Хроніческіє ошібки правітелей. Под словом "правітелі" маю верхушку в целом. Які були допущені помилки, по отношенію к народу. Може правильніше буде. Помилки суспільства і дочого вони привели. Помилка 1. Кируючі должностя занімають люди які не мають права їх займать. Вони в них попадають поблату. Корупция. Як так виходить? Елементарно Ватсон. Богатиє предкі. І связі. Все купленно. І це як для розвивающегося суспільства, дуже плохо. Для одбора на такі должностя, має бути екзамен, який не можно пройти за грощі. І правила для всіх одінакові. А своїм поступком, за хабарь, наноситься вред самому суспільству. Якщо таких випадків багато, то страна росте недоразвітой. Не будем тикати пальцем. Один поганий поступок, хабарь, тяне за собою 100 поганих поступків. А ті тянут за собою ще. І в ітоге маєм невдоволенне суспільство. А далі вже війна. Десь чітав. Чоловік пита, за що, на голову українців випали такі страждання. Він про війну. Ось вам відповідь. За неправельну растановку. Допуская хабарника на посадове місце, приводить в ітоге, к крупним неприятностям для всього суспільства

 Сподобався Катерині файний хлопець Іван, та от біда – він одружений, і щасливо живе зі своєю дружиною Марічкою. І як Катерина не намагалася викинути зі свого серця це не розділене кохання, та дарма.
  Від смутку Катерині світ був не милий. Вона не помічала людей, а домашні справи були занедбані. Лише прогулянки в ліс трохи розвіювали смуток. Особливо, коли достигали чорниці, чи починали рости гриби.
  Та одного разу в лісі зустріла вона Івана. І що було дивним, він не дивився на неї зверхньо, як це бувало зазвичай. Навпаки, він щиро посміхався, і дивився на Катерину зачарованими очима, ніби вона була його коханою.
  В сяючих променях щастя, Катерині навіть не прийшло на думку, що поведінка Івана якась дивна, адже до цієї зустрічі жодного натяку з його сторони не було. Мабуть правду кажуть, що кохання сліпе.
  Як не дивно, але зустріч з Іваном в лісі не стала єдиною. Коли б Катерина не пішла в ліс, там на неї завжди чекав Іван. І для цього не потрібно було з ним домовлятись. Тому не дивно, що вона майже щодня ледь не спозаранку поспішала до лісу.
  Люди в селі помітили дивні зміни в поведінці Катерини і вирішили, що вона втратила розум. Зі співчуттям вони дивилися вслід, коли дівчина ледь не бігом щодня прямувала до лісу.
  Та одного разу на галявині, де Катерина зустрічалась з Іваном, не Іван, а якась незнайома дівчина сиділа на поваленому дереві і з тоненьких гілочок верби старанно плела широкий пояс. Не відриваючи погляду від своєї справи, вона запропонувала Катерині сісти поруч, звернувшись до неї по імені.
  У Катерини мурашки пробігли по спині і щось недобре закралося в душу.
– Та ти, Катю, не бійся мене. Я знаю, що ти прийшла на зустріч з Іваном. А чи Іван то був насправді? Тобі така думка не приходила в голову? Хіба тобі Іван хоч раз посміхнувся, коли ти бачила його в селі?
– Я не знаю хто ти, дівчино, і не хочу чути твоїх міркувань.
У відповідь лісова дівчина посміхнулася, і через мить перетворилась у Івана.
– Забудь мене, Катю.
  Забудь, забудь, забудь – луною прокотилося по лісі.
  А через наступну мить. Поруч знову сиділа та сама дівчина і продовжувала плести пояс.
– Що ти зробила з моїм Іваном?!
– Вибач нас, Катю, але то все були жарти лісу. Не зі зла ми тобі посилали видіння, а щоб ти відчула, що таке справжнє людське щастя. У Івана вже є пара і своє щастя. А твоє щастя на тебе ще чекає. Ось ти бігаєш до лісу, і не бачиш, як на тебе дивиться сусідський хлопець Петро.
– Не можна так знущатися над людьми і розбивати людське серце.
– Ось я зв’язала для тебе пояс, візьми його. Цей подарунок допоможе тобі вийти зі скрутного становища. Надінь його і не знімай, поки не дійдеш додому.
– Коли Катерина вийшла з лісу, то забула про зустріч і з лісовою дівчиною, і про своє кохання до Івана.  А проходячи повз подвір’я, зустріла сусідського хлопця Петра.
– Доброго дня, Петю. Ти звернув увагу, що сьогодні чудовий сонячний теплий день? Не бажаєш сходити зі мною до озера? На ньому розквітло біле латаття, а сама я  не зможу його дістати.
  Петро від таких слів ніби потрапив до раю. Відчуття щастя переповнювало його, і він, звісно, погодився йти з Катериною  хоч на край світу.
– А де ти такий цікавий пояс придбала? Він так тобі личить. Ніколи не бачив подібних.
– Не повіриш, Петю, але я не пам’ятаю де його взяла. Можливо десь в лісі знайшла. Сама не знаю, чого туди пішла. Адже там зараз нічого брати.
  Вони йшли до озера і про щось гомоніли. І неозброєним оком було видно, що саме в цю мить народжується їх щастя.
                            *******************
  Ліс іноді над людьми жартує. Водить їх по колу, не виводячи на дорогу додому. Але він обов’язково подарує в якості компенсації щедру галявину з грибами. І як би ви не намагались ту галявину  іншим разом знайти з метою знову набрати повний кошик грибів, та все дарма. Адже то було не грибне місце, а справжній подарунок лісу.
  Звертайтесь з повагою до лісу і він буде вдячний вам за це.

