Пистец
- 24.11.09, 23:31
-
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Не витримала http://blog.i.ua/user/2675316/417115/
Я українка і горжусь пишаюся цим. Люблю, підтримую єдину державну українську мову і буду захищати її, особливо тепер, коли, без сумніву безсумнівно, почнуться нові гоніння та традиційні утиски саме української мови, щоб повернути назад минуле status quo. Не признаю визнаю ніяких суржиків, більше того, вважаю, що цим ганебним явищем ніхто досі не займається заради того, щоб підтримувати міф про те, що українська мова, це начебто мова селюків та невдах, що які не пробились в свій час свого часу до на керівнихі посади. Суржик від елементарного неуцтва перейшов в розряд політтехнологіій, що які, неначе бур"ян, знищуєють ніжні паростки прекрасного живого українського та вже й російського слова. Досить мовчати та нарікати на те, що, мовляв:"Що ж поробиш?"Думаю, що настав час вести достойний супротив спротив нав"язуванню своїх порядків, своєї мови та культури від північного сусіда. Та не старими методами протестів та дискусій яка "правильна", а яка ні. Це нас тільки роз"єднує, і в цьому наша слабкість. Як вчив Кобзар? " І свого не цурайтесь і чужому навучайтесь" Отож почнімо кожен з себе, озброївшись російсько-українськими словниками, викарбовувати, викристалізовувати рідну мову, відтісняючи на задній план всі недосконалі діалектичні звороти, як синоніми, а може навіть як рудименти. Хай буде все, що має право на життя, хай буде різнобарв"я мов та діалектів, але повинна ж існувати хоч якась еволюція, а не деградація українського слова, бо вже дійшло до крайнощів, коли модні письменники та поети починають доводити нам, що в українській літературі має право на життя нецензурне соромітське ганебне лайливе слово. Для маргіналів може й так. Але я впевнена в тім тому, що літературна мова, як перлина діамант, має викристалізовуватись із самих найкращих взірців української літератури, як це на протязі віків роблять наші сусіди росіяни, а тому хочу запровадити на своїх блогах популяризацію кращих зразків українського слова. Чому в попередній замітці почала з російського поета? Та саме тому,що першочерговим вважаю примирення протиборствуючих сторін, доказавши довівши, що немає особливої різниці між двома здавна спорідненими мовами, що вони обидві великі та прекрасні, і кожна має право на життя.
Вельмишановна пані! Ваше бажання очистити українську мову від суржику є вельми схвальним і благородним. Проте, для досягнення цієї мрії хоча б в рамках однієї людини, я все-таки раджу вам частіше заглядати у словник, бо без сліз ваш памфлет читати неможливо. Я не лізла у стилістику і пунктуацію, окрім ну зовсім явних помилок, але там просто жах якийсь. Окрім сполучника "що" в українській мові існує безліч інших, та і взагалі використовувати сполучники через слово не варто. Слова "соромітський" в українській мові не існує, є прикметник "сороміцький" яким позначають різновид фольклору на сексуальну тематику. І перлину не можна викристалізувати, це не кристал). І ще дуже раджу вам користуватися після знаків пунктуації кнопочкою "пробіл" (довга кнопка внизу клавіатури)
А щодо теми вашої замітки - то мова це живий організм що змінюється залежно від обставин і нема нічого страшного в тому що дві сусідні мови взаємодіють. Між взаємодією і знищенням є суттєва різниця, і доки вам і нам ніхто не забороняє говорити українською я не бачу проблеми. Ми змалку двомовні і це не може не впливати на те як ми говорим, Західна Україна говорить на польсько-угорсько-українському суржику, Північна на українсько-білоруському, а Східна на російсько-українському, проте чогось суржиком вважають лише російсько-український варіант, вам не здається це трохи дивним?
