- Вот Он. Тот самый Творец. Повелитель умов и душ. Создатель Миров, Пути и Смысла. 

- Но он обычный человек.  

- Не совсем.

- Да Я даже знаю его. Его зовут Андрей Валентинович. Он живёт тут рядом.

- С именем угадал, а остального не разглядел. Хотя и прожил рядом с ним всю свою жизнь.

- ????

- Он - Учитель...  И он и есть Бог... Творец. Повелитель умов и душ. Создатель Миров, Пути и Смысла...   

239 лиш минуло днів

Знов з’явився з лісу

Цей беззубий Дід.

  

Як тут не з’явитись, як пішли гриби

Друзі оживили, бо у ліс взяли.

Тішить чи не тішить це когось із Вас

В цьому їх «винуйте»…

  … я ж безмежно рад.

P.S.

Дякую друзі. Ви справжні, як цей гриб…

Повернули. Буду відробляти гріхи відсутності…

Пошти немає  всі ящики пусті несподіванка № 1. Пусто...

Там було все мило,

Як мило, як мило...

 

 

"Если вы помогли другу в беде, он наверняка вспомнит о вас, когда снова окажется в беде." Чейтс.
                                                                        Притча о дружбе.

Один молодой парень спросил очень богатого человека, в чём секрет его успеха. Как ему удалось из нищего мальчишки превратиться в преуспевающего бизнесмена?
Ответ был прост: «Я научился правильно выбирать друзей!»
- Слышал, выражение «друг познаётся в беде»? – спросил его бизнесмен.
- Да! Я руководствуюсь этим правилом, – честно признался юноша.
- Забудь его, оно в корне не верно. Друг познаётся в радости!
Юноша смутился и очень этому удивился.
- Смотри, – продолжал учитель, – когда у тебя проблема, тебе плохо, ты бежишь и делишься ею со своим другом. Теперь проблема у вас обоих. Вы оба грустные, оба озадаченны. Правильно?
- Да! – ответил юноша, – и мой друг помогает мне её решить!
- Первую проблему, может, и поможет решить, но все последующие точно нет. Он будет просто сидеть и жалеть тебя.





"Всякая дружба существует или ради блага, или ради удовольствия." Аристотель.

                

                                                                            СПАСИБО ДРУЗЬЯ !

        И все это дирижирует высокий Христос. Тонкий, надменный, лаконичный и стильный, как Раймонд Паулс в одном из измерений моего детства. Здесь тонкая грань миров: ресторан с певицей на самой окраине Фламенго, где колючая проволока фавел дрожит от голоса и тоннажа певицы - стокилограммовой рыжей бестии, мешает аромат мяса с россыпью трухлявых домов через улицу. Щеголь с собачкой , насвистывая, сыплет лишние реалы в шляпу нищему блаженному дредоносцу.

Мы живем на самом краешке улочки Фериа Виана,напротив нас океан цвета матэ лижет кремовый песок  лимонным своим языком, а в громадном олеандровом парке на газонах полно бомжеобразных йогов, мускулистых палевых отжимальщиков-приседальщиков-качальщиков пресса,  мальчишек футболистов,бегунов по песку. 

По песку и попеску..смотреть вслед бегущим бразильянкам можно бесконечно, конечно, в основном, из-за попеску. Боже ж мой! какое разнообразие и шарообразие пятых точек увидишь только за утро. И ни одной висячей, даже размера национального спортснаряда, и трусы, не утонувшие в этих латинских полушариях, приравниваются к чадре.

Вообще все они  тугие, мясные, с теплыми ладонями и хочется их тискать, нюхать, держать свою ладонь-розетку в этих горячих лапках и аккумулировать  эту солнечную жизнь, которая струится в сильных телах и рвется смехом из белозубых ртов. Они совсем не говорят по-английски, но  всегда долго и охотно со мной общаются...на португезе..а еще не удивляются иностранцам, потому что для них нет чужих. Здесь все свои. Бесконечное разнообразие цвета кожи, глаз, волос, тел в Рио приучило их к мысли, что все люди - бразильцы, просто некоторые совсем не знают португальского и даже испанского, но это такие пустяки. Правда же? Бон джиа, чикита!

А еще они смотрят сериалы, футбол,  не втыкают в телефоны, и не фоткаются и обожают сладкое и танцуют, как боги. Даже самые дряхлые приходят вечерами в кафе, тянут из прохладных стаканов прекрасный аргентинский мальбек мендоза и в такт нежно-задорной сертанеже двигают здоровой ногой, подпевают, издавая  морщинистым горлом молодой клекот. И устраивают уличные карнавалы, просто так, за счет жителей близлежащих улиц. И когда напротив тебя в аптеке покупает что-то подозрительно резиновое Зорро или Бетмен я уже не удивляюсь, значит сегодня где-то снова мини-карнавал - наверное на роскошной Копакакабане или хиппежной Ипанеме, где сотни ладоней аплодируют закату и кричат в небо "Обригадооооо" - "спасибо, жизнь".

Я тоже растворяюсь с ними, в них, в океане, лесах, на вершине Сахарной Головы, в храме черной мадонны под Христом, на сцене в перьях под безумие самбы, в пронзительных граффити  трущоб, в истерично-синем небе и в самом Рио. В месте, где однажды родилось счастье и всем родившимся после не оставило право выбора...

Ваша Джо.

