на три частини. Зневірившись в будь-яких ідеологіях, ставали лютими індивідуалістами, зберігаючи ностальгічний фльор за часами, коли «дерева були вищими і сонце світило яскравіше».
Багато хто вдарився у релігію, дехто (не витримавши конкуренції) розпочав деградативний відкат в бік СРСР (как хорошо там било).
Найсильніші працювали 24 години на добу, виборюючи у життя перші японські телевізори, відеомагнітофони та уживані «Опель кадети». Тягалися з клумаками до Польщі, Туреччини, ОАЕ. Робили в квартирах євроремонти, відкривали для себе відпочинок у Болгарії, Чорногорії чи Єгипті.
Наприкінці 90-х в нашому житті почали з’являтися перші комп’ютери, пейджери та мобільні телефони. Ми дізналися що таке дискета та електронна пошта. Слухаючи «Продіджі», опановували перші комп’ютерні ігри. Вчилися відрізняти сорти французьких сирів, італійських ковбас та німецьких йогуртів. Пізнали різницю у смаках британських, шотландських та ірландських віскі. Вперше відвідали Париж, Амстердам та Венецію, навчившись курити домініканські сигари.
У двотисячні ми відкривали для себе світ в усій його миролюбній красі. І цей світ нам подобався. Порівнюючи власне життя з життям наших батьків чи, не дай боже, бабусь, на долю яких випали дві світові війни та три голодомори, ми насолоджувалися життям на повну: організовували корпоративні свята, бухали до світанку, витанцьовуючи на дискотеках під хіти 80-х, фліртували, заводили романи, приростали нерухомістю, могли необачно чкурнути з коханкою до Криму чи Одеси, щоб зустріти світанок на пляжі.
Ми будували плани й нові корпорації, створювали телевізійний контент та прогресивну рекламу, відкривали нові медичні клініки та юридичні контори, деякі з нас ставали топ-менеджерами великих західних компаній, які вливали в українську економіку величезні кошти.
Наше телебачення було найкрутішим у світі (спитайте у тих, хто після початку війни емігрував на захід). Як сказав мій знайомий продюсер: «Українців щодня годували весільними тортами». Такої кількості високоякісних розважальних шоу як на українському телебаченні не було ніде. А ще найсучасніша в світі банківська система, унікально-інноваційна «Нова пошта», і це вже не кажу про індустрію краси чи ресторанну культуру найвищого ґатунку.
Упродовж 30 років української Незалежності ми пройшли неймовірний шлях вилюднення. Від дикунів, які вірили в Кашпіровського та «заряджену воду» Чумака, пили сечу (уринотерапія) та жерли пташине гівно (мумійо), до людей, здатних упродовж доби збирати мільйони доларів на високотехнологічні засоби знищення російських варварів, які прагнуть знову занурити нас у міазми естетичної, економічної та моральної деградації.
Наші діти не уявляють собі життя без гаджетів, я ж володію унікальною технологією перемотки олівцем плівки на аудіокасетах. Нині будь-яку інформацію можна добути в інтернеті за мить, я ж пам’ятаю як читав з ліхтариком під ковдрою самвидавні «Пригоди Чонкіна».
З панцирних ліжок піонерських таборів моє покоління здійснило квантовий стрибок у світ штучного інтелекту. Не знаю чи припадало на долю якогось іншого покоління подібне кінетичне прискорення.
Ми залишили нашим дітям чудову країну. Компенсуючи брак уваги матеріальними подарунками, воліли, щоб у наших дітей «було все». В тому числі і свобода вибору, за яку покоління Х голодувало в 90-му на граніті, скандувало на Майдані «Ющенко ТАК», підносило на Грушевського коктейлі та їхало в 2014-му на війну.
Наші діти не вляпувалися в МММ, не набивали шишок з мережевим маркетингом, не вкладали кошти в «Еліта-центри». Вони розумніші та талановитіші від нас. Тож коли у 2019-му ми кричали їм «вас розводять», вони сміялися нам в обличчя, називаючи «віджилими своє старими пердунами».
І це природньо.
«Вбити у собі батьків» - єдине екзистентне завдання дітей, якщо вони прагнуть відбутися як особистості. Вони зроблять це, навісивши на вас ярлики: «нацика», «фашиста», «сексиста», «расиста», «токсичного маскуліна». Знеособлену людину легше вбивати.
Батьки – перші, на кому діти відточують власну майстерність знищувати суперників у цьому складному, конкурентному світі.
Руйнувати легше, ніж будувати. Вкрасти легше, ніж заробити. Обдурити легше, ніж сказати правду. Підвести простіше, ніж стримати слово.
І наостанок: діти завжди переконані у своїй правоті, в той час як батьки – повсякчас сумніваються.
Таке життя. Іншого нема.
(c) Антін Мухарський
9
Привид
- 15.02.25, 19:01
- Тихий Джаз Души
Ми всі живі. Я чую голоси….
Порядок денний десь чіпляється за тіні.
Яки відкидують примарені часи,
Всі наші дії, спогади та мрії.
Нас тут нема та не відвертна лють подій
Що кожним кроком засипа піски пустині.
Но ми же є.. я бачив тут людей
за немінучестью у часі цій події.
Но мабуть довго я скитався у ночі ,
Серед зірок чужих, безмежності стихії
І вот я вдома -тільки не мовчи,
Бо ще не згас вогонь останньої надії.
Реквієм по (Мечте). За ті складні часи скитань ,пошуків, обурень, як у самого звичайного космонавта була мрія повернутися у то місто яким він важав своєю домівкою. Та не в тім була справа що справжнього дома він вже як водиться за довги роки своїх скитань давно не пам'ятав. Просто у ц'ому місті він відчував себе дуже зручно та затишно . Та ще спогади...... яки ніколи не відпускають.Но як це водиться знов - усі галактики крутяться та усі планети не стоять на одному місті. Його світ повільно згасав ,сам відчуваючи про те , але відверто відштовхував від себе це знання. І це була трагедія для всіх , для нього , та для його життя.
Реквієм по (Мечте). За ті складні часи скитань ,пошуків, обурень, як у самого звичайного космонавта була мрія повернутися у то місто яким він важав своєю домівкою. Та не в тім була справа що справжнього дома він вже як водиться за довги роки своїх скитань давно не пам'ятав. Просто у ц'ому місті він відчував себе дуже зручно та затишно . Та ще спогади...... яки ніколи не відпускають.Но як це водиться знов - усі галактики крутяться та усі планети не стоять на одному місті. Його світ повільно згасав ,сам відчуваючи про те , але відверто відштовхував від себе це знання. І це була трагедія для всіх , для нього , та для його життя.
7