P.S. Я ніяким боком не лінгвіст і не вчитель мови, я взагалі фізик-електронщик. Мета цієї замітки абсолютно не в тому щоб показати яка я розумна, а автор "виправленої" замітки дурна. Я просто хотіла показати що якщо людина говорить природньою для себе і, головне, грамотною мовою то це не сприймається як суржик. Я говорю і пишу по суті також суржиком, бо маючи україномовного батька і російськомовну мати змалку постійно перескакую з однієї мови на іншу. Але коли слова природні, а не підібрані по словнику і все більш-менш в порядку з грамотністю, то це не ріже око чи слух...літературну мову не можливо притягти за вуха в повсякденне життя, вона в ньому звучатиме не менш дико аніж суржик. І аніж займатися "викристалізовуванням перлин" варто взяти в руки замість словника - правопис і підтягти грамотність. І тоді суржик вже видаватиметься не суржиком, а все-таки діалектом, як ми вважаємо діалектами те як говорять на Львівщині чи на Закарпатті...
P.P.S. Перлину не можна викристалізувати, фізично не можна. Це не кристал, а нашарування слини молюска на інородне тіло. Тому я і замінила "перлину" на "діамант" який принаймі є кристалічною структурою...
Говорят, что однажды собрались в одном уголке земли вместе все человеческие чувства и качества. Когда Скука зевнула уже в третий раз, Безумие предложило:
— А давайте играть в прятки?!
Интрига приподняла бровь:
— Прятки? Что это за игра?
И Безумие объяснило, что один из них, например, оно, водит — закрывает глаза и считает до миллиона, в то время как остальные прячутся. Тот, кто будет найден последним, станет водить в следующий раз, и так далее. Энтузиазм затанцевал с Эйфорией, Радость так прыгала, что убедила Сомнение, вот только Равнодушие, которое никогда ничего не интересовало, отказалось участвовать в игре. Правда предпочла не прятаться, потому что в конце концов её всегда находят. Гордость сказала, что это совершенно дурацкая игра (ее ничего кроме себя самой не волновало). А Трусости очень не хотелось рисковать.
— Раз, два, три… — начало счёт Безумие.
Первой спряталась Лень, она укрылась за ближайшим камнем на дороге, Вера поднялась на небеса, а Зависть спряталась в тени Триумфа, который собственными силами умудрился взобраться на верхушку самого высокого дерева. Благородство очень долго не могло спрятаться, так как каждое место, которое оно находило, казалось идеальным для его друзей: кристально чистое озеро — для Красоты, расщелина дерева — для Страха, крыло бабочки — для Сладострастия, дуновение ветерка — для Свободы. И оно замаскировалось в лучике солнца. Эгоизм, напротив, нашёл только для себя тёплое и уютное местечко. Ложь спряталась на глубине океана (на самом деле она укрылась в радуге), а Страсть и Желание затаились в жерле вулкана.
Забывчивость, даже не помню, где она спряталась, да это и не важно. Когда Безумие досчитало до 999999, Любовь всё ещё искала, где бы ей спрятаться, но всё уже было занято. Но вдруг она увидела дивный розовый куст и решила укрыться среди его цветов.
— Миллион, — сосчитало Безумие и принялось искать.
Первой оно, конечно же, нашло Лень. Потом услышало, как Вера спорит с Богом, а о Страсти и Желании оно узнало по тому, как дрожит вулкан. Затем Безумие увидело Зависть и догадалось, где прячется Триумф. Эгоизм и искать было не нужно, потому что местом, где он прятался, оказался улей пчёл, которые решили выгнать непрошеного гостя. В поисках Безумие подошло напиться к ручью и увидело Красоту. Сомнение сидело у забора, решая, с какой же стороны ему спрятаться. Итак, все были найдены: Талант — в свежей и сочной траве, Печаль — в тёмной пещере, Ложь — в радуге (если честно, то она пряталась на дне океана). Вот только ЛЮБОВЬ найти не могли…
Безумие искало за каждым деревом, в каждом ручейке, на вершине каждой горы, и, наконец, оно решило посмотреть в розовых кустах. И когда Безумие раздвигало ветки, все услышали крик. Острые шипы роз поранили Любви глаза. Безумие не знало что и делать, принялось извиняться, плакало, молило, просило прощения и в искупление своей вины пообещало Любви стать ее поводырём.
С тех пор Любовь слепа и неотступно следует за Безумием…
Я не вижу тебя - скучаю...
Значит в гости придет Муза.
Заварю ей зеленого чаю
и варенье найду из арбуза.Лягут ровно на лист строки,
словно бусины ожерелья..
Я скучаю! иль может простоя разлуки ловлю мгновенья.
05.11.11.