хочу сюда!
 

Валерия

31 год, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Искать

Лента заметок за месяц

zucchini #1

  • 06.07.20, 15:50

вот такая закусь получилось с кабачочка цвета солнца и ещё парочки ингредиентов)








Ау!

  • 06.07.20, 15:22
Кроме порохоботов на этом сайте существуют люди? Я здесь с 2007 года, но так не интересно никогда не было. Все люди, кроме порохоботов, покидают сайт до тех пор, пока закончится эта порохобратия. Я не спорю, среди них есть люди, которые мне нравятся, но общаться из-за их заметок, чего-то отпадает охота напрочь. Ладно, не поминайте лихом, буду забегать. Мож когда-то эта атмосфера таки прекратится на сайте. Всего хорошего! 

Випадок під час підводного полювання.

  • 06.07.20, 15:18

Випадок під час підводного полювання.

 

          Кінець травня. У нас в сім'ї радісна новина - поповнення! Народилась чудова дівчинка!

         Я чув, що в горах Кавказа, щоб усі чули про радісну новину - народження дитини, батько сповіщає про це пострілами з рушниці. Громогласної рушниці у мене нема, але є рушниця для підводного мисливства. Вона не резинового або пружинного бою, а порохова, що стріляє капсулями "жевело". Ну, що є то є! Три постріли крізь кватирку, хай і не дуже гучні, мусили повідомити світові про народження нової людини і, одночасно, не привернути увагу правоохоронних органів...

         Радість, ейфорія, але ось вже й будні наступили... - А чого вона плаче? А чи не голодна? А чого пелюшки мокрі через кожні 5 хвилин? А чого вони сухі вже півгодини?... Сотні, тисячі "чому" і "чого"...

          Батько мій - лікар з 45-річним стажем, але його поради до уваги не беруться, потрібна мама, вона ж чотирьох вигодувала, вона знає що до чого.          Чекали маму (тещу) як месію, а коли вона приїхала, усім полегчало, всі зрозуміли, що доля дівчинки в надійних руках!

         Я, що весь час відчував себе головним винуватцем події, і намагався усіма силами спокутувати свою "провину", раптом став непотрібним, став "крутитися під ногами" і лише заважати процесу навчання "молодого бійця" - дружини... - Йди собі погуляй, не товчись, тут і так місця мало... Ну, я не кицька Керола щоб гуляти "самому по собі", тому я зібрав своє підводне спорядження і рано-ранесенько вирушив на одне з своїх улюблених озер.          Сонце вже встало, але за густим серпанком туману видно лише широке райдужне сяйво. Кеди мої їдуть у рюкзаку, а росиста трава приємно охолоджує босі ноги. Багато роси - день обіцяє бути ясним. За мною лишається чорний пунктир збитої роси. Пунктир помітно вигинається ліворуч, але швидко виправляється, щоб знову поволі вигинатись ліворуч. Ефект ширшого кроку правої ноги... Про нього я читав ще у Арсеньєва, тепер бачу на практиці.

          Тиша ... Якщо тишею можна назвати тишу міської околиці. Недалеко, метрів за 300 починаються огорожі садів. Ви спитаєте - а нащо ж я вподобав озеро, що майже впритул прилягає до дач? А справа тому, що "моє" озеро "дике", що по краям заросло очеретом, і тільки середина його умовно вільна від латаття та куширу, а на такій же, приблизно, відстані від дач знаходиться остаточно вбите цивілізацією озеро. Його, за бажанням мешканців садів колись почистили, перетворивши квітучі береги на піщані насипи, а озеро на ковбаньку. Тепер там весь світлий день і шум, і гам, та й ввечері та вночі його окупують нудисти. Зате в "моєму" тиш та спокій, навіть рибалки забрідають нечасто, побоюючись залишити свої гачки в лататті.

         А, ось, нарешті, й "моє" озеро. Лежить собі - ніжиться під туманною ковдрою. Ну, вітаю тебе! Прийми і мене під своє покривало!

         У нас є на березі напівтаємний лаз, отже роздягаюсь-перевдягаюсь у підводне спорядження, заряджаю рушницю і поволі, без зайвого шуму, занурююсь в прохолодне царство. Дзеркало поверхні озера являє собою величезний екран, що вловлює зовнішні звуки і передає всередину. Цей природний локатор має одну суттєву ваду: звук-то він передає добре, а от про напрямок, звідки він лине, лишається тільки догадуватись. До смішного доходить ; скажімо, загавкав собака, - вискакуємо з води - а чи не трощить він наші речі? А виявляється що він або на іншому березі, або і взагалі далеко від озера...

         Отже пливу я, обережно відводячи стволом рушниці стебла латаття. Пустка! Хоч би хвіст якась щучка показала. Вже й в улюблену схованку під затоплене дерево заглядав - нема!

