Пап, я вдячна Богові за те, що подарував мені найкращу версію папи з усіх можливих. Я дякую тобі за все. За твою любов, доброту, за твоє життя. За те, що ти дочекався мене, знайшов на це сили і подивився на мене востаннє. За те, що я встигла сказати тобі найголовніші слова, які діти можуть сказати своїм батькам.

За ніжність, з якою ти розчісував моє волосся та збирав у хвостик перед тим, як вести мене до садочку. Я досі пам'ятаю цей ритуал. За те, що малою водив мене на футбол (точніше ніс, всадивши собі на шию), хоча якось я вдавилася виноградом коли всі закричали "гооол! ". За твою компанію в поїданні смачної кільки в томаті, дорогою з Погребища в Вінницю. За чуйність і допомогу в усіх моїх життєвих негараздах. Від ловлі летючої миші в квартирі серед ночі до неймовірної підтримки в мої скрутні часи розлучення і самостійного виховання сина. Пробач мені, що надірвала тобі серце своїми життєвими помилками, пробач мені мою часом різкість характеру. Проте, я бачу в собі й твою доброту. Дякую тобі і мамі за те, що подарували мені брата  (він успадкував від тебе левову частину твоїх найкращих якостей, люблю його). І взагалі дякую за всі ваші старання для нас. Ви неймовірні батьки, найкращі. Дякую тобі, що ніколи ні в чому не дорікав мені, що приймав такою, якою я є. Мені ще рости і рости до твого таланту приймати і любити людей, ти в цьому унікальний, пап. 

Я тебе люблю, пап. 

В цьому світі я прощаюся з тобою. Спочивай з Богом і миром. Зустрінемося в кращому світі. Ми не зможемо з тобою там загубитися, в нас надзвичайно сильний зв'язок.

А тут Ти й надалі співатимеш нашими голосами і голосами наших дітей. Вічна тобі пам'ять.

11.03.24 

Снежные бури в марте, пальцами на песке,

Я нарисую сидя, утром в одном носке,

Кофе даёт горчинку, лампочка даёт свет,

Падают вниз снежинки, не оставляя след.

Солнце когда-то тоже, скатится в никуда,

Всех заберёт на звёзды, ласковая вода,

Тихо пустеет кружка, сон отступает прочь,

Хоть за окном и утро, но за глазами – ночь.

© William van Warg

Ти кличеш мене за обрій,

Чужих та буремних мрій,

О пізній годині – добрій,

У ранній годині – злій,

У час коли тануть зорі,

Коли я палаю весь,

Де ніч мерехтить надворі,

Там серце блукає десь.

Ти завжди зі мною поряд,

Немов дивовижний сон,

Повіки сховають погляд,

А тишею стане фон,

Зіб’ються птахи докупи,

І геть полетять ключем,

Я мріяв усе здобути,

І став королем нікчем.

Тепер імператор злиднів,

Наказ віддає щурам,

Щоб мрії ось ці, огидні,

Тягли у порожній храм:

«Коліте їх там ножами!

Товчіть поки піде кров!

Паліть! І нехай між нами,

У пекло закинуть дров».

Нехай увесь світ палає,

Можливо ми хоч тоді,

Знайдемо хто забажає,

Ходити по цій воді,

Можливо нарешті буде,

Кому дотягнути хрест,

Голгофа чекає, люди…

Це буде епічний фест.

Я знаю, гнівити Бога,

Не краща з моїх ідей,

Моя по життю дорога,

Несе мене крізь людей,

Та чуєш мене, мій Боже?

Чи хто там тепер згори,

Я знаю, що жив негоже,

Кому що не говори.

Не треба мені прощення,

Спокути чи інших благ,

Я хочу згадати вчення,

І руку тобі простяг,

Це буде моя молитва,

Прохання у дивний збіг:

За мною залиш цю битву,

Щоб душу я хоч зберіг…

© William van Warg