Киев. Владимирский собор



.

Про черешню. Даю ще ідею, кроликів розводити. Хоча все нове це гарно забуте старе. Пямятаєте невінно убієного ківу? З його «жомовою ямою»? Як казав Леонід Данилович «це вже було»

  В одному мальовничому краї під синім чистим небом жили собі звичайні люди. Життя їх було розміреним і спокійним. Все в їх краї було звичайним, окрім дивовижного неба. Люди  були впевнені, що небо у них не просте, що воно піклується про них. А як же інакше, якщо щоранку на небі сходило лагідне сонце і дарувало тепло їм та їхнім полям. Також, коли було потрібно, на небі збиралися дощові хмари, і благодатний дощ поливав їхні поля.

  Але в один сумний день їхнє небо зламалося. Того дня сонце зійшло не на сході, як завжди було, а зовсім в іншій стороні. І не було воно лагідним, і випалювало їхні поля, і не заходило кілька днів. А коли воно зайшло, нічне небо вкрилося зловісними хмарами. І ніч тривала довго, а з неба лилися нескінченні потоки води, перетворюючи поля на озера.

  І зібралися люди цього краю на нараду з метою знайти спосіб, як  полагодити небо. Одні казали, що це їм покарання за безтурботність. Інші були переконані, що то підступи злого чарівника. Треті казали, що треба шукати доброго чарівника, щоб він полагодив небо. А один зовсім старий чоловік розповів, що в глухому лісі мешкає древній старець. І що він насправді чарівник, який вміє лагодити небо. Ось до нього і потрібно звернутися з проханням.  

  Так і вирішили. Спорядили  усім необхідним добровольців і відправили на пошуки старця. Довго довелося посланцям блукати глухими лісами. Але на сьомий день вони вийшли на галявину, на якій стояла стара хатинка. На призьбі сидів старий і щось майстрував з дерева.

– З чим завітали до мене, що змусило вас подолати  такий довгий шлях?

– Небо у нас зламалося, а ви, кажуть, майстер в цій справі.

– Може й майстер, але справність неба більше залежить від вас самих. Ви добре за ним доглядали та захищали від злих сил?

– Так ми ж звичайні люди. Хіба залежить від нас стан неба?

– Ще й як залежить. Залежить від вашої віри у чисте небо. Від надії, що все неодмінно буде гаразд. І від ваших вчинків, у яких має бути впевненість та відданість своєму небу.

– То як же нам бути?

– Якщо ви подолали такий небезпечний шлях до мене через темний ліс, то я вам допоможу. Ідіть додому з надією на краще. І повірте, що все буде гаразд.

  Після цього старий знову зайнявся своєю справою, а посланці пішли темним лісом до себе додому. І поки вони йшли, блискавки вдаряли в дерева, і грім гримів. І було страшно у темному лісі. Але коли вони повернулися додому, небо над ними знову було синім і звичним.

  Чи старець їм допоміг, чи чари злого чарівника втратили силу, чи може їхнє прагнення жити щасливо створило диво, але життя в їхньому краї знову стало щасливим і спокійним. А над ними знову світило лагідне сонце на синьому-синьому небі.

   

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Я відчуваю, що у тебе щось не так.
Крізь відстань, крізь стихії й стіни.
Це не тривога, це не біль, не страх,
Це наче Острах особистісної зміни.
Це як ковток повітря не на повний вдих,
Як мікроциркуляція в судинах,
Неначе шум навколо мозку просто стих
І відчуття немов розірвана тканина..
Я відчуваю як втікає час
Крізь пальці, крізь в'язку рутину,
Навколо душ застряг життєвий фарс,
Який отруює всю світлу днину.
Життя - картина, чисте полотно,
А ми художники, хоча не професійні.
Найлегше малювати землю, дно,
Найважче - це пейзажі божевільні.
Всі фарби для малюнків ц руках,
В душІ, у серці, в погляді, у мрії,
Можливо малювати у думках
Розширюючи межі у надії..

... вот мы и снова встретились с тобой.
Только ты все время молчишь.
И даже не смотришь на меня.
Ни на кого не смотришь отныне.

Но ты всегда знал, что для тебя было важно:
* Три месяца осень,
Три месяца лето,
Три месяца зима,
И вечная весна...

А ещё ты безумно любил небо.
И мечтал о звуковых барьерах.

Вот и в последний раз ты ощутил перегрузки, разгоняя свой истребитель. Взлетая над просторами своего Отечества.

А потом...
Вдруг!
... Ленточка твоя финишная
Все прошло, и она приняла тебя.
Приняла тебя нынешнего
Как же вы теперь друг без друга?

Сегодня многие прощались с тобой.
Я даже не предполагала, что у тебя столько друзей и побратимов...

Моя охапка темно-бордовых гвоздик, легла к твоему подножию.
И только длинная лента цвета обожаемого тобой неба, напоминала всем прощающимся с тобой -
"Небо - твоя работа.
Но твой дом - на земле"...

Помню.
Вечно.
Скорблю...