         Йду вже на третє коло і тут чую жіночий переляканий голос: (далі текстом оригіналу) - Ой, Люсь! Что это? Аґґомный сом? - Да тут, Зин, всё может быть, видишь, какой забґошенный пґуд. Не даром тут никто не купается, а почистить, пґивести в пґиличный вид, так этим жлобам денег жалко... Ой, нет, Зин! Это не сом, это какой-то неноґмальный мужчина. И ещё очень голодный к неноґмальному впґидачу!

          - Почему голодный и неноґмальный, Люсь?

          - А видишь, он п'ямо с вилком в єтот пґуд за ґыбой полез? Ноґмальный дома бы покушал, а потом на пляж сходил бы... Мені стало цікаво, хто ж це так жваво обговорює мою ранкову поведінку і я підвів голову з води. Блиснув на сонці гарпун-тризуб в стволі рушниці.

         На березі, на рушничку сиділи дві, я б назвав їх за особливістю вимови - "одеситки" предбальзаківского віку з цікавістю дивились на мене. Я не став знімати маску та виймати шноркель з рота, задовольнивши свою цікавість я знову пірнув в глибину. Моя поява, вигляд гарпуна, надали "одеситкам" ще більшої наснаги і феєрверк їх дебільного гумору одержав нову підпитку:

          - Молодой человек, а что же вы так неактивно, как стаґый Мэйзель плывёте? Вы этим своим штуком штґыкайте, штґыкайте энэґґичнее, она тогда обязательно сама наколется...

         Слава богу, "одеситкам" була невідома дивовижна властивість води передавати звук з поверхні на глибину, тому вони включали весь наявний у них інтелект лише тоді, коли я пропливав під ними. Я вже для себе відмітив те місце - там ріс пишний кущ куширу. Роблячи чергове коло, підпливаючи до цього куща, я внутрішньо зіщулювався, очікуючи чергову порцію дебілізма на свою голову. Раптом під тим попереджувальним знаком-кущем я помітив велику щуку. Вона теж помітила мене і, поволі розвертаючись, рушила на глибину. Не тут то було! Занадто багато вислухав я, поки шукав тебе! Мій гарпун наздогнав утікачку десь на глибині 3-3,5 метра.      Піднімаючись на поверхню, я свідомо розвернувся спиною до "одеситок", закриваючи собою здобич. - Хай ще вволю пожартують над "голодним і ненормальним", а потім я неспішно повернусь... Берег чомусь мовчав...  Я, відпрацьовуючи ластами, повернувся - тихо.  А що, дихання сперло? Слів вже бракує? Підвів голову - пусто!!! Випорожнились, як хотіли і пішли...

         Того дня я добув ще шість середніх щучок, але на диво, не зрадів своєму мисливському щастю, а тещі на запитання як це я стріляю під водою, стомлено відповів:

          - А я не стріляю, я энэґґично штґыкаю, вона сама і наколюється...

Партія Говнокрадів

  • 06.07.20, 13:43


Не дратуйте Шарія, бо він вкраде ваше гімно 



Українська музика 1173







0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Струмочок

Вірш "Струмочок"

Синє небо, вітер слабо шумить.
Пташки від спеки ледве співають.
Листя тихо шелестить,
Дощу людство багато днів не мають.
Прямо у садочок,
Тече невеличкий струмочок.
Ніхто його не помічає,
Його чистих та прозорих вод.
Кожен увагу приділяє,
Щоб прибутковий був його завод.
Але так ніхто води чистої не п’є,
Яку струмочок в садочок дає.
Всі нехтують ним,
Тому що не був популярним він таким.
Кожен від спраги видихає,
Хоч води популярної багато вживає.
Струмочок від самотності сліз,
Дає води більше, чим давав колись.
Але всім байдуже на його воду,
Яку не вживає більше багато вже народу.
Думку струмочок собі гадає,
Як далі жити,
Серце його переживає,
Що з людом цим робити.
Взагалі з глузду зійшли,
Що стали вживати отрутную воду,
На це інших розвели,
Де стало так жити багато народу.
Струмочок хоче щастя для всіх,
Де готовий безкоштовно годувати водою,
За свою воду дерти багато грошей - це гріх,
Так він усвідомлював за собою.
Але люду до його води діла нема,
У них від струмочка болить голова.
Хочуть щоб він тік кудись від них подалі,
І вони більше би його не знали.
Сумно струмочку стало на душі,
Від чого плакали його струмочки малі.
Вирішив силою до люду не чиплятись,
Та став в іншу подорож збиратись.
Залишив він гарний садочок,
Та подався в далеку землю цей струмочок,
Де будуть вживати його всі прості:
Старі, дорослі та люди малі.
А той гарний садочок від спеки засох,
Та люд той від спеки трагічно подох.
А струмочок той не радів,
Лише допомогти людям тим він хотів,
Але вони прогнали з ганьбою його,
Що він хотів життя їх спростити,
То після уходу струмочка того,
Спека вирішила людство те погубити.