Хочете знати дійсну обстановку на фронті? Це легко. Мені не треба нічого розповідати. Ви самі здогадаєтесь. Теж саме що і з ремонтами доріг. Теж саме що із незаконною вирубкою лісів. Теж саме що і з бурштиновими копальнями. Теж саме що з реформами. Чому так? Тому що нащі посадовці, в першу чергу, хочуть як. найбільше на цьому заработать. А уж вже потім, скінчіти війну. Помню... якось по телевізору, показували токаршу, яка розказувала як в совке працювала на токарном станку і її видавали рукавиці, 2 палі. В них було трудно працювати. Ну руководству було пофіг. Так щяс те саме.

Доповнення.
Чого хочуть наші посадовці? Заработать как можно больше, не потративши при цьому не копійки. Війна в Україні, один із видів заробітка. Вона їм не шкодить. Із області фантастики що до мене. Вони не протів, аби я якимось чіном очолив армію і привів її до перемоги, під їх киривництвом. Я же бачучі те, що є на самом ділі. Не хочу це робити. Я нехочу вести людей на погибель. У солдат що захищяють Україну, не так уж багато шансів вийти живими. В мирному житі, наших посадовців, для них нема місця. Один із шанців. Це об'єднатися. Скоріж за все, це із рубрики про неможливе. Можу вас запевнити. Якщо люди в Україні почнуть об'єднуватись в одне ціле, багато проблем, зникнуть самі по собі. Кажуть що кацапи дурні. За год вони укріпилися, на удобних для себе позиціях, порили трьох метрові окопи, поробили бетонні капоніри для танків. А тепер питання до нас. Що зробили ми?

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Экспромт на :
http://blog.i.ua/user/3549871/2287812/

Меня кружило на тебя,
Крошило из мохнатой тучи.
Я, танец мотыльков ведя,
Тебя касалась мягко-жгуче.

И таяла, как легкий сон,
На волосах, плечах могучих.
Был след в снегу почти влюблен,
Шла за тобою с сумкой Gucci.

Несла я в сумке пистолет.
От ужаса немело тело.
Прекрасный сон мой, сладкий бред,
Но прикоснуться не посмела.

Опасен искушений зов,
Надежда красная на белом.
Избавь меня от всех оков.
Мужчине быть пристало смелым.

Меня сносило на тебя,
И ты поймал, и я намокла.
Упала сумка под диван,-
Букеты из цветов на стеклах.

Несбыточное вдруг сошлось,
Да, что там, - врезалось до искор !
Вся жизнь,- как сон...и мне спалось.