        П.С. Напишу и о Риме, и Ватикане и Аргентине,итальянском капитане и черногорском путешественнике, о колумбийской подружке и  бразильских аниматорах, но это потом, когда выдохну воздух Рио из легких совсем. Это маленькие обрывки памяти, которые не удержать, как буквы на экране. Так сыпется песок из зеленого рюкзака с надписью «Бразил», цвета Бразилии и надежды. Я вернусь сюда на карнавал и допишу о Бразилии все, что не смогу дописать сегодня....И завтра и потом, пока не кончится рисунок волн Копакабаны....

ПыПыСы ФОТКИ В АЛЬБОМАХ

 

Мета тренувань - підтягувати ослаблене,

укріплювати тіло та шліфувати дух.

Уесіба Моріхей

Трішки  роздумів

       Рейлі відчувала втому. Протягом останнього тижня їй довелося проїхати доволі велику відстань. Кілька перельотів через океан теж давалися взнаки. Вона не почувалася розчарованою, але емоції начебто полишили її. "Параліч емоцій"… Цікава назва, якою користуються психіатри, але в декого може викликати хіба що… Рейлі посміхнулася.

Вечір того ж дня

       Беручи до уваги звіт, наданий керівництву  Управління після всебічного обстеження стану здоров’я Рейлі, а також  її не останню роль при налагодженні дружніх взаємин з однією "бойовитою організацією", вони прийняли рішення тимчасово дати їй завдання "розібратися в системі тренувань" майстра бойових мистецтв. Він протягом багатьох років виховував нові покоління учнів у власній школі в Японії (хоча досі не викликав інтересу в "керівних осіб").

       На Рейлі  очікував черговий авіапереліт…

       Натомість,у цей час Мерфі в головному офісі намагався  розібратися у  тонкощах транспортування до Ірландії усього обумовленого угодою начиння, що вимагало якнайретельнішого підходу (хоча він також сподівався на нові зустрічі за склянкою у гарній компанії).

Тиждень потому

       Майстер виявився набагато тактовнішим, аніж очікувала  Рейлі. Якось, коли вона заснула під  час занять, він чемно переступив через неї та попросив вибачення (хоча натомість довелося вислухати оповідку про майстра Сайєн Шоку, який не менш чемно поводився з власними учнями). А загалом, її відпочинок, що чергувався з тренуваннями та заняттями (при доволі непоганій попередній підготовці), був цілком задовільним.

       Кілька  разів їй доводилося навідуватися до місцевого офісу Управління, задля отримання подальших інструкцій та аби надіслати свої звіти керівництву. Офіс розташовувався в індустріальній зоні міста й був оточений старими занедбаними будівлями, аби не привертати зайвої уваги сторонніх. Історична забудова (що мала технічне призначення, слугуючи колись фабриками та невеличкими заводами) викликала певне почуття якогось відсторонення від реалій сьогодення. Здавалося, що ти їдеш на сучасному автомобілі у іншому часовому вимірі…

       У пам’ять  Рейлі врізався кумедний випадок, коли в майстра не викликали захоплення її результати, що вона їх продемонструвала на невеличких змаганнях, проведених серед  таких, як і вона початківців. Її результати були найкращими, але це не спричиняло захвату в майстра. На питання він лише зауважив, що вона не бачить мети… Хоча… Що ж і справді є метою?

Місяць потому… Ранок

       Самопочуття було більш-менш нормальним, але ще так хотілося залишитися й нікуди не їхати. Перефразовуючи відомий вислів, в Рейлі кермо було якраз десь поруч. Ранковий виїзд із міста до Даллеса. Надалі слід було знову летіти до Ірландії, супроводжуючи "спеціальний" вантаж. Очікувалися нові переговори. Мерфі, як йому і належить, навряд буде розчарованим, адже стосунки з "партнерами" були настільки чудовими, що після "нічних посиденьок" сильний сон навалювався трохи чи не на кожного, хто був там присутнім…

       Хоча… Наслідки для кожного могли бути доволі специфічними. Рейлі подібна  перспектива не захоплювала, й вона воліла вже під ранок допомагати Мерфі "приводити до ладу власні думки"…

       … І  це їй вдавалося.

                       

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

P.P.Р.S.  Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з іншими епізодами:

 << 1 >> та << 3 >> .

Девчонки, ну не кисните!!!  Личная жизнь не складываться?...Ой как понимаю!!!
Господь сказал :"Плодитесь и размножайтесь!"...а как здесь можно размножаться? Из пробирки неохота ,хочется привлечь к такому делу мужика.!!!  Желательно такого ,чтоб сразу не смотался !!!...Ну кого здесь выбрать? Оглянитесь вокруг!!! 
Женатиков отбросим сразу  : на чужом горе своё счастье не построишь. Юнцов нежно отстраним...у них прёт еще юношеский максимализм!!!  Старичков отправим в храм Божий, пусть там остепенятся,подумают о душЕ и приготовятся ко встрече с неизбежным.  "Закоренелый холостяк" всего боится!!! Будильника боится,себя боится и баб тоже испугается !! 
С импотентом много не на трахаешься....алкашей забракуем ...наркоман не интересен нам,потому что сами не колемся...У него то жизнь будет яркая,а у нас что???...  Гомикам мы не нужны...бисексуала лучше не трогать,пусть определится в конце концов!!...С крутыми-от Мельденсона до Шопена год или полтора...а там вдова!!!  Учёные? Им важен не результат ,а сам процесс поиска!!.... 
Придётся самим создать иллюзию перспективного мужика...привести себя в товарный вид и вперёд в места скопления мужского пола !!...Разговаривать с ними надо твёрдо и решительно!!!  Воспитывали же их мамы,бабушки,училки в школе!!! Они привыкли подчиняться решительному женскому голосу!! 
Это только здесь они ГЕРОИ!!